Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №441/1762/18 — Львівський апеляційний суд

Справа № 441/1762/18 Головуючий у 1 інстанції: Перетятько О.В.

Провадження № 22-ц/811/1172/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Городоцького районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування поданого позову вказує на те, що 09.04.2014 ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг у зв`язку з чим підписав Заяву б/н від 09.04.2014, згідно якої отримав кредит у розмірі 500, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Стверджує, що відповідач підписом в заяві підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua складає між ним і банком договір про надання банківських послуг. Зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 19.09.2018 у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 13 376, 71 грн, з яких: 3 983, 07 грн – тіло кредиту; 561, 20 грн – нараховані відсотків за користування кредитом; 7 719, 26 грн – пеня; 500, 00 грн - штраф (фіксована частина), 613, 18 грн.– штраф (процентна складова).

З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.04.2014 в розмірі 13 376, 71 грн та судові витрати.

Заочним рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.04.2014 в сумі 13 376 грн 71 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 1 762 грн 00 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, яка підписана представником Юріною Аліною Романівною.

Вважає рішення суду необґрунтованим, таким, що винесено з порушенням норм матеріального права, та суперечить чинному законодавству.

Зазначає, що «Умови та правила надання банківських послуг», що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з даним позовом, тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з «Умови та правила надання банківських послуг» та витяг з «Тарифів банку» у будь-яких редакціях, що є найбільш сприятливими для задоволення позову, тому безпідставно взяті судом до уваги.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві, яка безпосередньо підписана ним, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Звертає увагу на те, що наданий позивачем, як доказ надання кредиту, розрахунок заборгованості за договором № б/н від 09.04.2014, укладеним між сторонами станом на 19.09.2018, сформовано починаючи з 18.01.2017, в той час як сам договір № б/н укладено 09.04.2014.

Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, за кредитним договором № б/н від 09.04.2014 тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В квітні 2026 року зареєстровано відзив Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Відзив обґрунтований законністю рішення суду першої інстанції та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до пунктів 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором № б/н від 09.04.2014, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 13 376, 71 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 09 квітня 2014 року з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 підписав анкету-заяву № б/н про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку».

В матеріалах справи міститься копія анкети-заяви про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку» з підписом ОСОБА_1 із зазначенням його анкетних даних (а.с. 6).

Відповідач в анкеті-заяві підтвердив свою згоду на те, що дана заява разом з «Пам`яткою клієнта», «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», які викладені на офіційному сайті банку www.privatbank.ua? складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Ствердив, що ознайомився та згідний з «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також підтвердив, що зобов`язується їх виконувати та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку.

Пред`являючи позов, банк послався на те, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти шляхом відкриття йому кредитної картки із встановленим кредитним лімітом в розмірі 500, 00 грн. При цьому банк вказує на те, що розмір відсотків за кредитом було встановлено Умовами та Правилами та Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна», згоду на які він надав при підписанні заявки-анкети.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому такі повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору».

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19) висловлено таку позицію: «Виписка за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона, а не суд, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 09.04.2014 року, посилався на витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку» та витяг з «Тарифів Банку» як невід`ємні частини кредитного договору.

У витягу з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягу з «Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, базова процентна ставка в місяць, яка нараховується на залишок заборгованості, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань і порядок нарахування її нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим витягом з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку» та витягом з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» відповідач ознайомився та погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 09.04.2014 містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, зазначені в цих документах, що додані банком до позовної заяви.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що позивачем не надано належних та допустимих доказів надання відповідачеві кредитних коштів, зокрема, виписок з карткового рахунку, тому й перевірити розрахунок кредитної заборгованості неможливо. Зокрема, у суду відсутня можливість встановити розміру наданого відповідачеві кредиту.

Наданий позивачем розрахунок містить протиріччя щодо суми основної заборгованості, вона змінюється кожен місяць шляхом додавання відсотків та штрафних санкцій за попередній місяць, а наступні відсотки та штрафні санкції нараховуються на цю змінену суму основного боргу протягом усього періоду кредитувіання, що суперечить вимогам закону, є неправильним та несправедливим.

Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» не надав суду належних та допустимих доказів про те, що відповідачу ОСОБА_1 були відомі усі істотні умови договору кредиту і він з ними погодився, отримав та не повернув кредитних коштів, а також не надав розрахунку, який би відповідав вимогам чинного законодавства.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, то таке слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором .

Частина тринадцята статті 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , то на підставі частини тринадцятої статті 141 ЦПК України з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 643, 00 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити

Заочне рішення Городоцького районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року, скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 09 квітня 2014 року в розмірі 13 376, 71 гривня - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 2 643, 00 гривень судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.

Головуючий: С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич