Вирок від 23 липня 2026 р. у справі №172/1963/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 172/1963/26

Провадження № 1кп/201/970/2026

ВИРОК

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження кримінальне провадження № 12026046420000030 від 04.06.2026 року по обвинуваченню:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ща. Письменне, Васильківського району, Дніпропетровської області, громадянина України, не одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, освіта середня, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

26.05.2026 року приблизно о 23 год 50 хв (більш точного часу під час проведення досудового розслідування не встановлено) перебував на території свого домоволодіння, а саме у гаражному приміщенні, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ., разом із ОСОБА_3 , де вони разом вживали алкогольні напої. В цей час до останніх прийшла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою у ОСОБА_2 виник словесний конфлікт, в ході якого у останнього .виник кримінально- протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 .

З метою реалізації раптово виниклого протиправного умислу, ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_4 , яка в цей час перебувала в положенні сидячи на стільці та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи при цьому його суспільно небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, перебуваючи в положенні стоячи та тримаючи у правій руці молоток, з розмаху наніс 1 удар в область передньо-зовнішньої поверхні правого колінного суглобу ОСОБА_4 . Далі, коли ОСОБА_4 перебувала в положенні стоячи, ОСОБА_2 своєю лівою рукою стиснутою в кулак наніс 1 удар в область виличної ділянки справа ОСОБА_4 та своєю правою рукою стиснутою в кулак наніс 1 удар в область зовнішньої поверхні правого стегна. Після чого, взявши до лівої руки молоток, ОСОБА_2 з розмаху наніс ОСОБА_4 1 удар в область лобної ділянки голови зліва.

Умисні дії ОСОБА_2 , які виразилися в умисному легкому тілесному ушкодженні з короткочасним розладом здоров`я, кваліфікуються за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

До обвинувального акту, який надісланий до суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, додано:

- письмова заява потерпілої ОСОБА_4 від 25.06.2026 року щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні.

- письмова заява обвинуваченого ОСОБА_2 щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, зазначеними вище, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акту у спрощеному провадженні. Вказана заява підписана у присутності захисника ОСОБА_5 .

За результатами дослідження змісту заяви, обвинувального акту та матеріалів дізнання, у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначена заява обвинуваченого є усвідомленою, відповідає його внутрішній волі, а його процесуальна позиція сформувалася без будь-якого стороннього неправомірного впливу на нього.

Згідно ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (справа Дж. Мюрей проти Сполученого Королівства).

З урахуванням викладеного, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободі в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, а встановлені в даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування обставини не оспорюються учасниками судового провадження і суд не вбачає підстав ставити їх під сумнів та визнає їх доведеними, оскільки вони повністю узгоджуються з наданими суду матеріалами дізнання, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_2 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження і дії ОСОБА_2 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України, а саме які виразилися у спричиненні умисного легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Вивчивши особу обвинуваченого судом встановлено, що він не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працює, зареєстрований і має постійне місце проживання, не судимий.

Кримінальне правопорушення, згідно ст. 12 КК України, відноситься до кримінального проступку.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття.

До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому суд виходить із наступного.

Згідно з ч.1 і ч.2 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину (проступку), і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів (проступків) як засудженими, так і іншими особами.

За приписом ч.2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин (проступок), має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (проступків).

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно п.3 вищевказаної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

З урахуванням даних про особу обвинуваченого, обставин вчиненого кримінального проступку, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за недоцільне призначення покарання у вигляді штрафу чи виправних робіт, оскільки ОСОБА_2 офіційно не працює, а тому вважає за необхідне призначити ОСОБА_2 покарання у виді громадських робіт, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину, конкретним його обставинам, та обставинам, що пом`якшують покарання, даним про особу обвинуваченого.

Призначаючи покарання як кару суд, виходячи з вимог ст. 50 КК України, враховує, що призначення покарання у вигляді громадських робіт буде необхідним та достатнім для виправлення засудженого і запобігання вчинення ним нових злочинів.

Претензії матеріального характеру у потерпілого до обвинуваченого відсутні, цивільний позов не заявлений.

Речових доказів та процесуальних витрат по даному кримінальному провадженню немає.

Запобіжний захід не обирався.

Керуючись ст.ст.100, 369, 371-374, 382 КПК України КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст.125 КК України, та призначити покарання у виді 150 (ста п`ятдесяти) годин громадських робіт.

Запобіжний захід не обирався.

Речові докази відсутні.

Судові витрати відсутні.

Цивільний позов не заявлений.

Вирок за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України, зокрема, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому ст. 382 КПК України, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_1