Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №728/202/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/202/25

Головуючий у першій інстанції – Сороколіт Є. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1179/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

секретар: Хілик М.О..

Позивач: заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області

Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Ніжинського районного нотаріального округу Кухта Дмитро Олександрович

Особа, яка подала апеляційну скаргу: перший заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2026 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та застосування наслідків його недійсності (суддя Сороколіт Є.М.), ухвалене о 13 год. 12 хв. в м.Бахмач, повний текст рішення складено 03 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 липня 2024 року №879 земельної ділянки з кадастровим номером 7420310300:00:004:0582 та застосування наслідків його недійсності. Позов мотивовано тим, що 25 червня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.246 КК України. У ході досудового розслідування було встановлено, що незаконними діями ОСОБА_1 державі заподіяні збитки в розмірі 10 582 970,11 грн. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2024 року з метою забезпечення відшкодування збитків накладено арешт на належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 7420310300:00:004:0582, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , але ОСОБА_1 в той же день на підставі договору купівлі-продажу відчужив зазначене нерухоме майно ОСОБА_2 , яка є його цивільною дружиною. Відтак, договір купівлі-продажу від 05 липня 2024 року земельної ділянки є фіктивним, оскільки спрямований не на реальне відчуження майна, а на приховування його від конфіскації для відшкодування завданих державі збитків, тому наявні підстави для визнання його недійсним із застосування відповідних правових наслідків.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що прокурор одночасно кваліфікує оспорюваний правочин як фіктивний (стаття 234 ЦК України), так і такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), що не допускається. Суд дійшов висновку також, що прокурором не доведено, як наявність умислу ОСОБА_1 на ухилення від виконання дійсного зобов`язання, так і наявність самого зобов`язання як такого на момент вчинення оспорюваного правочину.

В апеляційній скарзі перший заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить вказане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, судом безпідставно зазначено на необхідність доведення наявності самого зобов`язання від якого ухилявся ОСОБА_3 шляхом вчинення оспорюваного правочину. При цьому судом першої інстанції не було враховано, що фактично ліквідне майно, на яке можливо було б звернути стягнення для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, відчужено ОСОБА_3 та зареєстровано за його співмешканкою ( цивільною дружиною) ОСОБА_2 після судового рішення про накладення арешту у виді заборони власникам, користувачам відчуджувати, розпоряджатися земельною ділянкою з кадастровим номером 7420310300:00:004:0582. Заявник також не погоджується з висновком суду про невірну кваліфікацію прокурором оспорюваного правочину як фіктивного ( ст.234 ЦК України) та одночасно такого, що суперечить принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом ( ст.3,13 ЦК України), такі висновки суду не узгоджуються з приписами ст.ст.3,13,234 ЦК України та суперечать наявній судовій практиці по розгляду аналогічних спорів.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).

Положеннями статті 56 ЦПК України врегульовано питання участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, зокрема звернення прокурора до суду.

Межі повноважень прокурора передбачені як процесуальним законодавством, зокрема нормами ЦПК України, так і нормами Конституції України, Закону України "Про прокуратуру", наказом Генерального прокурора від 21 серпня 2020 року № 389 "Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді".

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Повноваження прокурора в цивільному судочинстві регламентовано частиною третьою статті 56 ЦПК України. Так, указаною нормою права передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У пункті 10 частини першої статті 15 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурором органу прокуратури є, зокрема, заступник керівника обласної прокуратури.

Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі (частина друга статті 15 Закону України "Про прокуратуру").

Частиною першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (статті 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України.

У цьому Рішенні вказано: "Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: - особа (особи) "використала / використали право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір.

Такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Проте у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній.

Велика Палата Верховного Судув постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц дійшла висновку, що Верховний Суд вже неодноразово застосовував принцип добросовісності та конструкцію недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження").

Цивільно-правовий договір (зокрема й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (зокрема вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц також наголосила, що за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт

Для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.

Так, у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду, кваліфікуючи правочин як фраудаторний і визначаючи правові підстави для визнання його недійсним, застосовувала норми пункту 6 частини першої статті 3, частин першої - четвертої статті 13, частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Судом встановлено, що слідчим розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12022270310000056 від 12.02.2022 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених частиною другою статті 15 частини четвертої статті 246, частини четвертої статті 246 КК України, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 11-14).

Досудовим розслідуванням установлено, що внаслідок вищезазначеного кримінального правопорушення державі заподіяно тяжкі наслідки на суму 10 582 970,11 грн, що підтверджується копіями висновків експерта від 15.04.2024 № СЕ-19/125-23/13885-ФХЕД, від 07.03.2023 № СЕ-19/125-23/623-ЕЛ, від 15.06.2024 № СЕ-19/125-24/4924-ФХЕД, від 13.06.2024 № СЕ-19/125-24/4925-ФХЕД, від 18.04.2024 № СЕ-19/125-24/3704-ФХЕД, від 16.04.2024 № СЕ-19/125-24/3702-ФХЕД, від 15.06.2024 № СЕ-19/125-23/13597-ФХЕД, від 12.04.2024 № СЕ-19/125-23/13883-ФХЕД (а.с. 164-260).

Відповідно до повідомлення про підозру від 25.06.2024, врученої 27.06.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у організації незаконних порубок дерев у захисному лісовому насадженні, перевезенні, зберіганні незаконно зрубаних дерев за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки, вчиненому повторно, тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 27 частиною четвертою статті 246 КК України, що підтверджується протоколом роз`яснення права на захист та врученням пам`ятки про процесуальні права та обов`язки підозрюваного (а.с. 16-25, 25 зворот – 27, 27 зворот).

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05.07.2024 № 751/5972/24 з метою забезпечення відшкодування суми заподіяних збитків накладено арешт на належну ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 7420310300:00:004:0582 площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель (присадибна ділянка), яка розташована за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 28-29).

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2024, зареєстрованого в реєстрі за № 879, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 , з однієї сторони, передав за плату земельну ділянку ОСОБА_2 , з іншої сторони, що знаходиться в АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, а ОСОБА_2 прийняла у власність вищевказану земельну ділянку і сплатила за неї обумовлену грошову суму на умовах цього договору (а.с. 33, 34-35).

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у фактичних шлюбних відновинах. ( а.с.15,18,35,39-56,70-83)

Згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, яка сформована станом на 17.04.2025 за № 423157473 у ОСОБА_3 відсутнє інше нерухоме майно на праві власності.

З урахуванням обставин, встановлених у цій справі, наявні підстави для кваліфікації договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2024 укладеного між відповідачами як фраудаторного , оскільки ОСОБА_3 після повідомлення йому про підозру від 25.06.2024, врученої 27.06.2024 в день постановлення ухвали суду про накладення арешту на майно, діючи недобросовісно, здійснив відчудження майна.

Обізнаність покупця ОСОБА_2 про наявність відкритого кримінального провадження відносно ОСОБА_3 доведена матеріалами справи.

Та обставина, що на момент укладення спірного у цій справі договору на майно ОСОБА_3 не було накладено арешт, оскільки такий був укладений у проміжок часу, коли не були внесені відомості про арешт майна від 05.07.2024 року, не впливає на оцінку спірного договору як фраудаторного.

Верховний Суд у постанові від 20.08.2024 у справі №947/37261/21, зокрема, зазначив, що відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна.

Укладення оспорюваного договору іншою особою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 не свідчить про дотримання ОСОБА_3 принципу доброї совісті.

Висновок суду першої інстанції про не допущення одночасної кваліфікації оспорюваного правочину як фіктивний (стаття 234 ЦК України), так і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 04.12.2019 (справа 917/1739/17) Верховний суд зазначив: «Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї. 85. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. 86. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.»

Розмежування для визнання договору недійсним як фіктивного (стаття 234 ЦК України), так і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) наведено у постанові Великої Палати від 04.02.2026 року у справі № 910/6654/24.

Кваліфікуючи правочин як фраудаторний і визначаючи правові підстави для визнання його недійсним, застосовуючи норми пункту 6 частини першої статті 3, частин першої - четвертої статті 13, частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України можна дійти висновку, що нормативна підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за статтями 3, 13 ЦК України (всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом) є достатньою.

При цьому слід наголосити, що оспорити такий правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою своїх прав.

Звертаючись до суду з позовом заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області зазначав як підставу для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2024 року недійсним зазначав недобросовісність та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) з боку сторін оспорюваного договору.

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Зазнечене узгоджується з висновком викладеним у постанові Верховний Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.01.2025 року у справі № 760/21831/18.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, судові витрати прокуратури зі сплати судового збору за подання позову, апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2026 року скасувати.

Позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Чернігівській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 липня 2024 року №879 земельної ділянки з кадастровим номером 7420310300:00:004:0582, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та застосувати наслідки його недійсності.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (місцезнаходження: 14000, м.Чернігів, вул.Князя Чорного, 9, код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір у розмірі по 1514 грн з кожного за розгляд справи судом першої інстанції, а також по 2271 грн судового збору з кожного – за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Головуючий: Судді: