Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №185/6195/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5689/26 Справа № 185/6195/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/6195/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Головіна В.О., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В. звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання.

Зазначає, що згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 26 листопада 2014 року серії 12 ААА № 004049 позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 60%, з яким: 30%- радикулопатія, 15%- дефартрози, 10% - хозл, 5% -нейросенсорна приглухуватість.

Окрім цього звертає увагу, що у справі №206/4706/20 ОСОБА_1 рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2020 року було визнано особою з ознаками тяжкого психічного розладу, внаслідок яких він є безпорадним і не може задовольняти основні життєві потреби, і примусово госпіталізовано в психіатричний заклад.

В обґрунтування моральних страждань ОСОБА_1 адвокат Повалій О.В. зазначила про необхідність отримання медичної допомоги, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, почуття розпачу, тривоги, дратівливості, всі вони є ознаками і психічного розладу, наявного у позивача.

У зв`язку з чим просила стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я у розмірі 245 000,00 грн, без відрахування податків та інших обов`язкових платежів, оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 1 20 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання – відмовлено.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В. подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає його незаконним і необґрунтованим.

Зазначає, що рішення суду є таким, що не відповідає обставинам справи та таким, що порушило право позивача на відшкодування моральної шкоди спричинену ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання.

Вказує, що висновки суду першої інстанції про відсутність доказів того, що моральні страждання позивача пов`язані саме з професійним захворюванням, є помилковими та викладені з неповним з`ясуванням обставин справи і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Також зазначає, що суд фактично поставив під сумнів причинно-наслідковий зв`язок між встановленим у позивача професійним захворюванням та моральними стражданнями, пославшись на факт його госпіталізації до психіатричного закладу у 2020 році. Суд безпідставно пов`язав звернення позивача до суду у 2025 році виключно з обставинами примусового лікування у психіатричному закладі, не врахувавши, що моральні страждання від ушкодження здоров`я мають тривалий характер та можуть продовжуватися протягом усього життя.

Звертає увагу, що судом залишено поза увагою, що факт наявності у позивача професійного захворювання встановлений у передбаченому законом порядку та підтверджений відповідними медичними документами і висновками компетентних органів. Встановлення професійного захворювання та стійкої втрати працездатності саме по собі свідчить про істотне погіршення стану здоров`я особи, зміну звичного способу життя, необхідність постійного лікування та обмеження життєдіяльності, що об`єктивно спричиняє фізичні та моральні страждання.

Зауважує, що сам факт ушкодження здоров`я, встановлення професійного захворювання та стійкої втрати працездатності свідчить про наявність моральних страждань особи та є підставою для їх компенсації .

Однак суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність доказів моральних страждань позивача, фактично проігнорував зазначені критерії та не дав належної оцінки обставинам справи, що свідчать про тривалий характер фізичних і психологічних страждань позивача, спричинених професійним захворюванням. Таким чином, висновок суду про недоведеність моральної шкоди є необґрунтованим, викладеним без належної оцінки доказів у їх сукупності та таким, що не відповідає правовим висновкам Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Крім того, суд першої інстанції дійшов зазначених висновків з порушенням вимог щодо оцінки доказів, а саме: акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 13 листопада 2014 року, який був затверджений начальником Першотравенського міськрайонного управління ГУ Держсанепідслужби у Дніпропетровській області; факт звільнення позивача з роботи за станом здоров`я; довідки Медико-соціальної експертної комісії від 26 листопада 2014 року серії 12 ААА № 004049, за якою позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 60%, з яким: 30%- радикулопатія, 15%- дефартрози, 10% - хозл, 5% нейросенсорна приглухуватість; довідки Медико-соціальної експертної комісії від 27 листопада 2018 року серії 12 ААА № 074791, за якою позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 60%, з яким: 30%- радикулопатія, 15%- дефартрози, 10% хозл, 5% - нейросенсорна приглухуватість; довідки Медико-соціальної експертної комісії від 27 листопада 2018 року серії 12 ААБ № 204191, за якою позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню та протипоказана робота в умовах важкої фізичної праці, пилу, шуму, підземно. Зазначені докази у їх сукупності дають підстави для висновку про наявність у позивача стійкої втрати працездатності, у зв`язку з професійним захворюванням та права на відшкодування моральної шкоди.

Зауважує, що фактично суд першої інстанції дійшов висновку на підставі припущення про можливий інший характер моральних страждань позивача, пов`язавши їх із госпіталізацією до психіатричного закладу у 2020 році.

Таким чином, висновок суду ґрунтується на припущеннях, що прямо суперечить принципу змагальності сторін та вимогам процесуального законодавства щодо обов`язку суду ухвалювати рішення на підставі належних і допустимих доказів.

Також суд безпідставно зазначив про відсутність доказів тривалості моральних страждань з 2014 року, не врахувавши, що професійне захворювання має тривалий, хронічний характер, що саме по собі обумовлює постійний вплив на фізичний та психоемоційний стан особи.

У зв`язку з чим просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я суму грошових коштів у розмірі 245 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Представник відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун В.Ю. скориставшись своїм правом подала відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з зазначеними в апеляційній скарзі вимогами ОСОБА_1 .

Зазначає, що позивач зобов`язаний подати до суду належні та допустимі докази в обґрунтування своїх позовних вимог. Самого згадування про фізичні та моральні страждання в позовній заяві недостатньо. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертає увагу суду, що згідно інформації ВЕБ-порталу «Судова Влада України» у справі №206/4706/20 ОСОБА_1 рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2020 року було визнано особою з ознаками тяжкого психічного розладу, внаслідок яких він є безпорадним і не може задовольняти основні життєві потреби, і примусово госпіталізовано в психіатричний заклад.

Вказує, що зважаючи на зазначене, суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача та призначив розглядати цивільну справу №185/6195/25 за правилами загального позовного провадження, а також визнав обов`язковою участь позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні при розгляді цивільної справи. При цьому, позивач жодного разу не з`явився до суду для надання особистих пояснень щодо позову, не зважаючи на його обов`язкову участь у судових засіданнях, що визнано судом. В обґрунтування моральних страждань ОСОБА_1 адвокат Повалій О.В. зазначила в позовній заяві зокрема: необхідність отримання медичної допомоги, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, почуття розпачу, тривоги, дратівливості, всі вони є ознаками і психічного розладу, наявного у позивача.

Зауважує, що заявляючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 245 000 грн, позивач наполягав на тому, що внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що саме внаслідок професійного захворювання, а не внаслідок тяжкого психічного розладу, у зв`язку з чим його примусово госпіталізовано в психіатричний заклад в 2020 році, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Вважає, що доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а жодних доказів на підтвердження зазначених симптомів щодо погіршення психологічного здоров`я саме внаслідок професійного захворювання, що виникло у 2014 році позивачем не надано, стверджувати про їх наявність у ОСОБА_1 немає підстав.

Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, враховуючи норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У зв`язку з чим, просила апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року по справі 185/6195/25 - залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року по справі 185/6195/25 - залишити без змін.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В. у судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун В.Ю. у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити.

Позивач у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 працював на різних посадах у різних структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 26 листопада 2014 року серії 12 ААА № 004049 позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 60%, з яким: 30%- радикулопатія, 15%- дефартрози, 10% - хозл, 5% -нейросенсорна приглухуватість.

Згідно інформації ВЕБ-порталу «Судова Влада України» у справі №206/4706/20 ОСОБА_1 рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2020 року було визнано, на час розгляду справи, особою з ознаками тяжкого психічного розладу, внаслідок яких він є безпорадним і не може задовольняти основні життєві потреби, і примусово госпіталізовано в психіатричний заклад.

В обґрунтування моральних страждань ОСОБА_1 адвокат Повалій О.В. зазначила в позовній заяві зокрема: необхідність отримання медичної допомоги, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, почуття розпачу, тривоги, дратівливості, всі вони є ознаками і психічного розладу, наявного у позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що саме внаслідок професійного захворювання, а не внаслідок тяжкого психічного розладу, у зв`язку з чим позивача примусово госпіталізовано в психіатричний заклад в 2020 році, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Крім того, ні сума вимоги, ні факт наявності у позивача з 2014 року та до теперішнього часу постійних моральних страждань, спричинених професійним захворюванням, не підкріплені доказами. Такі докази відсутні та позивачем суду не надані.

При цьому, позивач не з`явився до суду для надання особистих пояснень щодо позову, не зважаючи на його обов`язкову участь у судових засіданнях, що визнано судом.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.

При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі №225/4242/21).

Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В даному випадку травмування в результаті нещасного випадку пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Суд першої інстанції помилково виходив із того, що факт наявності у позивача з 2014 року та до теперішнього часу постійних моральних страждань, спричинених професійним захворюванням, не підкріплені доказами.

Так позивачу згідно довідок Медико-соціальної експертної комісії від 26 листопада 2014 року серії 12 ААА №004049 первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 60%, з яких: 30% - радикулопатія, 15% - дефартрози, 10% - хозл, 5% - нейросенсорна приглухуватість.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 27 листопада 2018 року серії 12 ААБ №204191 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню.

Таким чином, факт встановлення позивачу стійкої втрати працездатності висновком МСЕК та групи інвалідності (безстроково) вже є підтвердженням заподіяння моральної шкоди через професійні захворювання, які не пов`язані з примусовою госпіталізацією позивача до психіатричної лікарні у 2020 році, і безумовно є підставою для її відшкодування.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено спричинення моральної йому шкоди, оскільки надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, містять інформацію щодо предмета доказування.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності, тобто з 26 листопада 2014 року.

Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів враховує роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та беручи до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь моральних страждань позивача, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач втратив професійну працездатність, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, пристосовуватися до життя з обмеженими можливостями. Ушкодженням здоров`я позивачу заподіяні фізичні та моральні страждання, оскільки він відчуває фізичний біль та душевні страждання, позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки минулої роботи в неналежних умовах, що свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.

Таким чином, встановлено порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, що призвело до виникнення професійного захворювання. Тому наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.

З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності – 60%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, колегія суддів визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я, оскільки втрата професійної працездатності - це не одномоментний біль, а триваючий стан без можливості відновлення.

Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.

Доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження матеріалами справи, та приймаються судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок часткове задоволення апеляційної скарги та оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі 1999,68 грн за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (код ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (код ЄДРПОУ 00178353) на користь держави судовий збір у розмірі 1 999 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 68 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 29.07.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв