Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №300/3762/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/3762/25 пров. № А/857/19745/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року (судді Остап`юка С.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Івано-Франківськ) у справі № 300/3762/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в якому просить визнати протиправними і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09.08.2024 №091630016051, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію за віком, згідно заяви від 16.06.2023.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 16.06.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 60 років звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком, яку після реєстрації, за принципом екстериторіальності, передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.06.2023 №091630016051 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статі 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 14.03.2024) у справі №300/4807/23, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.06.2023 №091630016051. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1989 по 31.01.1994 в Євпаторійській нафтогазорозвідувальній експедиції глибокого буріння, з 18.08.2000 по 31.03.2001 у ООО «Спец УБР «Туртас», з 01.06.2007 по 15.12.2008 у ООО «Интегра-Бурение» ЕГБ №6, з 22.08.2011 по 05.07.2012 та з 15.08.2012 по 01.01.2013 у ТОВ «Буроваякомпания Топаз», з 24.04.2019 по 02.02.2021 у ТОВ «ВышТрансБур-Сервис». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду. В задоволенні решти позову відмовлено. Додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року в даній справі, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.02.2004 по 31.03.2004 у ООО «Спец УБР «Туртас» (а.с.52-60).

Розглядаючи адміністративну справу №300/4807/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій, суд дійшов висновку, що стаж, набутий на території російської федерації до денонсації Угоди від 13.03.1992 та Угоди від 14.01.1993 та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватись при встановленні позивачу права на пенсію і її обчисленні.

06.06.2024 ОСОБА_1 направив на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернення з проханням забезпечити невідкладне виконання судових рішень. До свого звернення позивач додав копії судових рішень у справі №300/4807/23, та на підтвердження страхового стажу за період навчання в Івано-Франківському інституті нафти і газу з 01.09.1984 по 23.06.1989 (а.с.64).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09.08.2024 за №091630016051 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що після перегляду пенсійної справи з урахуванням рішення суду страховий стаж позивача складає 19 років 4 місяці 29 днів. До страхового стажу не зараховано: періоди навчання згідно диплому НОМЕР_1 від 23.06.1989, оскільки не зазначена дата вступу до інституту. Згідно рішення суду правові підстави зобов`язувати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1984 по 23.06.1989 в Івано-Франківському інституті нафти і газу згідно довідки №148 від 06.07.2023 відсутні; періоди роботи з 01.04.2004 по 10.06.2007 у ООО «Спец УБР «Уват», з 02.01.2013 по 21.07.2013 і з 07.08.2013 по 19.12.2013 у ООО «ВышТрансБур-Сервис», з 20.12.2013 по 04.11.2014, з 22.12.2014 по 28.02.2015, з 01.03.2015 по 22.10.2015, з 23.10.2015 по 15.10.2016 у ООО «ВышТрансБур-Сервис» - дані періоди роботи суд не зобов`язав зарахувати до страхового стажу позивача (а.с.71).

Позивач, вважаючи протиправною відмову у призначенні пенсії за віком, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема, починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років (частини 2, 3 статті 26 Закону 1058-IV).

Згідно із частиною 4 статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою-третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Пенсійний орган зазначає про наявність у позивача, після перегляду пенсійної справи з урахуванням рішення суду, 19 років 4 місяців 29 днів страхового стажу.

За змістом абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, в Законі України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно дублікату трудової книжки позивача від 18.05.2000 позивач у спірний період:

До прийому на роботу до Євпаторійської нафтогазорозвідувальної експедиції глибокого буріння, зокрема, навчався в Івано-Франківському інституті нафти і газу з вересня 1984 року по червень 1989 року, згідно диплома серії НОМЕР_1 (а.с.28); - 01.08.1989 прийнятий на роботу до Євпаторійської нафтогазорозвідувальної експедиції глибокого буріння в Байганинську партію глибокого буріння помічником бурильника 4 розряду, на підставі наказу №65-к від 02.08.1989; - 07.05.1990 переведений бурильником 6 розряду, згідно наказу №36 від 07.05.1990; - 04.12.1990 призначений помічником бурового майстра, свердловина №1, згідно наказу №101-к від 04.12.1990; - 01.03.1991 у зв`язку із затвердженням нового штатного розпису призначений на посаду інженера по глинистому розтвору 1 категорії Кримської партії глибокого буріння, згідно наказу №24-к від 18.03.1991; - 01.07.1991 переведений майстром з ремонту обладнання Мартукської бази, на підставі наказу №55-к від 04.07.1991; - 17.08.1993 переведений заступником начальника Кримської партії глибокого буріння, згідно наказу №75-к від 18.08.1993; - 31.01.1994 у зв`язку із ліквідацією Євпаторійської нафтогазорозвідувальної експедиції глибокого буріння звільнений в порядку переведення до Причорноморсько-Кримської нафтогазорозвідувальної експедиції згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України, на підставі наказу №8-к від 31.01.1994; -01.02.1994 прийнятий на роботу до Причорноморсько-Кримської нафтогазорозвідувальної експедиції в порядку переведення з Євпаторійської нафтогазорозвідувальної експедиції глибокого буріння на посаду заступника начальника Євпаторійської партії глибокого буріння, на підставі наказу №1-к від 01.02.1994; - 20.06.1994 призначений начальником відділу соціального розвитку, на підставі наказу №48-к від 23.06.1994; - 20.12.1994 призначений технічним керівником дільниці СПБ Євпаторійської партії глибокого буріння, згідно наказу №48-к від 23.12.1994; - 16.03.1996 Причорноморсько-Кримська нафтогазорозвідувальна експедиція перетворена в Причорноморсько-Кримську нафтогазорозвідувальну партію, по новому штатному розпису призначений на посаду начальника дільниці №2 структурно-пошукового буріння і договірних робіт, на підставі наказу №1-к від 16.03.1996; - 01.04.1996 переведений технічним керівником партії структурно-пошукового буріння, згідно наказу №11-к від 08.04.1996; - 12.08.1996 звільнений з роботи за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України, на підставі наказу №45-к від 09.08.1996; - 18.08.2000 прийнятий майстром відділу заключних робіт вахтово-експедиційним методом робіт до ЗАТ «УБР-Туртас», згідно наказу №51-к від 31.08.2000; - 01.04.2001 ЗАО «УБР-Туртас» реорганізовано у ООО Спец УБР «Туртас» на підставі постанови Уватського району Тюменської області №101 від 27.02.2001; - 13.08.2002 призначений на посаду бурового майстра до ООО «Спец УБР «Туртас», згідно наказу №58-к від 13.08.2002; - 31.03.2004 звільнений з посади у зв`язку із переведенням ООО «Спец УБР «Уват», пункт 5 статті 77 Трудового кодексу рф, згідно наказу №11-к від 08.04.2004; - 01.04.2004 прийнятий на роботу до ООО «Спец УБР «Уват» на посаду майстра бурового у зв`язку із переведенням із ООО «Спец УБР «Туртас», на підставі наказу №26-к від 08.04.2004; - 10.06.2007 звільнений за власним бажанням, пункт 3 статті 77 Трудового кодексу російської федерації, згідно наказу №289-к від 10.06.2007; - 01.06.2007 прийнятий на роботу до бурової бригади на посаду майстра вахтовим методом до ООО «Интегра-Бурение» ЕГБ №6, на підставі наказу від 01.06.2007 №98-70 к; - 01.08.2007 переведений до філіалу ООО «Интегра-Бурение» ЕГБ №6 до м. Нижнєвартовськ, в бурову бригаду на посаду борового майстра вахтовим методом, згідно наказу №6к від 01.08.2007; - 15.12.2008 звільнений з роботи за згодою сторін, п. 1 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф, на підставі наказу №1242 к від 07.11.2008; - 22.08.2011 прийнятий на роботу інженером з підготовки виробництва вахтово-експедиційним методом роботи, згідно до ООО «Буроваякомпания Топаз», згідно наказу №122-к від 21.08.2011; - 05.07.2012 звільнений за власним бажанням у зв`язку із закінченням терміну дозволу на роботу, п. 9 ч. 1 ст. 83 Трудового кодексу рф, згідно наказу №158-к від 05.07.2012; - 15.08.2012 прийнятий на роботу інженером-технологом вахтово-експедиційним методом роботи до ООО «Буроваякомпания Топаз», на підставі наказу від 15.08.2012 №206-к; - 01.01.2013 трудовий договір розірвано з ініціативи робітника, п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф, згідно наказу №1/1 к від 01.01.2013; - 02.01.2013 прийнятий на роботу інженером-технологом вахтово-експедиційним методом роботи до ООО «ВышТрансБур-Сервис», на підставі наказу від 02.01.2013 №05-к; - 21.07.2013 звільнений за власним бажанням у зв`язку із закінченням терміну дозволу на роботу, п. 9 ч. 1 ст. 83 Трудового кодексу рф, згідно наказу №112-к від 21.07.2013; - 07.08.2013 прийнятий на роботу інженером-технологом вахтово-експедиційним методом роботи до ООО «ВышТрансБур-Сервис», на підставі наказу від 07.08.2013 №116-к; - 19.12.2013 трудовий договір припинено у зв`язку із позбавленням працівника спеціального права (ліцензії), п. 9 ч. 1 ст. 83 Трудового кодексу рф, на підставі наказу від 19.12.2013 №162-к.

Згідно трудової книжки від 20.12.2013 позивач у спірний період: - 20.12.2013 прийнятий на роботу інженером-технологом вахтово-експедиційним методом роботи до ООО «ВышТрансБур-Сервис», на підставі наказу від 20.12.2013 №163-к; - 04.11.2014 трудовий договір припинено у зв`язку із закінченням терміну дії дозволу на роботу, п. 9 ч. 1 ст. 83 Трудового кодексу рф, на підставі наказу від 04.11.2014 №149-к; - 22.12.2014 прийнятий на роботу інженером-технологом вахтово-експедиційним методом роботи до ООО «ВышТрансБур-Сервис», на підставі наказу від 22.12.2014 №150-к; - 28.02.2015 звільнений за власним бажанням, п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф, на підставі наказу від 28.02.2015 №46-к; - 01.03.2015 прийнятий на роботу на посаду головного інженера вахтовим методом до ООО «ВышТрансБур-Сервис» (ООО «ВТБ Сервис»), на підставі наказу №98-к від 28.02.2015; - 22.10.2015 звільнений з роботи у зв`язку із закінченням терміну дії дозволу, п. 9 ст. 83 трудового кодексу рф, згідно наказу від 22.10.2015 №370-к; - 23.10.2015 прийнятий на роботу на посаду головного інженера вахтовим методом до ООО «ВышТрансБур-Сервис» (ООО «ВТБ Сервис»), на підставі наказу №371-к від 23.10.2015; - 15.10.2016 звільнений з роботи у зв`язку із закінченням терміну дії договору, п. 2 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф, згідно наказу від 15.10.2016 №327-К; - 24.04.2019 прийнятий на роботу на посаду головного інженера вахтовим методом до ООО «ВышТрансБур-Сервис» (ООО «ВТБ Сервис»), на підставі наказу №29-к від 24.04.2019; - 02.02.2021 звільнений за власним бажанням, п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф, на підставі наказу від 02.02.2021 №1 (а.с.30-49).

Таким чином, в період з 18.08.2000 по 02.02.2021 позивач працював на території рф.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав-учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода). Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі статтею 11 Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 №1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.04.2004 по 10.06.2007 у ООО «Спец УБР «Уват», з 02.01.2013 по 21.07.2013 і з 07.08.2013 по 19.12.2013 у ООО «ВышТрансБур-Сервис», з 20.12.2013 по 04.11.2014, з 22.12.2014 по 28.02.2015, з 01.03.2015 по 22.10.2015, з 23.10.2015 по 15.10.2016 у ООО «ВышТрансБур-Сервис» на території російської федерації.

Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Також суд враховує те, що розглядаючи адміністративну справу №300/4807/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій, суд дійшов висновку, що стаж, набутий позивачем на території російської федерації до денонсації Угоди від 13.03.1992 та Угоди від 14.01.1993 та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватись при встановленні позивачу права на пенсію і її обчисленні. Задовольняючи позовні вимоги у справі №300/4807/23, рішенням від 14.03.2024 суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.

Отже, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди робіт позивача з обґрунтувань, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи позивача з 01.04.2004 по 10.06.2007 у ООО «Спец УБР «Уват», з 02.01.2013 по 21.07.2013 і з 07.08.2013 по 19.12.2013 у ООО «ВышТрансБур-Сервис», з 20.12.2013 по 04.11.2014, з 22.12.2014 по 28.02.2015, з 01.03.2015 по 22.10.2015, з 23.10.2015 по 15.10.2016 у ООО «ВышТрансБур-Сервис» на території російської федерації.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1984 по 23.06.1989 в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.

Згідно з пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до пункту 8 Порядку №637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Отже, при відсутності у дипломі особи відомостей щодо часу навчання, приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умові, якщо в цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.

Постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань №162 20.06.1974 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (надалі також - Інструкція №162).

Під час навчання позивача діяли норми Інструкції №162, пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази учбового закладу (науковий заклад) про зарахування або відрахування студента, особи, яка навчається, аспіранта, клінічного ординатора.

Як встановлено судом, за змістом дублікату трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач навчався у Івано-Франківському інституті нафти і газу з вересня 1984 року по червень 1989 року. Зазначено, що вказаний запис внесений на підставі диплому НОМЕР_1 . Згідно диплому серії НОМЕР_1 від 23.06.1989, позивач у 1989 році закінчив повний курс Івано-Франківський інститут нафти і газу за спеціальністю «Буріння нафтових і газових скважин». Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 13.06.1989 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію «гірничий інженер». У вказаному дипломі відсутня дата вступу до названого інституту.

Згідно архівної довідки загального відділу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу від 06.07.2023 №148, ОСОБА_1 з 01.09.1984 зараховано студентом 1 курсу Івано-Франківського інституту нафти і газу денної форми навчання газонафтопромислового факультету за фахом «Буріння нафтових і газових свердловин» (наказ №283/7 від 24.07.1984). З 23.06.1989 ОСОБА_1 відраховано з Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу у зв`язку із закінченням терміну навчання. Згідно із рішенням ДЕК від 13.06.1989 присвоєно кваліфікацію гірничого інженера та видано диплом НОМЕР_1 від 23.09.1989 (реєстраційний номер 341, наказ №218/7 від 23.06.1989).

Тобто, дипломом НОМЕР_1 від 23.06.1989 та додатково наданою позивачем архівною довідкою №148 від 06.07.2023 поза будь-яким сумнівом підтверджується навчання позивача в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу в період з 01.09.1984 по 23.06.1989, який підлягав зарахуванню до страхового стажу позивача.

Зазначена обставина також встановлена рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 у справі №300/4807/23, а тому в силу вимог частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доказування.

Суд зазначає, що зі змісту самого формулювання причин відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання, яке викладене у оскаржуваному рішенні, випливає що відповідачу були надані документи на підтвердження періоду навчання позивача в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, а саме з 01.09.1984 по 23.06.1989.

Відтак, за наслідками повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1984 по 23.06.1989 в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Таким чином, з врахуванням самостійно зарахованого відповідачем та встановленого судом стажу, який підлягає зарахуванню, суд встановив, що на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком 16.06.2023 його страховий стаж становив більше 30 років.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до статі 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно є протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області від 09.08.2024 за №091630016051 про відмову позивачу в призначенні у пенсії за віком.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права зобов`язального характеру, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону №1058-IV передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у справі № 300/6020/23, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору та спростовує доводи апелянта.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №300/3762/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

В.О. Кушнір