Вирок від 30 липня 2026 р. у справі №147/1038/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1038/26

Провадження № 1-кп/147/466/26

ВИРОК

іменем України

31 липня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого суддіОСОБА_1

із участю секретаря ОСОБА_2

прокурораОСОБА_3

обвинуваченого захисникаОСОБА_4 ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Тростянець кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.03.2026 за №12026020010000232 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Кирнасівка, Тульчинського району, Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, освіта - середня спеціальна, військовослужбовця, раніше судимого 06.06.2019 вироком Немирівського районного суду Вінницької області за ч.3 ст 185 КК України до покарання у виді 4(чотири) роки 8 (вісім) місяців позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст 70 КК України, з врахуванням вироку Тульчинського районного суду Вінницької області від 15.05.2018, до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки 8 (вісім) місяців, відбув покарання повністю,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби призваним по мобілізації, проходячи військову службу на посаді водія 1 міномету мінометного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 у порушення ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1,2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, у невстановлений досудовим розслідуванням час, не пізніше 30.05.2025, перебуваючи у невстановленому в ході досудового розслідування місці перестав відвідувати військово-лікарську комісію на базі комунального некомерційного підприємства «Новобузька міська лікарня» Новобузької міської ради, у зв`язку з чим був знятий з її проходження. Після чого діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою ухилення від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без поважних причин в умовах воєнного стану, до місця розташування військової частини НОМЕР_1 не повернувся та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 20.08.2025, коли у супроводженні представників ВСП був доставлений до базового табору військової частини НОМЕР_2 . За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв та проводив час на власний розсуд.

Крім того, ОСОБА_4 , 20.08.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №236, облікований як тимчасово прикомандирований до військової частини НОМЕР_2 . 22.08.2025, перебуваючи у місці розташування базового табору військової частини НОМЕР_2 , у матроса ОСОБА_4 виник злочинний умисел ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, 22.08.2025, точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, матрос ОСОБА_4 самовільно, без поважних причин, залишив розташування базового табору військової частини НОМЕР_2 та ухилявся від проходження військової служби до 09.01.2026, коли у супроводі представників Військової служби правопорядку був доставлений до базового табору військової частини НОМЕР_2 . За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв та проводив час на власний розсуд.

Крім того, 09.01.2026 наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №10 солдата ОСОБА_4 обліковано як тимчасово прикомандированого до військової частини НОМЕР_2 .

10.01.2026, перебуваючи у місці розташування базового табору військової частини НОМЕР_2 , у солдата ОСОБА_4 , виник злочинний умисел ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, 10.01.2026, точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, солдат ОСОБА_4 самовільно без поважних причин залишив місце служби, а саме місце розташування базового табору військової частини НОМЕР_2 та ухилявся від проходження військової служби до 27.02.2026, коли був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв та проводив час на власний розсуд.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся.

Пояснив, що був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у 2025 році, точного часу не пам`ятає. З метою оцінки стану здоров`я для виконання бойових завдань був направлений у м. Новий Буг в лікарню для проходження військово-лікарської комісії. Вказав, що термінів проходження ВЛК в направлені зазначено не було. В подальшому був направлений для підтвердження діагнозу у медичний заклад м. Одеса, де затримався. Після повернення в лікарню м. Новий Буг, його повідомили, що він знятий з проходження військово-лікарської комісії в зв`язку з самовільним залишенням військової служби. Підтвердив, що після цього поїхав до м. Вінниця та з 30.05.2025 перебував за місцем свого проживання до 20.08.2025, коли звернувся до Військової служби правопорядку. Пізніше був відправлений до військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_2 . Пояснив, що перебував там близько трьох тижнів, через негаразди з командуванням 22.08.2025 покинув розташування військової частини в Рахни та поїхав додому. До 09.01.2026 перебував у м. Вінниця за місцем свого проживання, після чого працівниками Військової служби правопорядку був доставлений у військову частину НОМЕР_2 . Однак, вважаючи, що не перебуває там на обліку, пробув там один день, та знову поїхав до місця свого проживання. Також вказав, що про своє місцезнаходження військову частину не повідомляв, однак відомості про свою адресу проживання та номер телефону, який не змінював, надав військовій частині, відпустку йому не надавали. Підтвердив, що залишаючи військову частину усвідомлював, що вчиняє це самовільно, без дозволу командування та вказав, що готовий надалі проходити військову службу. В судових дебатах підтвердив, що вину повністю визнає, щиро розкаюється, бажає надалі йти служити.

У зв`язку із повним визнанням вини обвинуваченим, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України суд, з`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити та порядок їх дослідження, враховуючи, що сторонами провадження не оспорюється доведеність вини обвинуваченого та кваліфікація його дій, з`ясувавши правильне розуміння сторонами кримінального провадження змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності його позиції, роз`яснивши йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно усіх фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку, що винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано доведена повністю.

Виходячи із вимог ст. 337 КПК України, зокрема з того, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження, дійшов до висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого є правильною.

Підстави для кваліфікації дій обвинуваченого за іншими статтями Кримінального кодексу України в суду відсутні.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто, самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Судом у ході судового провадження безпосередньо досліджені документи, що характеризують особу обвинуваченого, а саме: відомості ДІ МВС України, з яких вбачається, що обвинувачений раніше судимий, востаннє 06.06.2019 вироком Немирівського районного суду Вінницької області за ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді 4 (чотири) роки 8 (вісім) місяців позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, з врахуванням вироку Тульчинського районного суду Вінницької області від 15.05.2018, до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки 8 (вісім) місяців, відбув покарання повністю (а.с.183-184); копію вироку Тульчинського районного суду Вінницької області від 09.11.2017, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання з урахуванням ч. 4 ст. 70, ч.1 ст. 72 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 7 (сім) місяців (а.с.166-167), копію вироку Тульчинського районного суду Вінницької області від 11.12.2017, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину , передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання з урахуванням ч. 4 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 8 (вісім) місяців (а.с.168-169), копію вироку Тульчинського районного суду Вінницької області від 15.05.2018, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання з урахуванням ч. 4 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі строком на 4(чотири) роки 2 (два) місяці (а.с.170-173), копію ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 10.02.2025 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 407 КК України на підставі ч. 5 ст. 401 КК України для продовження проходження військової служби (а.с.189-181), відповідно до інформації Департаменту охорони здоров`я та реабілітації Вінницької ОВА №13/1165 від 17.03.2026, у ОСОБА_4 укладена декларації з сімейним лікарем та 10.02.2026 обвинувачений звертався за медичною допомогою до «Центру первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Вінниці» та КНП «Вінницька міська клінічна лікарня №1» (а.с.165), відповідно до інформації з КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» №01.2-69/894 від 03.03.2026 ОСОБА_4 на обліку у лікаря психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (а.с. 182); згідно з службовою характеристикою за місцем проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 характеризується посередньо (а.с.185-186).

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та приймає до уваги роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно зі ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

При визначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до норм ст. 12 КК України є тяжким злочином. Обвинувачений раніше судимий, військовослужбовець, одружений, не перебуває на обліку у психіатра та у лікаря-нарколога.

Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання, суд приймає щире каяття.

Обставинами, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, суд приймає вчинення злочину повторно та рецидив злочинів.

Також суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненому визнав у повному обсязі, усвідомив неправомірність своїх дій, щиро розкаявся у вчиненому та висловив бажання продовжити проходження військової служби.

Згідно із ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 , попередження нових кримінальних правопорушень, йому має бути призначене необхідне й достатнє покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України строком на 5 років.

Також суд зазначає, що ст. ст. 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключають можливість призначення більш м`якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, враховуючи те, що в умовах воєнного стану обвинуваченим ОСОБА_4 було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, відсутні правові підстави застосування положень ст. 69 та ст. 75 КК України.

Крім того, під час досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05.03.2026 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який пізніше було продовжено, востаннє ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 25.06.2026 до 23.08.2026.

За змістом ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Отже, суд вважає необхідним, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 у строк відбування покарання термін його попереднього ув`язнення з 03.03.2026 до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.

Витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз та речові докази по кримінальному провадженню відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 366, 371, 373, 374, 381, 382 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період часу з 03 березня 2026 року до набрання вироком суду законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироку законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1