Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №750/3438/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3438/26

Головуючий у першій інстанції – Маринченко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1665/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Луговця О. А., Стельмаха А. П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04.04.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 766596 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, за умовами якого відповідачу надано грошові кошти в сумі 4000,00грн зі сплатою процентів за користування ними.

Вказували, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит у порядку, передбаченому умовами договору, проте відповідач свої зобов`язання за договором не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 12 424,00грн.

Також за доводами позову, вимоги до відповідача за договором № 766596 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 04.04.2019 перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підставі Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-30102020 від 30.10.2020, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

У позові ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 766596 від 04.04.2019 у загальному розмірі 12 424,00грн, судові витрати в розмірі 2 662,40грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.05.2026 в задоволенні позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що проценти за користування позикою у заявленому розмірі відповідачу нараховані після погодженого строку користування (30 днів), проте належних доказів про продовження строку дії договору матеріали справи не містять, тому суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування позикою після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.

Також судом враховано, що відповідач сплатив на погашення заборгованості грошові кошти в сумі 21 684,00грн, які були зараховані на погашення заборгованості за процентами, які значно перевищують тіло позики (4 000,00грн), тому підстави для задоволення позову відсутні.

При ухваленні рішення судо враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - адвокат Усенко М.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.05.2026 і прийняти нову постанову апро задоволення позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та вирішити питання стягнення судових витрат.

За доводами апеляційної скарги, рішення судом першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права та є необґрунтованим з огляду на неповноту з`ясування судом обставин, які мають значення для справи.

В обгрунтування доводів скарги заявник посилається, що підписуючи цей договір з використанням електронного підпису через одноразовий ідентифікатор, ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи з обраних умов кредитування.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20, від 21.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Вказує, що оскільки відповідач неодноразово сплачував проценти, у зв`язку з чим ініціював продовження строку кредиту, враховуючи положення п. 1.6.,1.7., 3.6.1., 3.6.2. Договору, враховуючи, що останній платіж відповідачем здійснено 12.03.2020, тому строк дії договору продовжено на 30 днів і з 15.04.2020 заборгованість вважається простроченою, у зв`язку з чим Товариство відновило щоденне нарахування за прострочене зобов`язаннч протягом 90 днів.

За доводами скарги, заявлена сума процентів є математичним результатом виконання умов кредитного договору за весь період фактичного користування коштами, а її розмір був відомий відповідачу ще до отримання коштів.

Як стверджує заявник, ОСОБА_1 усвідомлював можливість нарахування відсотків та можливою сумою заборгованості і погоджувався з її розміром, проте не виконав взяті на сбе зобов`язання ні перед первісним кредитором, і перед новим кредитором.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копію апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив від ОСОБА_1 до апеляційного суду не надходив з урахуванням того, що відповідач ознайомився з матеріалами справи в апеляційному суді 16.07.2026 на підставі заяви.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудоверішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права іздотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які булидосліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційнускаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 04.04.2019 між ТОВ «Авентус Україна» (товариство) та ОСОБА_1 (клієнт/позичальник) укладено договір № 766596 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, за умовами якого товариство надало відповідачу грошові кошти (позику) в сумі 4 000,00грн зі сплатою процентів за користування ними відповідно до умов договору строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором (а.с. 15 зворот - 17).

Позика надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий клієнтом (п. 1.5 договору).

Невід`ємною частиною цього договору є Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайті – creditplus.ua/assets/uploads/public/pravila_18.03.2019.pdf. Приймаючи умови цього договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися (а.с. 8 – 15).

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватимуться згідно Графіка платежів, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.2 договору проценти за користування позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання позики (відправки грошових коштів на банківський картковий рахунок) в межах строку надання позики, визначеного в пункті 1.2 цього договору, за виключенням дати повернення позики та сплати нарахованих процентів, зазначеної в Графіку платежів.

Листом ТОВ ФК «Вей фор пей» від 04.03.2026 , адресованого ТОВ «Авентус Україна», підтверджується здійснення переказу грошових коштів у сумі 4 000,00грн на картку № НОМЕР_1 (а.с. 18 зворот).

За інформацією АТ КБ «Приват Банк» від 15.04.2026, наданої на запит суду, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 04.04.2019 було зараховано кошти у сумі 4 000,00грн (а.с. 65-66).

Також судом встановлено, що 30.10.2020 між ТоОВ «Авентус Україна» (кредитор) та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-30102020, за яким кредитор передав (відступив) новому кредиторові за плату, а новий кредитор прийняв належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними в Реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (а.с. 31 зворот - 35).

Копією платіжної інструкції № 20049 від 30.10.2020 підтверджується сплата ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» оплати за придбання (відступлення) прав вимоги згідно з пунктом 7.1. договору відступлення прав вимоги № ККАУ-30102020 ТОВ «Авентус Україна» (а.с. 36 зворот).

Згідно Витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-30102020 від 30.10.2020 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги, в тому числі до відповідача за договором № 766596 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 04.04.2019 у сумі 12 424,00грн (а.с. 35 зворот).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що проценти за користування позикою у заявленому розмірі відповідачу нараховані після погодженого строку користування (30 днів), проте належних доказів про продовження строку дії договору матеріали справи не містять, тому суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування позикою після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.

Також судом враховано, що відповідач сплатив на погашення заборгованості грошові кошти в сумі 21 684,00грн, які були зараховані на погашення заборгованості за процентами, які значно перевищують тіло позики (4 000,00грн), тому підстави для задоволення позову відсутні.

При ухваленні рішення судо враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права у повному обсязі дослідив наявні у справі докази, внаслідок чого дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 був укладений Договір № 766596 про надання фінансового кредиту від 04.04.2019, який підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

У вказаному договорі сторонами погоджено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався відповідачем. ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору № 766596 про надання фінансового кредиту від 04.04.2019. Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції в судовому засіданні та в апеляційній скарзі відповідач не заперечувала проти отримання нею кредиту та користування кредитними коштами.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належними та допустимими доказами у справі підтверджено укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» Договору № 766596 про надання споживчого кредиту від 04.04.2019 із дотриманням вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» від 04.03.2026 (а.с. 18 зворот) та інформацією, наданою АТ КБ «ПриватБанк» (65-66) та відповідачем не спростовано.

Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що картковий рахунок, на який були перераховані кредитні кошти, йому не належить.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до положень ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №2-2035/11 викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 року у справі №761/1543/20, від 23.02.2022, у постанові від 19.01.2022 року у справі №639/86/17, у постанові від 14.07.2021 у справі №554/8549/15-ц.

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало належні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором про надання кредиту до ОСОБА_1 , а саме:

- договір відступлення права вимоги № ККАУ-30102020 від 30.10.2020, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (а.с. 31 зворот - 35);

- витяг з реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги № ККАУ-30102020 від 30.10.2020 (а.с. 36 зворот);

- акт приймання-передачі Реєстру боржників від 30.10.2020 до Договору відступлення права вимоги № ККАУ- 30102020 від 30.10.2020 (а.с. 36);

- платіжну інструкцію (безготівковий переказ в національній валюті) від 30.10.2020 на підтвердження оплати за Договором відступлення права вимоги № ККАУ-30102020 від 30.10.2020 (а.с, 36 зворот).

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не звертався із письмовою заявою про припинення дії договору ні до первісного кредитора, ні до його правонаступника.

Отже, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання кредиту.

Щодо доводів апеляційної скарги, що часткова оплата відповідачем заборгованості за кредитним договором є продовженням строку кредитування, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Перевіряючи аргументи скарги апеляційним судом встановлено, що у кредитному договорі сторони обумовили, що розмір процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою становить 0,01% в день, за стандартною процентною ставкою 1,80%; строк кредиту становить 30 календарних днів.

Апеляційний суд враховує, що матеріали справи не містять належних доказів, що до вказаного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.

Із розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», слідує, що проценти за користування кредитом у сумі 20 292,00грн нараховані відповідачу ТОВ «Авентус» за період з 04.04.2019 по 10.07.2020, тобто поза межами строку кредитування, визначеного вказаним договором.

Так, з 04.04.2019 по 03.05.2019 проценти нараховувалися за зниженою процентною ставкою, що становить 0,01% та були погашені ОСОБА_1 04.05.2019 у сумі 12,00грн.

За період з 05.05.2019 по 10.07.2020 проценти нараховувались за стандартною ставкою та за цей період відповідачем було сплачено 03.06.2019 – 2 160,00грн, 06.07.2019 – 2 160,00грн, 05.08.2019 – 2 160,00грн, 04.09.2019 – 2 160,00грн, 05.10.2019 – 2 160,00 грн, 05.11.2019 – 2 160,00грн, 05.12.2019 – 2 160,00грн, 07.01.2020 – 2 160,00грн, 10.02.2020 – 2 430,00грн, 12.03.2020 – 2 160,00грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості (а.с. 19 зворот - 31).

За період з 11.07.2020 по 29.10.2020 проценти не нараховувались.

У постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнила власний висновок, зроблений у постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів таким: у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення кредиту/позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі №912/1120/16 (пункт 6.19).

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Враховуючи вищевикладене помилковим є посилання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування.

Таким чином, належних доказів про продовження кредитного договору матеріали справи не містять, а тому нарахування процентів після спливу цих строків є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.

Зі змісту Договору та додатків до нього вбачається, що сторонами погоджено строк кредитування терміном 30 днів, тобто до 04.05.2019, зі спливом якого відповідач зобов`язався повернути кредит у розмірі 4 000,00грн (тіло кредиту) та проценти за зниженою або за стандартною ставкою.

Звертаючись до суду з позовом, позивач надав розрахунок заборгованості, згідно якого нараховано заборгованість за процентами в період 120 днів, тобто поза межами тридцятиденного строку кредитування.

Не є підставою доля скасування рішення суду першої інстанції доводи відзиву про те, відповідач сплачуючи заборгованість за кредитним договором від 04.04.2019 відповідно до умов Договору підтвердив продовження строку користування кредитом відповідно до положень п. 1.7. кредитного договору

Так, п. 1.6., 1.7. Договору передбачено, що у випадку неможливості виконання зобов?язань за договором у повному обсязі та у встановлений строк, клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати повернення позики шляхом здійснення платежу на користь товариства в розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів та в разі наявності - неустойки (штрафів та пені). Після отримання товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, штрафів та пені, заява клієнта про продовження строку користування позикою вважається поданою. Після вчинення клієнтом дій згідно з пунктом 1.6. цього договору, та у разі, якщо залишок суми позики складає не менше ніж 400 (чотириста) гривень, товариство має право, але не обов?язок, продовжити строк користування позикою. Новий строк користування позикою обчислюється з дня, наступного за днем вчинення клієнтом дій згідно з пунктом 1.6. цього договору та дорівнює 30 днів. Нова дата повернення позики відображається у Особистому кабінеті клієнта. Протягом нового строку користування позикою проценти (відсотки) нараховуються за стандартною процентною ставкою.

Разом з тим, жодних доказів направлення ОСОБА_1 повідомлення про погодження нового строку кредиту (із зазначенням нової дати повернення) та доказів погодження відповідачем нового строку користування кредитом чи доказів, що до вказаного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом, матеріали справи не містять.

Отже, колегія суддів відхиляє посилання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на те, що в даному випадку мала місце автоматична пролонгація строку кредитування у зв`язку з продовженням користування кредитом та сплатою частини боргу, оскільки в розділі 1 договору чітко визначено порядок дій обох сторін та узгодження з боку кредитодавця пролонгації строку кредитування.

Пунктами 3.1.-3.5. Договору сторони погодили нарахування процентів за користування кредитом, в тому числі поза межами терміну дії кредитного договору, але не більше 90 календарних днів поспіль з дня прострочення.

Між тим, у зазначених пунктах Договору не зазначається, що до вказаного періоду прострочення протягом 90 календарних днів належить період поза межами строку кредитування.

Пунктом 3.6.2. Договору регламентовано порядок обчислення (нарахування) процентів та порядок зміни процентів та яким узгоджено здійснення нарахування відсотків, зокрема, протягом 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, також не передбачає правомочностей кредитодавця щодо стягнення процентів після припинення строку кредитування.

Апеляційний суд враховує, що на те, що зазначеним договором не врегульовані відносини щодо стягнення процентів після припинення строку кредитування вказує пункт 3.2, відповідно до якого до періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається дата повернення кредиту, вказана в Графіку платежів, крім випадку, якщо в межах строку надання кредиту, визначеного у пункті 1.2 Договору, відбулася пролонгація строку кредиту, де проценти нараховуються і за дату повернення кредиту, вказану в Графіку платежів.

Тому пункт 3.6.2. договору не унормовує порядку нарахування процентів поза межами дії строку кредитування, а лише надає право кредитодавцю нараховувати проценти протягом 90 календарних днів з дня виникнення простроченої заборгованості, яка може виникнути у разі пролонгації договору на новий строк, чого між сторонами договору у цій справі не відбулось.

Таким чином є правильним висновок суду про необгрунтоване нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування.

Враховуючи, що ОСОБА_1 фактично сплатив ТОВ «Авентус Україна» 21 684,00грн, що значно перевищує тіло кредиту та проценти, нараховані в межах правомірного строку дії договору – 6 160,00грн (4 000,00грн – тіло кредиту та 2 160,00грн – відсотки, обраховані за стандартною ставкою за 30 днів), його зобов`язання є припиненими на підставі статті 599 ЦК України (виконанням, проведеним належним чином).

За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, вірно застосовані норми матеріального права не допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою до скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргуслід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заявлені вимоги про стягнення зі ОСОБА_1 сплаченого судового збору при поданні апеляційної скарги задоволенню не підлягають, враховуючи, що рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 30.07.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. А. Луговець

А. П. Стельмах