Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №369/2763/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2763/24

Провадження № 2/369/1160/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Крикунові І.В.,

за участю:

представників позивачів Шурхна А.А., ОСОБА_1 ,

представника відповідача Гриненка А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/2763/24 за позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державного підприємства «Антонов» у особі філії Антонов-Агро» про визнання відмови у приватизації квартири у гуртожитку незаконною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до ДП «Антонов» у особі філії Антонов-Агро» з позовом про визнання відмови у приватизації квартири у гуртожитку незаконною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивували тим, що позивачі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02 грудня 2017 року. Разом проживають у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , та де зареєстроване їх місце проживання. Вселилися у квартиру на підставі ордера № 37, виданого ДП «Антонов» і згоди профспілкової організації згідно з рішенням від 12 листопада 2011 року № 7. 01 грудня 2011 року ОСОБА_2 та філія «Антонов-Агро» ДП «Антонов» уклали договір найму житла, предметом якого стала квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 частково скористалася правом на безоплатну приватизацію у обсязі 16,95 кв. м при нормі 23,5 кв. м, натомість ОСОБА_3 раніше участі у безоплатній приватизації не брав. Власником зазначеної квартири є держава Україна у особі Міністерства промислової політики України на праві повного господарського відання ДП «Антонов».

23 квітня 2019 року позивачі звернулися до ДП «Антонов» з відповідною заявою з метою реалізувати своє право на приватизацію житла, яке перебуває у державній власності. 23 травня 2019 року голова органу приватизації державного житлового фонду філії «Антонов-Агро» ДП «Антонов», визнавши відсутніми підстави для приватизації шляхом передання позивачам житлових приміщень у гуртожитку. Позивачі не погодилися з відмовою у приватизації та вважають, що такі дії відповідача порушують їх право на отримання у приватну власність приміщень у гуртожитку.

У зв`язку з цим позивачі просять суд:

1.визнати неправомірною відмову філії «Антонов-Агро» ДП «Антонов» у приватизації громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , неповнолітніми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 ;

2.зобов`язати провести приватизацію квартири АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

3.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою від 23 квітня 2024 року Києво-Святошинський районний суд Київської області відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання.

Ухвалою від 18 березня 2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче судове засідання, призначив справу до розгляду.

У судовому засіданні представники позивачів позов підтримали, просили суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, оцінивши усі докази, зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, керуючись принципом верховенства права, суд дійшов до таких висновків.

Суд встановив, що 01 грудня 2011 року філія «Антонов-Агро» ДП Антонов» видало ОСОБА_2 ордер № 37 на житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_2 . Склад сім`ї – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 (а. с. 22).

01 грудня 2011 року ОСОБА_2 та філія «Антонов-Агро» ДП «Антонов» уклали договір найму житла № 73, предметом якого стала квартира АДРЕСА_2 (а. с. 23-24).

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 02 грудня 2017 року зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а. с. 18).

ОСОБА_4 є сином позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 19).

ОСОБА_3 є сином позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а. с. 20).

Відповідно до довідки Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 15 травня 2019 року № 3/379 місце проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 21).

ОСОБА_2 з 23 вересня 1993 року до 27 жовтня 2011 року була зареєстрована у м. Трускавці, брала участь у приватизації квартири АДРЕСА_3 та використала право на безоплатну приватизацію у обсязі 16,95 кв. м при нормі 23,50 кв. м, що підтверджується довідкою Управління комунальної власності Трускавецької міської ради від 14 вересня 2018 року № 461 (а. с. 25).

Відповідно до довідки Управління комунальної власності Трускавецької міської ради від 14 вересня 2018 року № 463 ОСОБА_6 зареєстрований у м. Трускавці з 26 липня 1994 року до 05 вересня 2014 року та не брав участі у приватизації житлового фонду (а. с. 26).

Листом від 16 серпня 2018 року № 16.6 філія «Антонов-Агро» ДП «Антонов» повідомило, що власником спірного житла є держава у особі Міністерства промислової політики України на праві повного господарського відання державного підприємства авіаційного науково-технічного інституту ім. О. К. Антонова (а. с. 45).

Надавши оцінку поясненням учасників справи, дослідивши докази та обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Статтею 2 цього Закону встановлено, що до об`єктів приватизації належить, зокрема, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції).

Згідно зі статтею 8 цього Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

У частині першій статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» зазначено сферу дії цього Закону, яка поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Цей Закон не поширюється на громадян, які:

1)проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання, у зв`язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв`язку з роботою (службою) за контрактом;

2)мешкають у гуртожитку без правових підстав, визначених цим Законом;

3)мешкають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена, або яким немає можливості повернути колишнє жиле приміщення;

4)потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз;

5)проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на день набрання чинності цим Законом (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»).

Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей) (частина третя статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, приймають рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону. приймають рішення про надання відповідним житловим комплексам статусу «гуртожиток» і одночасно про надання дозволу на приватизацію жилих і нежилих приміщень таких гуртожитків відповідно до цього Закону.

Частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Отже, особа, яка бажає скористатися таким правом на приватизацію, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла, гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення. Визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність у контексті цієї справи є належним та ефективним способом захисту порушених прав. Якщо уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи (див. постанову Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21).

Органи приватизації, органи місцевого самоврядування мають право відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, лише у випадку відсутності у них права на приватизацію та/або заборони приватизувати конкретне приміщення. Зазначення в ордері, що він видається на житлову площу у гуртожитку, а не на житлове приміщення державного житлового фонду, не впливає на його законність як підстави на вселення особи до житла, крім випадку, якщо він скасований або визнаний недійсним. Зміна власника житлового фонду, категорії житла (будинку, гуртожитку) не може бути підставою для відмови мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла. Неналежне виконання обов`язку щодо обліку житлових приміщень (квартир) державного житлового фонду, що перешкоджає їх приватизації громадянами, які на законних підставах вселилися та проживають у цих приміщеннях (квартирах) та відповідно до закону мають право на їх приватизацію, не може покладати на цих громадян негативні наслідки такої бездіяльності уповноважених органів державної влади / місцевого самоврядування та тягар ризиків відмови у приватизації житлових приміщень (квартир) з цих підстав (див. постанову Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 759/1426/22).

Відповідно до вимог частини другої статті 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

Суд встановив на підставі листа філії «Антонов-Агро» ДП «Антонов» від 16 серпня 2018 року № 16.6, що спірний гуртожиток за адресою: АДРЕСА_4 , на праві власності належить державі у особі Міністерства промислової політики України та на праві повного господарського відання ДП АНТК ім. О. К. Антонова.

Разом з позовом до суду надано заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до голів профсоюзних комітетів, що діють на ДП «Антонов», в якій позивачі просили надати згоду на передачу житлових приміщень, а саме будинку АДРЕСА_4 у комунальну власність Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідних доказів на підтвердження передання спірного гуртожитку у комунальну власність Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області матеріали справи не містять. Отже, відсутні докази на підтвердження зміни режиму власності спірного гуртожитку з державної на комунальну власність, а спірним гуртожитком володіє АТ «Антонов».

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Положення про філію «Антонов-Агро» АТ «Антонов», затвердженого в. о. генерального директора 01 травня 2024 року філія є відокремленим структурним підрозділом АТ «Антонов». Філія не є юридичною особою відповідно до законодавства України і здійснює свою діяльність від імені АТ «Антонов».

Пунктами 5.2, 5.6 цього Положення визначено, що філія наділяється майном АТ «Антонов», будь-яке майно філії належить АТ «Антонов». Філії забороняється безоплатно передавати її майно іншим особам, окрім випадків, визначених законодавством та організаційно-розпорядчою документацією АТ «Антонов».

Зазначене дає підстави для висновку про відсутність повноважень Філії самостійно розпоряджатися майном, власником якого є АТ «Антонов».

Відповідно до підпункту 7 пункту 24 Статуту АТ «Українська оборонна промисловість», затвердженого постановою Кабінет у Міністрів України від 21 березня 2023 року № 441 товариство як уповноважений суб`єкт управління об`єктами державної власності здійснює такі повноваження щодо державних підприємств: надає згоду на відчуження та списання об`єктів державної власності підприємств.

АТ «Українська оборонна промисловість» є правонаступником ДП «Укроборонпром» відповідно до Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2021 року № 1594 «Про припинення шляхом реорганізації Державного концерну «Укроборонпром» в порядку перетворення в акціонерне товариство».

Враховуючи зазначене, для належного вирішення питання про приватизацію квартири у гуртожитку, який належить Державі та на праві повного господарського відання АТ «Антонов» до участі у справі необхідно залучити також співвідповідача АТ «Українська оборонна промисловість» як уповноваженого суб`єкта управління об`єктами державної власності.

Таким чином, отримання згоди Державного концерну «Укроборонпром» на відчуження майна шляхом приватизації є виконанням вимог Закону «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» та його статутних документів.

Отже, для належного вирішення питання щодо надання дозволу на приватизацію позивачами спірної квартири у гуртожитку необхідною є участь у спорі як співвідповідача також АТ «Українська оборонна промисловість» як уповноваженого суб`єкта управління об`єктами державної власності.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16 зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17).

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

У цій справі позивачі звернулися до суду за захистом свого порушеного права на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку, вважаючи, що порушене право буде поновлене шляхом задоволення вимог про визнання незаконною відмови органу приватизації філії «Антонов-Агро» ДП «Антонов» у приватизації житлового приміщення у гуртожитку та зобов`язання органу приватизації провести процедуру приватизації спірного об`єкта нерухомості позивачами. При цьому відповідачем зазначили філію «Антонов-Агро» АТ «Антонов», яка не має повноважень самостійного розпорядження об`єктами державної власності. Натомість клопотання про залучення до участі у справі АТ «Антонов та АТ «Українська оборонна промисловість» до участі у справі позивачі не заявляли, а суд неуповноважений вирішувати такого роду процесуальні питання за власної ініціативи.

Враховуючи те, що вимоги пред`явлені до неналежного відповідача, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, за відмови у задоволенні позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76, 89, 95, 178, 247, 259, 265-268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державного підприємства «Антонов» у особі філії Антонов-Агро» про визнання відмови у приватизації квартири у гуртожитку незаконною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 22 липня 2026 року.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА