Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №944/379/24 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/379/24

Провадження №2/944/217/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Колтун Ю.М.

з участю секретаря судового засідання Корабель С.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Петельки О.О.

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, у м.Яворові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна та зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю,

у с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначила, що вона та ОСОБА_4 25.09.2011 уклали шлюб. Під час спільного подружнього життя у них народилося троє дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20.11.2023 шлюб між ними було розірвано. За час перебування в шлюбі сторонами у справі було побудовано житловий будинок АДРЕСА_1 . Однак відповідач не визнає за ОСОБА_3 право власності на вказаний житловий будинок. Позивач зазначила про те, що вказане майно набуте ними під час перебування в шлюбі та в розумінні ст. 60 СК України вважається об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, відтак вказане майно підлягає поділу між сторонами в рівних частках, а тому просить визнати за нею та відповідачем право власності по 1/2 частині житлового будинку.

Ухвалою судді від 29.01.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного та призначено підготовче судове засідання.

29.04.2024 ОСОБА_4 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю, яка мотивованим тим, що земельна ділянка надана під забудову житлового будинку була передана йому у приватну власність на підставі рішення Шклівської селищної ради №2753 від 27.08.2010. А щодо будівництва житлового будинку, то ще до одруження, за порадою та допомогою батьків він вирішив побудувати домоволодіння для наступного проживання в ньому своєї майбутньої сім`ї. Тому на початку 2009 року він звернувся та замовив у Новояворівському КП «Архітектурно-планувальне бюро» Проект індивідуального житлового будинку на одну сім`ю з чотирьох чоловік, а також отримав в Головного архітектора Яворівського району Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки виділеної індивідуальному забудовнику. Та вже осінню 2009 року було розпочато будівництво житлового будинку, а саме залито фундамент, придбано будівельні матеріали. А навесні 2010 року розпочалися загально-будівельні роботи по будівництву, а саме: спорудженно стін, заливка стель, влаштування даху, штукатурка стін, облаштовано електро-, газо- та водопостачання тощо. Виконання робіт по спорудженню будинку здійснювалося на замовлення ОСОБА_4 та його батька, за грошові кошти позивача та за фінансової допомоги батьків. Будівництво вказаного будинку було завершено ще до дати реєстрації шлюбу з відповідачем, а тому видача правовстановлюючого документа та державна реєстрація права власності в період шлюбу з позивачем не є безумовною підставою для віднесення цього майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи зазначені обставини, ОСОБА_4 просив визнати домоволодіння АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю.

Ухвалою суду від 10.12.2025 прийнято зустрічну позовну заяву до сумісного розгляду із первісною позовною заявою, об`єднавши позови в одне провадження, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду, вирішено клопотання про виклик в судове засідання свідків.

21.01.2026 ухвалою судді вжито заходів забезпечення позову та накладено арешт на будинок у АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 18.02.2026 вирішено клопотання ОСОБА_3 про витребування у МКП «Яворіввода», Яворівський ЦОК ТОВ «Львівенергозбут», Львівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» документів щодо підключення водопостачання, електропостачання та газопостачання до спірного житлового будинку.

Також 18.02.2026 ухвалою суду повернуто ОСОБА_3 надмірно сплачену суму судового збору.

Окрім цього, ухвалою судді від 18.05.2026 позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю було залишено без руху та надано йому термін для усунення недоліків. 25.05.2026 до суду надійшла заява про усунення недоліків, зокрема надано платіжну інструкцію про доплату судового збору.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_3 у судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги за первісним позовом. Суду пояснила, що спірний будинок було здано в експлуатацію та зареєстровано на ім`я в ОСОБА_4 через 6 місяців після укладення шлюбу. На момент укладення шлюбу була зведена лише коробка будинку та він був лише недобудованою конструкцією. Всі основні капіталовкладення, які перетворили будівельні матеріали на житловий будинок та зумовили його реєстрацію, були здійснені в період шлюбу за рахунок спільних коштів. Доказами зазначених обставин, є долучені до матеріалів справи декларація про готовність об`єкту, реєстрація речового права на об`єкт, фототаблиці об`єкту до одруження і після одруження, фототаблиці з проведенням робіт та з новосілля, технічний паспорт, тощо. Зокрема наголосила на тому, що покази свідків сторони відповідача за первісним позовом та пояснення самого відповідача є недостовірними тому такі слід відхилити. Також повідомила, що в період шлюбу з ОСОБА_4 , вони за спільні кошти проводили всі будівельні роботи, підвели всі комунікації до будинку (електроенергію, газ, водопровід), здійснили всі внутрішні роботи в будинку, поміняли вікна, відтак спірне майно суттєво збільшилося у вартості за рахунок спільних затрат. ОСОБА_3 наголосила на тому, що разом зі нею проживають троє спільних неповнолітніх дітей, та позовна вимога про визнання за нею права на 1/2 частину будинку, є спрямованою зокрема на забезпечення житлових прав дітей. Відтак, зустрічний позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні.

Представник позивача адвокат Петелька О.О. в судовому засіданні первісний позов підтримала з підстав наведених у позовній заяві, просила суд задовольнити позовні вимоги, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_4 у судовому засіданні 18.05.2026 первісний позов не визнав, зустрічний позов підтримав з підстав наведених у зустрічній позовній заяві та просив його задовольнити у повному обсязі. Суду пояснив, що в 2005 році почав будівництво та станом на 2010 будинок був побудований. Будівельні матеріали, вікна та все інше він возив з Польщі. Кошти на вказані будівельні роботи давали також його батьки. ОСОБА_3 в будівництві вказаного будинку участі не приймала, оскільки на час укладення шлюбу він вже був зведеним, а після укладення шлюбу вони з ОСОБА_3 приблизно три роки тимчасово жили у квартирі батька, в той же час, ОСОБА_4 здійснив державну реєстрацію домоволодіння на своє прізвище, згодом вони перейшли жити у вказаний будинок. За час шлюбу з ОСОБА_3 проводилися лише косметичні роботи всередині будинку. Тому позивач вважає за необхідне визнати вказане майно його особистою приватною власністю.

Представник відповідача адвокат Варениця В.С. в судовому засіданні проти первісного позову заперечив, просив суд відмовити у його задоволенні, а зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав наведених у зустрічній позовній заяві.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , батько відповідача, дав пояснення, відповідно до яких при його безпосередній участі та ще до шлюбу з невісткою його син в 2005 році почав будівництво житлового будинку, який в подальшому було оформлено на нього. До того як син уклав шлюб з ОСОБА_1 було зведено коробку та проведено основні будівельні роботи. Всі будівельні роботи проводились за кошти сім`ї ОСОБА_9 . Після одруження проводили лише внутрішні роботи, в чому допомагали і батьки невістки.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що позивач є племінницею його дружини та він знайомий з відповідачем ОСОБА_4 з моменту його одруження. зазначив, що в спірному будинку допомагав робити ремонт, а саме штукатурив стіни, оплату за роботу здійснював відповідач ОСОБА_11 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 повідомив що в 2009 році його сусіди почали будувати будинок на земельній ділянці, що була їм виділена. На час весілля будинок вже був побудований, а після одруження в 2011 почали проводити воду, робити паркан, сходи і тощо. Також йому відомо батько про те, що ОСОБА_1 оплачував сходи та паркан, інші будівельні роботи проводили з весільних коштів чи навіть позичали.

Судом 22.07.2026 оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку зі складністю справи його складення та проголошення відкладено, проголошення судового рішення призначено на 31.07.2026.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справа або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вислухавши пояснення сторін по справі та їх представників, покази свідків, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

25.09.2011 сторони зареєстрували шлюбу в Шклівській селищній раді Яворівського району Львівської області, актовий запис №45, який рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20.11.2023 розірвано. Під час спільного подружнього життя у них народилося троє дітей: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 ).

Згідно з витягу про державну реєстрацію прав №33396886, 05.03.2012 зареєстровано право власності на житловий будинок у АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.03.2012, виданого Шклівською селищною радою Яворівського району Львівської області, власником житлового будинку у АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 .

В дослідженій в судовому засіданні копії технічного паспорта на житловий будинок у АДРЕСА_1 , рік спорудження цього нерухомого майна вказано - 2011, загальна площа приміщень-173,4 кв.м.

В той же час, з копії правовстановлюючих документів ОКП БТІ та ЕО на житловий будинок наданих у відповідь на адвокатський запит, а також долучених стороною відповідача за первісним позовом, убачається, що будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 здійснено на підставі проекту від 2009 року № 27/09 розроблений НКП «Архітектурно - планувальним бюро» ліцензія АВ № 082741, затверджений замовником 09.09.2011; будівельний паспорт від 23.11.2009 № б.н. розроблений державним архітектурно - планувальним та земельно – кадастровим бюро ліцензія АВ № 149999; інспекцією ДАБК у Львівській області зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації житлового будинку по АДРЕСА_1 - в п. 11 Декларації зазначено дату введення будинку в експлуатацію – листопад 2011 року, загальна площа приміщень-173,4 кв.м.

Разом з тим, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №957387 на ім`я ОСОБА_4 - даним правовстановлюючим документом посвідчується право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, в АДРЕСА_1 .

Відповідно до наявного в матеріалах справи звіту про оцінку майна ФОП ОСОБА_13 , станом на 28.12.2023 ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 , становить 2816400,0 грн

Також на виконання ухвали суду щодо витруювання інформації, МКП «Яворіввода» надало інформацію, що за адресою: АДРЕСА_1 нявний абонент ОСОБА_4 , найдавніші записи, які збереглися були зроблені у 2013 році, де вказано лічильник 2008 року, інша інформація відсутня.

За інформацією ТОВ «Львівенергозбут», за адресою АДРЕСА_1 , особовий рахунок зареєстровано на ОСОБА_4 , товаристо як постачальник універсальних послуг постачає електричну енергію споживачам на території Львівської області з 01.01.2019, до цього постачання електричної енергію здійснювало ПрАТ «Львівобленерго»

Згідно з інформації Яворівського УЕГГ Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», за адресою АДРЕСА_1 послуга газопостачання до житлового будинку не надавалась і договірні відносини по розподілу природного газу по даній адресі відсутні.

З копії трудової книжки ОСОБА_14 встановлено, що вона з 21.08.2019 по 30.11.2020 працювала менеджером в ТзОВ “Явір Інвест”. З 01.12.2020 була прийнята на посаду менеджера ТзОВ «Імені Данила Галицького»

Згідно з довідкою форми ОК-5 щодо застрахованої особи ОСОБА_1 остання за період з 2012 по 2026 отримувала дохід.

Сторонами у справі долучено до матеріалів справи фото-таблиці, на яких зображено зведену будівлю з дахом, біля якої сторони у справі у весільному вбранні здійснюють висадку саджанця та фото-таблиці, на яких зображено зведену будівлю, біля якої насипаний пісок та щебінь, дата фото - 16.09.2011, а також на яких зображено виконання внутрішніх робіт у будівлі, дата фото - літо 2014. Також судом досліджено фото таблиці, на яких зображено вже облаштовані кімнати будинку з меблями, дата фото 2016-2019 роки.

Суд не надає оцінку наданому ОСОБА_1 переліку робіт із зазначенням вартості, оскільки нею не наведено детального обґрунтування такого.

Відповідно до ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України право власності є непорушним, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно роз`яснень у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Пунктом 22 вказаної Постанови Пленуму встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України, а відповідно до п. 24 та п. 25 Постанови, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Вирішуючи спір між колишнім подружжям про поділ майна, суд встановлює: 1) обсяг спільного майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства - ним є будинок та комплекс будівель та споруд; 2) з`ясовує джерело та час його придбання, - майно придбане в період наявних офіційно зареєстрованих шлюбних відносин.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК (п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

В матеріалах справи відсутні докази про домовленість між сторонами про порядок поділу майна.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. З моменту прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації виникає і право власності на цей об`єкт.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», прийняття в експлуатацію закінчених об`єктів полягає у підтверджені державними приймальними комісіями готовності об`єкта до експлуатації за його цільовим призначенням відповідно до будівельних норм та правил. Отже, саме із цього моменту новостворене майно з категорії новобудови переходить до категорії майна як об`єкта цивільного права.

При цьому відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростуван-ня презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Судом враховано, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Судом достовірно установлено, що державну реєстрацію новоствореного майна житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 проведено 05.03.2012, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Саме з цього часу, тобто з часу державної реєстрації вказаного майна, і виникає право власності на нерухоме майно.

Як визначено у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 359/441/20 системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

Суд не бере до уваги посилання відповідача (позивача за зустрічним позовом) про те, що спірне домоволодіння було створене до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , оскільки в судовому засіданні установлено, що завершення будівництва вказаного домоволодіння проводилось під час перебування сторін у шлюбі. ОСОБА_4 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно, не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що майно, яке є предметом спору, було придбано за його особисті кошти. Отже, зазначений житловий будинок разом з господарськими спорудами і будівлями є об`єктом права спільної сумісної власності сторін як подружжя.

Так, сторони, як співвласники спірного житлового будинку, мають право на поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Оскільки правових і фактичних підстав для відступлення від принципу рівності часток у спірному майні не установлено, а тому житловий будинок загальною площею 173,4 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 підлягає поділу з визнанням права власності за позивачем на 1/2 частину майна.

Щодо зустрічних вимог ОСОБА_4 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю, то вони, з огляду на зазначені вище та досліджені судом докази, які суд вважає належними, достатніми та допустимими, і встановлені судом обставини щодо набуття спірного майна, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Частини сьома, восьма статті 158 ЦПК України визначають, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимогст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються в разі відмови в позові на відповідача.

Позивачем ОСОБА_3 при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 9084,0 грн, виходячи із ціни позову та сплачено 3500,0 грн за проведення оцінки вартості мана. З огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено повністю, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати.

Також ОСОБА_4 при подачі зустрічного позову було сплачено судовий збір. Оскільки у задоволенні зустрічного позову відмовлено, відповідно до положень ст.141ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем (позивачем за зустрічним позовом), не відшкодовуються.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.13,81,89,259,263-265, 268,273,354 ЦПК України, суд

вирішив:

позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна - задовольнити повністю.

Визнати, в порядку поділу майна подружжя, за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташюваний за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9084,0 грн та витрати по оцінці вартості майна 3500,0 грн.

Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 21.01.2026 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживания: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя Юрій КОЛТУН