Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №504/1630/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1345/26

Номер справи місцевого суду: 504/1630/26

Головуючий у першій інстанції Жовтан П. В.

Доповідач Артеменко І. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду – Артеменко І.А.,

за участю: секретаря судового засідання – Подуст Т.П.,

захисника особи, яка притягується до відповідальності, - Бебешко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Бебешка Андрія Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Доброславського районного суду Одеської області від 29 травня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст протоколу про адміністративне правопорушення

28.03.2026 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №626669 за ч.1 ст.130 КУпАП.

За вказаним протоколом 28.03.2026 о 22:40 год. за адресою: Одеська область Одеський район Старокиївське шосе 21 км, ОСОБА_1 керував автомобілем «ВАЗ 21140», н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння: розширені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, блідість обличчя, від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001, відповідальність за що передбачено ч.1 ст.130 КУпАП.

Короткий зміст судового рішення

Постановою Доброславського районного суду Одеської області від 29.05.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665,60 грн.

Короткий зміст доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі захисник Бебешко А.С. в інтересах ОСОБА_1 просив скасувати постанову Доброславського районного суду Одеської області від 29.05.2026 і закрити провадження у справі за відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

В обґрунтування скарги захисник зазначив, що:

-судом не було повно, всебічно та об`єктивно досліджено та з`ясовано всі обставини справи;

- справа розглянута з формальним підходом – не вказані висновки за результатом дослідження цих доказів та які обставини вони підтверджують;

- в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП;

- в матеріалах справи відсутнє направлення на огляд ОСОБА_1 до медичного закладу;

- до протоколу не долучено акт огляду;

- матеріали справи не містять доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом чи тимчасово затримання транспортного засобу.

В доповненнях до апеляційної скарги захисник додатково зазначив, що:

- оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи;

- підставою для оголошення поліцейським ознак наркотичного сп`яніння та пропозиції їхати до нарколога стало саме наявність інформації в базі даних поліції, що відносно ОСОБА_1 була порушення справа за ст.130 КУпАП та справа про зберігання наркотиків, а не дійсна наявність названих поліцейським ознак сп`яніння у ОСОБА_1 , що свідчить про упередженість дій з боку поліцейських;

- працівниками поліції не доведено факту наявності у ОСОБА_1 ознак сп`яніння, тому пропозиції проїхати до лікарні є безпідставними;

- поліцейські не доводили до відома ОСОБА_1 про встановлений порядок проходження огляду та стан сп`яніння, мету поїздки до лікаря нарколога в медзаклад та наслідки відмови від проходження огляду;

- ОСОБА_1 за першою пропозицією поліцейських погоджувався проїхати до нарколога, але внаслідок психологічного тиску з боку поліцейських не погодився на це в подальшому;

- складене працівником поліції направлення на огляд не вручалось та не доводилось до відома ОСОБА_1 ;

- зупинка транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 була неправомірною, оскільки не зафіксовано жодного порушення ним ПДР, тому всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник Бебешко А.С. в інтересах ОСОБА_1 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції, заслухавши захисника в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).

Диспозиція частини першої статті 130 КУпАП містить кілька окремих (самостійних) складів адміністративних проступків, які відрізняються за об`єктивною стороною (зовнішнім проявом): 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів; 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, повністю доведена та підтверджується такими доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №626669 від 28.03.2026, з якого вбачається, що 28.03.2026 о 22:40 за адресою: Одеська область Одеський район Старокиївське шосе 21 км, ОСОБА_1 керував автомобілем «ВАЗ 21140», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння: розширені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, блідість обличчя, від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР. Вказаний протокол підписаний ОСОБА_1 без доповнень та зауважень;

- направленням на огляд водія до закладу охорони здоров`я від 28.03.2026, в якому зазначені виявлені у ОСОБА_1 ознаки сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду. При цьому, в направленні ОСОБА_1 проставив свій підпис щодо факту не проведення відповідного огляду, у зв`язку з його відмовою;

- відеозаписами з портативних відеореєстраторів нагрудних камер поліцейських (ID реєстраторів 474893, 470614), якими зафіксовано факт руху через стаціонарний блокпост транспортного засобу під керуванням, як згодом було встановлено, ОСОБА_1 . Під час перевірки документів ОСОБА_1 працівниками поліції встановлено, що останній притягнутий до кримінальної відповідальності за ст.130 КУпАП та ст.309 КК України. У зв`язку із чим за згодою ОСОБА_1 проведено поверхневу перевірку, в ході якої останній намагався приховати пакунок з речовиною зеленого кольору, внаслідок чого на місце зупинки викликано слідчо-оперативну групу. Під час спілкування поліцейським виявлено у водія ознаки наркотичного сп`яніння, у зв`язку з чим запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння в медичному закладі, на що ОСОБА_1 спочатку погодився, але згодом (після проведення поверхневої перевірки) на неодноразові пропозиції поліцейського проїхати до медзакладу для встановлення стану, водій висловив однозначну відмову від слідування до медзакладу для проходження відповідного огляду. Поліцейські повідомили, що наслідком такої відмови є складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, роз`яснили особі права та з`ясували чи все зрозуміло водієві, на що останній відповів позитивно. Працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення, з яким ознайомлено ОСОБА_1 . Слід також зазначити, що ОСОБА_1 намагався домовитися із співробітниками поліції, щоб вони не складали відносно нього протокол, на що йому неодноразово попередили про кримінальну відповідальність. Також під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 зазначив, що працює далекобійником на вантажному автомобілі, під час керування яким ніколи не вживає заборонених речовин. Водночас він додав, що під час тривалих простоїв (2-3 дні) може вжити їх за наявності виключно як альтернативу алкоголю для зняття стресу;

- довідками про отримання посвідчення водія та відсутність протягом року повторності вчинення адміністративного правопорушення за ст.130 КУпАП, якими зокрема підтверджується статус водія та відповідна кваліфікація за ст.130 КУпАП.

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на таке.

Учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз.2,4 ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст.52 цього Закону). За положеннями ч.2 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії.

За змістом абзаців 3 та 5 ч.2 ст.16 вказаного Закону водій зобов`язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п.2.5 ПДР).

Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.

Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст.266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (далі- Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі – Інструкція). Приписи Інструкції № 1452/735 та Порядку № 1103 застосовуються у системному зв`язку як між собою, так і з приписами інших нормативних актів.

Пунктом 4 розділу 1 Інструкції визначено ознаки наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Зокрема, такими ознаками є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота) -порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп`яніння є підставою для проведення огляду водія на стан наркотичного сп`яніння.

За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані наркотичного сп`яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану в порядку медичного огляду у відповідному медичному закладі. Тому, у випадку наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу знаходиться у стані наркотичного сп`яніння, водій, на вимогу поліцейських за положеннями пункту 2.5 ПДР України, зобов`язаний пройти медичний огляд.

Таким чином, законодавством не передбачено право водія відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, а встановлено обов`язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції.

При цьому, за положеннями п.12 розділу ІІ Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Отже, огляд на стан наркотичного сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я. Проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння має обов`язково відбуватись у закладі охорони здоров`я, оскільки відповідно до положень п.6 розділу 3 Інструкції передбачено, що проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов`язкове. Будь-якого іншого способу проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння, окрім як у закладі охорони здоров`я з обов`язковим проведенням лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу чинним законодавством не передбачено.

Доводи апеляційної скарги в частині недоведеності факту наявності у ОСОБА_1 ознак сп`яніння та упереджених дій поліцейських не заслуговують на увагу, оскільки виявлення у водіїв ознак сп`яніння є дискреційними повноваженнями поліцейських, а відсутність видимих ознак сп`яніння на відеозаписі не спростовують факт відмови від проходження огляду, адже наявність ознак встановлює виключно поліцейський і це є лише підставою для огляду, оскільки метою є встановлення факту керування у стані сп`яніння чи спростування такого стану за результатами огляду. Оскільки у даному випадку перевірці підлягають обставини щодо відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, то заперечення стосовно відсутності ознак є необгрунтованими.

За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.

Частиною 6 ст.266 КУпАП передбачено направлення особи для проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

За положеннями пункту 8 Порядку від 17.12.2008 №1103 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Відтак, у випадку відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення за порушення водієм п.2.5 ПДР України. Вказане було роз`яснено працівниками поліції ОСОБА_1 , що підтверджується відеозаписами, наявними в матеріалах справи, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необгрунтованими.

У виконання вимог ч.2 ст.266 КУпАП до матеріалів справи долучено відеозаписи з нагрудних камер поліцейських щодо обставин складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Оглянуті відеозаписи дають можливість встановити їх узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому суд приймає їх як належний та допустимий доказ у справі.

Наявними відеозаписами чітко зафіксований факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, виявлення поліцейським у нього ознак наркотичного сп`яніння, оголошення пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому порядку в медзакладі, на що водій висловив однозначну відмову, наслідком чого було складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП.

Слід зауважити, що під відмовою від проходження огляду на стан сп`яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів, відомих цій особі, і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі. Мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.

З дослідженого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повністю усвідомлював вимогу поліції пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння, розумів наслідки відмови від проходження огляду, здійснював свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, та консультувався з кимось телефоном, після чого надав однозначну відповідь про відмову у проходженні огляду.

Відповідно до вимог ст.251 КУпАП технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису є доказами в справі про адміністративне правопорушення, який є предметом оцінки суду у сукупності з іншими доказами при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Отже, відеозапис є одним із об`єктивних доказів у справі про адміністративне правопорушення, так як на ньому зафіксована подія правопорушення, апеляційний суд оцінює його в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в оскаржуваній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів з урахуванням наведеного свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що судом досліджені в ході розгляду справи наявні в матеріалах справи відеозаписи, яким надана належна оцінка місцевим судом.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності акту огляду базуються на помилковому тлумаченні положень Інструкції № 1452/735. Відповідно до п. 10 Розділу ІІ цієї Інструкції, складення такого акту вимагається виключно за результатами огляду на стан алкогольного сп`яніння, який поліцейський проводить на місці зупинки з використанням спеціальних технічних засобів у разі встановлення такого стану. Проте ця вимога не поширюється на випадки відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, оскільки такий огляд проводиться виключно в закладі охорони здоров`я за згодою водія.

Доводи апелянта про відсутність в матеріалах справи направлення на огляд ОСОБА_1 до медичного закладу спростовуються матеріалами справи, в якій на аркуші справи 5 міститься вказане направлення.

Твердження апелянта, що складене працівником поліції направлення на огляд не вручалось та не доводилось до відома ОСОБА_1 суд оцінює критично, з огляду на таке.

Доводи апеляційної скарни про не доведення до відома ОСОБА_1 складеного направлення спростовуються змістом вказаного направлення. Так, апеляційний суд звертає увагу на наявність у вказаному направленні підпису ОСОБА_1 щодо не проведення огляду, у зв`язку з відмовою (а.с.5).

Щодо невручення направлення апеляційний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до п.1 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

Системний аналіз положень ст.266 КУпАП, положень Інструкції та Порядку дає підстави стверджувати про те, що законодавством не передбачено вручення водію письмового направлення до закладу охорони здоров`я з метою проходження огляду на стан сп`яніння, оскільки такий огляд проводиться у присутності поліцейського, який має забезпечити доставку особу, яка погодилася на проходження відповідного огляду. Слід звернути увагу, що дане направлення є лише підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров`я та надається лікарю вказаного закладу. При цьому, ОСОБА_2 відмовився від слідування до закладу охорони здоров`я для проходження відповідного огляду.

З огляду на те, що огляд водія на визначення стану наркотичного сп`яніння в медичному закладі не проводився у зв`язку з його відмовою, не вручення останньому письмового направлення на медичний огляд не є обставиною, що вказує на відсутність в діях вказаної особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Доводи апелянта щодо погодження ОСОБА_1 за першою пропозицією поліцейських їхати до нарколога, але внаслідок психологічного тиску з боку поліцейських не погодився на це в подальшому, не заслуговують на увагу, оскільки зміна позиції водія та його подальша категорична відмова від проходження огляду в медичному закладі зафіксовані на відеозаписі з нагрудних камер поліцейських, де чітко видно відсутність будь-якого психологічного чи фізичного тиску. Сама по собі усна згода водія на проходження огляду, висловлена на початку розмови з поліцейським, не звільняє його від обов`язку виконати законну вимогу поліцейського, яка так і не була виконана через остаточне волевиявлення особи не проходити відповідний огляд. Фіксація відмови на безперервний відеозапис повністю спростовує твердження про примус, оскільки апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів протиправної поведінки працівників поліції.

Доводи апеляції щодо не доведення поліцейськими до відома ОСОБА_1 про встановлений порядок проходження огляду та стан сп`яніння та мету поїздки до лікаря нарколога в медзаклад є безпідставними та не мають правового значення.

Так, ОСОБА_1 , будучи водієм та маючи посвідченням водія відповідної категорії, є повноправним учасником дорожнього руху і зобов`язаний досконало знати та неухильно виконувати Правила дорожнього руху України, зокрема вимоги пунктів 2.5 та 2.9 «а». При цьому, презюмоване знання закону є фундаментальним принципом права, згідно з яким дія нормативно-правового акта поширюється на кожного суб`єкта, незалежно від рівня його фактичної обізнаності. Незнання вимог чинного законодавства не є підставою для звільнення особи від передбаченої законом юридичної відповідальності чи закриття провадження у справі, що прямо кореспондується з положеннями статті 68 Конституції України.

Більш того, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що ОСОБА_2 є суб`єктом професійної діяльності у сфері вантажних перевезень (працює далекобійником), що вимагає від нього підвищеного рівня правової дисципліни, відповідальності та усвідомлення ризиків, пов`язаних із керуванням великогабаритним транспортом. Твердження про те, що професійний водій нібито не розумів мети направлення до лікаря-нарколога після виявлення у нього ознак наркотичного сп`яніння, є очевидно надуманими та розцінюються як суб`єктивна лінія захисту, спрямована на уникнення адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про незаконність зупинки транспортного засобу не приймаються апеляційним судом до уваги з таких підстав.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що вказаним доводам місцевий суд надав належну оцінку, зазначивши, що твердження адвоката Босої О.О. про те, що транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 не був зупинений працівниками поліції в установленому законом порядку є недоречними, оскільки з дослідженого судом відеозапису вбачається, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 рухався через блокпост під час дії воєнного стану. Факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 не оспорюється. З наведеною оцінкою погоджується апеляційний суд та звертає увагу на таке.

Положення Інструкції №1452/735 пов`язують обов`язок водія пройти огляд на вимогу поліцейського саме з наявністю підстав у поліцейського вважати, що водій знаходиться у стані сп`яніння, а не із зупинкою транспортного засобу, тому у даному випадку відсутні підстави для застосування доктрини «плодів отруйного дерева» та вважати недоведеним факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку через відсутність в матеріалах справи підстав зупинки транспортного засобу такого водія за встановленого факту керування таким транспортним засобом.

Вказані доводи мають формальний характер і не спростовують факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, що є самостійним складом адміністративного правопорушення та не залежить від законності зупинки працівниками поліції транспортного засобу.

Отже, обставини законності зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 працівниками поліції жодним чином не впливають на доведеність факту наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

У випадку незгоди з причинами зупинки працівниками поліції ОСОБА_1 мав можливість в порядку визначеному п.п. «д» п.2.14 ПДР України оскаржити дії поліцейського у встановленому законом порядку. Разом з тим, матеріали справи не містять даних про оскарження стороною захисту у встановленому порядку дій працівників поліції.

Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки вказана позиція не є релевантною до обставин цієї справи. Так, справа № 686/11314/17 розглядалась Верховним Судом за правилами КАС України та стосувалася оскарження дій інспектора патрульної поліції щодо складання постанови про адміністративне правопорушення та накладення на особу адміністративного стягнення за порушення ч.1 ст.126 КУпАП. У справі, що наразі переглядається, предметом розгляду є вчинення особою правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а не правомірність дій поліцейського з його зупинки. Отже правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.03.2019 (справа №686/11314/17) стосується абсолютно іншої правої ситуації.

Посилання апелянта на судову практику в інших справах також не мають правового значення за відсутності на території України прецедентного права.

Доводи апеляційної скарги, що матеріали справи не містять доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом чи тимчасово затримання транспортного засобу не спростовують правильність висновку суду щодо наявності в діях особи складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Крім того, з наявних в матеріалах справи відеозаписів, вбачається роз`яснення працівником поліції водієві можливість зателефонувати комусь, щоб його забрали або ж викликати тверезого водія (диск 1 БК470614 таймінг запису з 01:50:05 – 01:50:20).

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції було розглянуто справу і прийнято рішення на основі повного, всебічного, об`єктивного й неупередженого дослідження й аналізу матеріалів справи з дотриманням вимог ст.245 КУпАП.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14.02.2008 у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 06.12.1998, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження захисника з приводу відсутності в діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді доказів у справі та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності.

Отже переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та були підставою для скасування або зміни оскаржуваної постанови суду, стороною захисту не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на сталу позицію Європейського суду з прав людини, за якою право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09.12.1994 № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27.09.2001 № 49684/99, § 2).

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

При цьому, апеляційний суд також звертає увагу на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.

Відтак, враховуючи положення ст.251 КУпАП, матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду щодо доведеності вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Застосований місцевим судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення і запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.

За таких обставин, постанова суду є законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим відсутні підстави для її скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Бебешка Андрія Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Доброславського районного суду Одеської області від 29 травня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко