Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №176/2145/26 — Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/2145/26

провадження №2/176/1873/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Крамар О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

25.05.2026 року на адресу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судові витрати..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.12.2019 року між фізичною особою позичальником: ОСОБА_1 (надалі – Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі – Кредитодавець, Первісний кредитор) був укладений Договір про споживчий кредит № 1068463 (надалі – Кредитний договір), згідно з умовами якого відповідач отримав 12000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору № 1068463 від 19.12.2019 р.) Відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором.

Кредитодавець умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит в сумі визначеній Кредитним договором, що підтверджується Платіжним

дорученням.

П. 7.1. Кредитного договору № 1068463 від 19.12.2019 року визначає, що Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п.1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Відповідач для отримання кредиту зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі Кредитодавця через заповнення відповідної реєстраційної форми на Веб-сайті.

На підставі реєстраційних даних інформаційно-комунікаційна система Кредитодавця здійснила реєстрацію Відповідача, створила обліковий запис та Особистий кабінет.

Відповідач в Особистому кабінеті вказав банківську карту, на яку будуть зараховані кошти при позитивному рішенні по заявці на кредит. Перед перерахуванням коштів Кредитодавець здійснив верифікацію доданої Відповідачем банківської карти.

Електронна ідентифікація Відповідача здійснилась при вході в Особистий кабінет, шляхом перевірки Кредитодавцем правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону або електрону пошту Відповідача, які були вказані при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до Особистого кабінету.

Для отримання кредитних коштів Відповідач здійснив заповнення заяви на отримання кредиту на Веб-сайті Кредитодавця.

Після прийняття рішення надати кредит Відповідачу, Товариство надіслало в Особистий кабінет Відповідача проєкт Кредитного договору (оферта).

Відповідач ознайомившись з умовами кредитування визначеними в проєкті договору підтвердив його підписання (акцепт).

Для підписання договору інформаційно-комунікаційна система надіслала Відповідачу одноразовий ідентифікатор із кодом для підписання договору, отриманий код Відповідач використав для підписання відповіді про прийняття пропозиції Кредитодавця щодо укладення Договору про споживчий кредит.

Електронна форма індивідуальної частини укладеного Кредитного договору розміщена в його Особистому кабінеті.

Тобто, укладаючи Кредитний договір Відповідач та Кредитодавець уклали договір у вигляді електронного документа у відповідності до ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс - повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ Мілоан та Відповідачем не був би укладений.

Після чого, укладений Кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті Відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти зареєстрованої Відповідачем в Особистому кабінеті та визначеної в Кредитному договорі, що підтверджується Платіжним дорученням на користь Відповідача від Кредитодавця.

Згідно з п. 3.2.6. Кредитного договору, Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.

Таким чином, відповідно до умов кредитного договору, 27.03.2020 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»(далі - Позивач) відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 49-МЛ від 27.03.2020 р.(далі – Договір відступлення прав вимоги).

Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги), та у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 1068463 від 19.12.2019 року, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем.

Сума заборгованості Відповідача становить 40320 грн., відповідно до Виписки з особового рахунка. З них:

1. прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 12000 грн.

2. прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить – 20880 грн.

3. прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить – 1440 грн.

4. заборгованість по штрафах/пені становить - 6000 грн.

Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості Відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме: Відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 19578975/2096 від 01.04.2026 р

П. 9.1. кредитного договору № 1068463 від 19.12.2019 року, сторони домовились про те,

що цей кредитний договір (індивідуальна частина) є самостійним кредитним договором, що містить істотні умови, укладений у порядку, спосіб а формі, що відповідає вимогам законодавства.

Визнання недійним, неукладеним, нікчемним будь-якого додатку, документу, що є частиною цього договору або окремих умов цього договору не має наслідком недійсність, нікчемність або неукладеність цього кредитного договору (індивідуальна частина) в цілому і сторони підтверджують, що уклали б цей кредитний договір індивідуальна частина) і без включення до нього умов, що визнані недійними, нікчемними, неукладеними.

Таким чином, Кредитодавець передав Позивачу відповідно до Договору відступлення прав вимоги 49-МЛ від 27.03.2020 р. разом з матеріалами кредитної справи і Довідку про ідентифікацію, яка підтверджує, що Відповідач, з яким укладено Кредитний договір № 1068463 від 19.12.2019 року був ідентифікований. Акцепт договору Відповідачем вчинено з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором

В порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України було витребувано інформацію щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 05.06.2026 року у справі відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позивач та представник позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін повідомлені належним чином. Заперечень від позивача та його представника щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, не надходило. В позовній заяві представник позивача просить суд провести розгляд без його участі та без участі відповідача. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять суд їх задовольнити.

22.06.2026 року на адресу суду надійшов відзив на позов від представника відповідача Попович О.О. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відзиві зазначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження перерахування грошових коштів у розмірі 12 000,00 грн. на банківський картковий рахунок Відповідача. Визначення даної суми в договорі не свідчить про отримання ОСОБА_1 кредиту, зокрема, саме у такому розмірі, і, відповідно, про виконання позикодавцем своїх зобов`язань по договору. Надане платіжне доручення № 7011415 про перерахунок коштів у розмірі 12 000 грн. не є належним доказом, оскільки відсутність відомостей про проведення платіжного документу банком на платіжному доручені спростовує факт перерахунку грошових коштів за таким платіжним документом.

Відповідно до умов кредитного договору, кредит надається строком на 27 днів з 19.12.2019 року.

Пунктом п. 1.4 договору передбачено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 15 січня 2020 року.

Згідно анкети - заяви на кредит № 1068463 від 19 грудня 2020 року, сума кредиту становить 12000,00 грн.; строк кредиту 27 днів; сума до поверення 19 920,00 грн.; комісія за надання кредиту 1440,00 грн.; проценти за користування кредитом 6480,00 грн., які нараховуються за ставкою 2% за кожен день користування.

Тобто, строк дії договору становить з 19 грудня 2019 року по 15 січня 2020 року.

Як вбачається з відомостей про щоденні нарахування та погашення, ТОВ «Мілоан» здійснено нарахування відсотків у період з 20.12.2019 року по 15.03.2020 року, тобто поза межами строку кредитування.

Оскільки зі спливом строку, на який був наданий кредит, припинилося право Позивача нараховувати проценти за кредитним договором, то після 15 січня 2020 року Позивач не має законних підстав для нараховування відсотків, передбачених кредитним договором № 1068463 від 19 грудня 2019 року.

Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 390/1875/16-ц (провадження № 61-19255св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

В позовній заяві та доданих до неї документах відсутні докази вчинення Відповідачем дій щодо продовження строку кредитування, зокрема, сплати комісії за продовження кредиту, нарахованих процентів та пені, що б свідчило про пролонгацію договору на новий строк кредитування.

Тому підстави для продовження строку кредитування після завершення двадцятисемиденного строку кредитування відсутні.

Оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється, вимога Позивача про стягнення відсотків за кредитним договором за період з 16 січня 2020 року є безпідставною.

Розрахунок відсотків має здійснюватися в межах строку дії договору,

тобто 27 днів, починаючи з 19 грудня 2019 року по 15 січня 2020 року, що становить 6480 грн. (12 000 х 2% х 27).

У зв`язку з цим, підстави для стягнення з Відповідача на користь Позивача відсотків за користування кредитом за межами строку кредитування у період з 16.01.2020 по 15.03.2020 відсутні.

Враховуючи те, що заявлена Позивачем до стягнення сума прострочених платежів по відсоткам за користування кредитом у розмірі 20 880 грн., яка не є співмірною сумі існуючої заборгованості за кредитом у розмірі 12 000,00 грн. за кредитним договором № 1068463 від 19.12.2019 року, що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, а тому розмір відсотків, нарахований Позивачем у розмірі 20 880,00 грн., не може бути задоволений.

Відповідно до пункту 1.5.1 комісія за надання кредиту становить 1440,00 грн, яка нараховується за ставкою 12 відсотків від суми кредиту одноразово.

Разом з тим, Кредитний договір № 1068463 від 19.12.2019 року не містить опису послуги, за яку здійснюється нарахування комісійної винагороди, в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням,

обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються Відповідачу та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Окрім того, Позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору про споживчий кредит № 1068463 від 19.12.2019 року, а тому положення 1.5.1 зазначеного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки надання кредиту, розрахунково - касове обслуговування це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.

За таких обставин, оскільки положення кредитного договору № 1068463 від 19.12.2019 року про сплату позичальником комісії за надання кредиту є нікчемними, то позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 1 440,00 грн. необґрунтованою та безпідставною.

Позивач, пред`являючи вимогу про стягнення штрафу/пені у розмірі 6000 грн., не надав обґрунтованого розрахунку пред`явленої до стягнення суми, з якого б вбачалось, на яку суму простроченого зобов`язання здійснювалось нарахування, яким чином та за який період. Зазначене свідчить про необґрунтованість вказаної вимоги.

Окрім того, заявлені Позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн., не є співмірними з позовними вимогами та є явно завищеними.

Для підтвердження витрат на правничу допомогу Позивачем надані: укладений із адвокатським об`єднанням «Апологет», в особі адвоката Усенка Михайла Ігоровича, Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року, Акт наданих послуг правової допомоги № Д/22999 від 16.04.2026, детальний опис наданих послуг від 14.04.2026, ордер на надання правничої допомоги від 02.07.2025 року; свідоцтво Усенка М.І. про право на зайняття адвокатською діяльністю; виписку з ЄДР юридичних осіб.

Разом з тим, вважає, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. не є співмірними з позовними вимогами та є явно завищеними (справа має незначну складність з правової точки зору, позовна заява є типовою та фактично шаблонною для адвоката, а обсяг досліджених доказів є незначним).

Окрім того, Позивачем не надано доказів, що підтверджують сплату гонорару адвокату у розмірі 8000 грн.

Таким чином, заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн. з урахуванням всіх аспектів і складності справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів справи та підготовку позовної заяви, як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їх розміру

Суд повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, вважає що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 19.12.2019 року між фізичною особою позичальником: ОСОБА_1 (надалі – Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі – Кредитодавець, Первісний кредитор) був укладений Договір про споживчий кредит № 1068463 (надалі – Кредитний договір), згідно з умовами якого відповідач отримав 12000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору № 1068463 від 19.12.2019 р.) Відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором.

Кредитодавець умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит в сумі визначеній Кредитним договором, що підтверджується Платіжним

дорученням.

П. 7.1. Кредитного договору № 1068463 від 19.12.2019 року визначає, що Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п.1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Відповідач для отримання кредиту зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі Кредитодавця через заповнення відповідної реєстраційної форми на Веб-сайті.

На підставі реєстраційних даних інформаційно-комунікаційна система Кредитодавця здійснила реєстрацію Відповідача, створила обліковий запис та Особистий кабінет.

Відповідач в Особистому кабінеті вказав банківську карту, на яку будуть зараховані кошти при позитивному рішенні по заявці на кредит. Перед перерахуванням коштів Кредитодавець здійснив верифікацію доданої Відповідачем банківської карти.

Електронна ідентифікація Відповідача здійснилась при вході в Особистий кабінет, шляхом перевірки Кредитодавцем правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону або електрону пошту Відповідача, які були вказані при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до Особистого кабінету.

Для отримання кредитних коштів Відповідач здійснив заповнення заяви на отримання кредиту на Веб-сайті Кредитодавця.

Після прийняття рішення надати кредит Відповідачу, Товариство надіслало в Особистий кабінет Відповідача проєкт Кредитного договору (оферта).

Відповідач ознайомившись з умовами кредитування визначеними в проєкті договору підтвердив його підписання (акцепт).

Для підписання договору інформаційно-комунікаційна система надіслала Відповідачу одноразовий ідентифікатор із кодом для підписання договору, отриманий код Відповідач використав для підписання відповіді про прийняття пропозиції Кредитодавця щодо укладення Договору про споживчий кредит.

Електронна форма індивідуальної частини укладеного Кредитного договору розміщена в його Особистому кабінеті.

Тобто, укладаючи Кредитний договір Відповідач та Кредитодавець уклали договір у вигляді електронного документа у відповідності до ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс - повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ Мілоан та Відповідачем не був би укладений.

Після чого, укладений Кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті Відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти зареєстрованої Відповідачем в Особистому кабінеті та визначеної в Кредитному договорі, що підтверджується Платіжним дорученням на користь Відповідача від Кредитодавця.

Згідно з п. 3.2.6. Кредитного договору, Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.

Таким чином, відповідно до умов кредитного договору, 27.03.2020 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»(далі - Позивач) відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 49-МЛ від 27.03.2020 р.(далі – Договір відступлення прав вимоги).

Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги), та у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 1068463 від 19.12.2019 року, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем.

Сума заборгованості Відповідача становить 40320 грн., відповідно до Виписки з особового рахунка. З них:

1. прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 12000 грн.

2. прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить – 20880 грн.

3. прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить – 1440 грн.

4. заборгованість по штрафах/пені становить - 6000 грн.

Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості Відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме: Відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 19578975/2096 від 01.04.2026 р

П. 9.1. кредитного договору № 1068463 від 19.12.2019 року, сторони домовились про те,

що цей кредитний договір (індивідуальна частина) є самостійним кредитним договором, що містить істотні умови, укладений у порядку, спосіб а формі, що відповідає вимогам законодавства.

Визнання недійним, неукладеним, нікчемним будь-якого додатку, документу, що є частиною цього договору або окремих умов цього договору не має наслідком недійсність, нікчемність або неукладеність цього кредитного договору (індивідуальна частина) в цілому і сторони підтверджують, що уклали б цей кредитний договір індивідуальна частина) і без включення до нього умов, що визнані недійними, нікчемними, неукладеними.

Таким чином, Кредитодавець передав Позивачу відповідно до Договору відступлення прав вимоги 49-МЛ від 27.03.2020 р. разом з матеріалами кредитної справи і Довідку про ідентифікацію, яка підтверджує, що Відповідач, з яким укладено Кредитний договір № 1068463 від 19.12.2019 року був ідентифікований. Акцепт договору Відповідачем вчинено з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Згідно із статтею 638 цього Кодексу, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною другою статті 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із ст.ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Положеннями частини першої статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено факт невиконання належним чином зобов`язань по поверненню кредитних коштів відповідачем.

На адресу суду від АТ КБ "ПриватБанк" надійшла інформація про те, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), на вказаний рахунок було зарахування коштів на суму 12000 грн. за період 19.12.2019-26.12.2019 року. Таким чином, відповідач отримала грошові кошти в смі 12 000 грн.

Будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості, наданого до суду позивачем, відповідач не надав.

Тому вимоги щодо стягнення заборгованості за основним боргом кредитом у сумі 12000 грн. є обгрунтованими.

В той же час, вимоги щодо стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню.

Заборгованість відповідача за процентами становить 20880 грн., що майже в два рази перевищує суму отриману відповідачем у позику та суму заборгованості за основним кредитом - 12 000 грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення відповідачем договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідачка не могла оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими відсотками за договором в розмірі 20 880 грн. не є співрозмірною сумі боргу за кредитом - 12000 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, – суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за кредитом 12 000 грн. та проценти в розмірі сумі боргу за кредитом - 12 000 грн.

Щодо простроченої заборгованості за комісією у розмірі 1440,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець, на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Вказаний закон розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.

Окрім того, у постанові ВС від 09.10.2024 у справі № 582/202/22 зазначено про те, що аналіз змісту договорів споживчий кредит № 4243448 та № 101161559 від 12.12.2021, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан», свідчить, що в них не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитів, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому ТОВ «Мілоан» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваних кредитних договорів, а тому положення договорів про споживчий кредит щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з тим, Кредитний договір № 1068463 від 19.12.2019 року не містить опису послуги, за яку здійснюється нарахування комісійної винагороди, в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням,

обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються Відповідачу та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Окрім того, Позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору про споживчий кредит № 1068463 від 19.12.2019 року, а тому положення зазначеного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки надання кредиту, розрахунково - касове обслуговування це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, оскільки положення кредитного договору № 1068463 від 19.12.2019 року про сплату позичальником комісії за надання кредиту є нікчемними, то позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 1 440,00 грн. необґрунтованою та безпідставною.

Щодо вимог про стягнення штрафу/пені.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 549 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, штраф та пеня є двома різним формами неустойки, порядок обчислення та застосування кожної з яких має свої особливості.

Однак, Позивач, пред`являючи вимогу про стягнення штрафу/пені у розмірі 6000 грн., не надав обґрунтованого розрахунку пред`явленої до стягнення суми, з якого б вбачалось, на яку суму простроченого зобов`язання здійснювалось нарахування, яким чином та за який період. Зазначене свідчить про необґрунтованість вказаної вимоги.

Таким чином загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача наступний: 12 000 грн.+ 12 000 грн. = 24 000 грн.

Таким чином, встановивши дані обставини, враховуючи, що між сторонами по справі виникли правовідносини, відповідачем грошові кошти отримано, але в порядку та на умовах договору не повернуто, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Кредит-Капітал» підлягають задоволенню частково.

На підставі ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (24000 грн. * 2662,40 грн. : 40320 грн. = 1584,76 грн.

Представник відповідача заявив клопотання про зменшення розміру витрат за надання правничої допомоги.

Суд, дослідивши доводи відповідача, виснуває, що розмір таких витрат слід зменшитии до 2000 грн. Витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. не є співмірними з позовними вимогами та є явно завищеними (справа має незначну складність з правової точки зору, позовна заява є типовою та фактично шаблонною для адвоката, а обсяг досліджених доказів є незначним).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 274 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ), заборгованість за Кредитним договором № 1068463 від 19.12.2019 року, в сумі 24 000 грн., судовий збір в сумі 1584,76 грн., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, яким повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя