Вирок від 30 липня 2026 р. у справі №569/20865/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/20865/25

1-кп/569/761/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

представника потерпілої ОСОБА_5 ,

представника цивільного позивача ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне кримінальне провадження №12025181010000569 від 28.02.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ремель, Рівненського району, Рівненської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з повною загальною середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

1. Історія провадження

30.09.2025 до Рівненського міського суду Рівненської області надійшли матеріали кримінального провадження №12025181010000569 від 28.02.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Ухвалою суду від 01.10.2025 у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

03.12.2025 закінчено підготовче судове засідання, кримінальне провадження призначено до судового розгляду.

2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

ОСОБА_7 , 27 лютого 2025 року, близько 21 години 25 хвилин, керуючи автомобілем VOLKSWAGEN GOLF, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перебував у технічно справному стані, рухаючись по вул. Василя Червонія, навпроти будинку № 21, зі сторони вул. Князя Володимира в напрямку вул. Богоявленської у м. Рівне, в порушення підпункту б) пункту 2.3, та пункту 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі по тексту – Правила дорожнього руху), проявив неуважність до дорожньої обстановки, при виникненні небезпеки для руху, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу з ліва на право по ходу руху транспортного засобу, хоча мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом своєчасного застосування гальмування.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 , отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку з травматичним субарахноїдальним крововиливом поєднана із зовнішніми ушкодженнями забоєм-осадненням м`яких тканин правої лобної ділянки, закритого перелому верхньої третини правого плеча, перелому лонної та сідничної кістки справа зі зміщенням, забою грудної клітки: перелом 1-го, 2-го ребер справа, забій осаднення обох кистей та обох стоп, які відносяться до середнього ступеня тяжкості по критерію тривалого розладу здоров`я.

Порушення ОСОБА_7 , вимог пункту 18.1 Правил дорожнього руху, який передбачає, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, перебуває у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та суспільно-небезпечними наслідками, що настали.

Таким чином, ОСОБА_7 визнається судом винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

3. Позиції учасників судового провадження

Обвинувачений ОСОБА_7 вину визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, що викладені в обвинувальному акті, просив суд здійснювати розгляд з урахуванням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Йому роз`яснено та зрозуміло неможливість у подальшому оспорити фактичні обставини в апеляційному порядку.

Під час його допиту в судовому засіданні пояснив, що дійсно 27.02.2025, у вечірню пору доби, керуючи транспортним засобом «VOLKSWAGEN GOLF», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Василя Червонія, навпроти будинку № 21, зі сторони вул. Князя Володимира в напрямку вул. Богоявленської у м. Рівне, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу. Не заперечував, що саме внаслідок порушення ним Правил дорожнього руху потерпіла отримала тілесні ушкодження. Вказав, що він та його батько відшкодували потерпілій витрати на лікування. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати та не позбавляти права керування транспортними засобами.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_8 просив врахувати позитивні характеристики обвинуваченого, наявність обставин, які пом`якшують покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, на підставі ст. 69 КК України не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Вважав цивільні позови необґрунтованими, зазначив, що фінансові можливості обвинуваченого дозволяють йому відшкодувати моральну шкоду в сумі не більше 100000 гривень.

Прокурор підтримала обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, просила суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого та потерпілої, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, відомостей щодо процесуальних витрат, арешту майна та цивільних позовів. Прокурор не оспорила фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, їй зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечувала проти здійснення судового розгляду кримінального провадження з урахуванням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Їй роз`яснено та зрозуміло неможливість у подальшому оспорити фактичні обставини в апеляційному порядку, підтвердила обставини, викладені в обвинувальному акті. Пояснила, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримала тілесні ушкодження, з приводу чого тривалий час лікувалася, пережила душевні страждання, після вказаної події повністю змінився уклад її життя, вона позбавлена можливості працювати та фактично живе за рахунок пенсії батьків. Просила задовольнити цивільний позов в повному обсязі, оскільки потребує тривалої реабілітації.

Представник потерпілої ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 підтримав цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 , просив задовольнити його в повному обсязі, вказав, що покладається на розсуд суду при визначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 .

Представник цивільного позивача ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_6 підтримала цивільний позов, просила стягнути з обвинуваченого моральну шкоду в розмірі 500 000 гривень, оскільки ОСОБА_9 пережила сильні душевні страждання у зв`язку із отриманням її дочкою ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, її тривалим лікуванням та реабілітацією, необхідністю тривалого догляду за нею в лікарні та після виписки вдома.

На поданий цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 до суду надійшов відзив від представника ПрАТ «СК «Євроінс Україна» - адвоката ОСОБА_10 , у якому останній не погоджувався з викладеними позовними вимогами, вважав позов необґрунтованим. Також просив урахувати цей відзив під час вирішення цивільного позову та проводити судовий розгляд без його участі.

4. Мотиви суду

Положенням ч. 3 ст. 349 КПК України визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За приписами ч. 2 ст. 349 КПК України обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.

Обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України є: повне визнання вини обвинуваченим, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження, кваліфікації дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин.

Суд, враховуючи повне визнання вини обвинуваченим за ч. 1 ст. 286 КК України, повідомлення ним фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, які відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті, заслухавши думки учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позицій, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та ухвалив обмежитись допитом обвинуваченого та потерпілої, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, документів щодо процесуальних витрат, арешту майна та цивільних позовів.

При цьому, суд виходить з того, що кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим, не є складним, є одноепізодним, обвинувачений розуміє суть пред`явленого обвинувачення, розуміє зміст фактичних обставин справи, які не оспорює, усвідомлює неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку, про що заявив у судовому засіданні. Відтак, у даному випадку у суду відсутні сумніви щодо добровільності й істинності позиції обвинуваченого з цього питання.

Таким чином, відповідно до ст. 22 КПК України, стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

5. Мотиви призначення покарання

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів. Також суд враховує особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_7 на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, є військовослужбовцем Збройних Сил України, раніше несудимий.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

За таких обставин, суд вважає, що покарання обвинуваченому необхідно призначити у мінімальному розмірі в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами.

На думку суду, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним його обставинам та наслідкам, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобіганню скоєнню ним нових кримінальних правопорушень.

6. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

6.1. Арешт майна

Згідно ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема у випадку не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації.

Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 04.03.2026 накладено арешт на автомобіль «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_2 , сірого кольору, номер шасі НОМЕР_3 .

Оскільки зазначений арешт на майно накладався з метою збереження речових доказів, враховуючи, що потреби у використанні як доказу вказаної речі немає, отже вказаний арешт належить скасувати.

6.2. Процесуальні витрати

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат. Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З огляду на ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 витрати на проведення судової експертизи у сумі 10 696 (десять тисяч шістсот дев`яносто шість) гривень 80 (вісімдесят) копійок підлягають стягненню з обвинуваченого.

6.3 Цивільний позов

Вирішуючи цивільні позови про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

За приписами статей 91, 374 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, підлягають доказуванню, а в обвинувальному вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого.

З огляду на це, при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, потерпілій ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження.

З метою відшкодування завданої шкоди представник цивільного позивача ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 подав до суду цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 та ПрАТ «СК «Євроінс Україна», відповідно до якого просив стягнути з обвинуваченого 465 000 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди та 645 000 гривень моральної шкоди, з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» просив стягнути 300 000 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди.

Представник цивільного позивача ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_6 подала цивільний позов до обвинуваченого про стягнення моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень.

Вирішуючи цивільний позов представника цивільного позивача ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 в частині стягнення майнової шкоди, суд зазначає, що у зв`язку з лікуванням потерпілої відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілої в закладах охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо вимог про стягнення витрат на курси реабілітації потерпілої ОСОБА_4 з обвинуваченого на суму 465 000 гривень та з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на суму 300 000 гривень, суд зазначає, що дані вимоги є необґрунтованими, оскільки в позові вказано суму за лікування на майбутнє, що відповідно до норм ЦК України є недопустимим так, як витрати на майбутнє стягуються в реальному часі та з наявними документально підтвердженими доказами. В даному випадку вказаних доказів не долучено. Розрахунок ФОМ ОСОБА_11 про вартість курсу реабілітації не є належним документом, який підтверджує фактично понесені витрати.

Разом з цим, на переконання суду, витрати на майбутні реабілітаційні послуги у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями можуть бути стягнуті потерпілою в цивільному порядку після понесення фактичних витрат.

За таких обставин, цивільний позов представника цивільного позивача ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 в частині відшкодування майнової шкоди не підлягає до задоволення.

Вирішуючи цивільні позови в частині моральної шкоди, суд прийшов до наступних висновків.

Частина 1 ст. 1167 ЦК України визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Така шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Як установлено ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 зробив висновок про те, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Суд враховує, що деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, що не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.

Крім того, практикою ЄСПЛ визнано презумпцію моральної шкоди, що означає правило, відповідно до якого, у разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну поведінку щодо неї людина відчуває страждання (моральну школу).

У рішенні у справі «Станков до Боргарії» Європейський суд з прав людини вказав, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Однак, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Отже, практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).

Розглянувши позовні вимоги представника цивільного позивача ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку, що дійсно протиправними діями обвинуваченого потерпілій була спричинена моральна шкода, що проявилася у фізичному болі та стражданнях, яких остання зазнала через отримані тілесні ушкодження, переживаннях, хвилюваннях, незручностях в організації свого життя, а тому вона підлягає відшкодуванню.

Оцінюючи в сукупності обставини справи, суд вбачає очевидним те, що будь-якій людині в силу її природи властиво переживати душевні страждання через порушення особистої недоторканості, відчуття фізичного болю, усвідомлення наявності тілесних ушкоджень та їх наслідків. Не є виключенням з цього правила й потерпіла, яка, вочевидь, зазнала душевних страждань у зв`язку із заподіянням тілесних ушкоджень.

Суд також враховує доводи про те, що потерпіла була змушена вживати відповідних заходів для відновлення свого фізичного та психоемоційного стану, а тому самий факт завдання потерпілій моральної шкоди суд вважає доведеним.

Враховуючи характер вчиненого обвинуваченим правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань потерпілої, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, зокрема, характеру та локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень, виходячи з міркувань розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.

Згідно із положеннями ЦК України право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи.

З огляду на викладене, право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями внаслідок дорожньо-транспортної пригоди має безпосередньо сама особа, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення. Близькі родичі отримують право на компенсацію моральної шкоди лише тоді, коли тілесні ушкодження призвели до смерті потерпілого.

Враховуючи те, що лише потерпіла ОСОБА_4 має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними діями обвинуваченого, цивільний позов ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9 про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди не підлягає до задоволення.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку, суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одна тисяча) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Позов представника цивільного позивача ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

В задоволенні позову представника цивільного позивача ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_7 на користь держави судові витрати на залучення експертів в розмірі 10 696 (десять тисяч шістсот дев`яносто шість) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 04.03.2026 на автомобіль «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_2 , сірого кольору, номер шасі НОМЕР_3 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Рівненський міський суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду.

Суд на підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку обмежився проголошенням його резолютивної частини. Копію повного тексту вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_12