Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №495/3840/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2332/26

Справа № 495/3840/25

Головуючий у першій інстанції Топалова А. Л.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3

на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 листопада 2025 року, ухвалене Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області, у складі: судді Топалової А.Л. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 141, 181, 182, 184, 192 СК України просила змінити розмір та спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі судового наказу, виданого Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області від 07.07.2020 у справі № 495/3557/20, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4000 гривень щомісяця, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до повноліття дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони є батьками ОСОБА_4 . Судовим наказом Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.07.2020 року по справі № 495/3557/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частина з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_5 повнолітня тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 та потім з 06.11.2025 року у розмірі частина з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, досягнення ОСОБА_4 повнолітня.

В подальшому, у зв`язку із проживанням старшого сина ОСОБА_5 із батьком, рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.03.2023 року по справі № 495/9942/22 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку /доходу/, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, а саме з 09.12.2022 року і до повнолітня дитини ОСОБА_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 включно.

Позивачка зазначає, що рішення суду виконуються сторонами. Відповідач сплачує на її користь 1/4 частину від заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що становить приблизно 1600 грн на місяць, а позивачка, будучи безробітною, сплачує на користь відповідача 1/4 частину від заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що визначено як 3200 грн на місяць.

Позивач також повідомляє, що відповідач володіє численним майном, яке здає в оренду або використовує для здійснення власної підприємницької діяльності.

Крім того, потреби молодшого сина збільшуються у зв`язку із відвідуванням різних гуртків, придбанні різноманітної літератури, необхідної для підготовки дитини до школи, світогляд дитини стає ширшим та потребує додаткових витрат, з огляду на що виникла потреба у зверненні до суду із даним позовом (а.с. 1-27).

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що позивачка ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача аліменти у розмірі 4000 грн, що навіть перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку та, зловживаючи своїми процесуальними правами, хоче повністю покласти тягар утримання спільної дитини сторін на відповідача, що суперечить загальним засадам сімейного законодавства, зокрема, положенням ст. 180-181 СК України.

Посилання сторони позивачки ОСОБА_1 на те, що відповідач ОСОБА_2 має численне майно, яке здає в оренду та використовує для ведення своєї підприємницької діяльності, відповідач вважає таким, що не відповідає дійсності, так як його дохід за 2024 рік склав 77000 грн.

При цьому, рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.10.2025 у справі № 495/3611/20 між сторонами здійснено поділ майна подружжя у рівних частках.

Повідомляє, що позивачка нещодавно відчужила належний їй на праві власності будинок АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 сплатив суму у розмірі 232073,42 грн відповідно до постанови Одеського апеляційного суду від 21.11.2024 у справі № 495/6683/23.

Крім того, наголошує, що позивачка вже тривалий час не працює, а живе за рахунок коштів, які стягує з відповідача у різних судових провадженнях, тому, зловживаючи своїми процесуальними правами, намагається шляхом подання позовної заяви у даній справі перекласти тягар утримання спільної дитини сторін лише на відповідача, а також стягнути безпідставні судові витрати з відповідача за надуманими та безпідставними позовами.

Вважає, що позивач не довела свої вимоги щодо необхідності збільшення або зміни способу стягнення аліментів, зокрема, тому, що не надала жодних доказів того, що якось зросли потреби у забезпеченні дитини, а відповідач, з огляду на своє скрутне матеріальне становище та наявність на його утриманні матері, яка є пенсіонеркою та особою похилого віку, не має можливості сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі (а.с. 35-72).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів задоволено.

Змінено спосіб стягнення аліментів, визначений наказом Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 07.07.2020 року по справі № 495/3557/20 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (з частки від заробітку на тверду грошову суму).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень щомісячно, які підлягають індексації згідно закону, починаючи із дня набрання судовим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Розмір аліментів не може бути меншим за 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1 211 грн 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) (а.с. 91-95).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.11.2025 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, а також стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

Доводами апеляційної скарги є те, що оскаржуваним рішенням з відповідача стягнуто аліменти у розмірі 4000 грн, що навіть перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку та повністю покладає тягар утримання спільної дитини сторін – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на відповідача ОСОБА_2 , що, на думку скаржника, суперечить загальним засадам сімейного законодавства, зокрема, положенням ст. 141, 180-181 СК України.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до листа ГУ ДПС в Одеській області за 2024 рік дохід від підприємницької діяльності відповідача ОСОБА_2 складає 77000 грн. З цієї суми відповідач ОСОБА_2 ще сплачує податки та утримує старшого сина сторін – ОСОБА_5 , на якого позивачка ОСОБА_1 04.11.2025 перестала сплачувати аліменти. Окрім того, зазначає, що на утриманні відповідача перебуває його мати похилого віку – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зазначені обставини, на думку скаржника, об`єктивно не дозволяють сплачувати відповідачу ОСОБА_2 аліменти на утримання спільної дитини сторін у заявленому розмірі.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 здає в оренду майно, всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачкою надано не було і матеріали справи цих доказів не містять.

Позивачка разом з сином ОСОБА_7 проживає станом на теперішній час в частині квартири, яка належить відповідачу ОСОБА_2 , що взагалі унеможливлює здачу в оренду цього майна та підтверджує, що відповідач допомагає дитині не тільки грішми.

Твердження того, що відповідач ОСОБА_2 має у власності нерухоме майно, на відміну від позивачки ОСОБА_1 , теж не відповідає дійсності, оскільки рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.10.2024 у справі № 495/3611/20 та постановою Одеського апеляційного суду від 02.09.2025 здійснено поділ майна подружжя, тому сторони на теперішній час володіють нерухомим та рухомим майном в рівних частинах і наявність нерухомого майна не може бути підставою для зміни розміру аліментів, тим більше їх збільшення.

Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи сторони відповідача, що позивачка нещодавно відчужила належний їй на праві власності будинок АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 сплатив суму у розмірі 232073,42 грн відповідно до постанови Одеського апеляційного суду від 21.11.2024 у справі № 495/6683/23, з яких позивачка не сплатила аліменти на користь старшого сина сторін – ОСОБА_4 , який мешкає з відповідачем ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 також не довела свої вимоги щодо необхідності збільшення або зміни способу стягнення аліментів, зокрема, тому що не надала жодних доказів того, що якимось чином зросли потреби у забезпеченні дитини, які необхідні для проживання, харчування, навчання (а.с. 98-113).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 в особі свого представника Єфименко Наталі Василівни просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін, зазначаючи, що посилання скаржника на те, що на його утриманні знаходяться повнолітній син сторін та його мати нічим не підтверджено, а також скаржник не зазначив, що у його матері є ще один син. Повідомляє також, що не проживає в частині квартири, яка належить відповідачу, а проживає у своїй частині квартири, з якої відповідач неодноразово намагався її виселити. Твердження скаржника щодо поділу майна у рівних частках також вважає неправдивим, оскільки спір у справі № 495/3611/20 не завершений, так як справа перебуває наразі у провадженні Верховного Суду (а.с. 120-126).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні 28.07.2026 відповідач (скаржник) ОСОБА_2 та його представник, яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, ОСОБА_3 , апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Позивач ОСОБА_1 та її представника, яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, ОСОБА_8 проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили залишити без змін оскаржуване рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що з`явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 31 жовтня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 1564 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

Також сторони по справі є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в Книзі реєстрації народжень 06 листопада 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області зроблено відповідний актовий запис за № 523 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 7).

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.11.2020 у справі № 495/4134/20 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 12-13зв.).

Судовим наказом Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.07.2020 по справі № 495/3557/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_5 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , та потім з ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частина з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 14-14зв.).

З відкритої інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.04.2022 у справі № 495/5950/21, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 19.12.2022 та постановою Верховного Суду від 30.08.2023, визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 . Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відтак, з ОСОБА_2 за судовим наказом від 07.07.2020 стягуються аліменти на користь ОСОБА_9 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ОСОБА_1 до 04.11.2025 також була платником аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) згідно з рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.03.2023 у справі № 495/9942/22 (а.с. 15-17).

Постановою Одеського апеляційного суду від 18.09.2023 рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2023 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Відомості про те, що після досягнення повноліття сином ОСОБА_10 , позивач продовжує сплачувати аліменти у порядку, визначеному ст. 199 СК України, матеріали справи не містять.

Заборгованість зі сплати аліментів у сторін відсутня, що підтверджується копіями розрахунків від 27.05.2025 № 54509/21.3, виданих Білгород-Дністровським відділом ДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області (а.с. 25-26зв.).

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В03 № 175223 (а.с. 27-27зв.).

Відповідно до інформації, наданої Головним управлінням ДПС в Одеській області № 24/АП/15-32-51-04 від 06.01.2025 за 2024 рік дохід ОСОБА_2 , від підприємницької діяльності згідно наданої податкової декларації платника єдиного податку від 02.01.2025 № 9399371341 складає 77000 грн (а.с. 53).

Постановою Одеського апеляційного суду від 21.11.2024 у справі № 495/6683/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 вартості проданого транспортного засобу в розмірі 183549 грн (а.с. 45-52).

Згідно наданих відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки 420138725, дата та час формування: 28.03.2025 12:58:32, ОСОБА_2 є власником:

32/100 частини домоволодіння загальною площею 361,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ;

32/100 частини земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:01:002:0465, площею 0,0467 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), по АДРЕСА_2 ;

63/100 частини житлового будинку, загальною площею 128,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 ;

19/100 частин нерухомого майна – квартири, загальною площею 144,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_3 ;

35/200 частин нерухомого майна - квартири загальною площею 143,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 21-22зв.).

Згідно з відповіддю Білгород-Дністровського відділу поліції ГУНП в Одеській області від 11.09.2020 № 42-Р-1493/42/Р-1514 в ході перевірки стало відомо, що згідно з ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.06.2020 по справі № 495/3611/20 в порядку забезпечення позову накладено арешт на майно, а саме:

- автомобіль «Рено Трафік», 2011 р., білого кольору д/н НОМЕР_3 ;

- автомобіль «Форд Транзіт», 2015 р., білого кольору, д/н НОМЕР_4 ;

- автомобіль «Фольцваген Транспортер», 1984 р., білого кольору;

- автомобіль «Фольцваген Транспортер», 1991 р., сірого кольору;

- 63/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:01:002:0465, площею 0,0467 га;

- 3/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 19/100 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 24).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що розмір аліментів, які стягуються з відповідача на утримання дитини ОСОБА_4 ,. визначається, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, та за період з вересня 2024 року до червня 2025 року становив 2645,50 грн, що є меншим за мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину.

При визначенні розміру аліментів у твердій грошовій сумі, суд врахував стан здоров`я та матеріальний стан сторін, працездатний вік відповідача та наявність у нього нерухомого майна, доходу, відсутність в матеріалах справи доказів, що ОСОБА_2 з об`єктивних причин не може виконувати обов`язок щодо матеріального утримання сина або могли б вплинути на розмір такого утримання, а тому дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 гривень, до повноліття дитини, з врахуванням індексації.

Також суд зазначив, що доказів перебування на утриманні відповідача його матері ОСОБА_6 суду не надано.

Суд вважав, що такий розмір аліментів забезпечить належні умови виховання дитини на мінімальному рівні, що, в свою чергу, забезпечить гармонійний розвиток дитини.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги щодо проживання позивачки з сином в частині квартири, яка належить відповідачу, та сплати відповідачем на користь позивача грошової компенсації за частку майна, що належало сторонам на праві спільної сумісної власності, колегія суддів відхиляє такі доводи, оскільки зазначене не входить до предмету доказування у даній категорії справ.

Колегія суддів наголошує на тому, що спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, може за рішенням суду змінюватися за позовом одержувача аліментів, тобто є правом останнього, і в такому разі доказуванню підлягають обставини, визначені як ч. 1 ст. 182 СК України, так і ст. 192 СК України.

В даному випадку позивач ставить питання про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі на рівні 4000 грн.

З розрахунку заборгованості, здійсненого Білгород-Дністровським ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області від 27.05.2025 в рамках АСВП № 62699102, з відповідача на користь позивача на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувалися аліменти із розрахунку розміру доходу/середньої заробітної плати працівника цієї місцевості (10582 грн) і 1/4 частині від цієї суми, що йшла на оплату аліментів у період з січня 2025 року по травень 2025 року, щомісячно становила 2645 грн (а.с. 26зв.).

Обставина того, що старший син сторін досяг повнолітня, у розумінні вимог ст. 192 СК України є обставиною, яка свідчить про зміну сімейного стану платника аліментів.

Скаржником (відповідачем) під час розгляду справи судом першої інстанції не виконано обов`язок доказування в частині підтвердження перебування на його утриманні як старшого сина сторін – ОСОБА_10 , який станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення, досяг повноліття, так і матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка має отримувати самостійну допомогу від держави у вигляді пенсії, докази чого відповідачем також не надано, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до листа ГУ ДПС в Одеській області за 2024 рік дохід від підприємницької діяльності відповідача ОСОБА_2 складає 77000 грн, оскільки, як вже зазначалося вище, розрахунок розміру аліментів державним виконавцем проводився з урахуванням середньої заробітної плати працівника цієї місцевості (10582 грн). Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до державного виконавця із відповідними довідками щодо підтвердження свого доходу і, відповідно, перерахунку зазначених сум, а також відомостей, що відповідач оскаржував такі дії виконавця. А отже, заявлений позивачем розмір аліментів 4000 грн у такому разі не перевищує 50% доходу платника аліментів, як це передбачено ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, з даного розрахунку вбачається, що у січні 2025 року платником аліментів сплачено 2000 грн аліментів, а в лютому 2025 року – 15000 грн і станом на 30.05.2025 була наявна переплата за аліментами у розмірі 3772,5 грн, що також, у свою чергу, спростовує позицію відповідача щодо його середньомісячного доходу з розрахунку наданих ним до ГУ ДПС в Одеській області відомостей про доходи за 2024 рік від підприємницької діяльності.

Серед іншого, посилання відповідача на те, що оскаржуваним рішенням з відповідача стягнуто аліменти у розмірі 4000 грн, що навіть перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку та повністю покладає тягар утримання спільної дитини сторін – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на відповідача ОСОБА_2 , що, на думку скаржника, суперечить загальним засадам сімейного законодавства, зокрема, положенням ст. 141, 180-181 СК України, є власним помилковим тлумаченням скаржником норм матеріального права, так як чинне законодавство не визначає, у якому розмірі мають стягуватись аліменти, закріплюючи виключно мінімальний розмір останніх (постанова ВС від 07 травня 2026 року, справа № 404/969/24).

Головним критерієм для визначення розміру аліментів є якомога найкраще забезпечення дитини, її потреб у розвитку та повсякденних потребах та обов`язок батьків забезпечити дитині таке, тому законодавець, визначаючи розмір аліментів, зосереджує увагу на необхідності та достатності забезпечення гармонійного розвитку дитини та визначає як м інімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, так і мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину – один прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. При цьому, слід враховувати такі чинники як стан здоров`я учасників таких сімейних відносин, дохід, наявність майна, інших осіб, яких платник має утримувати за законом, тощо.

Вказане у своїй сукупності свідчить про такий обов`язок виконання свого зобов`язання щодо утримання дитини одним з батьків у мінімально гарантованому розмірі за виключних обставин - коли відсутня можливість іншим чином утримувати дитину.

Вказаного по справі не встановлено, оскільки відповідач є здоровою, працездатною людиною, має у своєму розпорядженні рухоме та нерухоме майно, має можливість заробляти та забезпечувати себе та свою неповнолітню дитину, проте оскільки він не надає відомостей про наявність у нього регулярного і постійного доходу та його розмір, то цілком виправданою є вимога позивачки про зміну способу сплати аліментів на тверду грошову суму, розмір якої у 4000 грн хоча і перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину, але перевищує його лише на 800 грн станом на час ухвалення оскаржуваного рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 29 липня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький