Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №947/39156/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 30 липня 2026 р.

Справа: №947/39156/25

Суддя: Сєвєрова Є. С.

Номер провадження: 22-ц/813/3860/26

Справа № 947/39156/25

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя - доповідач),

Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 02 грудня 2025 року у складі судді Куриленко О.М.,

встановив:

2. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовні 2025 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором № 00-9813003 від 12.06.2024 у розмірі 15 764,00 грн., судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Позиція відповідача в суді першої інстанції

Письмовий відзив на позовну заяву в матеріалах справи відсутній. Натомість матеріали справи містять письмові пояснення в порядку статті 43 ЦПК України, які не містять підпису відповідача (а.с. 36-44). Як зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, відповідач відзиву на позов не подав, проте в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, мотивуючи свої заперечення тим, що умови кредитування є несправедливими.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 02 грудня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 00-9813003 від 12.06.2024 у розмірі 15764 гривень та сплачений при поданні позову судовий збір у сумі 2422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 гривень.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів у розумінні статей 76 - 81 ЦПК України на спростування обставин, викладених у позовній заяві, та заперечень проти позову, у зв`язку з цим суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі, стягнувши з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 764 грн, а також судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м.Одеси від 02 грудня 2025 року і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 жодним способом не було повідомлено про перехід права вимоги до нового Кредитора та йому не було направлено жодного повідомлення у спосіб, визначений договором. Матеріали позовної заяви не містять доказів такого повідомлення боржника про відступлення права вимоги первісного кредитора за кредитної лінії №00-9813003 віж 12.06.2024. Таким чином, суд не дослідив обставини не повідомлення боржника про заміну кредитора, що є порушенням норм процесуального права.

Доводи скарги також мотивовані тим, що відповідно до Рішення Одеської міської ради від 24.09.2025 за №3490-VIII, відповідач є працівником Київського районного суду м.Одеси, а саме присяжним, тому районним судом не було здійснено всіх необхідних процесуальних дій щодо вирішення питання визначення підсудності, чим було порушено норми процесуального права. Таким чином вбачається порушення норм процесуального права, так як підсудність справи не була визначена ухвалою суду вищої інстанції.

Позиція позивача в суді апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», посилаючись на її необґрунтованість, просить суд врахувати правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25 під час розгляду даної справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м.Одеси від 02 грудня 2025 року - без змін. Доводи відзиву обґрунтовані тим, що оскільки відповідно до договору факторингу № 02/06/25-Е, ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступило право вимоги за Кредитним договором ТОВ «ФК «ЕЙС», то останній не зобов`язаний направляти письмове повідомлення боржнику про відступлення права грошової вимоги. Факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання грошового зобов`язання жодному з кредиторів не є підставою для звільнення Відповідача від виконання зобов`язань. Відповідач у жодному разі не спростовує факт отримання кредиту та наявності зобов`язання щодо його сплати. Предметом спору Відповідач вважає правильність визначення кредитора, якому належить виконати своє зобов`язання. Позивач звертає увагу суду на постанову Верховного Суду від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 в аналогічній справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», де було узагальнено судову практику та зроблено висновок щодо правомірності переходу права вимоги на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 між Первісним Кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без виклику учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 368, ч.1 369 ЦПК України).

3. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Встановлено, що 12.06.2024 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00-9813003 на суму 8 050 грн. Відповідач приєднався до умов Кредитного договору шляхом введення одноразового ідентифікатора 46173, що відповідно до вимог законодавства визнається належним та допустимим способом підтвердження волевиявлення сторони на укладення правочину. Після вчинення акцепту позичальником, кредитодавцем на Кредитний договір накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи із кваліфікованою електронною позначкою часу. Зазначений порядок підтверджується положеннями Кредитного договору та Довідкою про ідентифікацію.

На виконання умов Кредитного договору, 12.06.2024 первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням через Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» на платіжну картку № 4149-51XX-XXXX-2926, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію Кредитодавця. Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується Повідомленням від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» з відміткою та додатком до нього.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали Київського районного суду міста Одеси від 29.10.2025, АТ «Райффайзен Банк» повідомлило, що Банківська картка № 4149-51ХХ-ХХХХ-2926 емітована на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ). Також надано Виписку про рух коштів по рахунку НОМЕР_2 (Банківська картка № НОМЕР_3 , яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з 12.06.2024 по 17.06.2024. Зазначено, що номер телефона НОМЕР_4 зазначений в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Надалі 17.12.2024 між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 17122024-МК/Онлайн, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до Реєстру Боржників №б/н від 17.12.2024 до Договору Факторингу 1 та Акту приймання-передачі (Додаток №11, № 12), до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право вимоги до відповідача.

02.06.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено Договір факторингу № 02/06/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 02.06.2025 за Договором Факторингу від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 15764 грн.

Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі боржників № б/н від 02.06.2025 до позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників за Договором Факторингу. На підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зі сторони Позивача згідно Договору Факторингу саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі Боржників № б\н від 02.06.2025 до Договору Факторингу (до якого входило також відступлення права вимоги щодо заборгованості відповідача по Кредитному договору) до позивачем надано платіжну інструкцію.

Загальна сума заборгованості відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, складає 15 764 грн., яка складається з: 8 050 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 7 714 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Дана сума також підтверджується випискою з особового рахунку за період 02.06.2025 - 01.10.2025.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, Кредитний договір є двостороннім, оскільки породжує обов`язок кредитодавця надати кредит та обов`язок позичальника його повернути, та сплатити проценти за користування ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Так, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 не оспорює встановлені судом першої інстанції фактичні обставини, зокрема факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, наявність та розмір заборгованості, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться виключно до посилань на неповідомлення його про заміну кредитора та недослідження судом першої інстанції зазначених обставин. Разом з тим такі доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на таке.

Встановлено, що 12.06.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00-9813003, який був підписаний відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора. На виконання умов договору первісний кредитор перерахував відповідачу кредитні кошти у розмірі 8050 грн на банківську картку, яка належить відповідачу, що підтверджується повідомленням платіжної системи, інформацією АТ «Райффайзен Банк» та іншими письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції.

Також судом встановлено, що 17.12.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу, відповідно до якого останньому було відступлено право грошової вимоги до відповідача.

У подальшому, 02.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу, за умовами якого право вимоги за спірним кредитним договором перейшло до позивача. Зазначені обставини підтверджуються договорами факторингу, реєстрами боржників, актами приймання-передачі, а також платіжними документами щодо фінансування договору факторингу, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою шляхом відступлення права вимоги, при цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У такому випадку виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, неповідомлення боржника про відступлення права вимоги саме по собі не впливає на дійсність договору факторингу чи договору відступлення права вимоги, не припиняє зобов`язання боржника та не звільняє його від обов`язку виконати взяті на себе зобов`язання. Правовим наслідком такого неповідомлення є лише те, що у разі виконання боржником зобов`язання первісному кредитору таке виконання вважатиметься належним.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 2-2035/11 та у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 639/86/17, у яких зазначено, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від виконання зобов`язання, а лише надає право виконати його первісному кредиторові, і таке виконання є належним.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 дійшов висновку, що належними доказами набуття новим кредитором права вимоги є договір факторингу, реєстр боржників, акт приймання-передачі прав вимоги та документи, які підтверджують фінансування за договором факторингу, а при послідовному відступленні права вимоги новий кредитор повинен підтвердити безперервний ланцюг такого переходу.

У даній справі позивачем надано всі належні докази переходу до нього права вимоги, а саме договори факторингу, реєстри боржників, акти приймання-передачі та платіжні документи, які були досліджені судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку, відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права вимоги до відповідача.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що після відступлення права вимоги відповідач виконав свої зобов`язання перед первісним кредитором чи будь-яким іншим кредитором, а в апеляційній скарзі такі обставини також не наведені.

За таких обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неповідомлення відповідача про відступлення права вимоги ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 516 ЦК України, не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, не свідчать про відсутність у позивача права вимоги та не впливають на правильність висновків суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції правил підсудності справи у зв`язку з тим, що він включений до списку присяжних Київського районного суду м. Одеси, а тому питання визначення підсудності мало вирішуватися судом вищої інстанції відповідно до ст.26 ЦПК України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 26 ЦПК України, підсудність справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого за загальними правилами віднесена ця справа, визначається ухвалою суду вищої інстанції, постановленою без повідомлення сторін.

Аналогічний порядок передачі такої справи передбачений ч.6 ст. 31 ЦПК України. Водночас наведені норми процесуального закону поширюються виключно на випадки, коли стороною у справі є суд або суддя відповідного суду. Будь-яких спеціальних правил щодо визначення підсудності у справах, стороною яких є присяжний, ЦПК України не містить.

За змістом статті 124 Конституції України, ч.2 ст.34 ЦПК України, статей 63, 65, 67, 68 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» присяжний є особою, яка у визначених законом випадках бере участь у здійсненні правосуддя разом із суддею. При цьому гарантії незалежності та права судді поширюються на присяжного лише на час виконання ним обов`язків зі здійснення правосуддя у конкретній справі, а не у зв`язку із самим включенням до списку присяжних.

Як установлено судом першої інстанції, рішенням Одеської міської ради від 24.09.2025 № 3490-VIII ОСОБА_1 включено до списку присяжних Київського районного суду м. Одеси. Разом із тим зазначена обставина сама по собі не свідчить про набуття ним статусу судді та не є підставою для застосування спеціальних правил визначення підсудності, передбачених статтею 26 ЦПК України.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що на час розгляду цієї справи відповідач ОСОБА_1 був залучений до здійснення правосуддя як присяжний у будь-якій справі, яка перебувала у провадженні судді Куриленко О.М., що розглядала даний спір, або що існували інші обставини, які могли б свідчити про наявність конфлікту інтересів чи викликати обґрунтований сумнів у неупередженості суду.

При цьому у разі виникнення таких обставин вони вирішуються шляхом застосування інституту відводу (самовідводу), передбаченого статтями 36-41 ЦПК України, а не шляхом визначення іншої підсудності справи.

Такий підхід узгоджується з роз`ясненнями, викладеними у рішенні Ради суддів України від 05.07.2019 № 40 «Про роз`яснення деяких питань щодо конфлікту інтересів», відповідно до яких сам по собі статус присяжного відповідного суду не свідчить про наявність конфлікту інтересів у судді, який розглядає справу, за відсутності приватного інтересу.

Отже, оскільки відповідач ОСОБА_1 не є суддею Київського районного суду м. Одеси, а лише включений до списку присяжних, положення ст. 26 ЦПК України щодо визначення підсудності судом вищої інстанції у даному випадку не підлягали застосуванню.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил підсудності ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Жодних інших доводів на спростування висновків суду, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

Дата ухвалення рішення, порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст.374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 02 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua