Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №346/2945/26 — Снятинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №346/2945/26

Номер провадження №2/351/1197/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Снятин

Снятинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Калиновського М.М.,

за участі секретаря - Равлюк М.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Снятині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Підгайчиківська ОТГ, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон України, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Підгайчиківської ОТГ про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька.

В уточнення позовних вимог, позивачка просила надати дозвіл на багаторазові виїзди дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України до Сполученого Короліства Великої Британіїта у зворотному напрямку до України у тому числі з правом транзитного проїзду через території інших держав Європи без згоди батька ОСОБА_2 , та дозволити виїзд дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 або бабусі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до досягнення дитиною 16 річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вимоги позову обгрунтовує тим, що вона та відповідач по справі є батьками малолітньої дитини ОСОБА_5 , 2016 р.нар. Шлюб з батьком дитини, ОСОБА_2 розірвано на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду 25.04.2023 року, а дитину залишено проживати з матір`ю.

На даний час дитина постійно проживає разом із нею у Великій Британії на підставі легального дозволу на проживання Homes for Ukraine (спонсорська схема), що забезпечує стабільні умови її життя, навчання та розвитку.

Відповідач, батько дитини фактично проживає на території Німеччини (Germany), участі у вихованні дитини не бере, з дитиною не спілкується, матеріальної допомоги не надає.

Раніше, відповідач надавав нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд дитини за кордон у супроводі матері на період з 18 серпня 2023 року по 18 серпня 2024 року на підставі якої дитина законно виїхала з України до Великої Британії.

25.03.2026р. позивач зверталась до відповідача на його електронну пошту, щоб він надав дозвіл на виїзд дочки ОСОБА_5 за кордон, однак останній відмовив у наданні такого дозволу.

Таким чином, відповідач не лише ухиляється від надання згоди, а й фактично висловив пряму відмову, яка не грунтується на інтересах дитини. Виїзд дитини за кордон обумовлений необхідністю забезпечення її найкращих інтересів, зокрема: сприятиме перебуванню дитини в україномовному середовищі; забезпечить збереження національної і культурної ідентичності; підтримає родинні зв`язки; не створює порушень прав батька, який фактично не проживає в Україні та не бере участі у вихованні дитини. на виїзд дитини за межі України суд виходить із принципу забезпечення найкращих дитини, зокрема створення умов для її безпечного пересування, підтримання зв`язків та стабільності життєвого середовища.

3 урахуванням того, що дитина постійно проживає разом з нею на території Великої Британії, можливість здійснення поїздок дитини до України та у зворотному напрямку у супроводі не лише матері, а й бабусі є об`єктивно необхідною, тому остання змушена звернутись до суду із даним позовом.

Позивач подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги просила задоволити у повному обсязі.

Відповідач подав до суду заяву, в якій просив справу розглянути у його відсутності, проти задоволення позову не заперечив.

Третя особа - представник Служби у справах дітей Підгайчиківської ОТГ у судове засідання не з`явився.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони - позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 23.07.2016 р. у Коломийському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Івано-Франківській області, актовий запис № 326.

Згідно копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_3 записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно витягу з реєстру Підгайчиківської територіальної громади ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявою відповідача посвідченою приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області надано згоду на тимчасовий виїзд за кордон у Республіку Польща та інші країни Європейського Союзу, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії на період з 18.08.2023 по 18.08.2024.

Як зазначає позивач вона зверталась до відповідача, з проханням надати дозвіл на виїзд дочки ОСОБА_5 за кордон, однак останній в добровільному порядку такого дозволу не надав.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7,8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини).

За правилами статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява N 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року внесено зміни до Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, з нього вилучено норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу законодавчим актом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Водночас, за змістом ст. 124 Конституції України та ст. 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 року N 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою здійснюється:

- за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

- без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Отже, тимчасовий виїзд дитини за кордон на підставі рішення суду передбачений законодавством та має відповідати найкращим інтересам дитини.

Відповідний дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 04 липня 2018 року у справі N 712/10623/17 (провадження N 14-244цс18).

Визначаючи, чи відповідає найкращим інтересам дитини дозвіл на виїзд дочки сторін за кордон без згоди батька у супроводі матері, суд враховує, що на даний час, в період дії воєнного стану в Україні, єдиною особою, яка має можливість забезпечити дитині виїзд за кордон, є мати, оскільки в силу законодавчих обмежень, батько обмежений у можливості виїзду за кордон.

При цьому, суд зауважує, що позивач не була позбавлена можливості самовільно, без відома та згоди батька, вивезти дитину за кордон, пославшись на норму п. 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМУ від 27.01.95 N 57, якою дозволено виїзд дитини за кордон з одним із батьків та без згоди другого з батьків, однак, цього не зробила, намагаючись отримати дозвіл батька на виїзд дитини у законний спосіб та врегулювати це питання правовим шляхом.

З огляду на викладене, суд вважає, що виїзд малолітньої дочки на територію до країни Сполученого Королівства Великої Британії відповідатимуть якнайкращим інтересам дитини, яка проживає разом з матір`ю, водночас, не порушать прав батька на спілкування з дитиною та участь у її вихованні.

Судом взято до уваги, що норма п. 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМУ від 27.01.95 N 57, якою дозволено виїзд дитини за кордон з одним із батьків та без згоди другого з батьків, поширюється виключно на період воєнного стану, що стає фактором невизначеності під час планування подорожі. Крім того, як зазначив представник позивача при в`їзді до країни Сполученого Королівства Великої Британії відповідні державні органи вимагають надати дозвіл батька виїзд малолітньої дитини.

З урахуванням віку дитини (10 років), суд погоджується з доводами позивача про те, що відмова у перетині державного кордону через відсутність згоди батька дитини, є небажаною для дитини обставиною, крім того, така відмова матиме негативні наслідки для матеріального і морального стану позивача, і в підсумку - також для самої дитини.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, принцип справедливості та розумності, виходячи, у першу чергу, з принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, з метою забезпечення її гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку, враховуючи відсутність згоди батька щодо виїзду дитини за кордон, суд вважає за можливе позов задоволити та надати дозвіл на багаторазові виїзди дитини за кордон без згоди батька у супроводі її матері або бабусі. При цьому, встановити строк дії дозволу до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 16 років.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10-13,76,77-80,81, 82, 89,141, 263-265, ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Підгайчиківської територіальної громади про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька до досягнення дитиною 16 річного віку - задовольнити.

Надати дозвіл на тимчасовий(і) виїзд(и) малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за межі України до Сполученого Короліства Великої Британіїта у зворотному напрямку до України у тому числі з правом транзитного проїзду через території інших держав Європи без згоди батька ОСОБА_2 .

Дозволити виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 або бабусі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до досягнення дитиною 16 річного віку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження

або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Михайло КАЛИНОВСЬКИЙ