Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №205/14685/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2604/26 Справа № 205/14685/24 Суддя у 1-й інстанції - Грона Д. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.,

суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря: Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»

на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 25 вересня 2025 року,-

В С Т А Н О В И В:

22 жовтня 2024 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив стягнути солідарно заборгованість у розмірі 68 645,35 доларів США. В обґрунтування позову позивач вказав, що 05.12.2006 року між позивачем та відповідачем 1 було укладено кредитний договір № DNUGGK70470136 згідно якого АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 50 400,00 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язання за договором DNUGGK70470136 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачем 1 було укладено договір поруки, в якому поручителем виступила відповідач 2 – ОСОБА_2 . Відповідачі свої зобов`язання з повернення кредитних коштів не виконали, у зв`язку з чим, станом на 22.07.2024 року за ними обліковується заборгованість у розмірі 68 645,35 доларів США, яких: 21 422,35 доларів США заборгованість за кредитом, 18 579,00 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 7 644,00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, 21 000,00 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором (том 1 а.с.1-4).

Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 25 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено (том 1 а.с.245-246).

В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що строк позовної давності не пропущено, оскільки банк не мав об`єктивної можливості подати новий позов під час оскарження в апеляційному та касаційному порядку ухвали про залишення первинного позову без розгляду (том 2 а.с.1-3).

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.12.2006 року АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № DNUGGK70470136, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 42 000,00 доларів США на купівлю квартири, а також 8 400,00 доларів США на сплату страхових платежів.

Також, 05.12.2006 року між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № DNUGGK70470136 за умовами якого відповідач-2 виступила поручителем перед банком за виконання відповідачем-1 кредитних зобов`язань за вище вказаним кредитним договором.

Свої зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 виконав не належним чином, у зв`язку з чим станом на 22.07.2024 року має заборгованість у розмірі 68 645,35 доларів США, яких: 21 422,35 доларів США заборгованість за кредитом, 18 579,00 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 7 644,00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, 21 000,00 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором.

Судом також встановлено, що 12.04.2016 року позивач вже звертався із позовом до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з тих саме підстав до тих саме відповідачів.

Ухвалою суду від 13.04.2016 року у справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/57145281). В подальшому позовна заява у справі 205/3009/2016 ухвалою суду від 13.01.2022 року була залишена була залишена без розгляду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102822205).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого просив представник відповідача адвокат Дрозд Р. Ю.

З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.

Так, згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає у тому числі можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

На підставі частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Статтею 253 ЦК України унормовано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ст. 254 ЦК України).

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено матеріалами справи, позивач АТ КБ «ПриватБанк» 12.04.2016 року звернувся до суду з первинним позовом до відповідачів про дострокове стягнення заборгованості (справа 205/3009/2016 ).

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення кредиту змінює строк виконання основного зобов`язання.

Таким чином, пред`явивши вимогу 12.04.2016 року, позивач самостійно змінив строк дії договору, і саме з цієї дати (12.04.2016) розпочався перебіг загального 3-річного строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України.

Отже, строк позовної давності за вимогами банку сплив 12.04.2019 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2022 року позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду (справа 205/3009/2016 ).

Постановою Верховного Суду від 12.01.2023 року вказану ухвалу залишено без змін.

Із даним (повторним) позовом банк звернувся лише 22.10.2024 року.

Колегія суддів, проаналізувавши доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо неможливості подання повторного позову в межах строку позовної давності через тривалий розгляд справи № 205/3009/16, не приймає до уваги та вважає їх такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до імперативних вимог частини першої статті 265 Цивільного кодексу України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Чинне цивільне та цивільне процесуальне законодавство України не пов`язує факт перебування справи на розгляді суду або факт оскарження процесуальної ухвали про залишення позову без розгляду із зупиненням чи перериванням строків позовної давності для звернення з новим позовом.

Посилання Скаржника на норми пункту 6 частини четвертої статті 185 ЦПК України та статті 44 ЦПК України (як на перешкоду для звернення з повторним позовом під загрозою його повернення чи визнання дій зловживанням процесуальними правами) є безпідставними. Колегія суддів зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» як професійний та рівноправний учасник судового процесу самостійно несе ризики обрання неефективної процесуальної стратегії та наслідки тривалого розгляду справи № 205/3009/16, який у підсумку завершився залишенням позову без розгляду. Банк не був позбавлений права самостійно та завчасно, до закінчення строку позовної давності (12.04.2019 року), врегулювати процесуальні недоліки первинного позову або подати заяву про залишення його без розгляду з метою негайного пред`явлення нового, належним чином оформленого позову.

Аналіз судової практики, на яку посилається сам Позивач, а саме Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, свідчить про свідоме викривлення Банком правових висновків суду касаційної інстанції. У вказаній справі Велика Палата ВП ВС дійшла чіткого і недвозначного висновку, що залишення позову без розгляду не перериває перебігу позовної давності, а ризики настання негативних наслідків у вигляді її спливу у такому випадку повністю покладаються на позивача.

Окрім того, колегія суддів наголошує на наявності суттєвого процесуального дефекту у позиції Скаржника. Пункт 122 цитованої Банком Постанови ВП ВС зазначає, що питання поважності причин пропуску строку віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. Водночас, за змістом частини п`ятої статті 267 ЦК України, суд має право досліджувати поважність причин пропуску строку виключно за наявності відповідного клопотання (заяви) позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк», заперечуючи проти заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, взагалі не заявляло клопотання про поновлення такого строку та не надавало суду жодних доказів поважності причин його пропуску.

Оскільки відповідного клопотання від позивача до суду першої інстанції не надходило, суд першої інстанції не мав ні правових підстав, ні процесуального обов`язку за власною ініціативою здійснювати пошук поважних причин пропуску строку для юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються докази чи клопотання, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Оскільки Банк не реалізував своє право на подання клопотання про поновлення строку в суді першої інстанції, його доводи в цій частині, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування законного судового рішення.

За таких обставин, встановивши факт спливу позовної давності (строк закінчився 12.04.2019 року, а повторний позов подано 22.10.2024 року) та наявність заяви відповідача, суд першої інстанції на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» - залишити без задоволення.

Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 25 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Судді: