Вирок від 29 липня 2026 р. у справі №164/2767/25 — Маневицький районний суд Волинської області

Справа № 164/2767/25

п/с 1-кп/164/129/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року. Сел. Маневичі.

Маневицький районний суд Волинської області в складі:

головуючої – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

законного представника неповнолітньої потерпілої, головного спеціаліста відділу «Служба у справах дітей» Ківерцівської міської ради ОСОБА_5 ,

представника потерпілої – адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене у Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025030590000591 від 15 вересня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Гораймівка Маневицького району Волинської області, зареєстрований та фактично проживає у АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з середньої освітою, розлучений, непрацюючий, раніше не судимий, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 153 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_7 , у період з березня 2025 року по 28 серпня 2025 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та в інших не встановлених досудовим розслідуванням місцях, діючи умисно, посягаючи на статеву свободу, недоторканість, нормальний фізичний, психічний та соціальний розвиток неповнолітньої ОСОБА_9 , будучи достовірно обізнаним про її вік, ігноруючи принципи духовного та культурного життя суспільства та принципи статевої моралі в суспільстві, всупереч ст. ст. 2, 7, 8, 23, 26, 40 Конвенції про права дитини, яка ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року і набула чинності 2 вересня 1990 року, перебуваючи наодинці з потерпілою ОСОБА_9 , яка, через стан страху залишитися без тимчасового місця проживання, не могла чинити йому активного опору, використовуючи фізичну перевагу над нею, неодноразово вчиняв насильницькі дії сексуального характеру, не пов`язані із проникненням в її тіло: цілував груди, торкався та обмацував їх руками, торкався своїми пальцями піхви потерпілої.

Таким чином, своїми умисними діями обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 153 КК України, тобто насильницькі дії сексуального характеру, не пов`язані із проникненням в тіло іншої особи, щодо неповнолітньої ОСОБА_9 .

Також ОСОБА_7 , 29 серпня 2025 року в ранкову пору доби, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи на відкритій місцевості ділянки за географічними координатами 51.0499186, 25.8752955, неподалік села Гораймівка Луцького району Волинської області, усвідомлюючи суспільно – небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно – небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ігноруючи принципи духовного і культурного життя суспільства та принципи статевої моралі в суспільстві, всупереч ст. ст. 2, 7, 8, 23, 26, 40 Конвенції про права дитини, яка ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року і набула чинності 2 вересня 1990 року, перебуваючи наодинці із неповнолітньою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , використовуючи фізичну перевагу, потягнув її до кущів, при цьому знявши з потерпілої футболку і бюстгальтер, всупереч волі неповнолітньої, повторно вчинив відносно неї дії сексуального характеру, не пов`язані із проникненням в її тіло, а саме торкався та обмацував руками груди ОСОБА_9 та торкався пальцями рук її піхви.

Таким чином, своїми умисними діями обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 153 КК України, тобто насильницькі дії сексуального характеру, не пов`язані із проникненням в тіло іншої особи, щодо неповнолітньої ОСОБА_9 вчинені повторно.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_7 .

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 зазначив, що свою вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнає частково, не заперечуває фактичних обставин справи та вчинених дій, однак заперечує їх вчинення із застосуванням насильства. Суду дав показання про те, що неповнолітня потерпіла ОСОБА_9 є його далекою родичкою і певний час проживала разом із ним та його співмешканкою ОСОБА_10 . Прийняли до себе Сніжану, пошкодувавши дитину, бо матір зловживає алкогольними напоями, виганяла доньок із дому, знущалася над ними, а неповнолітня потерпіла сама до нього проявляла симпатію, ходила слідом. Перебували у дружніх стосунках із ОСОБА_11 , вона могла обійняти його чи поцілувати, кажучи, що їй дуже добре в них жити, сама ініціювала такі відносини. Неодноразово звертав увагу на таку поведінку ОСОБА_9 , а також на те, що вона не одягала нижню білизну, однак нікому про це не розказував. Визнає, що міг неповнолітню потерпілу обіймати, поцілувати також, взяти за груди, але зазначає, що то було без насильства. Такий фізичний контакт почався перед закінченням школи ОСОБА_9 , у період з березня 2025 року по 28 серпня 2025 року, тоді міг її взяти за груди, торкатися піхви через одяг, але в нижню білизну не ліз. Раз таке було вдома, раз було на пасовищі, що під майку засунув руку. Було таке, що поїхав на поле, до нього туди приїхала ОСОБА_11 , почала чомусь його щипати і вони, якось ніби домовившись пішли в кущі, там обіймав її, чіпав за груди, але одяг не знімав та під білизну не ліз. Уперше він випадково зачепив потерпілу за груди, то вона сказала, що нічого страшного і сама ОСОБА_9 біля нього неодноразово проходила та ніби намагалася зачепити якоюсь частиною свого тіла навмисно. Співмешканка ОСОБА_10 про це не знала, бо не дозволила би такого. Він разом зі співмешканкою виховували ОСОБА_11 , годували, допомагали порадами та навчили дотримуватися правил особистої гігієни. Коли ОСОБА_9 отримала кошти, то дещо купила з техніки додому, посуд, але зараз усе забрала. Також оплатила ОСОБА_10 кредит 15 000 гривень, чи повертала їй кошти не знає. Зазначив, що потерпілу ОСОБА_9 він не сприймав за жінку і вчиняючи такі дії, доторкаючись до неї, не отримував сексуального задоволення, а вона, напевно, отримувала, раз не заперечувала і не зверталася раніше в поліцію. Вважає, що й зараз би не звернулася, якби її проти нього не намовили родичі, а саме тітка ОСОБА_12 , від якої ОСОБА_11 завжди поверталася сердита. Потерпілій не погрожував нічим і не казав, що вижене з дому. Була ситуація, коли вона певний період жила у своєї баби, але потім добровільно повернулася проживати із ними і розповідала, що баба не годувала, казала, що не має для неї місця. Ствердив, що ОСОБА_9 вживала алкогольні напої, не раз п`яну її забирали додому і ще наркотики йому пропонувала, але він відмовився. Колись потерпіла у нього запитувала які саме груди йому подобаються, то він відповів: «Такі як у тебе, як пірамідки». Звернув увагу, що вона взагалі останнім часом не носила бюстгальтер. Насильства ніякого він не вчиняв по відношенню до неповнолітньої потерпілої, тиску не чинив, у тому числі й коли його співмешканка ОСОБА_10 їздила у Польщу до дітей чи перебувала в лікарні. Розкаюється, що чіпав ОСОБА_11 , але то було не із застосуванням насильства. Також зазначав, що одного разу ОСОБА_11 напилася із сестрою, а коли він почав їх сварити, то потерпіла сказала: «Ти ще не знаєш, яка я злюка!» і після цього почала проявляти до нього увагу, як до чоловіка, загравати, а він просто піддався. На стадії останнього слова обвинуваченого ОСОБА_7 заочно просив пробачення у неповнолітньої потерпілої, казав, що йому соромно, а також просив суд взяти до уваги те, що він сам вже похилого віку, а має ще на утриманні стареньку матір.

Позиція потерпілої сторони.

Із метою дотримання прав дитини та її найкращих інтересів, беручи до уваги те, що багаторазові опитування дитини та опис ситуації, пов`язані з насильством, вірогідно викличуть у неї повторне травмування (повторну віктимізацію), суд дійшов висновку про розгляд кримінального провадження за відсутності неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 із дослідженням відеозапису та протоколу допиту неповнолітньої потерпілої від 16 вересня 2025 року за методикою «Барнахус» (а.п.57 - 79 т.1).

Обсяг доказів, що підлягали дослідженню.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини у інкримінованому кримінальному правопорушенні, його винуватість повністю доведена доказами, що містяться в обвинувальному акті та матеріалах кримінального провадження, дослідженими в судовому засіданні, є належними і допустимими.

Так, у протоколі допиту неповнолітньої потерпілої від 16 вересня 2025 року, яка була допитана старшим слідчим ОСОБА_13 у Центрі комплексної реабілітації «Фенікс» за методикою «Барнахус» у присутності психолога ОСОБА_14 , прокурора ОСОБА_3 , представника неповнолітньої потерпілої – адвоката ОСОБА_6 , законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_5 зафіксовано, як неповнолітня потерпіла ОСОБА_9 розповідає як щодо неї обвинувачений вчиняв насильницькі дії сексуального характеру, не пов`язані із проникненням у її тіло, зокрема зазначає, що як дядько ОСОБА_15 , який їхній мамі є дядьком, а їй дідом (обвинувачений ОСОБА_7 ) «приставав», «як в запої, то все було, як не в запої, то бувало тоже», «лапав за груди, нижню талію». Зокрема недавно – 29 чи 30 серпня, коли завозила його мотоциклом покосити на пасовище неподалік с.Гораймівка, то він, проти її волі доторкався до грудей під одягом, казав «дай пірамідку», так називаючи її груди. На прохання забрати руки не реагував, насильно вів у кущі, де засовував руку під її нижню білизну, до грудей та статевого органу, що викликало у неї ненависть. Підтвердила, що такі дії сексуального характеру він неодноразово робив проти її волі і вона просила обвинуваченого ОСОБА_7 більше так не робити, не зачіпати, бо їй це не подобається і щоб подумав скільки йому років, а скільки їй, однак він на це також не реагував. Також дала показання, що в грудні 2024 року, коли тітка ОСОБА_16 ( ОСОБА_17 ) поїхала до синів у Польщу, ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, наполягав, щоб вона лягла із ним у ліжко, при цьому погрожуючи, що вижене з дому, якщо вона його не послухається. Зазначила, що із цього випадку все й почалося і через те, що вона відмовилася лягти з ним, ОСОБА_7 зателефонував ОСОБА_10 та поскаржився, що вона його не слухається, наговорив різного. Вона відмовлялася лягати біля нього, на що обвинувачений погрожував вигнати з дому. Повідомила, що в серпні 2025 року вони їздили із обвинуваченим по осоку і він знову повторював «дай пірамідку», проти її волі протягував руки до її грудей. Протягом того місяця ситуація повторилася три – чотири рази, коли вони їздили на пасовище косити, то ОСОБА_7 кликав її в кущі, казав, що йому погано, бо заскучився за нею, тягнув у кущі за руку. Вона не чинила опір, бо розуміла, що немає сенсу і що навіть якщо їй це не подобається, то він на неї буде вдома буде психувати, наговорювати. У кущах знімав із неї футболку, бюстгальтер, інколи бувало, що й цілував груди, ліз руками до статевого органу під білизну, засовував туди пальці, глибоко. Таке бувало ще коли не лише косили, але і коли ходили по гриби, коли тітка ОСОБА_16 ( ОСОБА_17 ) лежала в лікарні. Із березня по серпень 2025 року такі дії вчиняв неодноразово – спочатку просто поцілував у щоку, потім цілував і в око, і в шию, на що вона заперечувала та звертала увагу ОСОБА_7 на свій вік та його вік, казала, що це неправильно, попереджала, що розкаже тітці ОСОБА_16 , але він не вірив. 31 серпня зранку вона не витримала, бо обвинувачений тривалий час вживав алкогольні напої і продовжував свої протиправні дії щодо неї, про те, що ОСОБА_7 до неї чіпляється, як до жінки, розповіла ОСОБА_18 , однак вона не повірила, заперечувала, що таке може бути. Потім ОСОБА_17 до неї телефонувала і просила пробачення, казала, що вже вірить і що ОСОБА_15 ( ОСОБА_7 ) ходить по селу про неї розповідає, що то вона до нього чіплялася та проявляла симпатію. Тоді, відчуваючи ненависть, попередила ОСОБА_17 , що якщо ОСОБА_19 не заспокоїться протягом двох днів, то звернеться в поліцію. Зателефонувала в поліцію сама. Підтверджує, що востаннє обвинувачений вчиняв щодо неї неправомірні дії 29 серпня 2025 року, тривало це все приблизно пів року (а.п.57 – 79 т.1).

Допитана 16 вересня 2025 року слідчим у присутності спеціаліста служби у справах дітей та психолога за методикою «Зелена кімната» неповнолітній свідок ОСОБА_20 , яка є сестрою неповнолітньої потерпілої, дала показання про те, що її сестра ОСОБА_21 проживала у с.Гораймівка разом із дядьком ОСОБА_15 ( ОСОБА_7 ), який є братом їхнього діда, та тіткою ОСОБА_16 ( ОСОБА_22 ). ОСОБА_23 почала там проживати через часті конфлікти із матір`ю, вона виганяла старших доньок з дому і дядько ОСОБА_15 та тітка ОСОБА_16 погодилися взяти ОСОБА_11 до себе, але ніколи її не пускали, контролювали дуже. ОСОБА_24 інколи зловживав алкогольними напоями, то ображав ОСОБА_25 , міг обзивати нецензурними словами, виганяти з дому, хоча ОСОБА_11 виконувала в них усю роботу по господарству. Один раз, як ОСОБА_17 була в Польщі, ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, виганяв сестру з дому, викидав її речі. Після цього певний час ОСОБА_11 жила в баби у Ківерцях, а потім як приїхала тітка ОСОБА_16 з- за кордону, то забрала ОСОБА_25 назад у Гораймівку, попросила пробачення. ОСОБА_11 тітку поважала, гарно ставилися одна до одної, але ОСОБА_17 інколи теж ОСОБА_11 виганяла з хати, звинувачуючи в тому, що через неї у них із ОСОБА_7 не складаються відносини, сваряться. Чула, як сестра зізналася ОСОБА_17 , що ОСОБА_19 до неї «пристає», але та не повірила. ОСОБА_11 плакала через це. Також сестра їй розповідала, що обвинувачений, коли нап`ється, то буває, що хапається за ножа, погрожує фізичним насильством і що з хати вижене, може вдарити тітку ОСОБА_16 , до неї також простягає руки битися. Про те, що дядько ОСОБА_15 ще вчиняв щодо ОСОБА_11 неправомірні дії сексуального характеру вона дізналася лише від сестри 2 вересня 2025 року, коли вона приїхала з речами до неї і розповіла, що ОСОБА_19 ліз до неї цілуватися, торкався ніг та грудей. Такі дії вчиняв як у стані алкогольного сп`яніння, так і тверезий, коли не бачила ОСОБА_17 . ОСОБА_19 із ОСОБА_17 не хотіли, щоб ОСОБА_11 вступала на навчання, хоча сестра їх просила. ОСОБА_25 боялася, що коли піде вчинитися і переселиться в гуртожиток від дядька з тіткою, то тітка ОСОБА_16 почне про неї по селу розпускати плітки, дуже боялася осуду людей. Коли поїхала від них, то ОСОБА_17 не раз телефонувала, обзивала нецензурними словами за те, що ОСОБА_11 зібрала речі і поїхала, а ще за те, що наговорює на дядька ОСОБА_15 . ОСОБА_11 дуже через це засмучувалася, плакала, часто не спала по ночах, бо було боляче і вони старалися більше на цю тему не розмовляти. Коли сестра жила із ОСОБА_19 та ОСОБА_17 , то вони її нікуди не відпускали, можна сказати, що тримали в чотирьох стінах, не дозволяли спілкуватися із однолітками. ОСОБА_26 та тітка не отримували кошти від держави за те, забрали ОСОБА_11 до себе жити, але сестра ним погасила кредит, купила побутову техніку додому, мотоцикл, трактора за ті виплати, які отримала після гибелі батька (а.п. 88 – 104 т.1).

У Конвенції Ради Європи №201 про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротська конвенція, 2007 рік), яка ратифікована ВРУ 24 серпня 2012 року та набула чинності з 1 грудня 2012 року, ст.35 «Опитування дитини» визначено, що кожна держава має вжити необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення якомога меншої кількості опитувань і настільки, наскільки це є вкрай необхідним для цілей кримінального провадження.

Відповідно до п.11 ст. 615 КПК України показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Беручи до уваги міжнародні стандарти допиту дітей та норми національного законодавства, суд приходить висновку про те, що протокол допиту неповнолітньої потерпілої ОСОБА_25 від 16 вересня 2025 року та протокол допиту неповнолітнього свідка від 16 вересня 2025 року ОСОБА_20 із долученими до протоколів дисків із відео фіксацією допитів відповідають визначеним ст. 95 КПК України критеріям та іншим правилам допустимості доказів, а тому є належними і допустимими доказами у цьому конкретному випадку.

Показання неповнолітньої потерпілої та допитаного неповнолітнього свідка узгоджуються між собою, є логічними та послідовними, підстав не довіряти цим показанням та будь-яких мотивів вважати, що вони можуть обмовляти обвинуваченого, не встановлено.

Свідок ОСОБА_20 , яка є матір`ю неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 суду дала показання про те, що донька їй ніколи не нарікала на погане ставлення ОСОБА_19 чи ОСОБА_17 за весь час, поки з ними проживала. Хоча чула, що ОСОБА_11 боялася ОСОБА_17 , яка дуже контролювала доньку, не пускала до неї та до сестри ОСОБА_27 , тітки потерпілої і взагалі мала на неї вплив. У те, що обвинувачений домагався неповнолітню - не вірить, у них були нормальні відносини. Зазначила, що донька не хотіла проживати із нею, бо посперечалися і вона вибрала проживати у ОСОБА_19 та ОСОБА_17 . Зараз ОСОБА_11 стала спокійнішою, навчається. Могла бути не обізнаною про деталі життя доньки, бо мала алкогольну залежність, у зв`язку з чим проходила курс лікування.

Свідок ОСОБА_28 , яка є бабою неповнолітньої потерпілої, охарактеризувала внучку із позитивної сторони, як хазяйновиту та спокійну дитину. Суду дала показання про те, що у період, коли ОСОБА_11 проживала у ОСОБА_17 та ОСОБА_19 , то вони у її присутності ніколи погано не відгукувалися, лише коли дитина виходила з кімнати, то обвинувачений міг сказати щось типу, що він не помічає, щоб та змінювала нижню білизну.

Допитана в якості свідка тітка неповнолітньої потерпілої ОСОБА_29 суду дала показання про те, що ОСОБА_9 є донькою її сестри ОСОБА_20 . У серпні 2025 року ОСОБА_11 зателефонувала, плачучи сказала, що її не відпускають на навчання в Колки, так їй сказав ОСОБА_7 , що буде сидіти вдома. ОСОБА_9 вирішила вступити на навчання без дозволу ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , вони її дуже контролювали у всьому. Потерпіла шкодувала ОСОБА_10 , а ОСОБА_7 вона боялася, бо має складний характер. ОСОБА_11 не попереджала її, що буде писати заяву в поліцію на ОСОБА_19 , вже потім розказала, що він до неї чіплявся, обмацував та ліз в нижню білизну і що це все почалося, коли ОСОБА_10 їздила в Польщу. Коли розказувала, то починала плакати. Думає, що дитина приховувала це все тривалий період тому, що не хотіла завдавати нікому клопоту. Свідок підтвердила також, що тиск на неповнолітню ОСОБА_9 був зі сторони ОСОБА_17 та ОСОБА_19 , вони казали, що мають на таке право, бо дозволили їй у них проживати. Свідок пояснила, що не змогла взяти до себе ОСОБА_11 , бо мала трагічні обставини у своїй сім”ї, тому взяти відповідальність ще за племінницю їй на той час було складно. Але звернула увагу, що у неї змінилася поведінка, стиль одягу – стала носити мішкувати речі великого розміру, була сумна, навіть не сміялася, схудла. Лише зараз, коли ОСОБА_9 навчається та спілкується більше із однолітками, а не виключно з людьми похилого віку у чотирьох стінах, то стала веселішою. На тілі слідів насильства не бачила, як і ніколи не бачила її п`яною. ОСОБА_11 розповідала, що хоче закінчити життя самогубством, придбавала для цього таблетки, від чого її відмовила, сказавши, що то великий гріх. На що племінниця витрачала кошти, які отримала після загибелі батька, вона достеменно не знає, але казала, що купили трактора, підвели електроенергію, а на навчання нічого не залишилося. Також сплатила кредит ОСОБА_17 , ОСОБА_9 показувала їй квитанцію про здійснення банківської операції на 65 000 гривень. ОСОБА_11 не має такий жорсткий характер, щоб оговорити когось, навпаки усіх шкодує. Казала, що думала, що нікому не потрібна. Особисто чула, як ОСОБА_10 та ОСОБА_7 обзивали ОСОБА_11 , говорили, що вона буде як її мати, яка зловживала алкогольними напоями, хоча племінниця усе в них робила по господарству. Обвинувачений почав чіплятися до ОСОБА_9 коли його співмешканка була у Польщі, потім вигнав дитину з дому і ОСОБА_11 поїхала жити до баби. Телефонувала плачучи, просила забрати її з ОСОБА_30 . Потім до матері потерпілої зателефонувала ОСОБА_10 і сказала, щоб вони забрали ОСОБА_11 додому від ОСОБА_7 ОСОБА_9 повідомляла ОСОБА_10 , що ОСОБА_7 відносно неї вчиняє сексуальне насильство, але та не хотіла слухати. Вважає, що ОСОБА_10 ревнувала ОСОБА_7 до її племінниці, бо на співмешканку він не звертав уваги, а завжди кликав ОСОБА_11 і що ОСОБА_17 могла маніпулювати дитиною, викликаючи навмисно нжалість до себе через немічність. Вважає, що саме тому ОСОБА_11 повернулася до них проживати, бо дуже шкодувала тітку. ОСОБА_10 їй особисто казала, що ОСОБА_9 руйнує їх сім`ю із ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_10 суду дала показання про те, що вона є співмешканкою обвинуваченого ОСОБА_7 . Потерпіла ОСОБА_9 є його далекою родичкою і вони взяли її проживати до себе, так як дитина з неблагополучної сім`ї. ОСОБА_11 вдягалася, як хлопець, їй не допомагала, бо була постійно була біля ОСОБА_19 , ходила за ним слідом, тому у винуватість свого співмешканця, з яким прожила майже 7 років, вона не вірить. Холевінська жила у них півтора роки, прийняли, як рідну доньку і сварили лише через побутові моменти. Була ситуація, що коли вона була у Польщі, то ОСОБА_19 вигнав ОСОБА_11 з дому, але то було по причині того, що вони із сестрою щось там учверили. Підтвердила, що ОСОБА_11 , як жила з ними, купувала побутові речі, мотоцикл, трактор, сплатила їй кредит на суму 15 000 гривень і говорила, що їй у них дуже добре, боялася втратити, як сім`ю. Не заперечувала, що особисто просила потерпілу забрати заяву із поліції щодо ОСОБА_7 .

У судовому засіданні також була допитана як свідок психолог Чорнижівського ліцею, де навчалася потерпіла, ОСОБА_31 . Свідок охарактеризувала потерпілу із позитивної сторони, як активну ученицю в шкільному житті, зауважень не мала до неї, незважаючи на те, що дитина росла у неблагополучній сім`ї. Поки дитина жила з матір`ю, то була не доглянута, змінився зовнішній вигляд на краще, коли пішла проживати у сім`ю ОСОБА_19 та ОСОБА_17 , казала, що їй там дуже добре.

Свідок ОСОБА_32 – вчитель географії Чорнижівського ліцею також охарактеризувала ОСОБА_9 з позитивної сторони, як комунікабельну, неконфліктну дитину, яка мала дружні стосунки із однокласниками. Зазначила, що ОСОБА_11 виховувалася у неблагополучній сім`ї, однак коли переїхала у Гораймівку до родичів, то стала значно охайнішою. Вважає, що на неповнолітню позитивно вплинуло проживання у сім`ї ОСОБА_19 .

Директор Чорнижівського ліцею ОСОБА_33 , допитана як свідок, підтвердила, що ОСОБА_25 виховувалася у сім`ї зі складними життєвими обставинами, однак охарактеризувала ученицю як слухняну та відповідальну. Коли проживання дітей із матір`ю ОСОБА_20 стало нестерпним, то разом із дільничним їздила до їх оселі. ОСОБА_11 просила забрати їх від матері, яку боялися, сказала, що хоче жити у тітки ОСОБА_16 , тому її передали в сім`ю ОСОБА_19 . Вважає, що якби щодо неповнолітньої Холевінської вчинялося насильство, то вона би звернулася до педагогів, однак допускає, що могла щось замовчувати через сором.

Указані показання свідків, у тому числі допитаних педагогів, не суперечать один одному та вцілому є узгодженими, тому суд бере їх до уваги, як характеризуючі потерпілу дані та докази винуватості ОСОБА_7 у інкримінованому кримінальному правопорушенні.

Однак суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_34 , яка є співмешканкою обвинуваченого, через її можливу зацікавленість у результаті розгляду справи, а також з огляду на те, що в судовому засіданні знайшло підтвердження намагання тиснути на неповнолітню потерпілу з метою її відмови від заяви про вчинення сексуального насильства ОСОБА_7 .

Указане підтверджується дослідженим у судовому засіданні протоколом огляду мобільного телефону неповнолітньої потерпілої від 1 жовтня 2025 року зі стенограмою аудіо запису, де зафіксовано розмову між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яка просила забрати заяву або хоча б змінити свідчення (а.п. 106 – 115 т.1).

Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 15 вересня 2025 року ОСОБА_9 підтверджується, що неповнолітня потерпіла особисто звернулася із заявою до правоохоронних органів, що, на думку суду, є проявом усвідомлення вчинених щодо неї протиправних дій та прагненням захиститися (а.п.129 т.1).

У протоколі огляду місця події від 15 вересня 2025 року зафіксовано загальний вигляд будинку та обстановку в помешканні ОСОБА_7 у с.Гораймівка, де проживала також неповнолітня потерпіла ОСОБА_9 , кількість житлових та нежитлових кімнат, наявність побутової техніки та вилучення мобільного телефону ОСОБА_7 (а.п.130 – 142 т.1).

Із протоколу огляду мобільного телефону від 16 вересня 2025 року, який належить неповнолітній потерпілій ОСОБА_9 , убачається, що у повідомленнях під час спілкування з іншими абонентами вона проявляє стриманість, скромність та зазначає, що дядьком по маминій лінії щодо неї раніше вчинялися протиправні дії сексуального характеру (а.п. 158 – 175 т.1).

Протоколом огляду місця події від 11 листопада 2025 року за участі неповнолітньої потерпілої, законного представника та представника потерпілої встановлено місце події, а саме ділянка дороги між селами Чорниж і Гораймівка, у чагарниках на узбіччі якої ОСОБА_7 вчинялися відносно неповнолітньої протиправні дії (а.п.176 – 184 т.1).

Висновком експерта №647 від 16 вересня 2025 року підтверджується відсутність на тілі ОСОБА_9 будь – яких тілесних ушкоджень, цілісність дівочої пліви не порушена (а.п.185 – 196 т.1).

Із професійного висновку психолога – спеціаліста ОСОБА_14 від 16 вересня 2025 року вбачається, що у неповнолітньої ОСОБА_9 за результатами проведеного опитування в Центрі комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус, спостерігаються виражені ознаки емоційної напруги, тривог та псих травми, що виникла внаслідок дій сексуального характеру з боку дорослого чоловіка. Не рекомендовано повторно допитувати дитину та проводити додаткові слідчі дії за участі дитини, щоб не викликати повторну ретравматизацію (а.п.197 – 204 т.1).

Висновком експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 14 листопада 2025 року підтверджується, що у підекспертної ОСОБА_9 не виявляється таких порушень сприйняття, уваги та мислення, які б позбавляли її здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи та давати про них правильні свідчення. Отже, потерпіла ОСОБА_9 за своїм психологічним станом та віковим розвитком здатна сприймати обставини та давати про них правильні показання. У потерпілої наявні ознаки психотравмування, які проявляються у високому рівні тривожності, відчутті безнадії, заниженій самооцінці, потребі в безпеці, розумінні та підтримці, уразливості, а також наявності ознак надмірного стресу; наявності відчуття безсилля і перевтоми внаслідок тривалих хвилювань чи образ. Виходячи із рівня розумового розвитку, вікових, індивідуально – психологічних особливостей і емоційного стану, неповнолітня потерпіла ОСОБА_9 була здатна розуміти характер та значення скоєних із нею дій, але не була здатна до здійснення опору діям сексуального спрямування, що виражалося в наявності «гальмівного» типу поведінки, що зумовлював порушення поведінкового компоненту цілеспрямованої діяльності в досліджуваній ситуації. Зазначене виявлялося у вигляді «травматичного заціпеніння», яке сприймалося під експертною як покірність, страх втрати об`єктів прив`язаності (а.п.205 – 215 т.1).

Згідно з висновком експерта від 27 листопада 2025 року №СЕ-19/103-25/12939-ПС психологічна характеристика комутативної діяльності ОСОБА_9 при проведенні слідчої дії (допиту) від 16 вересня 2025 року із застосуванням відеозапису характеризується діалоговою активністю, схильністю надавати стверджувальні відповіді, що є характерним для ініціативного керування своїм процесом комунікації. Невизначені та негативні відповіді підекспертної не впливають на повноту відтворення подій, оскільки складають незначний відсоток від загальної частини відповідей. Інформаційне наповнення відповідей є достатнім для відтворення єдиного сюжету розповіді. У вербальній та невербальній комунікації ОСОБА_9 не виявлено ознак не конгруентності. Ознаки психічної напруги, негативі емоційні реакції в комунікації ОСОБА_9 , ймовірно, зумовлені відтворенням події, яка за своєю суттю має психотравмувальний характер для підекспертної. Реконструкція ОСОБА_9 обставин та перебігу подій містить ознаки, за своєю суттю, є психологічними «слідами» минулого досвіду відносно реконструйованих подій (а.п. 216 – 243 т.1).

Допитана як свідок експерт ОСОБА_35 підтвердила, що ОСОБА_9 під час проведення експертизи сприймала обставини справи, адекватно орієнтується у ситуації та може розповісти про події так, як вони реально відбувалися без вигаданих деталей. Гальмівний тип поведінки, характерний неповнолітній потерпілій, полягає в тому, що особа не може чинити опору, вона завмирала у травматичному заціпенінні, сприймаючи це як покірність – така особливість її реакції на сильний стрес. Потерпіла боялася втратити місце проживання, хоча й розповідала про неправомірні дії обвинуваченого щодо неї тітці ОСОБА_36 ), однак вона їй не вірила. Під час проведення експертизи на підставі наданих документів та бесіди із дитиною, у неповнолітньої було встановлено занижено самооцінку та високий рівень тривожності, наявність суїцидальних думок.

Оцінюючи зібрані докази в провадженні у їх сукупності, суд приходить висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у інкримінованому кримінальному правопорушенні доведена повністю.

Суд не бере до уваги покликання сторони захисту на те, що дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ст. 156 КК України – домагання дитини для сексуальних цілей, оскільки на неповнолітній потерпілій не було зафіксовано жодних тілесних ушкоджень.

Стаття 153 КК України охоплює будь – які насильницькі дії сексуального характеру, які не пов`язані із проникненням в тіло іншої особи та вчинені без її добровільної згоди, у тому числі через погрози та залякування, і ключовою умовою є не застосування фізичної сили, а відсутність добровільної згоди.

Крім того, до дій сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням у тіло іншої особи, можуть бути віднесені, зокрема, тертя по зовнішніх геніталіях жінки руками та мацання (торкання) геніталій руками.

Отже, будь-які торкання до інтимних частин тіла потерпілої особи, за відсутності добровільної згоди на такі дії з її боку, необхідно кваліфікувати як сексуальне насильство за відповідною частиною ст. 153 КК України.

Також захисник просив визнати незаконною постанову слідчого від 15 вересня 2025 року про залучення законного представника потерпілої ОСОБА_9 , визнати незаконною постанову слідчого від 15 вересня 2025 року про створення та скликання міждисциплінарної команди в частині визначення ОСОБА_5 законним представником потерпілої ОСОБА_9 , визнати недопустимим доказом протоколу допиту неповнолітньої потерпілої від 16 вересня 2025 року, а також протокол огляду мобільного телефону від 16 вересня 2025 року, висновки експерта від 14 листопада 2025 року та 27 листопада 2025 року. Мотивував тим, що 15 вересня 2025 року слідчий ОСОБА_37 звернулася до начальника служби у справах дітей Ківерцівської міської ради із письмовим зверненням, в якому просила визначити особу, яка представлятиме законні інтереси неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 . Вважає, що зміст зазначеного звернення беззаперечно свідчить про те, що станом на 15 вересня 2025 року законний представник потерпілої ще не був визначений, попри це, цього ж дня слідчою була винесена постанова про залучення до участі у кримінальному провадженні головного спеціаліста служби у справах дітей ОСОБА_5 , як законного представника потерпілої. Також 15 вересня 2025 року слідчим винесена постанова про створення та скликання міждисциплінарної команди, до складу якої вже включено ОСОБА_5 як законного представника. Водночас листом від 19 вересня 2025 року повідомлено, що саме служба у справах дітей визначила ОСОБА_38 законним представником потерпілої, отже, на момент винесення постанов від 15 вересня 2025 року будь- які рішення компетентного органу щодо визначення ОСОБА_5 законним представником потерпілої були відсутні. Вважає, що слідча фактично самостійно визначила законного представника потерпілої до отримання відповідного рішення компетентного органу, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону та порушує гарантії участі законного представника неповнолітньої особи і внаслідок зазначених порушень стало проведення процесуальних дій за участю не уповноваженої особи, яка на той момент не мала належного процесуального статусу законного представника.

Однак такі покликання захисника спростовуються показаннями допитаних у якості свідків слідчої СВ №1 (м.Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_39 та начальника служби у справах дітей Ківерцівської міської ради ОСОБА_40 , які суду дали показання про те, що їхні дії були спрямовані на захист прав неповнолітньої потерпілої. У зв`язку з чим слідча ОСОБА_37 , яка здійснювала досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, після реєстрації провадження та визнання неповнолітньої потерпілою, з метою її допиту за методикою ОСОБА_41 у найкоротший термін, звернулася 15 вересня 2025 року в службу у справах дітей, начальник якої ОСОБА_40 усною вказівкою, оскільки такі рішення потребують негайного реагування для соціального захисту дітей, уповноважила ОСОБА_5 бути законним представником потерпілої. У зв`язку з цим 15 вересня 2025 року було винесено відповідну постанову про залучення в якості законного представника ОСОБА_5 . Тому відповідь за підписом міського голови від 18 вересня 2025 року про визначення ОСОБА_5 законним представником є лише наслідком уже вчинених процесуальних дій.

Суд приймає до уваги такі показання свідків ОСОБА_42 та ОСОБА_43 , погоджується, що їх дії не суперечили вимогам законодавства, відповідали забезпеченню якнайкращих інтересів дитини у короткий строк, оскільки уникнення невиправданих затримок є фундаментальним принципом здійснення захисту дітей. Ефективна міждисциплінарна взаємодія також передбачає уникнення невиправдних затримок, щоб кожна установа мала змогу вчасно виконувати свої функції. Це позитивно вливає на стан дитини і може поліпшити результати кримінального розслідування та судового процесу, а тому суд не вбачає підстав для визнання доказів, зазначених захисником, недопустимими.

Твердження сторони захисту про не конкретність формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, а саме в частині викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, спростовується дослідженими у судовому засіданні наступними письмовими доказами.

Відповідно до наказу служби у справах дітей Маневицької РДА №31/01-07 від 28 листопада 2019 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительку с.Чорниж Маневицького району, постановлено на облік, так як дитина проживає у сім`ї, в якій батьки ухиляються від виконання батьківських обов`язків (а.п.1 т.2).

Наказом служби у справах дітей Колківської селищної ради №2-дс від 16 квітня 2024 року було тимчасово влаштовано неповнолітню ОСОБА_9 в сім`ю дядька ОСОБА_7 (а.п.2 т.2).

Наказом служби у справах дітей Колківської селищної ради №3-дс від 21 серпня 2024 року припинено тимчасове влаштування ОСОБА_9 (а.п.3 т.2).

Розбіжності у даті вищевказаного наказу служби у справах дітей, дослідженого в судовому засіданні, та даті, зазначеній у обвинувальному акті в частині викладу фактичних обставин справи кримінального правопорушення, слідча та прокурор в судовому засіданні просили вважати опискою і, на думку суду, такі розбіжності жодним чином не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 153 КК України належними, допустимими доказами.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, на думку суду, відсутні.

Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд.

Згідно зі ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

У ході судового розгляду кримінального провадження прокурором не заявлялись клопотання про зміну обвинувачення чи висунення додаткового обвинувачення, а тому суд при розгляді зазначеного кримінального провадження виходить із обвинувачення відповідно до обвинувального акта щодо ОСОБА_7 .

Відповідно до вимог ст.65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання серед передбачених за скоєний злочин призначається лише в разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження скоєння нею нових злочинів.

При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й має реалізувати принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

При вирішенні питання щодо міри призначення покарання ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 153 КК України поза увагою суду також не залишаються наступні обставини.

Згідно з частиною 2 ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомленням винною особою необхідності їх понести, водночас такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.

Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер та обставини злочину, дані про особу винуватого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, хворіє загальними захворюваннями, згідно з висновком судово – психіатричного експерта №297 на момент вчинення інкримінованого правопорушення та на час дослідження будь – яким психічним розладом не страждав.

Поза увагою суду також не залишається ставлення обвинуваченого до скоєного, а саме відсутність, на думку суду, щирого каяття, яке проявлялося у намаганні охарактеризувати ОСОБА_9 та її родичів із негативної сторони та ствердженні, що його дії є наслідком поведінки неповнолітньої потерпілої

Прокурор в судових дебатах просила суд призначити обвинуваченому покарання у вигляді 6 років та 6 місяців позбавлення волі.

Законний представник та представник неповнолітньої потерпілої підтримали думку прокурора.

Захисник просив призначити покарання в межах санкції ч.1 ст. 156 КК України, перекваліфікувавши діяння його підзахисного.

Обвинувачений зазначив, що жодних насильницьких дій не вчиняв, шкодує про вчинене та просить суворо не карати.

Суд вважає, що призначення обвинуваченому ОСОБА_44 покарання у вигляді 6 років позбавлення волі, на переконання суду, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання і в такому випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

Саме таке покарання буде справедливим співвідношенням між вчиненим кримінальним правопорушенням та заходами, які застосовуються до винного і зумовлені метою кримінального покарання, є необхідними та не надмірними.

Цивільний позов не заявлено.

Долю речових доказів суд вирішує згідно зі ст. 100 КПК України.

Згідно з ч.4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення вирішує про скасування арешту майна.

Витрати на залучення експертів слід стягнути з обвинуваченого.

Запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_45 у виді тримання під вартою, з урахуванням призначеного виду покарання, особи обвинуваченого, суд на підставі ст. 377 КПК України, до набрання вироком законної сили вважає необхідним залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 153 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі строком 6 (шість) років.

До набрання вироком законної сили залишити щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання попереднє ув`язнення з 25 вересня 2025 року по день набрання вироком законної сили включно, з розрахунку, що один день тримання під вартою відповідає одному дню позбавлення волі.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 вересня 2025 року – скасувати.

Речовий доказ: мобільний телефон марки «Xiomi Redmi Note 7» – повернути ОСОБА_7 ,

Витрати на залучення експертів за проведення судових психологічних експертизи на загальну суму 36 547 гривень 40 копійок стягнути з ОСОБА_7 у дохід держави.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя

Маневицького районного суду

Волинської області ОСОБА_1