Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №201/7689/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4097/26 Справа № 201/7689/25 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №201/7689/25 за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області до ОСОБА_1 , третя особа Комунальний заклад «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Крила надії» Маріупольської міської ради про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області на заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Демидової С.О., -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» територіальна підсудність судових справ Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області визначена за Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська (наразі Соборний районний суд міста Дніпра).

19 червня 2025 року Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 , третя особа КЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Крила надії» Маріупольської міської ради про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 є матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відомості про батька дитини до актового запису про народження внесені на підставі ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 02.04.2024 № 00044335062, наданий Миргородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20 березня 2020 року, на підставі акту про факт передачі дитини, знаходиться в КЗ «Маріупольський міський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного і шкільного віку Маріупольської міської ради Донецькій області, який згодом змінив назву на КЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Крила надії» Маріупольської міської ради, на повному державному забезпеченні.

З метою соціального захисту малолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка опинилася у складних життєвих обставинах, та фактично залишилась без батьківського піклування, малолітню ОСОБА_3 було тимчасово влаштовано до КЗ «Маріупольський міський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного і шкільного віку Маріупольської міської ради Донецькій області.

Мати дитини ОСОБА_1 тривалий час не виконує належним чином своїх батьківських обов`язків відносно своєї малолітньої доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відомості про матір дитини ОСОБА_1 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 липня 2022 року за №12022052790000209 Маріупольським РУП ГУНП в Донецькій області, щодо перебування у розшуку.

У жовтні 2021 року Орган опіки та піклування Маріупольської міської ради звертався до Жовтневого (наразі Центральний) районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, посилаючись в його обґрунтуванні на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а залишення дитини у матері є небезпечним для її здоров`я та морального виховання, виходячи з того, що місце перебування батька дитини невідоме, а мати належним чином не піклується про свою дитину, що у повній мірі знайшло своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 січня 2022 року у справі №263/9637/21 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 09 лютого 2022 року о 11:30 годині в приміщенні Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області (Донецька область, м.Маріуполь, проспект Металургів, 31). Але в зв`язку з повномасштабним воєнним вторгненням до України, та активними військовими діями у місті Маріуполі, які призвели до значного руйнування міста, можна припустити, що вищевказана справа так і не була розглянута судом, а інформація щодо ухвалення рішення по вказаній справі відсутня.

Отже з початком повномасштабного вторгнення в м. Маріуполь Донецької області вихованців центру було терміново евакуйовано на відносно безпечну територію України, а після - в Швейцарську Конфедерацію, де вони перебувають по теперішній час, в тому числі і малолітня дитина, позбавлена батьківського піклування, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За весь час перебування ОСОБА_3 у кЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Крила надії» Маріупольської міської ради мати не здійснювала жодних заходів щодо повернення доньки до своєї родини, чим порушила конституційне право дитини на проживання в сім`ї та на батьківське піклування.

Вважає, що позбавлення батьківських прав матері, яка тривалий час фактично самоусунулася від виховання доньки, не піклувалася про її фізичний і духовний розвиток, навчання, відповідає найкращим інтересам дитини. Усі викладені в позовній заяві факти дають ґрунтовні підстави для висновку, що відповідачка не виконувала своїх батьківських обов`язків, не спілкувалася з донькою і не проявляла бажання побачитися з нею, тобто фактично самоусунулася в подальшому від її виховання.

Через окупацію міста діяльність Маріупольського міського центру соціальних служб (ММЦСС) призупинена, що унеможливлює проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.

Малолітня дитина – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час проживає у Швейцарській Конфедерації в КЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Крила надії» Маріупольської міської ради, фактичне місце мешкання відповідача ОСОБА_1 наразі не відоме, а остання перебуває у розшуку.

Зважаючи на ці факти та через призупинення діяльності ММЦСС і перебування міста Маріуполя під тимчасовою окупацією, здійснити обстеження умов проживання дитини, батьків, провести оцінку потреб сім`ї та здійснити інші необхідні дії для повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи є неможливим.

Окрім того зазначили, що розгляд доцільності підготовки та подання до суду позову чи висновку органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав покладено на Комісію з питань захисту прав дитини (п.4 Типового положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866). Через окупацію міста комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Маріупольської міської ради не функціонує. З огляду на зазначені факти надати суду висновок органу опіки та піклування Маріупольської міської ради про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , наразі є неможливим.

У зв`язку з чим просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одночасно стягнувши з неї аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% встановленого прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з даним позовом та до досягнення дитиною повноліття, перераховуючи їх на розрахунковий рахунок КЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Крила надії» Маріупольської міської ради.

Заочним рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року в задоволенні позову Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області до ОСОБА_1 , третя особа КЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Крила надії» Маріупольської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що вказане рішення суду першої інстанції прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що відповідач ОСОБА_1 тривалий час (понад 5 років) не виконує належним чином своїх батьківських обов`язків відносно своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підтримує зв`язок зі своєю донькою, тобто практично самоусунулася від виконання батьківських обов`язків. Наразі відомості про матір дитини ОСОБА_1 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 липня 2022 року за №12022052790000209 Маріупольським РУП ГУНП в Донецькій області, щодо перебування у розшуку.

Відомості про батька дитини до актового запису про народження внесені на підставі ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України.

З 20 березня 2020 року, на підставі акту про факт передачі дитини, знаходиться в КЗ «Маріупольський міський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного і шкільного віку Маріупольської міської ради Донецькій області, який згодом змінив назву на КЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Крила надії» Маріупольської міської ради, на повному державному забезпеченні.

З початком повномасштабного вторгнення в м. Маріуполь Донецької області вихованців центру, в тому числі і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було терміново евакуйовано на відносно безпечну територію України, а після - в Швейцарську Конфедерацію, де вони перебувають по теперішній час.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не довів умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, оскільки тривале невиконання батьківських обов`язків саме по собі свідчить про ухилення від їх виконання, незалежно від причин такої поведінки, а відсутність інтересу до дитини протягом тривалого часу є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. Таким чином суд першої інстанції фактично підмінив норми сімейного права стандартами кримінально-правової відповідальності, безпідставно вимагаючи доведення суб`єктивного умислу, що є істотним порушенням норм матеріального права.

Суд першої інстанції формально послався на практику Європейського суду з прав людини, проте не застосував її до фактичних обставин справи. Так, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що збереження сімейних зв`язків можливе лише за умови їх реального існування, а не формального біологічного походження (справа «Mamchur v. Ukraine», §100). У даній справі сімейні зв`язки між матір`ю та дитиною фактично відсутні протягом тривалого часу, що унеможливлює їх збереження та свідчить про формальний характер батьківських прав відповідача.

Також, суд дійшов помилкового висновку, що інтересам дитини найкраще відповідає збереження зв`язків з матір`ю, не з`ясувавши: чи існують такі зв`язки фактично; чи забезпечує їх збереження стабільність і безпеку для дитини; чи не шкодить дитині правова невизначеність її статусу.

Судом безпідставно покладено негативні наслідки ненадання висновку органу опіки та піклування на позивача.

В оскаржуваному рішенні безпідставно зазначено про відсутність свідків, та активних дій відповідача в судовому процесі, оскільки відповідач перебуває у розшуку і об`єктивно не спростував жодної обставини щодо предмету позову.

Звертає увагу, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, пов`язаним із повномасштабною збройною агресією проти України, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Переміщення дитини за кордон у зв`язку з війною не може розцінюватися як перешкода для виконання матір`ю її батьківських обов`язків, оскільки сучасні засоби зв`язку, а також можливість звернення до органів опіки, дипломатичних установ чи адміністрації закладу дозволяли відповідачці виявляти інтерес до дитини, підтримувати з нею контакт або принаймні з`ясовувати її місцезнаходження та стан здоров`я. Натомість відповідач жодних дій не вчинила, що свідчить не про об`єктивну неможливість виконання батьківських обов`язків, а про свідоме самоусунення від них.

У зв`язку з чим просив суд заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористалась.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 .

Відомості про батька дитини до актового запису про народження внесені на підставі ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 02 квітня 2024 року №00044335062, наданий Миргородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Відомості про матір дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 липня 2022 року за №12022052790000209 Маріупольським РУП ГУНП в Донецькій області, щодо перебування останньої у розшуку.

Згідно наданої відповіді департаментом адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 27 листопада 2024 року відсутня інформація про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 .

27 травня 2022 року Маріупольська міська рада не заперечувала стосовно переміщення 96 дітей – вихованців КЗ «Крила – надії» до Швейуарської Конфедерації.

04 серпня 2022 року Донецька обласна державна адміністрація погодила повторно тимчасове переміщення дітей вихованців закладу «Крила надії» до Швейцарської Конфедерації.

05 серпня 2022 року у Національній сервісній службі України розглянуто лист Донецької обласної військової адміністрації на виїзд 36 вихованців Комунального закладу «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Крила Надії» Маріупольської міської ради за межі України до Швейцарської конфедерації.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 січня 2022 року по справі №263/9637/21 було закрито підготовче провадження за позовом Органу опіки та піклування Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: КЗ «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» для дітей дошкільного та шкільного віку Маріупольської міської ради Донецької області, Маріупольський міський центр соціальних служб Маріупольської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 09 лютого 2022 року о 11:30 годині в приміщенні Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області (Донецька область, м. Маріуполь, проспект Металургів, 31).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження її зав`язків з сім`єю, в тому числі і з матір`ю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), вказано, що «розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька/матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року в справі № 722/225/23 (провадження №61-248св24), зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У справі, що переглядається суд першої інстанції виснував, що умовою ухилення від обов`язків по вихованню дитини, як підстави позбавлення батьківських прав, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Проте, відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні. Доводи позивача, викладені у позовній заяви стосовно умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків матір`ю належними та допустимими доказами не доведені. Жодних клопотань про допит свідків стороною позивача заявлено не було. Позивачем не доведено та не надано суду доказів, у чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та не надано доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставною скасування оскаржуваного рішення, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі №631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі №358/689/22 (провадження №61-13923св23)).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги про те, що сімейні зв`язки між матір`ю та дитиною фактично відсутні протягом тривалого часу, що унеможливлює їх збереження та свідчить про формальний характер батьківських прав відповідача, проте вважає, що позбавлення батьківських прав позивача відносно її малолітньої дитини буде передчасним, оскільки ухилення матері від виконання своїх обов`язків є тимчасово триваючим, що може свідчити про можливу зміну поведінки матері в подальшому.

Як уже зазначалося раніше, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.»

Колегія суддів виходить з того, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Отже, з урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки це не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Доводи апеляційної скарги, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про недоведеність позивачем умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків - спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області - залишити без задоволення.

Заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року у справі №201/7689/25 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 29.07.2026 року.

Головуючий суддя О.В.Агєєв