Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №283/550/25 — Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 283/550/25

Провадження №2/283/48/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

30 липня 2026 року м. Малин

Малинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Тимошенка А.О.,

за участю:

секретаря Левченко О.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Малині цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,-

встановив:

ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 в якому просить визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями (мансарда, баня та гараж зблоковані) та земельної ділянки, кадастровий номер 1823410100:01:002:0322, площею 0,1000 га., цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та пояснила, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі вони придбали у власність земельну ділянку, кадастровий номер 1823410100:01:002:0322, площею 0,1000 га., цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На цій земельній ділянці сторони побудували будинок, який ввели в експлуатацію. Оскільки земельну ділянку та будинок сторони набули у період шлюбу, то дане майно є їх спільною сумісною власністю. При поділі майна, яке спільною сумісною власністю подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними. За таких обставин просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що відповідно до вимог закону майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і вони мають рівні права на таке майно. Таким чином відповідач жодним чином не порушує права позивача, а тому просить відмовити в задоволенні позову.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та дослідивши надані сторонами докази, вважає, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб 07.05.2011 року був зареєстрований шлюб між позивачем ОСОБА_3 , яка мала дошлюбне прізвище ОСОБА_5 , та відповідачем ОСОБА_4 (а.с. 13). Із свідоцтва про розірвання шлюбу, яке видане 23.12.2022 року ОСОБА_3 , вбачається, що шлюб між сторонами розірваний, про що 23.12.2022 року складений відповідний актовий запис № 26 (а.с. 14).

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11.08.2012 року ОСОБА_4 придбав у власність земельну ділянку кадастровий номер 1823410100:01:002:0322, площею 0,1000 га., цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-17).

17.03.2015 року ОСОБА_4 реєстраційною службою Малинського районного управління юстиції Житомирської області було видане свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 71). В цей же день за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19, 72). В описі об?єкта нерухомого майна зазначено, що до складу житлового будинку з господарськими будівлями входять: будинок, мансарда «А», баня та гараж зблоковані «Б», мансарда.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Аналогічний висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 викладена правова позиція, що «у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя».

Доказів, які б підтверджували факт придбання спірного будинку та земельної ділянки за особисті кошти, відповідач не надав. У зв?язку з цим суд приходить до висновку, що будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю сторін, а тому підлягає поділу між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22) вказано, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) вказано, що «коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

При вирішенні позовних вимог суд враховує, що поділ майна подружжя здійснюється в натурі відповідно до визначених судом часток, при цьому не виключається звернення одного із подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Аналіз змісту позову ОСОБА_3 свідчить, що нею пред`явлено саме позов про визнання права на частку в праві спільної власності на будинок та земельну ділянку, а не позов про їх поділ в натурі (визнання права на частину будинку та земельної ділянки з визначенням, які саме об`єкти в натурі відповідають її частці в праві спільної часткової власності).

За таких обставин суд позов задовольняє, визнаючи за позивачем право на 1/2 частку в праві спільної власності на будинок та земельну ділянку.

До такого ж висновку прийшов Верховний суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 755/12204/18, провадження № 61-2401св21).

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат суд враховує, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки її вартість становить 53100 гривень (а.с. 15-17). Також згідно технічного паспорту на будинок його вартість становить 1035485 гривень 30 копійок (а.с. 20-30). Загальна вартість будинку і земельної ділянки становить 1088585 гривень 30 копійок. Вартість 1/2 частки будинку і земельної ділянки – 544292 гривні 65 копійок. Ця вартість і є ціною позову. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою – підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином позивач повинна була сплатити судовий збір в розмірі 5442 гривні 93 копійки (544292 гривні 65 копійок х1%). Саме в такому розмірі позивач і сплатила судовий збір, що підтверджується наданими квитанціями та виписками (а.с. 1-2, 113-114).

За таких обставин суд, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, стягує з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на сплату судового збору в розмірі 5442 гривні 93 копійки.

Керуючись ст. ст. 13, 82, 141, 209-265 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі ст. ст. 60, 70, 71 Цивільного кодексу України,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_3 право на 1/2 частку в праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями (будинок, мансарда «А», баня та гараж зблоковані «Б», мансарда) та право на 1/2 частку в праві спільної часткової власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1823410100:01:002:0322, площею 0,1000 га., цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені нею витрати на сплату судового збору в розмірі 5442 гривні 93 копійки.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач:

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Суддя: А. О. Тимошенко