Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №289/1991/24 — Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/1991/24

Номер провадження 2/289/35/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області в складі під головуванням судді Мельника О.В., за участі секретаря судових засідань Писаренко К.Л., позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Денисенко М.В., відповідача ОСОБА_2 , його представника адвоката Шклярук Ю.Л., відповідача ОСОБА_3 , її представника адвоката Кашапової В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце знаходження / місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце знаходження / місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (місце знаходження / місце проживання: АДРЕСА_3 ) про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить визначити їй додатковий строк достатній для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 02 вересня 2013 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

03 серпня 2011 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений у встановленому законом порядку, відповідно до якого заповіла все належне їй майно ОСОБА_1 . На момент відкриття спадщини позивачці про існування зазначеного заповіту відомо не було.

03 грудня 2019 року, позивачці було видано дублікат заповіту від 03 серпня 2011 року, у зв`язку з чим саме у грудні 2019 року їй стало відомо про наявність заповіту, складеного на її ім`я.

03 грудня 2019 року позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак відповідно до відповіді нотаріуса від 03 грудня 2019 року їй було відмовлено у прийнятті заяви у зв`язку із пропуском встановленого законом строку для прийняття спадщини.

За таких обставин позивачка звернулася до суду із позовом про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що про існування заповіту, складеного на її ім`я, вона дізналася лише у грудні 2019 року.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року позовну вимогу про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини було задоволено. В іншій частині позовних вимог, зокрема щодо визнання заповіту недійсним та визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування, відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року в частині вирішення позовної вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини скасовано з підстав залучення до справи неналежного відповідача.

З урахуванням наведеного, позивачка не була обізнана про складений на її ім`я заповіт протягом установленого законом строку для прийняття спадщини, а після того, як їй стало відомо про його існування, невідкладно звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а після отримання відмови нотаріуса — до суду за захистом свого права.

Вважає, що причина пропуску нею строку для прийняття спадщини, а саме необізнаність про існування заповіту, складеного на її ім`я, є поважною, а тому просить суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Ухвалою від 07.10.2024 справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Позивач та її представник в судовомузасіданні позовну заяву підтримали з підстав зазначених у ній.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Шклярук Ю.Л. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили вважають його безпідставним.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат Кашапова В.О. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили. Зазначили, що позивач достовірно знала про наявність заповіту на її користь, оскільки сама організувала та забезпечила його складення, скориставшись хворобливим станом спадкодавця ОСОБА_4 .

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть виданого повторно Радомишльським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області серії НОМЕР_1 від 03.12.2019 року, про що зроблено відповідний актовий запис №168.

Згідно дублікату заповіту від 03.08.2011 року посвідченого приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Н.М., ОСОБА_4 заповіла все своє майно ОСОБА_1 .

З витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі за № 58564923 від 03.12.2019 року вбачається, що Приватним нотаріусом Радомишльського району Житомирської області Мельниченко Н.М., дублікат заповіт ОСОБА_4 було зареєстровано №1314.

З повідомлення приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Н.М. № 769/02-14 від 03.12.2019 року заявника ОСОБА_1 слідує, що прийняти заяву про прийняття спадщини та видати свідоцтво про право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 не має законодавчих підстав у зв`язку із пропуском ОСОБА_1 шестимісячного строку на прийняття спадщини. Також нотаріусом рекомендовано заявнику звернутись до суду із позовною заявою про продовження строку для прийняття спадщини.

З наданих нотаріусом копій сторінок реєстру для реєстрації нотаріальних дій, посвідчення заповіту від 03.08.2011 року № 1204 вбачається, що відмітки про видачу ОСОБА_1 заповіту відсутні. Наявні лише записи про видачу дублікату 03.12.2009 року.

Згідно заповіту від 03 серпня 2011 року посвідченого приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Н.М. реєстровий №1201, слідує, що ОСОБА_4 , заповіла все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося ОСОБА_1 .

Заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_4 , за її дорученням, до підписання прочитай в голос запрошеними заповідачем свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в присутності нотаріуса. Заповіт підписаний власноручно заповідачем в присутності свідків та нотаріуса. Особи заповідача та свідків встановлено, дієздатність їх нотаріусом перевірено.

З матеріалів спадкової справи № 8/2014, заведеної 21.01.2014, до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 слідує, що спадкоємцями є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Спадкова справа заведена за заявою ОСОБА_3 .

З довідки виданої ПП «Житлоремсервіс 9» м. Радомишль за № 09 від 21.01.2014 року вбачається, що померла ОСОБА_4 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована по АДРЕСА_4 . Крім померлої більше ніхто не був зареєстрований в цьому житловому будинку.

В матеріалах спадкової справи мається Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 36379174 сформована приватним нотаріусом Мельниченко Н.М. 21.01.2014 в якому зареєстровано два заповіти спадкодавця ОСОБА_4 .

Зокрема перший посвідчений 21.12.2002 року та другий 03.08.2011 року, обидва з яких значаться як чинні.

Згідно наявного в матеріалах спадкової справи заповіту від 21.12.2002 ОСОБА_4 , вона заповіла все своє майно ОСОБА_3 .

Згідно наявного в матеріалах спадкової справи заповіту від 03.08.2011 ОСОБА_4 , вона заповіла все своє майно ОСОБА_1 .

З в матеріалах справи міститься Повідомлення про відкриття спадкової справи від 21.01.2014 року № 20/02-14, яке адресовано ОСОБА_1 місце проживання якої АДРЕСА_5 , яким нотаріус повідомляє, що 21.01.2014 була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , яка на випадок смерті, залишила заповіт на ім`я ОСОБА_1 та роз`яснено про необхідність звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або відмовою від прийняття спадщини протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини.

Вказане повідомлення нотаріусом не підписане. Доказів надсилання або вручення даного повідомлення матеріали спадкової справи не містять.

Згідно заяви ОСОБА_1 від 03.12.2019 року, остання просить приватного нотаріуса Мельниченко Л.Г., у зв`язку із втратою оригіналу заповіту, видати його дублікат.

Також в матеріалах спадкової справи наявна заява ОСОБА_7 , яка звернулася до приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області 01.02.2014 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . У заяві спадкоємець зазначила, що приймає спадщину, яка відкрилася після смерті спадкодавця.

З матеріалів спадкової справи № 188/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 слідує, що спадкоємцями є ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , однак спадщину прийняв лише ОСОБА_2 .

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 14 листопада 2025 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду України в Житомирській області та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Виплата пенсії їй здійснювалася шляхом зарахування коштів на поточний рахунок, відкритий у відділенні АТ «Державний Ощадний банк України» № 10005/01, та припинена з 1 жовтня 2013 року у зв`язку зі смертю. Надати заяву про зарахування пенсії на банківський рахунок неможливо, оскільки відповідні документи згідно з актом від 18 червня 2018 року були відібрані до знищення.

Відповідно до листа Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 12 листопада 2025 року, наданого на виконання ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2024 року у справі № 289/1991/24, повідомлено, що на ім`я ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , за вказаний у запиті період банківські рахунки в установах АТ «Ощадбанк» не відкривалися. Водночас зазначено, що на ім`я ОСОБА_4 було відкрито поточний банківський рахунок № НОМЕР_3 у гривні, відкритий 14 березня 2013 року та закритий 2 жовтня 2019 року. Також АТ «Ощадбанк» повідомило про встановлений нормативними актами строк зберігання банківських документів, у зв`язку із чим надати інші документи щодо відкриття та обслуговування зазначеного рахунку за минулий період може бути неможливо.

З листа приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Наталії Михайлівни від 13 травня 2025 року № 122/01-16 вбачається, що на виконання запиту суду та ухвали суду від 25 квітня 2025 року нотаріусом надано копії сторінок реєстру для реєстрації нотаріальних дій щодо посвідчення заповіту від 03 серпня 2011 року № 1201, видачі його дубліката від 03 грудня 2019 року № 1314, а також копію квитанції АТ «Укргазбанк» № 46413996 від 03 грудня 2019 року.

В судовому засіданні досліджено окремі матеріали справи № 289/2202/2018, а саме медичну картку ОСОБА_4 з якої вбачається звернення до лікарів в період складання заповіту на ім`я ОСОБА_1 , а саме 24.03.2011, 11.04.2011 та наступне звернення 01.10.2012. Довідку КНП «Радомишльська лікарня» № 693 від 29.06.2022, згідно якої ОСОБА_4 за медичною допомогою до лікаря психіатра не зверталась.

В ході розгляду справи були допитані свідки, які були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень.

Оцінюючи покази свідків суд зазначає, що згідно ч.1, 2 ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Безпосередньо в судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_6 підтвердили те, що були присутні у нотаріуса під час посвідчення заповіту ОСОБА_4 , відповідно до якого вона заповіла все належне їй майно ОСОБА_1 . Заповіт був прочитаний в голос заповідачу та підписаний нею особисто. Нотаріус попередив свідків про таємницю заповіту. Позивач ОСОБА_1 не була присутня під час складення і посвідчення заповіту так і в приміщенні нотаріальної контори. Про наявність заповіту ОСОБА_6 повідомила ОСОБА_1 при зустрічі наприкінці 2019 року, що здивувало останню.

Також в ході розгляду справи було допитано в якості свідка позивача ОСОБА_1 , яка будучи попередженою про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, заперечила свою обізнаність про наявність заповіту ОСОБА_4 на її користь до грудня 2019 року. Про наявність заповіту їй повідомила ОСОБА_6 , після чого ОСОБА_1 одразу звернулась до нотаріуса. Листа від нотаріуса про відкриття спадщини та наявність заповіту вона не отримувала, із ОСОБА_4 не перебуває в родинних відносинах, також не перебуває в родинних відносинах із ОСОБА_9 та ОСОБА_6 .

Покази свідків ОСОБА_10 (свідок сторони позивача) та ОСОБА_11 (свідок сторони відповідача) є суперечливими, оскільки свідок ОСОБА_10 стверджує, що догляд за ОСОБА_4 здійснювала саме ОСОБА_1 , а не ОСОБА_3 , а свідок ОСОБА_11 стверджує, що догляд за ОСОБА_4 здійснювала саме ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 . Також зазначає, що ОСОБА_4 , яка була вже не при розумі, в той же час розповідала, що ОСОБА_1 її кудись возила і та підписала якісь папери в кабінеті.

Суд оцінює критично покази свідка ОСОБА_12 яка стверджує, що була в нотаріуса за для консультації 03.08.2011 та бачила там ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , які разом зайшли до кабінету нотаріуса. ОСОБА_4 була ніби в стані прострації, не усвідомлюючи своїх дій. Про те, що це була позивач дізналась випадково через кілька років. В той же час свідок підтвердила, що ніяких нотаріальних дій щодо неї в тей день та в послідуючому не проводились, тільки отримала консультацію нотаріуса, доказів оплати консультації не має.

Покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 щодо психічних розладів ОСОБА_4 суперечать дослідженим в судовому засіданні записам у медичній картці, згідно якої до лікарів вона зверталась не часто, психічних розладів не зафіксовано та довідкою КНП «Радомишльська лікарня», згідно якої ОСОБА_4 за медичною допомогою до лікаря психіатра не зверталась.

Вирішуючи заявлений позов суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ЦПК України.

Порядок спадкування визначений зокрема Книгою шостою Цивільного кодексу України.

Відповіднодо ч.1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Положеннями ст..ст.1233-1235 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно ст.. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно ст.. 1253 ЦК України Посвідчення заповіту при свідках:

1. На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.

2. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

3. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.

4. Свідками не можуть бути:

1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

2) спадкоємці за заповітом;

3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

5. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

6. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Відповідно до ст.. 1254 ЦК України:

1. Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

2. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

3. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Статтею 1255 ЦК України визначено, що нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Згідно ст.. 1257 ЦК України:

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ст.. 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, що викладені в п. 24 постанови Пленуму ВС України від 30.05.2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України. Вирішуючи питання про визнання особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду зокрема у справах №565/1145/17 від 26.06.2019 року, № 484/3221/17 від 12 вересня 2018 року, № 703/4978/19 від 22.12.202 не обізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною для поновлення строку на прийняття спадщини.

У своїй Постанові по справі № 686/5757/23 від 26 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду зробила наступні висновки:

«77. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

87. З урахуванням наведених мотивів цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:

– необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

– втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

– спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається

з часу відкриття спадщини;

– тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

110. Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, під час заведення спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

111. Отже, наведеними правилами передбачено обов`язок нотаріуса після заведення спадкової справи перевіряти наявність заповіту, вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому/їй є відомим, а також право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. До того ж, з метою дотримання строку для прийняття спадщини нотаріус повинен роз`яснити спадкоємцям, які звернулися з приводу такої спадщини, право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Наведені правила не передбачають для нотаріуса обов`язку у всіх випадках подавати оголошення у пресі про відкриття спадщини та закликання до спадкування; нотаріус не повинен здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання яких йому не є відомим. Так само за чинною на момент виникнення спірних правовідносин редакцією Порядку й обов`язок роз`яснити право подати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї поширюється на тих спадкоємців, які звернулися до такого нотаріуса з приводу спадщини, що відкрилася.»

З досліджених матеріалів справи вбачається, що листом приватного нотаріуса від 03.12.2019 року №769/02-14 відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про прийняття спадщини та у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 у зв`язку з пропуском шестимісячного терміну для її прийняття.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , які були присутні при посвідченні заповіту 03.08.2011 року підтвердили, що безпосередньо у приміщенні нотаріуса, в ході очікування для прийому та під час проведення нотаріальної дії були присутні лише вони, як свідки, заповідач, нотаріус та секретар, інших осіб не було.

У зв`язку із чим суд враховує положення ч. 1 ст. 1255 ЦК України, щодо таємниці заповіту, за якою нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

За таких обставин доводи про те, що ОСОБА_1 знала саме про зміст заповіту складеного ОСОБА_4 на її користь не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Покази допитаних в судовому засіданні свідків не доводять наявності порушення нотаріусом та залученими свідками таємниці заповіту при його посвідченні.

Твердження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 знала про наявність складеного заповіту через написану нею заяву від 03.12.2019 року у якій йдеться про втрату оригіналу заповіту та прохання видати його дублікат, не є належним доказом її обізнаності про заповіт та отримання примірника заповіту до жовтня-грудня 2019 року у з огляду на те, що в такій заяві могло бути використане загальне формулювання причини видачі дублікату заповіту (стандартний бланк), і такий дублікат необхідний був ОСОБА_1 саме для звернення до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Окрім того, з наданих нотаріусом копій сторінок реєстру для реєстрації нотаріальних дій, посвідчення заповіту від 03.08.2011 року № 1204 вбачається, що відмітки про видачу ОСОБА_1 заповіту відсутні (т.1 а.с.125-132, 168-173). Наявні лише записи про видачу дублікату 03.12.2009 року.

Інших доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 знала про зміст складеного заповіту після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 матеріали справи не містять, сторонами не надано та показами свідків не спростовано.

Згідно положень законодавства, саме на нотаріуса покладено обов`язок щодо повідомлення спадкоємця про необхідність звернення із заявою про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини та можливості спадкоємця за заповітом реалізувати свої спадкові праві.

Так, в матеріалах спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_4 наявне повідомлення від 21.01.2014 року №20/02-14 адресоване ОСОБА_1 за адерсою: АДРЕСА_5 про відкриття 21.01.2014 року спадкової справи та про наявний заповіт на ім`я ОСОБА_1 .

Суд враховує те, що долучені матеріали спадкової справи не містять відомостей про фактичне надсилання такого листа на адресу ОСОБА_1 та отримання відповідного повідомлення від працівника пошти про вручення чи причини невручення такого листа.

Нотаріус ОСОБА_13 , знаючи про наявність двох заповітів, не вчиняла інших дії для повідомлення ОСОБА_1 про відкриття спадщини, не здійснювала її виклик як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, такі відомості у матеріалах справи відсутні.

На даний час заповіт від 03 серпня 2011 року посвідчений приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Н.М. реєстровий №1201, згідно якого ОСОБА_4 , заповіла все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося ОСОБА_1 , є дійсним і в визначеному законом порядку не скасований.

Відповідно до положень ч.4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У зв`язку із цим суд не надає оцінку іншим доводам сторін, в тому числі і щодо можливої недійсності заповіту, не усвідомлення заповідачем ОСОБА_4 своїх дій та відсутності її волевиявлення при складенні заповіту, неможливості розпоряджатись власними коштами, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Суд, проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані в силу положень ст. ст. 76-81 ЦПК України докази в їх сукупності, оскільки позивач не є спадкоємцем першої черги та послідуючих черг і не знала про заповіт і пропустила строк прийняття спадщини, а нотаріус про заповіт не повідомив, не виконавши в достатній мірі вимоги Закону України «Про нотаріат», пункту 2.2 глави 9, пунктів 2.2 і 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції чинній на момент відкриття спадщини), не вчинив дій для розшуку спадкоємця, зокрема й засобами публічного оголошення або повідомлення у пресі, що на переконання суду стали для ОСОБА_1 об`єктивними та істотними труднощами, для вчасного звернення із заявою про прийняття спадщини, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку, вважає за необхідне визнати причини пропуску строку подачі заяви про прийняття спадщини спадкоємцем поважними, а позов задовольнити і визначити позивачу додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно статті141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: розмір судового збору,витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи(ч.ч. 1-3 статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Згідно частини 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.

На це зокрема вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.

Про необхідність вирішення питання розподілу судових витрат між сторонами представником позивача була подана відповідна заява до початку судових дебатів.

Отже, позивач у строки визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України подав заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

В своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 п.п.145, 147 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Правничу допомогу позивачу при розгляді справи в суді надавала адвокат Денисенко М.В., яка діяла на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 11.12.2024 року.

Відповідно до акту виконаних робіт по наданню професійної правничої допомоги від 03.02.2026 року, ОСОБА_1 та адвокат Денисенко М.В. погодили перелік наданих послуг та їх вартість в загальному розмірі 39200,00 грн.

Представник відповідача Оладько О.І. адвокат Кашапової в судових дебатах заперечувала проти задоволення заяви про відшкодування витрат пов`язаних з розглядом справи зазначивши, що розмір оплати адвоката не відповідає кількості юридичних дій та складності справи і є значно завищеним. Вважає, що дане клопотання не може бути задоволено в повній мірі,оскільки заявлений розмір витрат на правничу допомогу є явно завищеним, необґрунтованим та таким, що не відповідає критерію реальності, а суми витрат не підтверджені документально.

На підставі викладеного представник відповідача просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, з заявлених 39 200 грн. до розумної суми у розмірі 5 000 грн.

У п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

В той же час, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Також суд враховує, що у відповідності до ст.. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд приймає до уваги, що адвокат Денисенко М.В. в межах даної цивільної справи надавала правову допомогу позивачу ОСОБА_1 за позовною вимогою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

При визначенні співмірності та розумності судових витрат на правову допомогу суд враховує, кількість відповідачів, значну кількість заявлених клопотань, велику кількість підготовлених та поданих доказів, що збільшило кількість судових засідань та час розгляду справи та кількість судових засідань в яких приймала участь адвокат.

Врахувавши викладене, суд з урахуванням таких критеріїв як справедливість, добросовісність, розумність, принципи співмірності та розумності судових витрат, складність цієї справи, дійшов до висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи і обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому заяву представника позивача про стягнення з відповідачів на користь позивача 39200 грн. витрат на професійну правничу допомогу, слід задовольнити.

Згідно правової позиції КЦС ВС висловленої у постанові від 24.03.2021 року у справі №462/2077/17, солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Керуючись ст. 4, 13, 83, 200, 265, 268, 354 ЦПК України, ст. 1272 ЦК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , додатковий строк – два місяці з дня набрання рішенням законної сили, для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 600 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 600 грн. 00 коп.

Цивільну справу № 289/2202/18 в 7 томах повернути до архіву Коростишівського районного суду.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Олександр МЕЛЬНИК