Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №240/12429/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/12429/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Г.В.

Суддя-доповідач - Канигіна Т.С.

30 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Канигіної Т.С.

суддів: Слободонюка М.В. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України, третя особа громадська організація "Проти придурків та ідіотів" про визнання протиправною відповідь, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Міністерства економіки України (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати відповідь Мінекономіки на запит ОСОБА_1 від 21.04.2025 за № 280 "21.04.25 МЕ запит НР мова 1", яка викладена в листі від 24.04.2025 № 3231-07/32476-09, протиправною;

- зобов`язати Мінекономіки розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 21.04.2025 за № 280 "21.04.25 МЕ запит НР мова 1" згідно з нормами Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що однією із підстав для звернення із даним позовом до суду є невиконання відповідачем імперативного обов`язку, визначеного нормами статті 40 Конституції України, за якою усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений Законом України "Про звернення громадян", який є загальним для даних правовідносин та Законом України "Про доступ до публічної інформації", який є спеціальним для даних правовідносин, строк. Вважає дії Мінекономіки протиправними і такими, що спрямовані на укриття від мобілізації посадових осіб, що зневажає інших українців, позбавляючи їх права на працю на високооплачуваних посадах. Пояснює, що з метою отримання запитуваної інформації звернувся до Мінекономіки, проте, отримав відмову з підстав її конфіденційності щодо кандидатів на посаду незалежного члена наглядової ради. Зміст отриманої відповіді на запит, на думку позивача, свідчить про її протиправність та порушення його права на доступ до публічної інформації передбаченого Законом України "Про доступ до публічної інформації", а тому звернувся до суду за захистом встановлених прав.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 подав до Міністерства економіки України запит від 10.04.2025 на інформацію, у якому просив надати:

- копію державного сертифікату про рівень володіння державною мовою, який видає Національна комісія зі стандартів державної мови, кандидата який призначений членом наглядової ради державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Витвицького Маркіяна;

- при відсутності сертифікату про рівень володіння державною мовою, який видає Національна комісія зі стандартів державної мови, кандидата який призначений членом наглядової ради державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Витвицького Маркіяна, надати копію іншого документа, який підтверджує рівень володіння державною мовою ОСОБА_2 .

Відповідач листом №3231-07/32476-09 від 24.04.2025 відмовив позивачу у наданні витребуваної інформації, посилаючись на вичерпний перелік випадків передачі персональних даних кандидатів на посаду членів наглядової ради ДП "Ліси України" лише компанії з добору персоналу, Національній поліції України, комітету з призначення, суб`єкту управління ДП "Ліси України" та Кабінету Міністрів України.

У листі №3231-07/32476-09 від 24.04.2025 Мінекономіки пояснило, що у рамках конкурсного відбору кандидатами надано Згоду на обробку персональних даних (далі - Згода), пунктом 1 якої передбачалося, що персональні дані оброблятимуться з метою забезпечення розгляду і опрацювання документів та інформації щодо кандидатів у зв`язку із проведенням конкурсного відбору на посаду незалежного члена наглядової ради ДП "Ліси України", а також з метою формування списку потенційних кандидатів, обраних з числа претендентів, для визначення комітетом з призначення протягом одного року із списку претендентів на заміщення у разі відмови кандидата, непризначення або дострокового припинення повноважень незалежного члена наглядової ради ДП "Ліси України".

Крім того, у наданій відповіді на запит представник Мінекономіки наголошує, що пункт 4 Згоди містить вичерпний перелік випадків передачі персональних даних кандидатів на посаду членів наглядової ради ДП "Ліси України", зокрема лише компанії з добору персоналу, Національній поліції України, комітету з призначення, суб`єкту управління ДП "Ліси України" та Кабінету Міністрів України.

Позивач вважає отриману відповідь на запит протиправною оскільки діями відповідача порушені його права та законні інтереси щодо отримання повної і обґрунтованої відповіді на свій запит.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача, що затребувана інформація про персональні дані ОСОБА_2 як кандидата, який призначений членом наглядової ради державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", є персональними даними особи (конфіденційною інформацією), тому на спірні правовідносини не поширюється дія частин п`ятої, шостої статті 6 Закону №2939-VІ.

За таких обставин дії відповідача щодо відмови надати позивачу інформацію на запит на інформацію вчинені на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законодавством України, у зв`язку з чим такі дії є правомірними.

V. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначаючи, що суд під час винесення оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають суттєве значення для об`єктивного вирішення справи, виніс рішення, ґрунтуючись на неправильному застосуванні норм матеріального права та на висновках, які фактично не відповідали обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

За доводами скаржника, суд не дослідив доводів позивача про те, що:

- згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наведеному в пункті 29 постанови від 18.09.2019 у справі № 816/124/18, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ; якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений;

- віднесення частини запитуємих матеріалів до інформації з обмеженим доступом (службової інформації) не може бути підставою для ненадання можливості ознайомитися з іншими матеріалами, доступ до яких не обмежено відповідно до закону. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 9901/589/19;

- надання таких документів без персональних даних ОСОБА_2 було б належним виконанням відповідачем обов`язку з надання запитуємої інформації, без персональних даних кандидатів, було б належним виконанням відповідачем обов`язку з надання запитуємої інформації;

- не дослідив доводів позивача про те, що в даному провадженні позивач оскаржує незаконну відмову в наданні інформації, оскільки лист від 24.04.2025 № 3231-07/32476-09 являється доказами надання відповіді не по суті запиту, тому за нормами частини другої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" являються доказами неправомірної відмови в наданні інформації на запит на інформацію від 21.04.2025 за № 280 "21.04.25 МЕ запит НР мова 1";

також не оцінив заяву третьої про те, що запитуємі в запиті від 21.04.2025 року за № 280 "21.04.25 МЕ запит НР мова 1" відомості стосуються "посадової особи юридичної особи публічного права", призначеної членом наглядової ради державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", які мають бути зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", тому за нормами пунктів 2, 8 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", не належать до інформації з обмеженим доступом.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та законним, яке просить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

VІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та до інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Статтею 1 Закону № 2939-VI передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 цього Закону, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 5 цього Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Водночас, види та порядок обмеження доступу до інформації передбачено статтею 6 Закону № 2939-VI, у частині другій якої встановлено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

При цьому визначення таємної інформації міститься у статті 8 Закону № 2939-VI та означає інформацію, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

Згідно зі статтею 9 Закону №2939-VI відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Відповідно до статті 10 Закону №2939-VI кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації (стаття 12 Закону № 2939-VI).

Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI передбачено, що до розпорядників інформації належать суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина друга статті 22 Закону № 2939-VI).

У частинах четвертій та п`ятій статті 22 Закону № 2939-VI наведено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Положеннями статті 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, частиною другою статті 7 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України "Про інформацію", відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Загалом можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.

Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Ці вимоги називають "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації.

Отже, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації "трискладового тесту".

Положення частини другої статті 6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту".

Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.

За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник у листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, у чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності сукупності всіх трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №806/1959/16, від 17.02.2020 у справі №826/8891/16, від 05.03.2020 у справі №823/1811/16, від 06.08.2020 у справі №440/3005/19 та випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №9901/249/19, у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 640/21008/18.

Також щодо правових відносин, пов`язаних із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних регулює Закон України "Про захист персональних даних" №2297-VI від 01.06.2010 (далі - Закон №2297-VI), який поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Згідно зі статтею 14 цього Закону поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних.

Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.

Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.

Згодою суб`єкта персональних даних є добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки (абзац четвертий статті 2 Закону №2297-VI).

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №2297-VI персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

У статті 4 Закону №2297-VI наведено, що суб`єктами відносин, пов`язаних із персональними даними, є: суб`єкт персональних даних; володілець персональних даних; розпорядник персональних даних; третя особа, у тому числі суб`єкт надання міжнародної технічної допомоги; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений).

Володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.

Розпорядником персональних даних, володільцем яких є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, крім цих органів, може бути лише підприємство державної або комунальної форми власності.

Володілець персональних даних може доручити обробку персональних даних розпоряднику персональних даних відповідно до договору, укладеного в письмовій формі.

Розпорядник персональних даних може обробляти персональні дані лише з метою і в обсязі, визначених у договорі.

Статтею 16 Закону №2297-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначений порядок доступу до персональних даних, згідно з частиною першою якої порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб`єкта персональних даних на обробку цих даних, наданої володільцю персональних даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які перебувають у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім даних, що отримує від інших органів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат.

Частиною третьою статті 17 Закону №2297-VI передбачено, що відмова у доступі до персональних даних допускається, якщо доступ до них заборонено згідно із законом.

У повідомленні про відмову зазначаються: 1) прізвище, ім`я, по батькові посадової особи, яка відмовляє у доступі; 2) дата відправлення повідомлення; 3) причина відмови.

VIІ. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку незгодою позивача із відмовою відповідача у наданні документа/інформації на його запит від 21.04.2025.

Отже, спірним питанням у цій справі є наявність або відсутність у позивача, як заявника, права на отримання на підставі Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитуваного документа/інформації.

Системний аналіз вище наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона за своєю суттю є заздалегідь створеним та зафіксованим на певному матеріальному носії інформаційним продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання покладених на нього функцій.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити нову інформацію, за винятком випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але відповідно до законодавства зобов`язаний нею володіти.

При цьому законодавством визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту. Також встановлено обов`язкові реквізити такої відмови, зокрема у відповіді про відмову в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану підставу такої відмови.

Закон № 2939-VI, гарантуючи доступ до публічної інформації, не може слугувати альтернативним способом отримати інформацію, режим доступу до якої є предметом спеціального правового регулювання.

Так, позивач у поданому до відповідача запиті просив надати копію державного сертифікату про рівень володіння державною мовою, який видає Національна комісія зі стандартів державної мови, кандидата який призначений членом наглядової ради державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Витвицького Маркіяна, або копію іншого документа, який підтверджує рівень володіння державною мовою.

Відповідно до підпункту "г" пункту 18 частини другої статті 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Кабінет Міністрів України постановою від 03.09.2008 № 777 затвердив Порядок проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки (далі - Порядок).

Пунктами 21-40 Порядку затверджено проведення відбору та укладення контракту з керівниками підприємств, які включені до переліку особливо важливих для економіки суб`єктів господарювання державного сектору економіки, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, призначення керівників та членів наглядових рад яких здійснюється за участю комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств.

Так, у пункті 31 Порядку наведено, що для участі у відборі претендент особисто подає та/або надсилає електронною поштою, яка зазначена в оголошенні, документи, перелік яких визначено пунктом 9 цього Порядку, а саме:

заяву про участь у конкурсному відборі;

копію документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство;

копію трудової книжки або документів, що засвідчують досвід роботи. Така інформація має містити точний період роботи; назви посад; обов`язки, які виконувалися на зазначених посадах; кількість працівників, що перебували у підпорядкуванні;

копію документа про вищу освіту;

біографічну довідку (резюме);

конкурсну пропозицію;

згоду на обробку персональних даних;

інші документи на його розсуд (у разі наявності).

Відповідальність за недостовірність документів несе претендент.

Комісія розглядає на закритому засіданні документи та конкурсні пропозиції, подані учасниками конкурсного відбору та враховує відповідність учасників встановленим вимогам. За рішенням комісії на її засіданні під час заслуховування учасників конкурсного відбору, можуть бути присутніми представники засобів масової інформації та громадськості за умови згоди всіх учасників конкурсного відбору (пункт 17 Порядку).

Відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваного документа, мотивуючи відмову тим, що документи, подані в рамках конкурсного відбору, кандидатами на посаду незалежного члена наглядової ради містять персональні дані кандидатів, що унеможливлює їх передачу третій особі, зокрема позивачу.

На підтвердження своїх доводів представник відповідача долучив до відзиву на позов бланк згоди на обробку персональних даних.

Крім того, як свідчить зміст листа-відмови, позивачу роз`яснено, що ОСОБА_3 дав згоду на поширення своїх персональних даних лише серед виключного переліку осіб, за змістом якої його персональні дані можуть передаватися:

- компанії з добору персоналу, залученій до проведення конкурсного відбору, з метою проведення перевірки претендентів на посаду незалежного члена наглядової ради ДП "Ліси України"; здійснення попереднього відбору учасників відбору та забезпечення підтримання комунікацій з ними; оцінки всіх учасників відбору на відповідність вимогам до претендентів на посаду незалежного члена наглядової ради ДП "Ліси України", затверджених Комітетом; формування списку потенційних кандидатів, обраних з числа претендентів, для визначення протягом одного року із списку претендентів на заміщення у разі відмови кандидата, непризначення або дострокового припинення повноважень незалежного члена наглядової ради ДП "Ліси України";

- Національній поліції України з метою отримання інформації про відсутність (наявність) у претендентів судимості, заборони займати відповідні посади або займатися певними видами діяльності;

- Комітету для визначення кандидатури претендента на посаду незалежного члена наглядової ради ДП "Ліси України";

- суб`єкту управління ДП "Ліси України" з метою формування списку потенційних кандидатів, обраних з числа претендентів, для визначення протягом одного року із списку претендентів на заміщення у разі відмови кандидата, непризначення або дострокового припинення повноважень незалежного члена наглядової ради товариства;

- Кабінету Міністрів України разом з проектом рішення щодо погодження/обрання кандидатури претендента на посаду незалежного члена наглядової ради ДП "Ліси України".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що пунктом 4 цієї Згоди визначено виключний перелік осіб, яким можуть бути передані персональні дані кандидатів, інших осіб (третіх осіб) умовами такої Згоди не передбачено; надання затребуваної позивачем інформації пов`язано з наданням персональних даних кандидата, який призначений членом наглядової ради державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Витвицького Маркіяна. При цьому, надання такої інформації позивачу буде свідчити про недотримання відповідачем як суб`єктом відносин, пов`язаних із персональними даними вимог Закону №2297-VI, оскільки згода на поширення персональної інформації надана ОСОБА_4 лише виключному переліку осіб: компанії з добору персоналу, Національній поліції України, комітету з призначення, суб`єкту управління ДП "Ліси України" та Кабінету Міністрів України, до якого позивач не віднесений.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що надання позивачу копії державного сертифікату про рівень володіння державною мовою, який видає Національна комісія зі стандартів державної мови, кандидата який призначений членом наглядової ради державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", ОСОБА_2 або іншого документа, який підтверджує рівень володіння державною мовою, відповідно до Закону №2297-VІ є відомостями чи сукупністю відомостей про фізичну особу, яка може бути конкретно ідентифікована; у запиті на надання інформації позивач просить надати персональні дані конкретної особи ( ОСОБА_2 ), проте, згоду на розголошення яких така особа надала лише визначеному колу осіб.

Розголошення персональних даних працівників відповідача може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, що узгоджується з частиною другою статті 6 Закону №2939-VІ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що затребувана інформація про персональні дані ОСОБА_2 як кандидата, який призначений членом наглядової ради державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", є персональними даними особи (конфіденційною інформацією), тому на спірні правовідносини не поширюється дія частин п`ятої, шостої статті 6 Закону №2939-VІ.

З урахуванням вищезазначеного, відповідачем доведено, що доступ до інформації може бути обмежений. За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою.

У зв`язку з чим доводи скаржника про недотримання відповідачем "трискладового тесту" спростовуються вищенаведеним.

Щодо посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №816/124/18, у якій наведено, що відповідно до частини сьомої статті 6 Закону № 2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ; якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений, колегія суддів зазначає таке.

Як вищевикладено, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що затребувана інформація про персональні дані ОСОБА_2 як кандидата, який призначений членом наглядової ради державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", є персональними даними особи (конфіденційною інформацією), тому на спірні правовідносини не поширюється дія частин п`ятої, шостої статті 6 Закону №2939-VІ.

Отже, судом першої інстанції надана оцінка не лише витребуваному документу, а також щодо запитуваної інформації.

Твердження скаржника про те, що віднесення частини запитуємих матеріалів до інформації з обмеженим доступом (службової інформації) не може бути підставою для ненадання можливості ознайомитися з іншими матеріалами, доступ до яких не обмежено відповідно до закону (постанова Великої Палати Верховного Суду в справі № 9901/589/19), є безпідставним з огляду на наведені обставини в справі та щодо запитуваної інформації/документа в цій справі.

Інші доводи скаржника є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.

VIII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відсутні підстави для його скасування, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Канигіна Т.С.

Судді Слободонюк М.В. Кузьмишин В.М.