Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №240/12948/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/12948/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Приходько О.Г.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

30 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 18.03.2020 по 21.07.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про Державний бюджет України станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024, на 01.01.2025;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 18.03.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у 2020 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням прожиткового мінімуму працездатної особи у 2021 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у 2022 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у 2023 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у 2024 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 по 21.07.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у 2025 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року провадження у даній справі зупинено на підставі п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 240/401/26.

Не погоджуючись з цією ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, яке саме визначальне значення матимуть правові висновки об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 240/401/26 для вирішення спору у справі № 240/12948/26 з урахуванням уже наявного судового рішення у справі № 320/29450/24, яким Постанова № 481 визнана протиправною та нечинною.

На думку апелянта, зупинення провадження на невизначений строк без достатніх правових підстав порушує принцип розгляду справи упродовж розумного строку та право позивача на ефективний судовий захист.

До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржувану ухвалу від 30.06.2026, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову в межах справи № 240/12948/26 є оскарження дій військової частини НОМЕР_1 , які полягають в незастосуванні пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні та виплаті позивачу з 18.03.2020 по 21.07.2025 його грошового забезпечення.

При цьому, в ході розгляду справи встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 22.05.2026 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 240/401/26.

Суд першої інстанції вказав, що предметом спору в справі № 240/401/26, як і в справі № 240/12948/26, є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця із застосуванням пункту 4 Постанови № 704 у редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні основних та додаткових видів грошового забезпечення, включаючи період, упродовж якого зберігала чинність постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704" (далі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Враховуючи, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704, який на підставі частини другої статті 265 КАС України втратив чинність із моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, а межі заявлених позовних вимог у цій справі окреслені періодом, упродовж якого зберігала чинність Постанова № 481, суд першої інстанції дійшов висновку, що розгляд справи № 240/12948/26 по суті потребує вирішення з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справі № 240/401/26, а відтак наявні підстави для зупинення провадження у цій справі.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 236 КАС України визначені підстави для зупинення провадження у справі, як обов`язкові, так і факультативні.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Досліджуючи матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 22.05.2026 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу №240/401/26.

Предметом розгляду у справі № 240/401/26 є питання правомірності застосування п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні щодо нарахування та виплати позивачу з 29.01.2020 по 15.06.2021 та з 03.10.2022 по 10.12.2025 основних та додаткових видів грошового забезпечення.

Мотивуючи необхідність передачі справи на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 22.05.2026 зазначила, що колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав та судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по-різному застосовують норми ст.7 та ст. 265 КАС України в частині застосування положень Постанови № 481 для обрахунку розміру грошового забезпечення військовослужбовців, з якого, в тому числі, проводиться обрахунок розміру пенсії колишніх військовослужбовців, внаслідок чого очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики з означеного питання.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2026 у справі № 240/401/26 підготовку справи до касаційного розгляду закінчено, а справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини в межах справи № 240/12948/26 є подібними до тих, які є предметом касаційного перегляду в справі № 240/401/26, зокрема в частині застосування п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 в редакції з 29.01.2020 при здійсненні перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023, а відтак зміст позовних вимог у цій справі охоплюється предметом касаційного перегляду у справі 240/401/26.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував наявність судового рішення, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

Так, дійсно рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 481 було визнано протиправним та нечинним. Водночас зазначене судове рішення було оскаржене Кабінетом Міністрів України у касаційному порядку, а постановою Верховного Суду від 16.07.2026 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Отже, саме наявність різних підходів до застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 481 та необхідність формування єдиної правозастосовної практики стали підставою для передачі справи № 240/401/26 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. За висновком Верховного Суду, існує правова невизначеність щодо застосування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 після прийняття постанови № 481, що й зумовлює необхідність вироблення єдиного правового підходу. Тим більше актуальність такого висновку іще більше зросла у зв`язку з прийняттям Верховним Судом 16.07.2026 постанови у справі № 320/29450/24.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки в межах даної справи № 240/12948/26 правовідносини є подібними до тих, які є предметом касаційного перегляду в справі № 240/401/26 (щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовців), правовий висновок, який буде сформовано об`єднаною палатою Верховного Суду у справі № 240/401/26, матиме значення для забезпечення єдності судової практики та однакового застосування норм матеріального права судами під час вирішення цієї справи.

В цьому контексті суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним із способів практичного втілення вказаної конституційної норми є забезпечення ефективного судового захисту прав, свобод та інтересів особи за допомогою становлення єдності судової практики.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

А частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, враховуючи подібність правовідносин у даній справі та в адміністративній справі № 240/401/26, та беручи до уваги той факт, що формування відповідної правової позиції у справі № 240/401/26, яка переглядається об`єднаною палатою Верховного Суду, може вплинути на результати розгляду цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав та об`єктивних обставин для зупинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України - до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 240/401/26.

Твердження апелянта про порушення його права на розгляд справи упродовж розумного строку не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки зупинення провадження здійснено відповідно до вимог процесуального закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Канигіна Т.С. Кузьмишин В.М.