Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №380/19132/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/19132/25 пров. № А/857/53990/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання: Василюк В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 листопада 2025 року (суддя Зубачик Н.Б., ухвалене в м. Львові) у справі № 380/19132/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління безпеки та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, у якому просить скасувати постанову ЛВ №00943813 від 19.09.2025, визнати порушення його прав як інваліда, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50000 грн. та зобов`язати відповідача дотримуватись законодавства щодо безоплатного паркування інвалідів у майбутньому.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив позивач- ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 25.11.2025 у справі № 380/19132/25. Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції з обов`язковими правовими висновками щодо застосування ч.7 ст.30 Закону України або прийняти нове рішення по суті.

В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що він є особою з інвалідністю ІІ групи. 18.09.2025 року ввечері, прибувши до м. Львова, він намагався припаркувати транспортний засіб на платному майданчику. Усі спеціально відведені місця для осіб з інвалідністю були зайняті, у зв`язку з чим він був змушений скористатися вільним звичайним місцем на цьому ж майданчику. На транспортному засобі був встановлений знак «Водій з інвалідністю». 19.09.2025 року стосовно нього було складено повідомлення ЛВ №00943813, а згодом винесено постанову про накладення адміністративного штрафу, яку він оскаржив у суді. Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Зазначає, що суд першої інстанції не застосував ч. 7 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», яка встановлює:- у разі відсутності доступних спеціально визначених місць, місцем безоплатного паркування є фактичне місце паркування особи з інвалідністю. Також апелянт вважає, що суд відмовив у розгляді справи по суті, обмежившись формальним тлумаченням різниці між «повідомленням» та «постановою» чим позбавив його ефективного судового захисту.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта, рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.

Апелянт просив розгляд справи проводити без його участі.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 19.09.2025 інспектором з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Жидяком Володимиром Андрійовичем сформоване повідомлення ЛВ №00943813 про притягнення до адміністративної відповідальності, відповідно до якого власник (належний користувач) транспортного засобу марки Citroen, д.н.з. НОМЕР_1 , 19.09.2025 о 14:13:02 порушив правила зупинки/стоянки/паркування транспортного засобу, а саме не оплатив паркування на платному паркувальному майданчику, чим порушив п.15 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП .

Також, у даному повідомленні зазначено, що у відношенні власника (належного користувача) транспортного засобу буде винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 грн.

ОСОБА_1 не погодившись з повідомленням про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЛВ №00943813 від 19.09.2025 звернувся в суд з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виснував, що позивачем оскаржується повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності від 19.09.2025 яке не є рішенням суб`єкта владних повноважень, відтак слід відмовити в задоволенні позовної вимоги про скасування постанови. Також суд першої інстанції вважав, що доводи позивача про завдання йому моральної шкоди внаслідок накладення адміністративного стягнення не знаходять свого підтвердження і така вимога задоволенню не підлягає, як і не підлягають до задоволення вимоги про визнання порушення його прав як інваліда та зобов`язання до вчинення дій, які є похідними від вимоги про скасування постанови.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 1 ст. 247 КУпАП визначено, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до частини третьої статті 219 КУпАП встановлено, що від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною 1 статті 122 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.

Як визначено ст. 279-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.

Якщо адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 152-1 (в частині порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування) цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису) інспектор з паркування зобов`язаний розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у ч. 1 ст. 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у ч. 1 ст. 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).

Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Постанова про накладення адміністративного стягнення надсилається відповідальній особі, зазначеній у ч. 1 ст. 14-2 цього Кодексу, протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи).

Як визначено ч. 1 ст. 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Як вірно зазначено судом першої інстанції повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити відомості, передбачені ч.ч. 2-4 ст. 283 цього Кодексу, крім відомостей про особу, стосовно якої розглядається справа. Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити також інформацію про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення, що вважатиметься виконанням адміністративного стягнення у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскаржуване повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності ЛВ №00943813 від 19.09.2025 за своєю суттю не породжує для позивача жодних прав і обов`язків та не створює для нього права на захист. Повідомлення не є актом індивідуальної дії, оскільки не містить і не повинне містити інформації про особу, якої воно стосується. Таким чином, актом є постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Колегія суддів зазначає, що згідно додаткових письмових пояснень відповідача (вх. № К-55420/26 від 21.07.2026 в Восьмому апеляційному адміністративному суді) відповідачем надано суду копію постанови про накладення адміністративного стягнення від 29.09.2025 серії ЛВ №00943813, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КУпАП.

Наведене підтверджує факт, що позивач оскаржив повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності, а не постанову, так як на момент прийняття такої відповідачем (29.09.2025) позивач 21.09.2025 вже подав позовну заяву до суду, відтак він не міг оскаржити постанову, оскільки такої на день подання позову ще не було.

Також суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до п.6 ст.3 Закону України від 02.06.2016№ 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню є саме постанова органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом, а не повідомлення.

Відповідно до п. 19 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Також статтями 287, 288 КУпАП передбачено, що оскаржено може бути виключно постанову по справі про адміністративне правопорушення, а не повідомлення.

Відтак, враховуючи те, що позивачем оскаржується повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності ЛВ №00943813 від 19.09.2025, яке не є рішенням суб`єкта владних повноважень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Також, що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії, слід зазначити наступне.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Стаття 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Колегія судів погоджується з судом першої інстанції, що доводи позивача про завдання йому моральної шкоди внаслідок накладення адміністративного стягнення не знаходять свого підтвердження і така вимога задоволенню не підлягає, як і не підлягають до задоволення вимоги про визнання порушення його прав як інваліда та зобов`язання до вчинення дій, в межах даного позову, які є похідними від вимоги про скасування постанови.

Зважаючи на все наведене вище, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Руїс Торіха проти Іспанії").

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 286, 308, 310, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 листопада 2025 року у справі №380/19132/25 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар

Повне судове рішення складено 30.07.2026