Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №521/455/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4524/26

Справа № 521/455/24

Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач – ОСОБА_2 , третя особа - відділ Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3

на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року, ухвалене Хаджибейським районним судом м. Одеси, у складі: судді Маркарової С.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про звільнення від сплати аліментів та звільнення від сплати заборгованості за аліментами,

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 150, 192, 197 СК України та ст. 273 ЦПК України просив:

- звільнити ОСОБА_1 від обов`язку сплати аліментів на підставі рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 30 липня 2013 року у справі № 117/711/13-ц, яким стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 травня 2013 року до досягнення дитиною повноліття;

- повністю звільнити позивача від сплати заборгованості за аліментами;

- визнати виконавчий лист у справі № 117/711/13-ц, який видано 23 жовтня 2013 року таким, який не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 30.07.2013 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання малолітнього сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки заробітку (доходу) ОСОБА_1 , щомісячно, але не менш, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 жовтня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.

12.12.2013 державним виконавцем Уманського міського відділу ДВС Уманського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження № 41228099.

Як повідомляє позивач, після тимчасової окупації рф АР Крим ОСОБА_4 залишилася проживати на території АР Крим разом з сином ОСОБА_5 , більш того, відмовилася від українського громадянства та отримала 21.08.2017 паспорт громадянки рф.

При відкритті виконавчого провадження стягувачкою було надано розрахунковий рахунок у АТ «Райффайзен Банк». Після тимчасової окупації АР Крим вказаний рахунок було заблоковано та відповідно кошти туди виконавчою службою перестали надсилатися.

За 2014-2015 року на електронну адресу відділу ДВС найдішла заява стягувачки про повне погашення аліментів та відсутність претензій до ОСОБА_1 .

В подальшому, позивачем вживалися заходи щодо сплати аліментів на утримання дитини шляхом грошового переказу через систему «Лідер», однак у жовтні 2016 року Україна заборонила користуватися такими платіжними системами.

Будь-яких розрахункових рахунків в подальшому стягувач виконавчій службі не надавала, кошти накопичувалися на депозитному рахунку та перераховувалися в дохід держави, як не витребувані, і, відповідно, рішення суду, яким з позивача стягнуто аліменти, не виконувалося.

09 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відділу ДВС із заявою про надання роз`яснення зі сплати аліментів на утримання дитини, оскільки з ОСОБА_6 спілкування з 2016 року не підтримує, кошти сплачувати не відмовляється, але рахунок, на який перераховувалися кошти закриті. При цьому, заборгованість зі сплати аліментів у зв`язку із відсутністю рахунків для їх зарахування продовжувала накопичуватися.

13 лютого 2019 року державний виконавець направив листа на адресу стягувачки в АР Крим з вимогою надати реквізити рахунку для перерахування коштів та зазначено, що на депозитному рахунку виконавчої служби перебувають кошти в сумі 8617,5 грн, які у разі ненадання рахунку будуть перераховані в дохід держави.

18 лютого 2019 року ПАТ «Укрпошта» Черкаська дирекція, Центр поштового зв`язку № 8 направили повідомлення про неможливість відправлення вказаної вище вимоги, оскільки на підставі листа УДППЗ «Укрпошта» від 28.03.2014 № 511-10-144 у зв`язку із фактом відмови Кримської сторони отримувати внутрішні поштові відправлення, що направлені жителям АР Крим та м. Севостополя, враховуючи листи директора ОСОБА_7 від 25.03.2014 № 07-06/19-15 та від 27.03.2014 № 07-06/19-73, до окремого розпорядження, призупинено приймання до пересилання поштових відправлень, адресованих на територію АР Крим та м. Севастополя.

Наслідком стало те, що на ОСОБА_1 знову було накладено стягнення за невиконання рішення суду, оскільки він не бажав сплачувати аліменти не на користь дитини.

З метою зняття обмежень влітку 2020 року позивач знову поклав на депозитнй рахунок виконавчої служби кошти зі сплати аліментів, навіть за відсутності рахунків стягувача. Кошти перебували на депозитному рахунку та не витребовувалися стягувачкою.

З метою надіслання коштів саме дитині, а не в дохід держави, ОСОБА_1 знову намагався встановити зв`язок з колишньою дружиною. Лише 24 грудня 2020 року остання електронною поштою надіслала заяву про можливість зарахування коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, на рахунок ОСОБА_8 , що, в тому числі, на думку позивача, є невірним, так як невідомо чи пішли такі кошти на утримання дитини чи ні.

Після цього, ніяких відомостей про себе до виконавця стягувачка не подавала.

З відповіді державного виконавця на адвокатський запит від 22.11.2023 вбачається, що станом на 21.11.2023 на депозитному рахунку обліковується 4000 грн, що були сплачені боржником ще 08.02.2023, що не перераховані стягувачу, так як відсутній рахунок ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ), яка є громадянкою держави-агресора рф. Останній платіж, який отримано ОСОБА_2 був 28.09.2021. Кошти в сумі 5000 грн, що перебували на депозитному рахунку відділу та були сплачені боржником після 23.02.2022, як кошти не витребувані стягувачем понад рік, перераховані на рахунок держави. Сама стягувачка до відділу не зверталася, будь-яких звернень чи скарг на адресу відділу не надходило.

Станом на 06.10.2023 (на дату зупинення виконавчого провадження) заборгованість зі сплати аліментів боржником ОСОБА_1 становить 24622,16 грн.

Всі вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що стягувачка не бажає виконання рішення суду, а кошти, які сплачуються боржником, не йдуть на утримання дитини, більш того, у всіх заявах ОСОБА_2 зазначає про те, що проживає в АР Крим та не має можливості, не бажає продовження примусового виконання рішення суду. Таким чином, після набрання рішенням законної сили істотно змінилися обставини, які впливають на припинення сплати періодичних платежів, що може бути підставою в порядку ст. 273 ЦПК України для звільнення боржника від їх сплати (а.с. 1-7).

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08.12.2025 закрито провадження у справі за вимогою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (а.с. 141-142).

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08.12.2025 в позові відмовлено (а.с. 143-145).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 просить рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08.12.2025 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є те, що стягувач ОСОБА_2 є громадянкою рф, не бажає виконання рішення суду щодо стягнення аліментів, а кошти, які сплачуються боржником не йдуть на утримання дитини. Більш того, в усіх заявах ОСОБА_2 зазначає, що проживає в АР Крим та не бажає продовження примусового виконання рішення суду.

Скаржник вважає, що відповідачка свідомо відмовилася від отримання аліментів, не вживає заходів для їх отримання, зокрема, не надає рахунки для їх зарахування, тому припинення стягнення аліментів є можливим і в тому випадку, коли одержувач аліментів фактично їх відмовляється отримувати і кошти не спрямовуються на утримання дитини і перераховуються в дохід держави.

На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував вище вказаного і позивач у справі знаходиться у безвихідному положенні, оскільки він хоче сплачувати аліменти на утримання дитини, але не може цього зробити через об`єктивні незалежні від нього обставини.

Крім того, суд навіть не дослідив можливість звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами (а.с. 149-155).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Ухвалами Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Назарової М.В. (суддя – доповідач), Драгомерецького М.М., Коновалової В.А.) від 12.01.2026 та 09.03.2026 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 28.07.2026 о 12:30 (а.с.158-158зв., 161).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2026 здійснено заміну судді Драгомерецького М.М. на учасника постійно діючого складу колегії – суддю Кострицького В.В.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні 28.07.2026 представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_11 , який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, позивач ОСОБА_1 – у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, так як його повноважний представник ОСОБА_3 отримала судову повістку-повідомлення на 28.07.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 12.05.2026 о 08:14:41, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 163), відповідач ОСОБА_2 – у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 164-165), в судове засідання не з`явилися.

Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що з`явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що 23 жовтня 2013 року Совєтським районним судом Автономної республіки Крим на виконання рішення Совєтського районного суду Автономної республіки Крим від 30 липня 2013 року видано виконавчий лист у справі № 117/711/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання малолітньої дитини – сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, але не менш, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 травня 2013 року до досягнення повноліття. Рішення набрало законної сили 17 вересня 2013 року. Строк пред`явленням виконавчого листа на весь період присудження платежу (а.с. 60-60зв.).

12.12.2013 старшим державним виконавцем Уманського міського відділу ДВС Уманського міськрайонного УЮ Кравченко М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 41228099 з виконання вищевказаного виконавчого листа. Боржник: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Стягувач: ОСОБА_4 адреса: АДРЕСА_2 (а.с. 61).

Згідно з квитанціями, що наявні в матеріалах справи, позивач від початку відкриття виконавчого провадження частково сплачував аліменти (а.с. 69-72, 78).

За довідками-розрахунком, складеними старшим державним виконавцем Уманського міського відділу ДВС Уманського міськрайонного УЮ М.В. Кравченко вбачається, що:

- борг зі сплати аліментів станом на 01.02.2014 відсутній (а.с. 66);

- станом на 01.03.2018 складав 15685,95 грн (а.с. 86);

- станом на 01.02.2019 складав 23259,2 грн (а.с. 102);

- станом на 01.08.2019 складав 33149,20 грн (а.с. 110);

- станом на 01.07.2020 заборгованість відсутня, наявна переплата 2000 грн (а.с. 121);

- станом на 06.10.2023 становить 24622,16 грн (а.с. 133-135).

Постановами старшого державного виконавця Уманського міського відділу ДВС Уманського міськрайонного УЮ Кравченко М.В. від 23.08.2018 ОСОБА_1 встановлено тимчасове обмеження у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, тимчасове обмеження у праві полювання (а.с. 87-89).

Постановою старшого державного виконавця Уманського міського відділу ДВС Уманського міськрайонного УЮ Кравченко М.В. від 23.04.2018 звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 93).

Постановою старшого державного виконавця Уманського міського відділу ДВС Уманського міськрайонного УЮ Кравченко М.В. від 18.06.2018 звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 97).

Постановою старшого державного виконавця Уманського міського відділу ДВС Уманського міськрайонного УЮ Кравченко М.В. від 13.02.2019 боржнику встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (а.с. 98).

13.02.2019 за вих. № 3020-4 на адресу ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) надіслано старшим державним виконавцем Уманського міського відділу ДВС Уманського міськрайонного УЮ Кравченко М.В. вимогу надати реквізити свого рахунку для перерахування коштів, стягнути згідно виконавчого документа № 117/711/13-ц, виданого 23.10.2013 Совєтським районним судом АР Крим (а.с. 99).

18.02.2019 листом № 01-18 Черкаська дирекція ПАТ «Укрпошта» повідомила органи ДВС про те, що у зв`язку із фактом відмови Кримської сторони отримувати внутрішні поштові відправлення, що направлені жителям АР Крим та м. Севастополя, враховуючи листи директора ОСОБА_7 від 25.03.2014 № 07-06/19-15 та від 27.03.2014 № 07-06/19-73, до окремого розпорядження, призупинено приймання до пересилання поштових відправлень, адресованих на територію АР Крим та м. Севастополя (а.с. 100).

Постановами старшого державного виконавця Уманського міського відділу ДВС Кравченко М.В. від 19.06.2020 знято арешт з коштів ОСОБА_1 , скасовано його тимчасове обмеження у праві виїзду особи з України, скасовано заходи примусового виконання (а.с. 115-117).

У заявах, які містяться в матеріалах виконавчого провадження, копії якого долучено до матеріалів даної справи, ОСОБА_12 , періодично звертаючись до органів ДВС (30.07.2015, 23.12.2020, 24.12.2020, 12.01.2021), зазначала, що проживає у АР Крим, можливості приїхати в Україну немає, а також надавала дані рахунку, на який просила здійснити зарахування аліментів (а.с. 76, 111, 118, 119).

Крім того, до однієї із заяв ОСОБА_12 долучила копію паспорта громадянина рф на своє ім`я, виданого 21.08.2017 (а.с. 112).

Постановою старшого державного виконавця Уманського міського відділу ДВС Кравченко М.В. від 06.10.2023 у ВП № 41228099 зупинено вчинення виконавчих дій на підставі абз. 2 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень «Про виконавче провадження» до дня припинення або скасування військового стану (а.с. 129).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження, що відповідач свідомо відмовилась від отримання аліментів на сина, не вживала заходів для їх отримання позивачем в процесі розгляду справи не надано.

Такі твердження позивача спростовуються матеріалами виконавчого провадження.

Докази не сумлінного використання відповідачем наданих стягувачу прав в межах виконавчого провадження відсутні.

Обов`язок зі сплати аліментів позивачем не виконаний.

Комунікація з АР Крим України на законодавчому рівні не налагоджена, виконавче провадження зупинено, тобто тимчасово припинено виконання виконавчих дій, що виключає порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту, а вимоги позивача суперечать інтересам дитини.

З огляду на викладене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Відповідно до статті 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

У справі, яка переглядається, встановлено, що син сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з матір`ю, яка є громадянкою російської федерації, в тимчасово окупованій АР Крим, повноліття син сторін не досяг, відповідно, батько дитини зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина, оскільки існує рішення суду про стягнення аліментів, яке не виконано.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 просив звільнити його від обов`язку сплати аліментів, посилаючись, зокрема, на те, що стягувачка за аліментами є громадянкою рф і фактично сама перешкоджає виконанню виконавчого листа.

Згідно з пунктом 10-2 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих провадженнях, стягувачами за якими є російська федерація або, зокрема, громадяни російської федерації.

Згідно положень цього ж пункту 10-2, за рішеннями про стягнення аліментів підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці, які здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, перераховують стягнуті кошти на визначений у заяві або зверненні стягувача рахунок, а у разі відсутності реквізитів рахунка стягувача - на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Таким чином, пункт 10-2 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для звільнення особи від сплати аліментів на користь громадянина російської федерації.

Тобто, чинним законодавством не заборонено стягувати аліменти на користь громадян російської федерації, якою є стягувачка ОСОБА_2 та з якою мешкає неповнолітній син, зобов`язання по утриманню якого у заявника, як батька дитини, не припинились.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 184/1781/22.

Тому, відповідні доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє.

Крім того, постановою старшого державного виконавця Уманського міського відділу ДВС Кравченко М.В. від 06.10.2023 у ВП № 41228099 зупинено вчинення виконавчих дій на підставі абз. 2 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень «Про виконавче провадження» до дня припинення або скасування військового стану (а.с. 129).

Отже, щодо вказаних прав та обов`язків позивача про сплату аліментів на користь дружини, яка проживає на тимчасово окупованій території, про порушення яких він заявляє і за захистом яких він звернувся до суду, законом врегульовано певний порядок зупинення відповідних виконавчих дій, його застосовано державним виконавцем, отже, по справі судом вірно не встановлено підстав для задоволення позову в частині звільнення ОСОБА_1 від обов`язку сплачувати аліменти на утримання своєї неповнолітньої дитини.

Помилкові доводи заявника про незаконність та необґрунтованість рішення в наведеній частині, які фактично є підставами позову про звільнення від сплати аліментів і яким судом першої інстанції дана належна оцінка, наведеного не спростовують та не потребують повторної відповіді на ті самі аргументи.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач не бажає виконання рішення суду про стягнення аліментів, то такі належними, допустими, достовірними та достатніми доказами в розумінні ст. 77-80 не підтверджено, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частина перша статті 3 ЦПК України встановлює, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції суд має бути «встановлений законом», що відзеркалює принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої Конвенцією та протоколами до неї (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року у справі «Jоrgic проти Німеччини», № 74613/01, § 64).

ЄСПЛ в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. ЄСПЛ підкреслив, що суд, який без жодних пояснень, перевищує звичайні межі повноважень своєї юрисдикції, що є умисним порушенням закону, не є «судом, встановленим на законних підставах» у провадженнях, що розглядаються судом (пункти 27, 28).

Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції дає підстави виокремити, серед інших, таку складову поняття «суд, встановлений законом», як компетенційна, яка, зокрема, стосується не лише правильного застосування правил юрисдикції, а і використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.

Процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також для того, щоб учасники судового провадження мали право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до всіх - не лише до сторін провадження, а й до національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97» проти України», пункт 47).

У вузькому значенні право на справедливий судовий розгляд називається правом на належну судову процедуру. Процесуальний закон надає учасникам судового процесу відповідні процесуальні гарантії, які забезпечують їм реалізацію права на справедливий судовий розгляд, яке закріплене в статті 6 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ від 09 січня 2013 рокуу справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) ЄСПЛ констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм.

Таким чином, суд, який не дотримується норм процесуального закону, не може в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ вважатися «судом, заснованим на законних підставах», що означатиме порушення права на справедливий суд.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Процесуальним законом чітко визначені повноваження апеляційного суду щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, апеляційний суд зобов`язаний перевірити додержання норм матеріального і процесуального права відповідно до статті 375 ЦПК України. Так само суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника.

Межі розгляду справи апеляційним судом окреслені в частині першій статті 367 ЦПК України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини четвертої вказаної статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому системний аналіз процесуального законодавства, зокрема розділу V «Перегляд судових рішень» Глави 1 «Апеляційне провадження», а також ст. 14, 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчить, що до повноважень апеляційного суду належить саме перегляд судових рішень суду першої інстанції як гарантій перегляду справи вищестоящим судом у системі судоустрою.

Отже, предметом апеляційного перегляду має бути вже відбуле судове рішення суду першої інстанції.

Натомість, по теперішній справі судом не вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Будь-які встановлені судом фактичні обставини справи в цій частині (наявність заборгованості, її розмір, за який період, тощо), висновки щодо суті таких позовних вимог як в описовій та мотивувальній, так і в резолютивній частині відсутні, на що цілком слушно вказує в своїй апеляційній скарзі заявник.

Вказане унеможливлює саме перегляда судового рішення першої інстанції апеляційним судом.

За змістом частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Оскільки судом не розглянуто позовні вимоги в цій частині, вказане є підставою для направлення матеріалів справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в частині вимог про звільнення від сплати заборгованості за аліментами до суду першої інстанції для виділення їх в окреме провадження та розгляду по суті.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Кушнеренко Тамари Валеріївни задовольнити частково.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про звільнення від сплати аліментів залишити без змін.

Матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в частині вимог про звільнення від сплати заборгованості за аліментами направити до суду першої інстанції для виділення їх в окреме провадження та розгляду по суті.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 30 липня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький