Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №990/330/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

28 липня 2026 року

м. Київ

справа №990/330/25

адміністративне провадження № П/990/330/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Юрченко В.П., Желтобрюх І.Л., Ханової Р.Ф., Гончарової І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Загороднього А.А.,

представника позивача - адвоката - Біди К.М.,

представника відповідача - Предоляк Н.Ю.,

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу №990/330/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Аргументи сторін

1. 16 липня 2025 року на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ, Комісія, Відповідач) у якій Позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 99/ас-25 від 16 червня 2025 року, яким визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді; зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України поновити участь ОСОБА_1 в конкурсі на заняття вакантних посад суддів в апеляційних судах з етапу співбесіди. Згідно доповнень до позовної заяви, просила серед іншого зобов`язати Комісію повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності Позивача здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.

2. Позов обґрунтовано, з урахуванням поданих доповнень до позовної заяви тим, що Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі - Конкурс). Позивач звернулась до Комісії у встановлений строк із заявою про участь у Конкурсі, як особа, яка відповідає вимогам, визначеним частиною першою статті 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон), тобто має стаж роботи на посаді судді не менше 5 років.

2.1. Позивач успішно подолала відповідні попередні етапи та Рішенням Комісії від 12 березня 2025 року № 49/зп-25 її було допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

2.2. 05 травня 2025 року на електронну адресу Позивача надійшов лист від Інспектора служби інспекторів ВККС І. Панченко із направленням висновку про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики (далі Висновок), затверджений 05.05.2025 Громадською радою доброчесності (далі - ГРД). Пізніше цей висновок був розміщений на сайті ГРД.

Напередодні співбесіди Позивач направила на адресу ВККС та ГРД пояснення з приводу порушених у Висновку питань.

2.3. 19 травня 2025 року відбулось засідання ВККС у складі Першої палати, в якому досліджувалось досьє, проведено співбесіду та визначено результати кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 в межах Конкурсу.

2.4. Згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами.

2.5. Відповідно до рішення від 19.05.2025, Вища кваліфікаційна комісія суддів України п`ятьма голосами «За» та одним голосом «Проти» вирішила: «Визначити, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрала 650,45 бала. Внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді».

2.6. 16 червня 2025 року відбулось засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі, в якому розглядалося питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісїі від 14.09.2023 № 94/зп-23 за результатами якого обговоривши в ході співбесіди інформацію з висновку ГРД щодо відповідності Позивача критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія ухвалила Рішення № 99/ас-25 про не підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.

2.7. Підставою для такого висновку Комісії у пленарному складі було те, що кандидатом не спростовано обґрунтований сумнів щодо її відповідності критеріям професійної етики та доброчесності у зв`язку з неодноразовим відвідуванням тимчасово окупованої території АР Крим.

2.8. Позивач не погоджується з вказаним рішенням, вважає його не достатньо вмотивованим, прийнятим без урахування дійсних фактів, що стосуються поведінки Позивача та обставин, з якими Відповідач пов`язує невідповідність її, як кандидата на посаду судді вимогам доброчесності.

2.9. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що оскаржуване рішення є протиправним, необґрунтованим, немотивованим та таким, що підлягає скасуванню через порушення принципів вмотивованості адміністративного акту, об`єктивності, пропорційності, презумпції правомірності дії особи та права позивача на просування по службі, зайняття більш високої посади в системі судочинства, а саме судді апеляційного суду.

2.10. Оцінювання поведінки Позивача, як кандидата на посаду судді не було належним чином вмотивовано щодо невідповідності критеріям доброчесності.

2.11. Щодо висновку Комісії про невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», з підстав відвідування нею тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, Позивач звертає увагу на те, що відвідування АР Крим нею здійснювалось з метою догляду за власною нерухомістю та з метою забрати особисті речі, що там знаходились.

2.12. Таке відвідування є виправданим, в силу приписів статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими презюмується право мирно володіти майном та заборона на позбавлення власності, окрім як в силу приписів закону, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини, у справах пов`язаних з конфліктними територіями (Loizidou v. Turkey, Demopoulos and Others v. Tyrkey), де Суд визнав, що неможливість доступу до власності через дії держави може становити порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо особа повністю позбавлена можливості реалізувати своє право.

2.13. Хоча держава може встановлювати обмеження на в`їзд у зону тимчасової окупації з міркувань безпеки, такі обмеження повинні бути пропорційними та законними. Це означає забезпечення можливості власнику майна реалізувати своє право через безпечні та регламентовані механізми, наприклад, контрольні пункти в`їзду-виїзду на територію Криму відповідно до українського законодавства.

2.14. Так законодавцем не було встановлено жодних обмежень для суддів/кандидатів у судді щодо відвідування тимчасово окупованих територій, в тому числі АР Крим, до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України.

2.15. Позивач зазначає, що свою чітку та однозначну позицію щодо подій по АР Криму вона висловила ще у березні 2014 року, залишаючи півострів, будинок, свої речі у ньому та частину свого життя.

2.16. Статтею 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у редакції, що діяла станом на момент її останнього в`їзду до Криму, встановлено, що громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в`їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в`їзду-виїзду за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. В той же час, вона звертала увагу Комісії під час співбесіди, що зазначені правила в`їзду на ТОТ зазнали значних змін після повномасштабного вторгнення.

2.17. Крім того, Позивач вказує, що в`їжджала на територію півострову Крим не як посадова особа, а як громадянка України та не порушувала правила перетину «умовного» кордону між материковою частиною України та АР Крим, в`їжджала на тимчасово окуповану територію відповідно до положень цього Закону, не проходила ніяких «фільтраційних заходів» та ніколи не спілкувалась з представниками спецслужб країни-агресора.

2.18. Також, цим Законом визначені гарантії щодо права власності, а саме у пункті 3 статті 11 Закону зазначено, що за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

2.19. Під час співбесіди в межах процедури конкурсу на посаду судді апеляційного суду, Позивач наголошувала на тому, що факти відвідування тимчасово окупованої території АР Крим були відомі членам Комісії під час процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді у 2019 році та не стали перешкодою для призначення мене суддею згідно з Указом Президента України від 18.09.2019.

2.20. Висновок Комісії, що перебування осіб на тимчасово окупованих територіях України та/або території рф з високою ймовірністю може призвести до ризиків виникнення загроз їхньому життю та здоров`ю, вербування спецслужбами держави-агресора під різними приводами, носить виключно гіпотетичний характер. Комісія в даному випадку перебирає на себе повноваження органів розвідки/контррозвідки та відповідних уповноважених правоохоронних органів, які мають здійснювати перевірку осіб, які виїжджали на такі території. Водночас, Позивач зазначає, що повідомляла членам Комісії, що спілкувалась неодноразово з представниками правоохоронних органів, як свідок в кримінальних справах, пов`язаних з окупацією АР Крим, не приховуючи факти відвідувань окупованої території через потребу здійснення нагляду за нерухомим майном, але це не викликало зацікавленості з боку цих посадових осіб та не виникало жодних питань у правоохоронних органів України.

2.21. Також зазначає, що вона повідомила членів Комісії та ГРД, що починаючи з 2022 року їй невідомо, в якому стані знаходиться будинок чи інша нерухомість на території АРК та міста Севастополь, оскільки ні вона, ні члени її родини не мають змоги особисто перевірити чи мати доступ до цієї власності через обставини, пов`язані з тимчасовою окупацією Криму та війною.

2.22. Оскільки їй відомі випадки націоналізації майна, повного зруйнування будинків знайомих осіб з усіма їх особистими речами на території АРК, цілком несправедливо стверджувати про систематичні добровільні поїздки судді на окуповану територію без нагальної потреби, незважаючи на те, що саме вона є власником нерухомого майна та речей, що залишалися ньому та вживала мінімальні дії задля збереження майна.

2.23. Необґрунтованими є звинувачення щодо нечіткої громадянської позиції кандидата на посаду судді апеляційного суду ОСОБА_1., оскільки її конкретні дії свідчать на користь її чіткої й послідовної позиції на підтримку територіальної цілісності України.

2.24. Позивач одна з перших посадових осіб судової системи, яка залишила територію окупованого Криму напередодні незаконного референдуму 16 березня 2014 року, чим продемонструвала відмову визнавати юрисдикцію держави-окупанта. Подавши заяву про переведення на роботу до суду на материковій частині України, ОСОБА_1 засвідчила не лише професійну належність до української судової влади, а й особисту відданість державі. У своїх офіційних заявах позивач відкрито висловлювала переконання, що АР Крим є невід`ємною територією України, що цілком відповідає Конституції України, нормам міжнародного права та позиції всіх цивілізованих держав. Про усі обставини переведення з Окружного адміністративного суду міста Севастополя, а також відрахування частини суддівської винагороди на підтримку Збройних Сил України, придбання державних військових облігацій у 2022 році з метою інвестицій у перемогу України, зазначала у своїх мотиваційних листах, письмовій формі по заповненню критеріїв особистої та соціальної компетенції. І не врахування таких фактів зі сторони членів Комісії свідчить про формальний підхід співбесіди та упереджене ставлення, як до судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

2.25. Також Позивач зазначає про упереджене ставлення одного з членів ВККС. Зі змісту Рішення Комісії від 16.06.2025 дослівно: «Відповідно до статей 79, 83- 86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, доповідачем на голосування поставлено пропозицію про визнання ОСОБА_1 такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді. «ЗА» визнання кандидата такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя, проголосувало шість членів Комісії (Олег КОЛІУШ, Володимир ЛУГАНСЬКИЙ, Олексій ОМЕЛЬЯН, Андрій ПАСІЧНИК, Роман САБОДАШ, Галина ШЕВЧУК), «ПРОТИ» - п`ять членів Комісії ( Михайло БОГОНІС , Віталій ГАЦЕЛЮК , Ярослав ДУХ, Руслан МЕЛЬНИК, Руслан СИДОРОВИЧ)».

2.26. Як вбачається з Рішення Комісії від 19.05.2025 Вища кваліфікаційна комісія суддів України п`ятьма голосами «За», одним із яких був голос члена Комісії Ярослава Духа, та одним голосом «Проти» вирішила визначити, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрала 650,45 бала. Внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.

2.27. Під час співбесіди 19.05.2025 член Комісії Ярослав Дух висловив підтримку кандидатурі позивача, віддавши свій голос «ЗА» та не ставив критичних запитань, не висловлював сумнівів у її професійній компетентності чи доброчесності. Проте на пленарному засіданні 16.06.2025 цей самий член Комісії проголосував проти її призначення, не навівши жодних мотивів зміни власної позиції. Така поведінка члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Ярослава Духа під час проведення співбесіди у складі Першої палати та подальшого пленарного засідання свідчить про ознаки упередженого ставлення до позивача.

2.28. Відповідно до статей 2, 6, 19 Конституції України, органи державної влади та їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

2.29. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 86 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішення ВККС мають бути мотивованими та прийматися на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження матеріалів.

2.30. Немотивована зміна позиції одного з членів Комісії ставить під сумнів неупередженість оцінювання та створює враження про можливий зовнішній вплив чи суб`єктивне ставлення до кандидата.

2.31. Такі дії порушують принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), а також право позивача на справедливу та прозору процедуру добору і оцінювання, що є складовою гарантій незалежності суддів.

2.32. Отже, непослідовна поведінка члена ВККС без належного обґрунтування зміни позиції свідчить про ознаки упередженого ставлення, що є істотним порушенням процедури прийняття рішення та підставою для його визнання протиправним і скасування.

2.33. Позивач зазначала, що не погоджується Висновком Комісії у складі Першої палати, яка оцінила мої усні та письмові пояснення як такі, що не повною мірою спростовують сумнів щодо законності джерел походження коштів на набуття майна.

2.34. У пункті 74 Рішення ВККС від 16.06.2025 № 99-ас/25 також містяться аналогічні твердження та зазначено, що Комісія у пленарному складі погоджується з висновками Першої палати щодо викладених обставин.

2.35. Додатково позивачка звертає увагу Суду на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини з аналогічних питань.

2.36. Узагальнюючи, ОСОБА_1. наголошує, що усе вищенаведене в цілому свідчить про те, що спірне рішення про її невідповідність вимогам доброчесності, зокрема у зв`язку з її поїздками до Автономної Республіки Крим є необґрунтованим, суб`єктивним і помилковим щодо фактів. Рішення не відповідає вимогам частини 1 статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

3. У відзиві на позовну заяву ВККС просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів у ній зазначених.

3.1. Відповідач зазначає, що до Комісії 05 травня 2025 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики. Так, у вказаному висновку ГРД зазначено, що ОСОБА_1 під час розгляду справи №640/32334/20 допускала поведінку, яка призвела до значного суспільного резонансу при наявності фактів, які свідчать про обґрунтованість сумніву в чесності, неупередженості чи непідкупності судді та невмотивованість таких дій судді, що негативно впливає на авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду. Також зазначено, що кандидат на посаду судді або пов`язана з нею особа отримала майно, дохід або вигоду, легальність походження яких, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтовані сумніви, зокрема кандидату та її родині згідно з даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, належить понад 10 об`єктів дороговартісної нерухомості, на придбання яких, за оцінкою лише неповних доступних даних, було витрачено понад пів мільйона доларів. ГРД вказує у висновку, що ОСОБА_1. під час розгляду справи № 640/10643/20 допускала поведінку, яка призвела до істотних порушень правил процесу або істотного порушення основоположних прав і свобод, або очевидного та істотного порушення права на справедливий суд, або до значного суспільного резонансу при наявності фактів, які свідчать про обґрунтованість сумніву в чесності, неупередженості чи непідкупності судді та невмотивованість таких дій судді, що негативно впливає на авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду. У висновку ГРД також зазначено, що кандидат занизила вартість придбаної у 2021 році земельної ділянки. ГРД у висновку вказує, що ОСОБА_1 без нагальної потреби відвідувала тимчасово окупований Крим після початку збройної агресії Російської Федерації проти України. Також ГРД зазначено, що кандидат під час розгляду справи № 640/31742/20 за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України про зобов`язання перерахувати недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року в сумі 192 161 грн, не повідомила про наявність конфлікту інтересів та/або не вжила заходів для його запобігання. ОСОБА_1. вказала недостовірні відомості в декларації доброчесності судді за 2022 рік, зазначивши у пункті 22, що не притягувалася до юридичної відповідальності, попри те, що притягувалась до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

3.1.1. Стосовно доводів, зазначених у висновку ГРД, ОСОБА_1. надала відповідні письмові та усні пояснення.

3.2. Комісією у складі Першої палати 19 травня 2025 року проведено співбесіду з позивачем. Під час співбесіди Комісією обговорено: а) результати дослідження досьє; б) відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критеріїв доброчесності та професійної етики. Рішенням Комісії у складі Першої палати від 19 травня 2025 року № 30/ас-25 визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1. набрала 650,45 бала. Вказаним рішенням відповідно до частини першої статті 88 Закону, у зв`язку з наявністю висновку ГРД, питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді винесено на розгляд Комісії у пленарному складі. 16 червня 2025 року Комісією у пленарному складі рішенням № 99/ас-25 визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1. не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.

3.3. Відповідач зазначає, що Комісія у пленарному складі не погодилась з висновками Першої палати та зазначила, що у своїх висновках Консультативна рада європейських суддів зазначає, зокрема, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки й утримуватися від будь-якої діяльності, що може підірвати їхню незалежність та зашкодити їхній неупередженості. Так, Комісія зауважила, що хоча відвідування тимчасово окупованих територій України не було обмежено законом, суддя з огляду на свій статус має розуміти ті наслідки і ризики, з якими пов`язується відвідування ним таких територій. У цьому випадку йдеться не про встановлені законом обмеження, а про ті добровільні обмеження, які беруть на себе судді з метою підтримання високого статусу судді та авторитету правосуддя загалом. Зрештою, йдеться про підтримку загальнодержавних цінностей. Суддя має не допустити враження у суспільства, що судді у будь-який спосіб визнають юрисдикцію держави-агресора над тимчасово окупованою територією України чи потурають порушенню такою державою прав людини на тимчасово окупованих територіях, або ж думки про те, що окупація території України не змінює звичних правовідносин між державою-агресором та Україною. На переконання Комісії, відвідування території держави-агресора чи окупованих нею територій в умовах агресії Росії проти України є допустимим тільки у разі нагальної потреби й коли така потреба переважує усі ризики, з якими пов`язуються відвідини зазначених територій. Нагальна потреба характеризується її терміновістю, задоволення її неможливо відкласти через незворотність та критичність наслідків для особи. Ті обставини, що були зазначені ОСОБА_1 та обумовлювали її потребу у відвідуванні тимчасово окупованої території України, на переконання Комісії, не відповідають зазначеним критеріям. З огляду на викладене Комісія у пленарному складі відзначала, що відвідування ОСОБА_1 тимчасово окупованої території України без нагальної потреби свідчать про відсутність у неї чіткої громадянської позиції як судді (кандидата на посаду судді) щодо окупації РФ частини України, ігнорування нею порушень Росією прав і свобод громадян України на тимчасово окупованій території України, а отже, і про недотримання вимог Кодексу суддівської етики та Бангалорських принципів.

3.4. З урахуванням зазначеного, за результатами голосування, рішення про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді в межах Конкурсу не було підтримано не менше ніж дев`ятьма голосами членів Комісії. Рішенням Комісії від 16 червня 2025 року № 99/ас-25 визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1. не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.

3.5. Відповідач зазначає, що виходячи з положень абзацу другого частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» саме результат голосування Комісії у пленарному складі є безумовною підставою для прийняття рішення про підтвердження чи непідтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, суддею (кандидатом на посаду судді) стосовно якого наявний висновок Громадської ради доброчесності. При цьому у рішенні Комісії зазначені отримані позивачем бали з оцінювання встановлених законом критеріїв із урахуванням того, що усі показники оцінені за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди, а також вказані законодавчі підстави прийняття рішення.

3.6. Відповідач вказує, що за своєю правовою природою повноваження Комісії щодо проведення кваліфікаційного оцінювання суддів є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією її, як уповноваженого органу, постійно діючого у системі правосуддя України.Отже, жоден інший суб`єкт чи орган не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції. Комісією забезпечується проведення кваліфікаційного оцінювання на засадах гласності, прозорості, відкритості, справедливості, рівності, єдності процедури та методології, застосування єдиних критеріїв оцінювання. Критерії кваліфікаційного оцінювання застосовуються до суддів (кандидатів на посаду судді) однаково і з цілковитою постійністю. За своєю правовою природою діяльність Комісії полягає в обов`язку держави перед суспільством сформувати такий суддівський корпус, представники якого за їхніми якостями не викликали б недовіри у громадян України. Зважаючи, що повноваження надані суддям тісно пов`язані з такими цінностями правосуддя, як незалежність, неупередженість, чесність, честь, гідність, професіоналізм, й зазначені цінності є передумовами довіри суспільства до здійснення правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України зобов`язана перевірити компетентність, професійну етику та доброчесність судді.

3.7. Також відповідач звертає увагу, що конкурсна процедура та процедура кваліфікаційного оцінювання стосовно позивача була проведена в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства України, дії Комісії були повністю регламентовані нормами Закону та нормативними актами, прийнятими Комісією на основі положень Закону, будь-які порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача як учасника процедури конкурсу та кваліфікаційного оцінювання відсутні, оскаржуване рішення Комісії містить правові підстави та мотиви його ухвалення. Комісія при здійсненні своїх повноважень не вийшла за межі своєї компетенції і при реалізації дискреційних повноважень дотрималася вимог до діяльності суб`єктів владних повноважень, закріплених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, Комісія дискреційне повноваження використала з метою, з якою воно було надано; з урахуванням принципу обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), пропорційно, розсудливо.

3.8. З урахуванням зазначеного Комісія вказує, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки Комісія, ухвалюючи рішення від 16 червня 2025 року № 99/ас-25, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України з дотриманням критеріїв, визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

3.9. У відповіді на відзив позивач зазначає, що в обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на ч. 3 ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де визначені підстави оскарження та скасування рішення Комісії. Зокрема, пункт 4 ч. 3 ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містить таку підставу, як: рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. Позивач звертає увагу, що безпосередньо у рішенні від 16.06.2025 не надано оцінку усім озвученим позивачем обставинам під час співбесіди. Так, взагалі не взято до уваги, що у позивача наявне нерухоме майно на тимчасово окупованій території, а в`їзд у період до повномасштабного вторгнення для владнання майнових питань, можна вважати нагальною потребою для її відвідування. Тим більше, такі виїзди не носили систематичний характер та не були довготривалими. Тому не є зрозумілим з тексту рішення висновок Комісії щодо зняття двічі по 15 балів за відвідування Криму.

3.10. Щодо аргументів ВККС про застосування такого стандарту доказування як «обґрунтований сумнів», позивач зазначає, що висновки відповідача, які стосуються порушення професійної етики у зв`язку з моїми поїздками до АР Крим не ґрунтуються на фактичних даних, а є виключно суб`єктивною думкою членів ВККС. При цьому, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово роз`яснювала, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

3.11. Позивач наголошує, що піддавати сумніву громадянську позицію судді, яка завчасно до проведення так званого «референдуму» на території Криму виїхала з півострову та однією з перших звернулась до Вищої кваліфікаційної комісії суддів із заявою про переведення на материкову частину України, є абсурдним. При цьому, позивач звертає увагу, що обставини переведення позивача на посаду з Окружного адміністративного суду міста Севастополя, а також відрахування частини суддівської винагороди на підтримку Збройних Сил України, придбання державних військових облігацій у 2022 році з метою інвестицій у перемогу України, позивач зазначав у своїх мотиваційних листах, письмовій формі по заповненню критеріїв особистої та соціальної компетенції.

3.12. Позивач зазначає, що такі висновки Комісії шкодять репутації позивача. Крім того, під час співбесіди позивач повідомляв, що жодних питань з боку правоохоронних органів, пов`язаних із поїздками до Криму не було. Наголошує на тому, що факти відвідування тимчасово окупованої території Криму були відомі членам Комісії під час процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді у 2019 році. Позивач вказує, що у відзиві на позовну заяву представником Комісії не надано обґрунтованих заперечень на позов, а також не вказано, які саме обставини можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивача на посаду судді апеляційного суду.

Рух справи

4. Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів. Справу призначено до розгляду на судовому засіданні, яке відбудеться 12 серпня 2025 року о 12:00 год. в приміщенні суду за адресою: вул. Князів Острозьких, 8, корп. 5, м. Київ, 01029.

4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2025 визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: ОСОБА_6 (головуючий суддя),Стеценка С.Г., Коваленко Н.В., Шарапи В.М., Тацій Л.В.

4.2. Розгляд справи № 990/330/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії призначений до розгляду у судовому засіданні на 12 серпня 2025 року о 12:00 год. не відбувся у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Тацій Л.В., яка входить до складу колегії суддів.

4.3. 23 вересня 2025 року у судовому засіданні оголошено перерву до 28 жовтня 2025 року о 12.00 год.

4.4. 28 жовтня 2025 року у судовому засіданні протокольною ухвалою витребувано у ВККС досьє кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1., суддівське досьє ОСОБА_1. У судовому засіданні оголошено перерву до 09 грудня 2025 року о 12.00 год.

4.5. На виконання вимог протокольної ухвали Суду від 28.10.2025 ВККС 19.11.2025 було надіслано до Верховного Суду копії витребуваних Судом документів.

4.6. 09 грудня 2025 року у судовому засіданні оголошено перерву до 13 січня 2026 року о 12.30 год.

4.7. Розгляд справи № 990/330/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії призначений до розгляду у судовому засіданні на 13 січня 2026 року о 12.30 год. не відбувся у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Шарапи В.М. , який входить до складу колегії суддів.

4.8. У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 13 січня 2026 року № 17/0/15-26 «Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», згідно з наказом Голови Верховного Суду від 13 січня 2026 року № 86/0/5-26 «Про відрахування судді ОСОБА_6 зі штату Верховного Суду» призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, зокрема, справи що розглядається.

4.9. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2026 визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: Олендера І.Я. (головуючий суддя), Юрченко В.П., Желтобрюх І.Л., Ханової Р.Ф., Гончарової І.А.

4.10. 02 березня 2026 року у судовому засіданні оголошено перерву до 30 березня 2026 року о 11.00 год.

4.11. Розгляд справи № 990/330/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії призначений до розгляду у судовому засіданні на 30 березня 2026 року о 11.00 год. не відбувся у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Олендера І.Я., який входить до складу колегії суддів.

4.12. Справу № 990/330/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії призначену до розгляду у судовому засіданні на 20 квітня 2026 року о 16.00 год. було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням суддів Верховного Суду у підготовці для отримання кваліфікації в Національній школі суддів України в період з 20 до 24 квітня 2026 року.

4.13. 18 травня 2026 року у судовому засіданні оголошено перерву до 22 червня 2026 року о 16.00 год.

4.14. 22 червня 2026 року у судовому засіданні оголошено перерву до 28 липня 2026 року о 15.00 год.

Фактичні обставини справи, встановлені Судом

5. Указом Президента України «Про призначення суддів» від 12 березня 2012 року № 193/2012 ОСОБА_1. призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Севастополя строком на п`ять років.

5.1. Указом Президента України «Про переведення суддів» від 07 квітня 2015 року № 203/2015 Позивача переведено в межах п`ятирічного строку на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва. Указом Президента України «Про призначення суддів» від 18 вересня 2019 року № 704/2019 ОСОБА_1. призначено на посаду судді цього суду.

5.2. Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено Конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах.

5.3. ОСОБА_1. звернулась до Комісії у встановлений строк із заявою про участь у Конкурсі, як особа, яка відповідає вимогам, визначеним частиною першою статті 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон), тобто має стаж роботи на посаді судді не менше 5 років.

5.4. Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 147/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі як таку, що в порядку та строки, визначені Комісією, подала всі необхідні документи та на день подання цих документів відповідає встановленим статтею 28 Закону вимогам до кандидата на посаду судді апеляційного суду.

5.5. Рішенням Комісії від 23 жовтня 2024 року № 333/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду в межах Конкурсу. Визначено, що ОСОБА_1 за результатами першого етапу кваліфікаційного іспиту набрала 130 балів та допущена до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.

5.6. Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 19/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. Встановлено, що ОСОБА_1 за результатами другого етапу кваліфікаційного іспиту набрала 44,7 бала та допущена до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду.

5.7. Рішенням Комісії від 12 березня 2025 року № 49/зп-25 затверджено декодовані результати третього етапу кваліфікаційного іспиту та загальні результати першого етапу «Складення кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах Конкурсу. Визначено, що ОСОБА_1 за виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду отримала 120 балів; загальний результат першого етапу кваліфікаційного оцінювання - 294,7 бала; допущено ОСОБА_1 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

5.8. 05 травня 2025 року Позивачу на електронну адресу надійшов лист від Інспектора служби інспекторів ВККС І. Панченко із направленням Висновку про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 05.05.2025 Громадською радою доброчесності. Висновок був розміщений також на сайті ГРД.

5.9. Напередодні співбесіди Позивач направила на адресу ВККС та ГРД пояснення з приводу порушених у Висновку питань.

5.10. 19 травня 2025 року відбулось засідання ВККС у складі Першої палати, в якому досліджувалось досьє, проведено співбесіду та визначено результати кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 в межах Конкурсу.

5.11. Згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами.

5.12. Відповідно до рішення від 19.05.2025, Вища кваліфікаційна комісія суддів України п`ятьма голосами «За» та одним голосом «Проти» вирішила: «Визначити, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрала 650,45 бала. Внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді».

5.13. 30 травня 2025 року на адресу Позивача надійшло повідомлення про виклик на засідання

ВККС у пленарному складі на 16 червня 2025 року.

5.14. 16 червня 2025 року відбулось засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі за участю ОСОБА_1 , в якому розглядалося питання про підтвердження її здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісїі від 14.09.2023 № 94/зп-23.

5.15. Обговоривши в ході співбесіди інформацію з висновку ГРД щодо відповідності Позивача критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія ухвалила рішення про не підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.

5.16. Підставою для такого висновку як вбачається з п. 162 оскаржуваного рішення було те, що кандидатом не спростовано обґрунтований сумнів щодо її відповідності критеріям професійної етики та доброчесності у зв`язку з відвідуванням тимчасово окупованої території АР Крим.

Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду

6. Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними і допустимими доказами зазначає наступне.

7. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

7.1. За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

7.2. Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

7.3. Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, є Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (тут і надалі - у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення; Закон № 1402-VIII).

7.4. Згідно із частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII ВККСУ є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

7.5. Повноваження ВККСУ визначені, зокрема, статтею 93 цього Закону, серед яких проведення кваліфікаційного оцінювання; внесення до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.

7.6. Згідно із частиною першою статті 79 Закону №1402-VIII (у редакції, чинній до 30 грудня 2023 року) конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.

7.7. Відповідно до частин третьої-п`ятої цієї статті для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про його оголошення, розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті і веб-порталі судової влади та публікує її у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу. Загальний порядок подання заяви для участі у конкурсі та умови його проведення визначаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Інформація про подання заяви для участі у конкурсі на заміщення конкретної вакантної посади судді оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

7.8. На виконання зазначених вище положень Закону Комісією рішенням від 14 вересня 2023 року №94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком (в тому числі в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення - 410 вакантних посад), в якому ОСОБА_1. виявила бажання взяти участь.

7.9. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX внесено зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема викладено в новій редакції Розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення». Вказаний Закон набрав чинності 30 грудня 2023 року.

7.10. Відповідно до пункту 57 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри».

7.11. На момент набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX, конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, був на етапі подання документів особами, які виявили бажання взяти участь у ньому, відтак його продовження та завершення, повинно відбуватися за правилами, визначеними Законом України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року.

7.12. Статтею 79 Закону №1402-VIII установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

7.13. З урахуванням змісту частини другої статті 79-3 Закону №1402-VIII у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду) Закону.

7.14. Процедуру проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання врегульовано главою 1 розділу V Закону. Отже, необхідною умовою зайняття посади судді є проходження кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

7.15. Частиною другою статті 83 Закону установлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Визначено критерії кваліфікаційного оцінювання: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

7.16. Відповідно до частини п`ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

7.17. Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення про кваліфікаційне оцінювання). Пунктами 1.3- 1.4 передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками, а основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об`єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.

7.18. Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 успішно пройшла перший етап конкурсу «Складання кваліфікаційного іспиту» та підтвердила відповідність критерію професійної компетенції, а відповідно до рішення від 19.05.2025, Вища кваліфікаційна комісія суддів України п`ятьма голосами «За» та одним голосом «Проти» вирішила: «Визначити, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрала 650,45 бала. Внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді».

7.19. Отже, спірним у цій справі є дії Комісії в пленарному складі та її висновки, сформульовані на етапі Дослідження досьє та проведення співбесіди за результатами критерію доброчесності та професійної етики, де в основу оскаржуваного рішення Комісії покладено висновок про невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», з підстав відвідування нею тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим.

7.20. Рішення ВККСУ можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом (частина сьома статті 101 Закону № 1402-VIII).

7.21. Згідно з положеннями статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККСУ щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України. Таке рішення може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККСУ, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

7.22. Як уже було зазначено, ОСОБА_1. обґрунтовує позов доводами, що підстав для визнання її такою, що не відповідає критерію доброчесності, у Комісії не було.

7.23. Відповідно до частини дев`ятої статті 69 Закону № 1402-VІІІ кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

7.24. Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.

7.25. Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.

7.26. За визначенням у Сучасному словнику з етики, доброчесність - позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.

7.27. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

7.28. Легітимна мета вимірювання доброчесності кандидата на посаду судді полягає у виявленні фактів свідомого порушення чи нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, допущення поведінки, що несумісна із званням судді або підриває авторитет правосуддя. Такий захід має забезпечити кадрову якість правосуддя з точки зору моралі й професійної етики.

7.29. Повноваження Комісії щодо оцінки встановлених обставин, пов`язаних з особою кандидата, на предмет відповідності його критерію доброчесності є дискреційними. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

7.30. Комісія, реалізуючи ці повноваження, повинна визначити, чи відповідає поведінка кандидата основоположним засадам регламентації поведінки судді, стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів, схвалених Резолюцією економічної та соціальної ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23, а також у Кодексі суддівської етики, затвердженому XI черговим з`їздом суддів України 22.02.2013.

7.31. Повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи не узгоджуються з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.

7.32. Разом з тим наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді критеріям доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою в контексті справедливості (fair procedure - справедлива процедура). У свою чергу правова процедура є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

7.33. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

7.34. За змістом висновку Конституційного Суду України в Рішенні від 11.10.2018 № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018(4892/17)) при визнанні за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

7.35. До такого механізму належить судовий контроль у разі оскарження особою рішення органу публічної влади до суду.

7.36. Європейський суд з прав людини, досліджуючи межі дискреційних повноважень адміністративного органу, виснував, що суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості актів, які прийняті органом влади, однак все ж таки суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus), заяви № 32181/04 та № 35122/05, пункти 156, 157; у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria), заява № 38780/02, пункти 47-56; у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom), заява № 19178/91, пункт 44).

7.37. Частиною третьою статті 79-5 Закону № 1402-VIII від ВККСУ прямо вимагається мотивувати рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду суддів у разі обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики.

7.38. Належна мотивація рішення ВККСУ (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість суду перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів і чи була дотримана процедура його прийняття. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата. Виняткової значимості обґрунтованість / вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.

7.39. Висновок про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики зроблено у зв`язку з відвідуванням кандидатом тимчасово окупованої території АР Крим.

7.40. Відповідно до частини дев`ятої статті 69 Закону № 1402- VIIІ умови визначення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, які законодавець пов`язує з наявністю/відсутністю обґрунтованих сумнівів у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

7.41. При цьому поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.

7.42. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб`єктивними, вони повинні мати об`єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними), яка може бути перевірена і оцінена судом.

7.43. Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що поняття «доброчесність» у контексті відбору суддів є комплексною категорією, що охоплює не лише формальне дотримання законодавчих вимог, але й етичні, моральні та професійні якості особи, а тому його практичне застосування вимагає ретельного й індивідуалізованого аналізу кожної конкретної ситуації. Доброчесність формується через сукупність обставин, дій та мотивів, які необхідно оцінювати в їхньому взаємозв`язку.

7.44. Невідповідність критерію доброчесності є фінальним висновком, який має ґрунтуватися на виваженій та глибокій оцінці сукупності людських якостей, поведінки та обставин, що демонструють несумісність із високими стандартами суддівської професії. Такий висновок не може бути формальним чи поверхневим, адже доброчесність як інтегральна характеристика судді передбачає не лише відсутність порушень, але й здатність особи викликати довіру суспільства до судової влади. Відповідно, обґрунтування невідповідності критерію доброчесності, має бути не лише належно мотивованим, але й достатньо переконливим, щоб сторонній незалежний спостерігач міг чітко зрозуміти, чому конкретна людина не може виконувати функції судді.

8. Надаючи оцінку висновку Комісії щодо невідповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», з підстав відвідування нею тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, Суд зазначає наступне.

8.1. Вирішуючи спір, Суд керується вимогами статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Зазначений припис у поєднанні з принципом верховенства права, закріпленим у статті 8 Конституції України, зумовлює обов`язок суб`єкта владних повноважень забезпечити правову визначеність, передбачуваність правових наслідків та недопущення свавільного втручання у права особи.

8.2. Верховний Суд наголошує на тому, що починаючи з 2014 року й станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин триває збройна агресія Російської Федерації проти України.

8.3. Указане підтверджується, зокрема, постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», якою схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

8.4. У цій заяві визнано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму, для блокування українських військових частин.

8.5. Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) із 07 квітня 2014 року.

8.6. Суд безумовно погоджується з твердженням Комісії, що події 2014- 2026 років свідчать, що Російська Федерація є воєнним противником України, який здійснює безпринципну та загарбницьку збройну агресію з метою здійснення геноциду українського народу.

8.7. Суд встановив, що ОСОБА_1 на момент початку тимчасової окупації АР Крим проживала у місті Севастополі та працювала суддею Окружного адміністративного суду міста Севастополя.

8.8. Встановлено, що Позивач залишила територію окупованого Криму напередодні незаконного референдуму 16 березня 2014 року.

8.9. Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

8.10. Оцінюючи обставини, пов`язані з поїздками Позивача до Автономної Республіки Крим у, Суд вважає за необхідне врахувати, що фактично (з огляду на пояснення ОСОБА_1 ), Позивач здійснила декілька нетривалих поїздок до АР Крим, метою яких було пересвідчитись щодо схоронності чи то цілісності належного їй на праві власності нерухомого майна, а також з метою забрати особисті речі які в такому знаходились, які протягом поїздок забрала на материкову територію України.

8.11. Суд враховує, що події 2014 року супроводжувалися різкою та стрімкою зміною безпекової ситуації на території України. На початковому етапі збройного конфлікту об`єктивно не існувало чіткого та загальновизнаного розуміння щодо рівня безпеки окремих територій, а також стабільних умов для планування проживання чи переміщення осіб.

8.12. За таких обставин поведінка осіб формувалася в умовах правової та фактичної невизначеності, що унеможливлює оцінку їхніх дій із застосуванням підходів та стандартів, які сформувалися значно пізніше, з урахуванням подальшого розвитку подій та накопичення відповідного досвіду, зокрема після подій 2022 року.

8.13. З огляду на наведене, Суд доходить висновку, що ухвалені Позивачем рішення були зумовлені об`єктивною необхідністю забезпечення збереження належного їй як нерухомого так і рухомого майна, мали вимушений характер і не можуть оцінюватися як свідоме чи винне порушення стандартів поведінки судді.

8.14. Також Суд наголошує на тому, що на час здійснення ОСОБА_1 зазначених поїздок законодавством України не було встановлено спеціального порядку або заборони в`їзду громадян України до Автономної Республіки Крим та виїзду з неї через територію України. Залізничне сполучення, зокрема по маршруту Донецьк - Сімферополь, Хмельницький - Сімферополь, Одеса - Сімферополь, функціонувало, у зв`язку з чим обраний Позивачем спосіб пересування не суперечив вимогам чинного на той час правового регулювання.

8.15. Суд відхиляє доводи Комісії про те, що статус Позивача як судді сам по собі зумовлював обов`язок утриматися від такої поведінки. Хоча судді підпадають під підвищені стандарти поведінки, ці стандарти не можуть тлумачитися як зобов`язання ігнорувати реальні загрози безпеці або позбавляти права діяти з міркувань забезпечення базових життєвих потреб. За відсутності законодавчих заборон та будь-яких дій, спрямованих на визнання чи підтримку окупаційної влади, перебування позивачки на тимчасово окупованій території, зумовлене об`єктивною потребою, зазначеною вище, не може розцінюватися як поведінка, несумісна зі статусом судді України.

8.16. Суд звертає увагу, що висновок Комісії щодо поведінки Позивача побудований переважно на одному фактичному елементі - виїзді Позивача на територію Автономної Республіки Крим, який Комісія розцінила як такий, що свідчить про відсутність у неї чіткої громадянської позиції як судді (кандидата на посаду судді) щодо окупації РФ частини України, ігнорування нею порушень прав і свобод громадян України на тимчасово окупованій території України.

8.17 Водночас Суд наголошує, що сам по собі факт виїзду особи на певну територію не є юридичним показником її переконань, лояльності або політичної позиції, якщо інше прямо не встановлено законом. Комісія не навела жодної норми, яка б ототожнювала перебування на тимчасово окупованій території з проявом чи відсутністю громадянської позиції, а також не визначила критеріїв, за якими така позиція могла б бути оцінена.

8.18. Суд окремо підкреслює, що Комісія не встановила жодного факту співпраці Позивача з окупаційною владою. У матеріалах справи відсутні дані про вступ Позивача у правовідносини з органами окупаційної адміністрації, вчинення нею дій, спрямованих на легітимізацію окупації, отримання будь-яких переваг від перебування на зазначеній території або здійснення діяльності, несумісної зі статусом судді. За таких обставин висновок про «відсутність у неї чіткої громадянської позиції як судді (кандидата на посаду судді) щодо окупації РФ частини України, ігнорування нею порушень прав і свобод громадян України на тимчасово окупованій території України» фактично є припущенням, що не підтверджене жодними об`єктивними доказами.

8.19. Суд також зазначає, що оцінка поведінки Позивача має ґрунтуватися насамперед на об`єктивних фактах, підтверджених матеріалами справи, а не на буквальному тлумаченні окремих слів, ужитих під час усних пояснень. Комісія при цьому не встановила жодних нових обставин, які б свідчили про протиправну або недоброчесну поведінку Позивача.

8.20. Суд вважає за необхідне звернути увагу те, що частково інформація, покладена Комісією в основу висновку щодо перебування позивачки на території Автономної Республіки Крим, сформована та отримана ще під час кваліфікаційного оцінювання 2019 року. Саме в межах цієї процедури досліджувалися обставини її перебування на території Автономної Республіки Крим у відповідних роках.

8.21. Під час співбесіди проведеної в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 Позивач надавала додаткові пояснення, зазначаючи про всі факти відвідування а також підстави, які зумовили її перебування на території Автономної Республіки Крим, однак такі пояснення не змінюють самого факту перебування, який уже був відомий органу суддівського врядування та оцінений у 2019 році, і не свідчить про виникнення нових об`єктивних обставин чи встановлення нових юридично значущих фактів.

8.22. Суд також ураховує, що відповідно до конституційної моделі судоустрою судді в Україні мають єдиний статус, незалежно від рівня суду, в якому вони здійснюють правосуддя. Відмінності між судами першої та апеляційної інстанцій стосуються процесуальної компетенції, але не змінюють природи статусу судді, вимог до його доброчесності та професійної етики.

8.23. За обставин цієї справи склалася ситуація, за якої ті самі фактичні дані щодо Позивача не були визнані перешкодою для здійснення нею правосуддя у суді першої інстанції, однак використані як підстава для негативного висновку щодо можливості здійснення правосуддя в суді апеляційної інстанції.

8.24. Такий підхід фактично створює різний стандарт оцінки доброчесності залежно від рівня суду, що не випливає із законодавства та не узгоджується з принципом єдиного статусу судді. Якщо певні обставини не визнані несумісними зі статусом судді як таким, вони не можуть автоматично набувати іншого правового значення виключно з огляду на зміну інстанційності суду.

8.25. З огляду на викладене, Суд доходить висновку, що сукупність обставин перебування Позивача на тимчасово окупованих територіях, її вимушений вибір місця проживання та дотримання законних способів пересування, не дає підстав для висновку про порушення стандартів суддівської доброчесності та не може бути підставою для визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає критерію доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті».

8.26. В контексті зазначеного, Суд також звертає увагу, що пунктом 5.11 розділу 5 Положення про кваліфікаційне оцінювання встановлено, що під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання враховуються обставини, що вказують на істотність порушення правил та/або норм, зокрема: тяжкість діяння та його наслідки, суб`єктивна сторона поведінки, історичний контекст події, систематичність, давність порушення тощо.

8.27. Суд наголошує, що зі змісту оскаржуваного рішення Комісії не вбачається, що під час оцінювання відповідності Позивача (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання було враховано обставини, що вказують на істотність порушення як правил та/або відповідних норм, що знайшло своє відображення у самому рішенні Комісії.

9. Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

10. Доводи Комісії стосовно того, що оскаржуване рішення містить посилання й мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав, за наявності яких у Комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності Позивача критеріям, визначеним Законом № 1402-VIII, з яких Комісія дійшла висновків про не підтвердження здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді, спростовуються аргументами, наведеними вище.

11. Таким чином, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Суд висновує, що оскаржуване рішення ВККСУ не відповідає критеріям обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування.

12. Крім того, Суд зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

12.1. По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

12.2. Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.06.2025 №99/ас-25, ухваленого у пленарному складі щодо питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.

У задоволення решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ: 37316378, 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповалова, буд. 9) понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (з дня складення повного судового рішення).

Рішення в повному обсязі складено 30.07.2026.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер,

В.П. Юрченко,

І.Л. Желтобрюх,

Р.Ф. Ханова,

І.А. Гончарова,

Судді Верховного Суду