Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №750/6287/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/6287/26

Провадження № 2/750/3275/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого - судді - Григор`єва Р.Г.,

за участю секретаря - Коваленко В.Ю.,

позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

встановив:

08 червня 2026 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що вона є наймачем квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира є неприватизованою та належить до державного житлового фонду. Разом з нею в квартирі зареєстровані: її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , двоє її онуків: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вона має намір приватизувати цю квартиру, однак згідно чинного законодавства участь у приватизації повинні приймати всі зареєстровані громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Оскільки Відповідач з червня 2001 року в квартирі не проживає, будь -які заходи щодо вселення до квартири не вживав, до правоохоронних органів з заявою про створення перешкод у користуванні квартирою не звертався, а тому відсутність за місцем реєстрації є юридичним фактом, що призводить до втрати членом сім`ї права користування житлом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.06.2026 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримала повністю, позов просила задовольнити з підстав зазначених у ньому.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи по суті повідомлений завчасно і належним чином, 29.06.2026 засобами поштового зв`язку через адміністрацію виправної колонії подав до суду заяву, в якій зазначив, що він відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі за вироком Чернігівського обласного суду від 01.06.2020 у Новгород-Сіверській виправній колонії № 31. Просить розглядати позовну заяву без його участі та в повному обсязі задовольнити заяву його матері ОСОБА_1 , оскільки він особисто не має ніяких заперечень або претензій, а навпаки повністю підтримує всі вимоги позовної заяви ОСОБА_1 .

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В даному випадку визнання Відповідачем позову суперечить імперативним приписам пункту 7 статті 71 ЖК України, у зв`язку з чим суд відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України не приймає таке визнання та вирішує спір за результатами дослідження всіх доказів у справі.

Так, судом встановлено, що Позивач є наймачем квартири АДРЕСА_1 , яка належить до державного житлового фонду.

Відповідач ОСОБА_2 є сином Позивача, з 24 серпня 1999 року зареєстрований у зазначеній квартирі як член сім`ї наймача, що підтверджується копією паспорта та довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 31 березня 2026 року № 5983.

Згідно з актом про непроживання особи за місцем реєстрації від 02 квітня 2026 року Відповідач фактично не проживає у спірній квартирі з 01 червня 2001 року.

Як вбачається зі змісту поданої заяви ОСОБА_2 та копії постанов Верховного суду від 05.12.2019, вироком Чернігівського обласного суду від 01.06.2001 залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 09.10.2001, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого п.п. «б», «г», «е», «і» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року), та кожному з них призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Наразі ОСОБА_2 відбуває покарання в Новгород-Сіверський випраній колонії № 31.

В судовому засіданні Позивач пояснила, що позов поданий у зв`язку з наміром приватизувати квартиру, що, на її думку, унеможливлюється через реєстрацію в ній Відповідача.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правовідносини щодо передачі квартир державного та комунального житлового фонду у приватну власність громадян регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII (далі - Закону України № 2482-XII).

Відповідно до ст.1 Закону України № 2482-XII приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 5 Закону № 2482-XІІ якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону № 2482-XІІ приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).

Аналіз змісту наведених норм Закону № 2482-XІІ дає підстави для висновку, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Такий правовий підхід відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 462/1722/16-ц, відповідно до якого особа, за якою відповідно до статті 71 ЖК України зберігається право користування жилим приміщенням, належить до кола осіб, права яких підлягають врахуванню при приватизації державного житлового фонду.

Згідно з пунктом 7 статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Відповідно до статті 71 ЖК України, якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Судом встановлено, що вироком Чернігівського обласного суду від 01.06.2001 залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 09.10.2001, ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого п.п. «б», «г», «е», «і» ст. 93 КК України ( в редакції 1960 року) та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Оскільки Відповідач відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, а у спірній квартирі продовжують проживати інші члени його сім`ї, відповідно до пункту 7 статті 71 ЖК України за ним зберігається право користування спірним жилим приміщенням протягом усього часу відбування покарання.

Враховуючи викладене, за Відповідачем відповідно до пункту 7 статті 71 ЖК України зберігається право користування спірним жилим приміщенням протягом усього часу відбування покарання, передбачені статтею 72 ЖК України підстави для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, відсутні. У зв`язку з цим суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71-72 ЖК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 200, 247, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП- НОМЕР_2 .

Суддя Р.Г. Григор`єв