Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №725/503/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/503/25

провадження 822/1350/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Лисака І.Н., Одинака О.О.,

за участю секретаря судового засідання Скулеби А.І.,

учасники справи:

позивач Міське Комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго»,

відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 04 червня 2025 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Нестеренко Є.В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року МКП «Чернівцітеплокопуненерго» звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості.

Посилалося на те, що між позивачем МКП «Чернівцітеплокомуненерго» та відповідачем укладено типовий індивідуальний договір про надання послуг з централізованого опалення та відповідачу відкрито особовий рахунок за № НОМЕР_1 для проведення розрахунків.

Позивач надає послуги з постачання теплової енергії в квартиру, АДРЕСА_1 , у багатоквартирному житловому будинку, який вводився в експлуатацію з комплексом інженерного обладнання. До вказаного інженерного обладнання входять прилади централізованого опалення. Дана квартира відключена від системи централізованого опалення.

Внутрішньо будинкові мережі централізованого опалення належать до інженерних мереж житлового будинку і є його невід`ємною частиною, а тому всі співвласники будинку, в тому числі і ті, в яких влаштовано індивідуальне опалення, повинні брати участь у загальних витратах на опалення будинку пропорційно займаній площі житла.

Відповідачі не сплачують за надані послуги за опалення місць загального користування, внаслідок чого, у період з 01 листопада 2021 року по 31 грудня 2024 року, у них утворилась заборгованість у розмірі 3737 гривень 34 копійки.

Відповідачі не здійснювали плату за абонентське обслуговування, внаслідок чого у них утворилась заборгованість в сумі 952 гривні 76 копійок, за період з 01 листопада 2021 року по 31 грудня 2024 року.

Просили суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за надані послуги з опалення місць загального користування у розмірі 3737 гривень 34 копійки, плату за абонентське обслуговування у розмірі 952 гривні 76 копійок, індекс інфляції в сумі 71 гривню 83 копійки, 3% річних у розмірі 15 гривень 81 копійку та сплачений судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду м.Чернівці від 04 червня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованість за надані житлово-комунальні за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 3737 гривень 34 копійки, плату за абонентське обслуговування у розмірі 952 гривень 76 копійок, індекс інфляції в сумі 71 гривню 83 копійки та 3% річних у розмірі 15 гривень 81 копійку на загальну суму 4 777 гривень 74 копійки.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що МКП «Чернівцітеплокомуненерго» є виконавцем житлово-комунальних послуг, а саме послуг з постачання теплової енергії.

Між сторонами виникли та існують фактичні договірні відносини. Відповідачам відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Позивачем доведено наявність у відповідачів заборгованості перед МКП «Чернівцітеплокомуненерго», за надані підприємством послуги з постачання теплової енергії у розмірі 3737 гривень 34 копійки Вказані розрахунки заборгованості за послуги з постачання теплової енергії відповідачами належними та допустимими доказами не спростовані.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, оскаржуване рішення є незаконним, у зв`язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що до моменту постановлення судом першої інстанції ухвали про відкриття провадження у справі 11 березня 2025 року, заборгованість відповідача перед позивачем була сплачена у повному обсязі, а тому в суду, станом на момент відкриття провадження у справі, був відсутній предмет спору.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

МКП «Чернівцітеплокомуненерго» подало відзив на апеляційну скаргу.

Просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.

Посилається на те, що доводи апеляційної інстанції є безпідставними.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

МКП «Чернівцітеплокомуненерго» надає послуги з постачання теплової енергії в квартиру, АДРЕСА_1 .

МКП «Чернівцітеплокомуненерго», на підставі типових індивідуальних договорів про надання послуги з постачання теплової енергії від 01 жовтня 2021 року та від 15 березня 2025 року надавались послуги з постачання теплової енергії в квартиру, АДРЕСА_1 , з опалювальною площею 63,00 кв.м, у зв`язку із чим позивачем було відкрито на ім`я відповідача ОСОБА_1 особовий рахунок для проведення розрахунків № НОМЕР_1 .

У вищевказаній квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади ЧМР від 19 жовтня 2023 року, а також відповідними відомостями Управління ДМС у Чернівецькій області.

Згідно з розрахунку, за надані послуги з постачання теплової енергії у квартирі, АДРЕСА_1 , відповідачам нараховано заборгованість, за період 01 листопада 2021 року по 31 грудня 2024 року, за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії в розмірі 3737 гривень 34 копійки, плата за абонентське обслуговування у розмірі 952 гривень 76 копійок, індекс інфляції у розмірі 71 гривні 83 копійки та 3% річних у розмірі 15 гривень 81 копійку, на суму 4 777 гривень 74 копійки.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Тлумачення як положень частини першої статті 714 ЦК України, так і інших норм глави 54 ЦК України дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання».

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.

Відповідно до абзаців 1, 2, 4 частини п`ятої статті 13 Закону y разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Водночас, розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про обрання моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) відповідно до частини першої статті 14 цього Закону та повідомлення виконавців комунальних послуг про прийняте рішення за два місяці до запланованої дати укладення договору: такий виконавець зобов`язаний укласти договори про надання комунальних послуг відповідно до вимог цієї статті згідно з обраною співвласниками моделлю організації договірних відносин; раніше укладений із таким виконавцем договір про надання комунальної послуги достроково припиняється з дати набрання чинності новим договором, укладеним із співвласниками, але припинення (втрата чинності) дії раніше укладеного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором та від відповідальності за порушення його умов.

Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем; фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги; у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни; споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.

Отже, законодавством факт укладення вказаного договору пов`язується зі спливом 30-денного строку з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги, якщо протягом цього строку співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 квітня 2024 року у справі № 908/710/23.

За обставин цієї справи, у жовтні 2021 року набрав чинності укладений між МКП «Чернівцітеплокомуненерго» та відповідачами типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, а в подальшому публічний договір про надання послуги з постачання теплової енергії від 15 березня 2025 року, в порядку, визначеному частиною 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, текст якого оприлюднений на офіційному веб-сайті позивача та на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради та типова форма якого затверджена постановами Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 та від 11 грудня 2019 року № 1182.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачі приймали рішення про вибір моделі договірних відносин або уклали відповідні договори з виконавцем комунальної послуги.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами договірні відносини врегульовані саме типовим індивідуальним договором від 01 жовтня 2021 року, та в подальшому від 15 березня 2025 року, копії яких додано позивачем до позовної заяви, що є публічними договорами приєднання. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до умов типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01 жовтня 2021 року та від 15 березня 2025 року виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення (пункт 5 типового договору).

За змістом статті 2 Закону України «Про теплопостачання» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.

Відповідно до вимог частин п`ятої, шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач послуг зобов`язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Стаття 20 Закону України «Про теплопостачання», яка визначає загальні засади формування тарифів на теплову енергію, передбачає, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Порядок нарахування плати за теплову енергію проводиться відповідно до встановлених тарифів та вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198, та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 грудня 2018 року № 315.

Порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами врегульовано статтею 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», яка зокрема передбачає, що у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої-четвертої цієї статті.

При цьому, для цілей розподільного обліку відповідно до цієї статті права та обов`язки споживачів поширюються також на власників майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Пунктом 33 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, передбачено, що плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається в тому числі з плати за абонентське обслуговування, визначеної виконавцем, розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Плата за послугу, абонентське обслуговування та плата за обслуговування, поточний ремонт внутрішньобудинкової системи теплопостачання багатоквартирного будинку вноситься споживачем виконавцю щомісяця однієї сумою в порядку та розмірах, визначених договором. При цьому виконавець забезпечує деталізацію інформації щодо структури плати у рахунках споживачів.

У разі коли співвласники багатоквартирного будинку самостійно не обрали однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», та/або не дійшли згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, плата виконавцю за індивідуальним договором складається з плати за послугу та плати за абонентське обслуговування.

Суд першої інстанції правильно вказав, що позивачем здійснювався розрахунок заборгованості відповідачів, з урахуванням площі приміщення, поверховості, об`єму споживання теплової енергії, коефіцієнту та тарифу, що підтверджується наданими представником позивача суду розрахунками, а також відомостями щодо спожитої квартирою теплової енергії, інформацією з вузла комерційного обліку за вказаний в позові період та технічною документацією.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції, встановивши, що позивач МКП «Чернівцітеплокомуненерго» свої обов`язки з постачання теплової енергії виконував, а відповідачі оплату за отримані послуги не здійснювали, внаслідок чого утворилась заборгованість, перевіривши наведений позивачем розрахунок заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованості за послуги з теплопостачання, за період 01 листопада 2021 року по 31 грудня 2024 року.

Оскільки предметом спору у даній справі є заборгованість за житлово-комунальні послуги, на позивача покладено обов`язок доведення розміру заборгованості, а на відповідачів покладається обов`язок спростування наявності заборгованості.

Відтак, подання позивачем розрахунку заборгованості, з метою доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, є його процесуальними обов`язком, тоді як процесуальним обов`язком відповідачів з метою спростування наявності розрахунку, є подання контррозрахунку, однак його подано не було.

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

З указаного вбачається, що співвласники є солідарними боржниками.

Згідно з частиною 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того, відповідно до частини 3 вказаної статті солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Також слід зазначити, що згідно з частиною 4 статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Тобто співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено ВС у постанові від 19 серпня 2020 року у справі N 703/2200/15-ц.

Колегія суддів зауважує, що у разі сплати відповідачами заборгованості за послуги, що надані позивачем, вони не позбавлені права вимагати від інших споживачів відшкодувати їм такі витрати.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачам послуги з постачання теплової енергії не надавались або надавались неналежної якості або в кількості меншій, ніж позивачем нараховані, відповідачем, у передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.

Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, слід зазичити наступне.

Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Як роз`яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово- комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, що три проценти річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Оскільки правовідносини, які складися між сторонами, є грошовими зобов`язаннями у силу вимог статті 509 ЦК України, тому позивач має право на отримання заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

З огляду на наявність в матеріалах справи розрахунку заявлених вимог в частині нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, який відповідачами спростовано не було, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідачів на користь позивача 3% річних у розмірі 15 гривень 81 копійку та інфляційних втрат у розмірі 71,83 гривень.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в наданому позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат детально відображено нарахування і зазначено період, за який вони нараховані.

Розрахунок заборгованості в частині нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідачами не спростовано, свого контррозрахунку заборгованості або доказів належного виконання зобов`язань суду не надано.

Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку, судом не встановлено.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.

Доводи апеляційної скарги про відсутність предмету позову, оскільки відсутня заборгованість перед МКТ «Чернівцітеплокомуненерго», у зв`язку з добровільною сплатою заборгованості, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, у січні 2025 року МКП «Чернівцітеплокопуненерго» звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості.

Відповідно до квитанцій від 20 лютого 2025 року, які надані відповідачем суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 частково сплатив заборгованість за надані МКП «Чернівцітеплокопуненерго» комунальні послуги. Вказані квитанції суду першої інстанції надані не були. Однак, вони можуть бути враховані при примусовому виконанні рішення суду першої інстанції.

Отже, на момент подання до суду позовної заяви так і під час розгляду справи, наявний предмет спору, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 04 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Дата складання повної постанови – 31 липня 2026 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: О.О. Одинак

І.Н. Лисак