Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №751/2945/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/2945/25

Головуючий у першій інстанції – Яременко І. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1209/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Луговця О. А., Разгуляєвої О. В.,

із секретарем Герасименко Ю.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенко Родіон Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними та скасування рішення про державну реєстрацію,-

У С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила:

- визнати недійсним договір дарування частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 23.07.2024, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенком Р. О., зареєстрований в реєстрі за № 2724, та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири, яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.07.2024, номер запису про право власності: 55966765, витребувавши 1/2 частину квартири з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір дарування автомобіля SUBARU FORESTER, 2019 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , №7441/2024/4740090 від 09.07.2024, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребувавши вказаний автомобіль з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір дарування автомобіля BMW 530XD, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , № 7441/2024/4740296 від 09.07.2024, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребувавши вказаний автомобіль з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 ;

- стягнути з відповідачів на користь позивача усі понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 16.10.1987, який було розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.01.2024. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.04.2024, яке залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 09.07.2024, здійснено поділ спільного майна подружжя: визнано за нею право власності на 1/2 частку кв. АДРЕСА_2 ; виділено ОСОБА_2 автомобілі SUBARU FORESTER, 2019 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , та BMW 530XD, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , із стягненням на її користь грошової компенсації за належні їй 1/2 частку у праві власності на автомобілі в сумі 596 585,19 грн; виділено в її власність 1/2 частину грошових коштів, що обліковувались на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 у сумі 353 271,30 грн та 1 300,00 доларів США; стягнуто з ОСОБА_2 на її користь судовий збір у розмірі 8 052 грн та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Указувала, що на підставі вказаного рішення 18.07.2024 Новозаводським районним судом видані виконавчі листи, а 04.12.2024 приватним виконавцем Приходьком Ю. М. відкрито виконавчі провадження.

Зазначала, що 09.07.2025 ОСОБА_2 укладені договори дарування транспортних засобів, на підставі яких автомобілі SUBARU FORESTER, 2019 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , та BMW 530XD, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , перереєстровано на дочку ОСОБА_3 , а 23.07.2024 ОСОБА_2 на підставі договору дарування подарував належну йому на праві власності 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_3 .

Наголошувала, що ці правочини вчинені всупереч принципу добросовісності та мають бути визнані судом недійсними, оскільки після укладення вищевказаних договорів дарування у ОСОБА_2 не залишилося жодного іншого майна, за рахунок якого він міг би виконати свої зобов`язання перед нею, майно відчужене ОСОБА_2 саме з метою приховування своїх активів від звернення на них стягнення, завдаючи тим самим шкоди кредитору.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.03.2026 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними та скасування рішення про державну реєстрацію -задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування автомобіля SUBARU FORESTER, 2019 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , №7441/2024/4740090 від 09.07.2024, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребувавши вказаний автомобіль з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір дарування автомобіля BMW 530XD, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , № 7441/2024/4740296 від 09.07.2024, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребувавши вказаний автомобіль з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 434,51 грн судового збору та 13 400 грн витрат на правничу допомогу, а всього 15 834,51 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у їх задоволенні відмовити, посилаючись на його необґрунтованість, безпідставність, невідповідність фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач не має наміру і не ухиляється від виконання і сплати присудженої йому грошової компенсації позивачці у розмірі 949 856,49 грн та 1 300 доларів США. Навпаки він хоче якнайшвидше погасити борг перед колишньою дружиною, наразі посильно виконує рішення суду про сплату грошової компенсації.

Звертає увагу суду на те, що позивачка під час поділу майна відмовилася від отримання автомобіля, укладення мирових угод, тощо і вимагає лише в рахунок компенсації грошові кошти.

Наголошує, що позивачка знала про укладення спірних договорів дарування автомобілів на користь доньки, своїми діями вона добивалася, щоб ОСОБА_2 залишився без будь-якого майна та поніс для себе відповідні несприятливі наслідки.

Стверджує, що оспорювані договори дарування укладені без порушень ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України та підстави для визнання їх недійсними відсутні. Не наведено обставин і фактів, які дозволяють кваліфікувати правочини як такі, що вчинені на шкоду кредитору, і не можуть свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, як законне та обґрунтоване, постановлене у відповідності до норм матеріального та процесуального права, стягнути з ОСОБА_2 на її користь усі понесені судові витрати під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що фактично сторони погодились з рішенням суду щодо способу поділу майна. ОСОБА_2 протягом розгляду справи не просив здійснити поділ майна між сторонами в натурі.

Указує, що після укладення оспорюваних договорів дарування автомобілів у ОСОБА_2 не залишилося жодного іншого майна, за рахунок якого він міг би виконати свої зобов`язання перед позивачкою.

Наголошує, що майно відчужене відповідачем безоплатно та близькому родичу – доньці саме з метою приховання своїх активів від звернення на них стягнення, завдаючи тим самим шкоди кредитору, тобто позивачці, а отже ці правочини вчинені всупереч принципу добросовісності та мають бути визнані недійсними.

Звертає увагу суду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 чітко зазначив, що він дійсно відчужив спірне майно саме з метою, щоб воно не було описане та арештоване виконавчою службою та, як наслідок, не продане на торгах за безцінь, тобто він сам визнав мету такого відчуження майна – не продаж його виконавчою службою.

Посилається на те, що з моменту винесення рішення суду про поділ майна, відповідачем було сплачено лише 12 600 грн, матеріалами справи підтверджено, що боржник щомісяця сплачує біля 1 000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представника – адвоката Сагаля С. В., відповідачки ОСОБА_3 , які просили задовольнити апеляційну скаргу, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника – адвоката Прокоф`єва Б. І., які просили залишити в силі рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частки квартири та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири із витребуванням 1/2 частини квартири з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 не оскаржується та відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування автомобілів та їх витребування з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування автомобілів та їх витребування з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори дарування транспортних засобів є фраудаторними, тобто такими, що вчинені на шкоду кредитору, оскільки:

- дарувальник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь дочки, маючи невиконані грошові зобов`язання перед кредитором, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки відчуження належного рухомого майна за спірними договорами дарування зменшує його платоспроможність та свідчить про спрямованість на недопущення звернення стягнення на майно боржника;

- боржник, який відчужує майно (транспортні засоби) на підставі договорів дарування на користь своєї дочки, за наявності у нього грошового зобов`язання на значну суму, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори дарування, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.10.1987, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.01.2024 (том 1 а.с. 13).

Згідно зі свідоцтвом про зміну імені від 23.11.2024 серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (том 1 а.с. 14).

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.04.2024, яке залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 09.07.2024 (справа №751/4348/23), позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 389320574101).

Автомобіль «SUBARU FORESTER», 2019 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіль «BMW 530XD», 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , виділено

ОСОБА_2 , припинивши на них право спільної сумісної власності.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за належні їй 1/2 частку у праві власності на автомобіль «SUBARU FORESTER», 2019 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіль «BMW 530XD», 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 в сумі 596 585,19 грн.

Виділено у власність ОСОБА_4 1/2 частину грошових коштів із коштів, що обліковувались на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 :

AT «ОТП БАНК» - IBAN- НОМЕР_4 (валюта рахунку-USD, дата відкриття 16.02.2023 за договором №N00/870782/23), що становить 1300 доларів США;

AT «ОТП БАНК» - IBAN- НОМЕР_4 (валюта рахунку-гривня, дата відкриття НОМЕР_5 за договором №N00/556749/23), що становить 5000 грн;

AT «ПУМБ» IBAN- НОМЕР_6 (валюта рахунку-гривня, дата відкриття-01.05.2023, за договором №314565837), що становить 37500 грн;

AT «ПУМБ» IBAN- НОМЕР_7 (валюта рахунку-гривня, дата відкриття -05.05.2023 за договором №314646451), що становить 40000 грн;

AT «ПУМБ» IBAN- НОМЕР_8 (валюта рахунку-гривня, дата відкриття-05.05.2023 за договором №314485261), що становить 45771,31 гривень;

AT «ПУМБ» IBAN- НОМЕР_9 (валюта рахунку-гривня, дата відкриття НОМЕР_10 за договором №314737057), що становить 40000 грн;

AT «ПУМБ» IBAN- НОМЕР_11 (валюта рахунку-гривня, дата відкриття НОМЕР_12 за договором №314920701), що становить 40000 грн;;

AT «ПУМБ» IBAN- НОМЕР_13 (валюта рахунку-гривня, дата відкриття НОМЕР_14 за договором №315065732), що становить 40000 грн ;

AT «ПУМБ» ІBAN- НОМЕР_15 (валюта рахунку-гривня, дата відкриття - 25.05.2023 за договором №315177554), що становить 40000 грн;

AT «ПУМБ» IBAN- НОМЕР_16 (валюта рахунку-гривня, дата відкриття НОМЕР_17 за договором №315353591), що становить 40000 грн;

АТ «ПУМБ» IBAN- НОМЕР_18 (валюта рахунку-гривня, дата відкриття 03.04.2023, за договором №313945241), що становить 25000 грн, а всього - 353 271,30 грн. та 1300,00 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 353 271,30 грн, та 1300 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 8052 грн та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1921,98 грн (том 1 а.с. 15-20, 21-29).

На виконання рішення суду, 18.07.2024 Новозаводським районним судом м. Чернігова видані виконавчі листи №751/4348/23 (том 1 а.с. 30, 31).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. від 04.12.2024 відкрито виконавче провадження №76710131 з виконання виконавчого листа №751/4348/23 від 18.07.2024 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації за належні їй 1/2 частку у праві власності на автомобіль «SUBARU FORESTER», 2019 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіль «BMW 530XD», 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 в сумі 596 585,19 грн (том 1 а.с. 32).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. від 04.12.2024 відкрито виконавче провадження №76710349 з виконання виконавчого листа №751/4348/23 від 18.07.2024 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 353 271,30 грн та 1300 доларів США (том 1 а.с. 33).

Із довідки Головного сервісного центру МВС від 19.03.2025 №31/772АЗ-6512-20205 слідує, що:

- 09.07.2024 у ТСЦ 7441 на підставі договору дарування №7441/2024/4740090 від 09.07.2024, укладеного в ТСЦ 7441, транспортний засіб «SUBARU FORESTER», 2019 року випуску, № куз. – НОМЕР_19 , перереєстровано з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 ;

- 09.07.2024 у ТСЦ 7441 на підставі договору дарування №7441/2024/4740296 від 09.07.2024, укладеного в ТСЦ 7441, транспортний засіб «BMW 530XD», 2008 року випуску, № куз. – НОМЕР_20 , перереєстровано з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 (том 1 а.с. 40).

У матеріалах справи містяться платіжні інструкції про сплату ОСОБА_2 коштів на рахунок приватного виконавця Приходька Ю.М.:

- по виконавчому провадженню №76710349: 08.01.2025 – 400 грн, 21.02.2025 – 300 грн, 22.03.2025 – 300 грн, 21.04.2025 – 300 грн, 18.05.2025 – 300 грн, 12.06.2025 – 300 грн, 10.07.2025 – 300 грн, 11.08.2025 – 400 грн, 15.09.2025 – 400 грн, 11.11.2025 – 400 грн, 10.12.2025 – 400 грн, 09.01.2026 – 400 грн, 09.02.2026 – 400 грн, в загальному розмірі 5 200 грн (том 1 а.с. 95, 98, 101, 103, 105, 126, 127а, 158, 160, 216, 217, 220, 221;

- по виконавчому провадженню №76710131: 08.01.2025 – 600 грн, 21.02.2025 – 400 грн, 22.03.2025 – 400 грн, 21.04.2025 – 400 грн, 18.05.2025 – 400 грн, 12.06.2025 – 400 грн, 10.07.2025 – 400 грн, 11.08.2025 – 600 грн, 15.09.2025 – 600 грн, 11.11.2025 – 600 грн, 10.12.2025 – 600 грн, 09.01.2026 – 600 грн, 09.02.2026 – 600 грн, в загальному розмірі 7 400 грн (том 1 а.с. 96, 99, 100, 102, 104, 127, 128, 159, 161, 215, 218, 219, 222).

Відповідно до довідки приватного виконавця Приходька Ю.М. від 02.10.2025 № ЗВП 76712757 по зведеному виконавчому провадженню №76712757 з примусового виконання виконавчих листів №751/4348/23 від 18.07.2024, що видав Новозаводский районний суд м. Чернігова, залишок заборгованості за виконавчими документами складає: по ВП №76710131 – 609192,68 грн, по ВП № 76710349 – 1300 дол США та 348 090 грн (том 1 а.с. 143).

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписами частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина 3 статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальними вимогами чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі №910/8482/18 (910/4866/21)).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина 3 статті 13, частина 3 статті 16 ЦК України не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини 3 статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини 1 статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині 3 статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина 3 статті 13 та частина 3 статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Подібні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі №910/16579/20.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі №405/1820/17 вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17 зазначено: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист та звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі встановлено, що відповідач ОСОБА_3 за рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.04.2024 має невиконане грошове зобов`язання перед позивачкою ОСОБА_1 , що станом на 02.10.2025 по зведеному виконавчому провадженню №76712757 з примусового виконання виконавчих листів №751/4348/23 від 18.07.2024, що видав Новозаводский районний суд м. Чернігова, складає: по ВП №76710131 – 609192,68 грн, по ВП № 76710349 – 1300 дол США та 348 090 грн. Оспрювані договори дарування автомобілів відповідачем укладено із його донькою ОСОБА_3 . При цьому договори дарування укладено 09.07.2024, в день набрання законної сили рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.04.2024. Інше майна, за рахунок якого відповідач ОСОБА_2 міг би виконати зобов`язання перед ОСОБА_1 у останнього відсутнє.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів дарування транспортних засобів недійсними.

Дарувальник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь дочки, маючи невиконані грошові зобов`язання перед кредитором, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки відчуження належного рухомого майна за спірними договорами дарування зменшує його платоспроможність та свідчить про спрямованість на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Відчужуючи майно після виникнення зобов`язання зі сплати коштів, ОСОБА_2 діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, у зв`язку з чим договори дарування транспортних засобів містять ознаки фраудаторності.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд уважає доведеним те, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів дарування транспортних засобів) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника в рахунок погашення компенсації за частку у спільному майні подружжя. На підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочинів (09.07.2024), тобто в день набрання рішення суду законної сили; контрагент, з якими боржник уклав оспорювані договори дарування (дочка); безоплатність оспорюваних договорів дарування; після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Метою поза конкурсного оспорювання є повернення майна боржнику, задля звернення на них стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину. Належним способом у даному випадку є відновлення становища, яке існувало до порушення. Це узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.04.2023 у справі № 161/12564/21 та від 13.09.2023 у справі № 638/9047/19.

За таких обставин, районний суд зробив обґрунтований висновок про визнання недійсними оспорюваних договорів дарування транспортних засобів від 09.04.2024 та витребування автомобілів з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .

Вищезазначене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що оспорювані договори дарування були укладені без порушень ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України та підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Наведені у справі обставини та факти беззаперечно дозволяють кваліфікувати зазначені правочини як фраудаторні — вчинені на шкоду кредитору (позивачці) з метою приховати майно від виконання судового рішення про стягнення 949 856,49 грн та 1 300 доларів США.

Та обставина, що після укладення оспорюваних договорів дарування автомобілів у ОСОБА_2 не залишилося жодного іншого майна, за рахунок якого він міг би виконати свої грошові зобов`язання перед позивачкою, спростовує твердження відповідача про добросовісність його дій.

Не заслуговує на увагу посилання відповідача на те, що він не має наміру і не ухиляється від виконання і сплати присудженої йому грошової компенсації позивачці у розмірі 949 856,49 грн та 1 300 доларів США, а посильно виконує рішення суду про сплату грошової компенсації.

Так, з моменту винесення рішення суду про поділ майна, відповідачем було сплачено лише 12 600 грн, що є неспівмірним із загальним розміром присудженого боргу - 949 856,49 грн та 1300 дол США.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Таким чином, посилання відповідача на «посильність» виконання рішення не звільняє його від обов`язку виконати рішення суду в повному обсязі. Адже часткова сплата на власний розсуд боржника не є належним виконанням судового рішення. Кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином і кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Питання поділу майна було предметом позову у справі №751/4348/23 про поділ майна подружжя, за результатом розгляду якої відповідачу виділено рухоме майно, а на користь позивачки стягнуто відповідну компенсацію, отже доводи ОСОБА_2 на те, що позивачка відмовилася від отримання автомобіля, укладення мирових угод, тощо і вимагає лише в рахунок компенсації грошові кошти не є слушними.

Ураховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.03.2026 – без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені нею судові витрати.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що понесла позивачка під час апеляційного перегляду справи, апеляційний суд виходить з наступного.

При зверненні до суду із відзивом на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції складають 12 000 грн.

Так, представництво інтересів ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Прокоф`єв Б. І. згідно із ордером про надання правничої (правової) допомоги серії СВ №1092894 від 27.03.2025 (том 1 а.с. 44), виданими на підставі договору про надання правової допомоги № 01/25 від 08.01.2025 (том 1 а.с. 41).

Так, згідно з п. 1.2. Договору №01/25 від 08.01.2025, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Прокоф`євим Б. І., клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту правові послуги у обсязі та на умовах, визначених цим договором, а клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду за надання правової допомоги.

З метою виконання цього Договору клієнт уповноважує адвоката представляти його інтереси перед іншими фізичними особами, а також у всіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, в тому числі в органах виконавчої служби, органах внутрішніх справ, органах Державної реєстраційної служби, органах прокуратури, Служби безпеки України, податкової інспекції, а також господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах будь-яких інстанцій та ланок, Верховному Суді, тощо по захисту прав клієнта з усіма необхідними для того повноваженнями, які надані законом стороні, в тому числі, але не виключно, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення; отримувати рішення та ухвали суду та подавати їх на виконання, користуватися іншими процесуальними правами, що передбачені законом, подавати виконавчі документи до виконавчої служби та інших установ, що здійснюють примусове виконання таких документів та отримувати в процесі примусового виконання виконавчих документів усе присуджене на користь клієнта майно, грошові кошти тощо в тому числі, але не виключно, в безготівковому порядку (п. 2.2.2. Договору № 01/25 від 08.01.2025).

Відповідно до п. 2.2.3. Договору № 01/25 від 08.01.2025 за цим договором адвокат також вправі подавати та підписувати від імені клієнта всі документи, в тому числі, але не виключно, позовні заяви, заяви, скарги, апеляційні та касаційні скарги на рішення та ухвали, що будуть винесені у справі, стороною якої є клієнт, клопотання, отримувати витяги та копії судових рішень і інших документів, що є в матеріалах справи та отримання яких дозволяється законом; брати участь у судових засіданнях та дослідженні доказів, надавати докази, давати письмові та усні пояснення, ознайомлюватися із матеріалами будь-якого провадження, одержувати документи, що є в матеріалах справи, робити їх копії, виписки, якщо це передбачено (дозволяється) законом, та порушувати питання про їх засвідчення у встановленому для того порядку.

Згідно з п. 3.3. Договору № 01/25 від 08.01.2025 вартість послуг адвоката по представництву інтересів клієнта в апеляційній та касаційній інстанціях визначається додатковою угодою до цього договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до його припинення сторонами (п. 4.1. Договору № 01/25 від 08.01.2025).

Додатковою угодою №1 від 05.05.2026 до Договору про надання правничої допомоги №01/25 від 08.01.2025 сторони домовилися доповнити договір пунктом 3.5. наступного змісту: клієнт проводить оплату адвокату за надані ним послуги у Чернігівському апеляційному суді в тому числі при підготовці процесуальних документів для даного суду при розгляді справи №751/2945/25 (провадження № 22-ц/4823/1209/26) за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.03.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними та скасування рішення про державну реєстрацію в розмірі 12 000 грн (том 2 а.с. 54).

Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійсненим ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також робіт, що будуть надані під час розгляду справи № 751/2945/25 від 05.03.2026 адвокатом Прокоф`євим Б. І. у відповідності до договору про надання правової допомоги №01/25 від 08.01.2025 були надані наступні юридичні послуги:

- ознайомлення з апеляційною скаргою та додатками по даній справі, консультування клієнта в обсязі 2 години;

- визначення правової позиції з клієнтом, підготовка відзиву на апеляційну скаргу та організація його подання до суду в обсязі 7 годин;

- підготовка та участь в судових засіданнях Чернігівського апеляційного суду по даній справі в обсязі не більше 2 годин.

Загальна вартість наданих послуг згідно п. 3.5. Договору складає 12 000 грн.

Виконані роботи клієнтом прийняті, зауваження відсутні (том 2 а.с. 54 зворот).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 05.05.2026 адвокат Прокоф`єв Б. І. прийняв від ОСОБА_1 12 000 грн за надання правничої допомоги в Чернігівському апеляційному суді по справі №22-ц/4823/1209/26 по Договору № 01/25 від 08.01.2025 (том 2 а.с. 55).

Так, при розгляді цієї справи у суді апеляційної інстанції адвокатом Прокоф`євим Б. І. в інтересах ОСОБА_1 складено та подано відзив на апеляційну скаргу (том 2 а.с. 44-53).

Адвокат Прокоф`єв Б. І. брав участь у судовому засіданні 28.07.2026 тривалістю 1 год 13 хв., що підтверджується протоколом судового засідання №6839229.

Розподіляючи понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному заявником розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критеріям розумної необхідності та реальності таких витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Суд при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20.

Як вбачається з матеріалів справи, правова позиція ОСОБА_1 була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору судом першої та апеляційної інстанцій, а адвокат Прокоф`єв Б. І. надавав правову допомогу позивачу в обох інстанціях, тому, відповідно, був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають. При розгляді справи в суді апеляційної інстанції він подав відзив на апеляційну скаргу та брав участь у судовому засіданні 28.07.2025 тривалістю 1 год 13 хв.

Заявлені до відшкодування ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, на переконання апеляційного суду, є явно завищеними та неспівмірними. Оцінивши їх необхідність колегія суддів прийшла до висновку про зменшення заявленої суми.

З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись, у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, врахувавши, що адвокатом при апеляційному розгляді справи подано відзив на апеляційну скаргу і він брав участь в одному судовому засіданні тривалістю 1 год 13 хв., апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 березня 2026 року – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 000 грн на правову допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 липня 2026 року.

Головуюча О. Є. Мамонова

Судді О. А. Луговець

О. В. Разгуляєва