Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №161/23865/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/23865/25 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В.

Провадження № 22-ц/802/898/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Карпук А. К., Киці С. І.,

секретар судового засідання Русинчук М. М.,

з участю представника позивача Куденьчука О. А.,

представника відповідача: Державної казначейської служби України Кучер О. О.,

представника відповідача: Волинської обласної прокуратури Романішиної Т. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами відповідачів Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2026 року, Волинської обласної прокуратури на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2026 року і додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2026 року та Державної казначейської служби України на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що 03 січня 2020 року до ЄРДР за № 42020030000000004 було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

22 жовтня 2020 року до ЄРДР за № 120200300000000638 було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

22.10.2020 постановою прокурора зазначені кримінальні провадження було об`єднано в одне, якому було присвоєно реєстраційний номер 42020030000000004.

22 жовтня 2020 року в рамках об`єднаного кримінального провадження ОСОБА_1 було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України (особливо тяжкий злочин) та ч. 1 ст. 366 КК України (нетяжкий злочин).

18 грудня 2020 року прокурором у кримінальному провадженні було затверджено обвинувальний акт, за яким ОСОБА_1 було звинувачено у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та нетяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

26.02.2021 на стадії підготовчого судового засідання прокурором у справі було ініційовано питання вжиття заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу та накладення арешту на усе його майно, яке зареєстровано на праві власності і значиться у відкритих реєстрах за останнім.

05.03.2021 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 було задоволено частково та застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. В задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно було відмовлено.

В рамках кримінального провадження прокурором також було пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_1 про стягнення з нього на користь Луцької міської ради грошових коштів у сумі 931 876 грн.

19 липня 2023 року вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 було визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України та по суду виправданим за недоведеністю у вчинені ним даних кримінальних правопорушень (злочинів) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України. Цивільний позов прокурора відділу Волинської обласної прокуратури Москаля І. О. в інтересах Луцької міської ради до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої державі – залишено без розгляду.

Зазначений вирок суду залишено без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року та постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року.

Починаючи з 22.10.2020 (повідомлення про підозру) і до 15.10.2024 (постановлення ухвали апеляційним судом) 47 місяців 23 дні ОСОБА_1 перебував під слідством і судом, переніс стрес і душевні страждання, яких зазнав внаслідок протиправної поведінки щодо нього. Весь цей час він не міг вільно пересуватися, оскільки в ході проведення досудового розслідування за ініціативи сторони обвинувачення до нього вживалися заходи забезпечення кримінального провадження у виді застосування запобіжного заходу (особисте зобов`язання), що хоча і не тривалий час, однак обмежувало його в користуванні Конституційними правами та змушувало піддаватися контролю зі сторони правоохоронних органів.

На момент кримінального переслідування він уже являвся особою пенсійного віку та з інвалідністю 3 групи, встановленою довічно, що позначалося на його і так незадовільному стані здоров`я. Незважаючи на свій поважний вік і стан здоров?я, він був змушений доводити перед судами усіх інстанцій свою невинуватість, оскільки йому загрожувала безальтернативна міра покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією усього майна. Це позначалося на його емоційному стані, у зв`язку з перенесеними хвилюваннями щодо можливості бути засудженим у той час, коли будь-якого кримінального правопорушення він не вчиняв.

Для здійснення свого захисту він вимушений був нести витрати на оплату послуг адвоката, що змінило його нормальний фінансовий уклад життя.

Усі наведені обставини спричинили моральні і психологічні страждання, призвели до зневіри у чесність і об`єктивність органів досудового розслідування і прокуратури, на які покладено обов`язок на більш ранньому етапі з?ясувати усі обставини справи щодо встановлення винних і не обвинувачувати невинуватих.

Крім того, його обвинувачували як службову особу, яка діяла як фізична особа-підприємець за укладеним договором по здійсненню технічного нагляду. І після пред`явлення обвинувачення він не мав можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність у зв`язку з обвинуваченням у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, що призвело до припинення 29.01.2025 державної реєстрації підприємницької діяльності.

Зазначені обставини є такими, що оцінюються ним у більшому, ніж законодавчо визначеному мінімальному розмірі, а саме – 600 000 грн, що є співмірним, розумним до обставин цієї конкретної справи і не може свідчити про його намір збагатитися.

Також він з адвокатом укладав договори про надання правової допомоги у кримінальному провадженні.

Так, договором від 02.11.2020 за надання правової допомоги під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції було визначено розмір гонорару 3 000 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 85 350 грн, які ним сплачено.

Договором від 25.01.2024 за надання правової допомоги під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції було визначено розмір гонорару 1 000 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 37 520 грн, які ним сплачено.

Договором від 04.02.2025 за надання правової допомоги під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції було визначено розмір гонорару 500 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 20 895 грн, які ним сплачено.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України 600 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 143 765 грн в рахунок відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 600 000 грн моральної шкоди та 143 765 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на отримання правничої допомоги при здійсненні захисту від обвинувачення при розгляді кримінального провадження.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2026 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу при розгляді цивільної справи.

В апеляційній скарзі відповідач Головне управління Національної поліції у Волинській області, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду від 19 травня 2026 року та ухвалити нове – про відмову в позові.

В апеляційній скарзі відповідач Волинська обласна прокуратура, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду від 19.05.2026 в частині визначення розміру моральної шкоди, зменшивши цей розмір до 406 409 грн, скасувати в частині стягнення витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, а також змінити додаткове рішення суду від 28.05.2026, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу у цій цивільній справі.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду та ухвали нове – про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу при розгляді даної цивільної справи.

У відзиві на апеляційні скарги відповідачів Головного управління Національної поліції у Волинській області та Волинської обласної прокуратури представник Куденьчук О. А. від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог цих апеляційних скарг та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційні скарги без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України Волинська обласна прокуратура, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд цивільної справи з відповідачів, просить наведені доводи не брати до уваги.

У судовому засіданні представники відповідачів Державної казначейської служби України і Волинської обласної прокуратури апеляційні скарги підтримали із наведених у них підстав і просять їх задовольнити.

Представник позивача апеляційні скарги заперечив і просить залишити їх без задоволення.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судових рішень, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги необхідно частково задовольнити з таких підстав.

Статями 4, 5 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; у випадках, встановлених законом, звертатися до суду в інтересах інших осіб. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Судом встановлено, що 22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України (особливо тяжкий злочин) та ч. 1 ст. 366 КК України (нетяжкий злочин).

05.03.2021 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 було задоволено частково та застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. В задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно було відмовлено.

В рамках кримінального провадження прокурором також було пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_1 про стягнення з нього на користь Луцької міської ради грошових коштів у сумі 931 876 грн.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року та постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) , передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та по суду виправданим за недоведеністю у вчинені ним даних кримінальних правопорушень (злочинів) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Цивільний позов прокурора відділу Волинської обласної прокуратури в інтересах Луцької міської ради до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої державі – залишено без розгляду.

Починаючи з 22.10.2020 (повідомлення про підозру) і до 15.10.2024 (постановлення ухвали апеляційним судом) 47 місяців 23 дні ОСОБА_1 перебував під слідством і судом, переніс стрес і душевні страждання, яких зазнав внаслідок протиправної поведінки щодо нього.

До нього вживалися заходи забезпечення кримінального провадження у виді застосування запобіжного заходу (особисте зобов`язання), що обмежувало його в правах.

Судом першої інстанції вірно враховано необхідність стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж законодавчо визначений мінімальний розмір, оскільки у цій справі встановлено наявність для цього таких підстав, як обвинувачення у особливо тяжкому злочині, який віднесено до категорії корупційних правопорушень, що унеможливило займатися підприємницькою діяльністю та отримувати додатковий дохід позивачу, який являється особою пенсійного віку та з інвалідністю. У позивача існувала реальна загроза щодо можливості відбування покарання у виді реального позбавлення волі на тривалий строк, конфіскації усього належного йому майна, придбаного упродовж всього життя, та у випадку задоволення позову, сплачувати значні кошти.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено у статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом № 266/94-ВР, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У наведених статтею першою цього Закону № 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): суми, сплачені громадянином у зв`язку наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону).

У статті 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду неодноразово наголошував, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на час розгляду справи.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи становить 8 647 гривень.

Суд першої інстанції вірно урахував характер та обсяг страждань, яких зазнав ОСОБА_1 незаконним його притягненням до кримінальної відповідальності, характер вимушених змін у життєвих стосунках та зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану і дійшов правильного висновку, що на підставі положень Закону за період перебування під слідством і судом 47 місяців і 23 дні позивач має право на відшкодування моральної шкоди у заявленому ним розмірі 600 000 грн і такий розмір є справедливою сатисфакцією та не призведе до його збагачення.

Разом із тим, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати на правничу допомогу адвоката у кримінальному провадженні у заявленому позивачем розмірі, обмежившись посиланням на укладені між позивачем та адвокатом угодами та квитанціями про оплату цих послуг.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80) ЦПК України).

Заявляючи до стягнення розмір витрат на правничу допомогу адвоката у кримінальному провадженні, позивач для підтвердження суми 143 765 грн надає копії укладених з адвокатом договорів від 02.11.2020 із визначенням розміру гонорару 3 000 доларів США; що на момент укладення договору було еквівалентно 85 350 грн; від 25.01.2024 із визначенням розміру гонорару 1 000 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 37 520 грн; від 04.02.2025 із визначенням розміру гонорару 500 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 20 895 грн.

Разом з тим, необхідно звернути увагу на наступні обставини.

Із копії квитанції до прибуткового касового ордера № 02-11/20 від 02.11.2020 вбачається, що від ОСОБА_1 в цей день адвокатом прийнято 85 350 грн по договору про надання правової допомоги від 02.11.2025 року, хоча до настання цієї дати має пройти ще 5 років.

Із копії квитанції до прибуткового касового ордера № 25-01/24 від 25.04.2025 вбачається, що від ОСОБА_1 в цей день адвокатом прийнято 37 520 грн по договору про надання правової допомоги від 25.01.2025 року, хоча такого договору у кримінальному провадженні не укладалося.

Колегія суддів критично відноситься до посилань представника позивача на технічну описку при заповненні зазначених квитанцій.

Зазначені докази не є належними, допустимими і достовірними, а тому не приймаються судом до уваги.

Таким чином, позивачем належно підтверджено лише понесення витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні згідно договору від 04.02.2025 на суму 20 895 грн, які і підлягають стягненню.

Щодо визначення розміру витрат на правничу допомогу при розгляді цієї справи в суді першої інстанції апеляційний суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено до стягнення 30 000 грн.

Фактично позовна заява містить дві вимоги відшкодування – моральна шкода і оплата правничої допомоги адвоката у кримінальному провадженні.

Доведена і задоволена судом у заявленому розмірі лише вимога про відшкодування моральної шкоди.

Інша вимога задоволена лише у розмірі 14,5 % від заявленого розміру та взагалі не потребує ніяких додаткових зусиль для її обґрунтування.

Ураховуючи наведене, обґрунтовано доведеним, співмірним та розумним розміром відшкодування витрат на правничу допомогу при розгляді цивільної справи суд вважає 15 000 грн, який і підлягає стягненню.

Посилання в апеляційній скарзі Державної казначейської служби України про необхідність стягнення саме цих витрат з відповідачів, які допустили порушення – відхиляються апеляційним судом, оскільки не ґрунтуються на нормах закону, відповідно до вимог якого при розгляді справ про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган досудового розслідування і прокуратури.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України визначено, що учасником цивільних правовідносин у тому числі є держава Україна.

Відповідно ст. 170 ЦК України Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення правових норм ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

Аналогічний висновок неодноразово був викладений Великою Палатою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17.

Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.07.2023 у справі № 373/1293/20.

Враховуючи вказані норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь через відповідні органи державної влади, а тому понесені судові витрати, з урахуванням п. 3 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача держави Україна (з Державного бюджету України).

Зазначений підхід до стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає усталеній практиці Верховного Суду, сформованій у аналогічних правовідносинах, зокрема, у постановах від 29.05.2023 у справі № 336/5109/19, від 31.10.2018 у справі № 383/596/15, від 07.07.2021 у справі № 335/10173/19, від 11.05.2022 у справі № 201/4534/20, від 11.08.2022 у справі № 703/468/21.

Крім того, Велика Палата також неодноразово зазначала, що під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Така практика є сталою.

З огляду на вищевикладене, факт зазначення відповідачами у цій справі, зокрема, Головного управління Національної поліції у Волинській області, Волинської обласної прокуратури не свідчить про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності є не держава, а зазначені органи.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову та вимог про відшкодування судових витрат у цивільній справі у заявлених позивачем розмірах зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни судових рішень.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги відповідачів задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2026 року в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2026 року змінити.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20 895 (двадцять тисяч вісімсот дев`яносто п`ять) гривень в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2026 року в частині визначення розміру моральної шкоди – залишити без змін.

Компенсувати Волинській обласній прокуратурі судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 843 (одна тисяча вісімсот сорок три) грн 05 коп за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – суддя

Судді