Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №460/3584/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3584/25 пров. № А/857/21894/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року (ухвалене головуючим-суддею Максимчуком О.О. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФУ, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити йому пенсію починаючи з 21.07.2023, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи з 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів; з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 позовні вимоги було задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою (дата заповнення 28.05.1969), оскільки відомості у трудову книжку (перша (титульна) сторінка) внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162. Періоди роботи з 01.01.1998 до страхового стажу зараховано за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Судом не взято до уваги, що для зарахування періодів роботи зазначених в трудовій книжці уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами на яких позивач працював на підставі первинних документів за час виконання роботи, не надавались.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі №460/14927/23 визнано протиправним рішення ГУПФУ у Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії № 172850018655 від 28.07.2023 та зобов`язано ГУПФУ в Рівненській області поновити з 21.07.2023 виплату пенсії ОСОБА_1 .

На виконання рішення суду від 17.11.2023 відповідач з 21.07.2023 поновив виплату пенсії позивача та згідно наявного в матеріалах справи розрахунку стажу (Форма РС-право) страховий стаж позивача становить 23 роки 10 місяців 13 днів.

ОСОБА_1 (позивач) перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), де з 21.07.2023 отримує пенсію за віком, що підтверджується наявним в матеріалах справи пенсійним посвідченням від 27.06.2024 серії НОМЕР_1 та проведеними відповідачем розрахунками/перерахунками пенсії позивача від 11.04.2024, 24.06.2024, 26.12.2024.

Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом №758/11/2024 від 08.11.2024 з проханням надати інформацію щодо причин незарахування усіх періодів професійної діяльності ОСОБА_1 до його загального страхового стажу, відомості щодо яких містяться в трудових книжках ОСОБА_1 .

За результатом розгляду запиту від 08.11.2024 відповідач листом 1700- 0202-8/65050 від 14.11.2024 повідомив, що до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою (дата заповнення 28.05.1969), оскільки відомості у трудову книжку (перша (титульна) сторінка) внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162. Періоди роботи з 01.01.1998 до страхового стажу зараховано за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

27.12.2024 позивач звернувся до відповідача з запитом щодо перерахунку пенсії.

За результатом розгляду запиту відповідач листом 1700-0202-8/386 від 02.01.2025 повідомив, що з 01.01.2025 відповідно до заяви від 21.12.2024 проведено перерахунок пенсії позивача із врахуванням до страхового стажу періодів навчання з 01.09.1966 по 30.06.1970 та проходження військової служби з 27.11.1971 по 24.12.1973. Після проведеного перерахунку страховий стаж становить 29 років 9 місяців 11 днів (зарахований по 31.03.2022 ), коефіцієнт якого, визначений з урахуванням вартості одного року страхового стажу 1% відповідно до статті 25 Закону, становить 0,29750 ((29 років х 12 місяців) + 9 місяців х 1% : (100 % х 12)).

Не погодившись з діями відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів його роботи згідно трудової книжки від 28.05.1969, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 28.05.1969, а відтак вимога позивача про зарахування до загального страхового стажу позивача періодів його роботи з 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів; з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон № 1788-XII) та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-ІV).

Частиною 1 ст. 9 Закону №1058-IV встановлено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина перша та друга статті 46 Конституції України).

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Спірним у даній справі є питання зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно записів трудової книжки.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, в редакції на час заповнення трудової книжки позивача у спірний період, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон № 1788-ХІІ).

Статтею 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі також – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно абз. 1 п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку стажу позивача (Форма РС-право на дату звернення 21.07.2023) страховий стаж позивача становить 23 роки 10 місяців 13 днів, при цьому згідно вказаного розрахунку зараховано наступні періоди: з 01.01.1998 по 31.12.1999, з 01.05.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.03.2022.

Відповідно до листа відповідача від 02.01.2025 №1700-0202-8/386, з 01.01.2025 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача із врахуванням до страхового стажу періодів навчання з 01.09.1966 по 30.06.1970 та проходження військової служби з 27.11.1971 по 24.12.1973. Після проведеного перерахунку страховий стаж становить 29 років 9 місяців 11 днів (зарахований по 31.03.2022 ).

З наявних в матеріалах справи записів трудової книжки НОМЕР_2 від 28.05.1969, які стосуються спірних періодів, які не зараховані відповідачем до страхового стажу позивача вбачається, що позивач з: 24.08.1970 – прийнятий в цех №2 виробництва тарного посуду на посаді слюсаря ремонтника по 5 розряду (наказ від 24.08.1970 №335-к); 2) 26.09.1970 – звільнений із заводу за власним бажанням (наказ від 27.09.1970); 3) 08.10.1970 – прийнятий в ливарно-механічний цех слюсарем по ремонту обладнання 5 розряду (наказ від 12.10.1970 №96); 4) 25.11.1971 – звільнений із заводу з виходом до радянської арміюї (наказ від 25.11.1971 №97); 5) 30.01.1974 – прийнятий в ремонтно-механічний цех слюсарем по ремонту обладнання цеха 7 розряду ( наказ від 31.01.1974 №9); 6) 21.08.1986 – звільнений із заводу згідно з п. 7 ст. 36 КЗОТ УССР (наказ від 30.03.1987 №48-к); 7) 09.11.1987 – прийнятий в доменний цех слюсарем по ремонту металургійного обладнання по 6 розряду (наказ від 09.11.1987 №120); 8) 31.05.1999 – звільнений по переводу в ЗАО «Радон Мет» по п. 5 ст. 36 КЗОТ України (наказ від 14.06.1999 №604).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що записи трудової книжки виконані чітко, без підтирань та закреслень, містять чіткі відтиски печаток підприємств, на яких працював позивач, а також матеріали справи не містять доказів визнання недостовірними записів трудової книжки позивача щодо періодів його роботи.

Підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів до його страхового стажу було те, що відомості у трудову книжку (перша (титульна) сторінка) внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162.

Згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.

Також, така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Колегія суддів зазначає, що записи трудової книжки позивачки містять повну інформацію про його роботу у спірні періоди та характер виконуваних позивачем робіт, окрім того вказані записи виконані у відповідності до вимог законодавства, із зазначенням відповідних наказів, на підставі яких вони внесені, та без будь-яких помилок або виправлень.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, що наявні недоліки у заповненні трудової книжки та первинних документів не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Позивач не мав можливості впливати на дотримання роботодавцем установленого порядку ведення та оформлення трудової документації і, відповідно, не може нести негативні наслідки за недоліки, допущені з вини адміністрації підприємства чи інших уповноважених осіб.

Визначальним для призначення пенсії є наявність у особи необхідного страхового стажу, а не безумовне дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших документів, що підтверджують трудову діяльність. При цьому наявні недоліки у зазначених документах не спростовують достовірності інших відомостей, що підтверджують факт виконання позивачем трудових обов`язків.

Таким чином, за наведених обставин відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період його роботи з 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів; з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе, оскільки зазначені періоди підтверджується записами у трудовій книжці, достовірність яких не спростована належними та допустимими доказами.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи позивача з 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів, з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе та здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача починаючи з 21.07.2023 (дати поновлення пенсії).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року по справі №460/3584/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин