Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №639/5152/25 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа № 639/5152/25

Провадження № 2/639/255/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – Труханович В.В.,

за участю секретаря – Бірюк А.О.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Натини А.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобаварського районного суду міста Харкова цивільну справу №639/5152/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

16 липня 2025 року до суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики, в якій просила суд ухвалити рішення на підставі якого, стягнути з відповідача 195 000,00 грн., 6 050,34 грн. 3% річних, 26 209,90 грн. індекс інфляції, 2 725,20 грн 3% річних за доларову позику, а всього 229 985,44 грн., 2100 доларів США та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 02 квітня 2024 року до позивача звернулася гр.. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з проханням позичити 195 000 грн. і 2100 доларів США. Своє прохання вона аргументувала складним фінансовим становищем в родині, але запевнила, що в неї повинен з’явитися заробіток і вона поверне борг до 01 07.2024. Оскільки, у позивача були особисті кошти в такій сумі, то вона погодилася їх позичити. В той же день ОСОБА_1 передала відповідачці вказану вище суму. На підтвердження передачі грошових коштів ОСОБА_3 власноруч написала розписку в отриманні коштів, в якій вказала, що до 01.07.20224 року їх поверне. Проте зобов`язання щодо повернення позики відповідач не виконала, кожного разу, обіцяючи їх повернути, просила зачекати, а потім зовсім перестала реагувати на прохання позивача і почала висловлювати в її адреси погрози та залякування. До теперішнього часу сума боргу відповідачем повернута не була.

Вищевикладені обставини вимусили позивача звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 28 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики. Призначено підготовче судове засідання.

06 жовтня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву згідно якого повідомлено, що відповідач з позивачкою знайома давно. В ході дружби відповідач пожалілась ОСОБА_1 , що має певні фінансові труднощі через те, що її чоловіка ОСОБА_4 призвали до лав НГУ. Фінансові складнощі були пов`язані з купівлею амуніції, пораненням останнього, інше. Отримавши кошти в позику, сторони домовились, що ОСОБА_3 буде повертати кошти поступово і встановили кінцевий строк повернення. Зазначила, що частково зі своїм чоловіком перераховували кошти на картку відповідачу, частково готівкою. Вважає, що вході такої системності повернула позивачу всю суму боргу. Заперечувала щодо задоволення позовних вимог.

20 жовтня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив з якої вбачається, що відзив на позовну заяву не містить належних та допустимих доказів, які спростовують позовні вимоги. Крім того , відзив на позовну заяву не містить доказів повернення боргу ОСОБА_1 , або частини його. Наведені міркування і думки відповідачки по справі не містять ніякої доказової бази, або доказів належного виконання обов`язків.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 22 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі №639/5152/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики. Призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 06 квітня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про залучення його як співвідповідача до справи № 639/5152/25 відмовлено.

Позивач та представник позивача – адвокат Крамаренко В.П., який діє на підставі ордеру від 18.08.202025, в судовому засіданні заявлений позов підтримали, просили його задовольнити, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві.

Представник відповідача адвокат Натина А.О, який діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги від 04.11.2025, в судовому засіданні заперечував щодо позовних вимог, в подальшому в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання не з*явилась, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

За таких обставин, на підставі ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши надані позивачем і долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 02 квітня 2024 року, ОСОБА_3 одержала в борг у ОСОБА_1 суму в розмірі 195 000,00 грн. та 2 100 доларів США. Зобов`язувалась повернути до 01.07.2024 ( а.с. 190)

Як пояснив суду представник позивача, зобов`язання щодо повернення позики ОСОБА_3 не виконала, кожного разу, обіцяючи їх повернути, просила зачекати, а потім зовсім перестала реагувати на прохання позивача про повернення боргу і почала висловлювати в її адреси погрози та залякування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.207 ЦК правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що здійснений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

В свою чергу відповідно ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Наявність оригіналу договору позики у кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання. (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-24ц12).

06 квітня 2026 року представником позивача було надано суду оригінал Договору позики від 02.04.2024, який долучено до матеріалів справи.

Отже, суд приходить до висновку, що оскільки позивачем по справі було надано оригінал розписки від 02.04.2024, який знаходився у позивача, то дійсно 02 квітня 2024 року між позивачем – ОСОБА_1 та відповідачем – ОСОБА_3 було укладено договір позики.

При цьому, відповідач заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву зазначила, що зі своїм чоловіком частково перераховували кошти на картку відповідачу, частково готівкою в рахунок боргу та вважає, що вході такої системності повернула позивачу всю суму боргу.

На підтвердження вищевикладеного надала копії роздруківок про рух коштів по картці ОСОБА_4 (а.с.55-65).

Так, згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, надані копії роздруківок про рух коштів по картці ОСОБА_4 не підтверджують виконання грошового зобов`язання саме за договором позики від 02.04.2024, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а отже не приймаються судом.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів матеріали справи не містять.

Тоді, як наявний оригінал розписки у позивача свідчить про існування не виконання зобов`язання.

Представник позивача пояснив, що у зазначену дату, у розписні, а саме до 01.07.2024 відповідач ОСОБА_3 кошти не повернула.

В статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 ЦК України встановлює, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач ОСОБА_3 не виконала зобов`язання щодо повернення коштів у строк встановлений згідно розписки від 02.04.2026, а отже у позивача виникло право на звернення до суду про стягнення боргу з ОСОБА_3 ..

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 195 000,00 грн. та 2100 доларів США.

Як вже було встановлено судом, відповідно до розписки від 02 квітня 2024 року, ОСОБА_3 одержала в борг у ОСОБА_1 суму в розмірі 195 000,00 грн. та 2 100 доларів США.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

Отже, судом було встановлено, що відповідачем сума боргу відповідно до розписки від 02.04.2024 не повернута, а отже з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума боргу у розмірі 195 000,00 грн. та 2100 доларів США.

Крім того, позивач просила суд стягнути з відповідача 3% річних за увесь час прострочення з 02.04.2024 до 14.07.2025 з 195 000 грн. яка становить 6 050 грн. 34 копійки, індекс інфляції за весь час прострочення з 02.04.2024 по 14.07.2025 роки з 195 000 грн. яка становить 26 209 грн. 90 коп. а всього 32 260 грн. 24 коп., 3 % річних за увесь час прострочення з 02.04.2024 по 14.07.2025 з 2100 доларів США, що становить 65.16 дол.США. , або 2 725 грн. 20 коп.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014р. № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018р. № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), в постанові від 08 листопада 2019р. по справі № 127/15672/16-ц.

При цьому, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженим Верховною Радою України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, та наразі не скасовано.

Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем); 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання(невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від відповідальності, визначеною статтею 625 ЦК України за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23, який відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі. Отже, якщо на момент укладення договору та розгляду справи на території України діє воєнний стан, кредитодавець не мав права нараховувати відповідачу проценти за ст. 625 ЦК України. Таким чином, у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, у розмірі 34 985,44 грн. (6 050,34 грн.+26 209,90 грн.+2 725,20 грн.) слід відмовити. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики підлягає частковому задоволенню. У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ціна позову 317 814,14 грн. = 100%, сума задоволених позовних вимог – 282 828,70 грн. = 81,4%; сума судового збору, яка була сплачена позивачем 3 178,14 грн. = 100 %, сума судового збору яка підлягає стягненню з відповідача складає 88,9% = 2 825,37 грн. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 23, 76-81, 82, 133, 141, 247, 265, ЦПК України, ст. ст. 10, 512-519, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 631, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу згідно розписки від 02 квітня 2024 року у розмірі 195 000,00 грн. (сто дев`яносто п`ять тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу згідно розписки від 02 квітня 2024 року у розмірі 2100 доларів США (дві тисячі сто доларів США).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 825,37 грн.( дві тисячі вісімсот двадцять п`ять гривень 37 копійок).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 31.07.2026

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя В. В. Труханович