Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №120/1151/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1151/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух В.М. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

30 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Барської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу освіти Барської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, недоведеність встановлених судом обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт вважає, що суд помилково дійшов висновку про те, що його запит був спрямований на підтвердження достовірності вже наданої інформації, тоді як фактично ним було запитано копії існуючих документів.

На думку апелянта, відповідач володів такими документами, оскільки саме на їх підставі сформував відповідь на попередній запит, а тому був зобов`язаний надати їх копії або, у разі наявності інформації з обмеженим доступом, застосувати положення частини восьмої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 надіслав на електронну адресу відповідача запит на інформацію від 13.01.2026 року (вх.№О-3), в якому просив надати повну та достовірну інформацію про кількість учнів станом на 20 січня 2026 року в усіх закладах загальної середньої освіти, засновником яких є Барська міська рада, та інформацію про прогнозовану кількість учнів, в зазначених закладах освіти, станом на 01 вересня 2026 року та на 01 вересня 2027 року.

Листом від 20.01.2026 року Відділ освіти Барської міської ради надав відповідь на вказаний запит, у якій запитувану інформацію викладено у формі таблиці.

21.01.2026 року позивач надіслав на електронну адресу Відділу освіти Барської міської ради запит на інформацію (вх.№О-4), в якому просив надати якісні копії документів, які підтверджують достовірність інформації, що надана йому на запит від 13 січня 2026 року вх.№О-3.

27 січня 2026 року Відділом освіти Барської міської ради листом надано відповідь на запит від 21.01.2026 року, у якому повідомлено про відмову у наданні документів.

Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні інформації на його запит від 21 січня 2026 року (вх.№О-4), що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що за своїм змістом запит від 21.01.2026 не був спрямований на отримання нової публічної інформації, яка перебуває у володінні розпорядника, а фактично стосувався підтвердження достовірності вже наданої інформації, тоді як Закон України «Про доступ до публічної інформації» не покладає на розпорядника обов`язку обґрунтовувати чи доводити правильність відомостей, які вже були надані запитувачу.

Колегія суддів погоджується із наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VI.

У статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" наведено визначення, за яким публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" регламентовано, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

За правилами статті 5 цього Закону одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

За змістом частини 1 статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Частиною другою статті 19 Закону №2939-VI закріплено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

За приписами, встановленими у частинах першій і четвертій статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.

Водночас правове регулювання, встановлене Законом України «Про доступ до публічної інформації», спрямоване на забезпечення доступу саме до існуючої, задокументованої інформації, яка перебуває у володінні розпорядника, а не на перевірку правильності, достовірності чи обґрунтованості інформації, яка вже була надана у відповідь на попередній запит.

Колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні даного спору визначальним є не лише буквальне формулювання прохальної частини запиту, а й його дійсний зміст та предмет.

Так, судом встановлено, що позивачем 13.01.2026 року подано запит на інформацію (вх.№О-3), на який відповідачем 20.01.2026 року надано відповідь із викладенням запитуваної інформації у формі таблиці.

Надалі, 21.01.2026 року позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію (вх.№О-4), в якому просив надати якісні копії документів, які підтверджують достовірність інформації, що надана йому на запит від 13 січня 2025 року вх.№О-3

Листом від 27.01.2026 року відповідач повідомив про відмову у наданні запитуваних документів.

Так, із запиту від 21.01.2026 вбачається, що позивач просив надати копії документів не як самостійний предмет доступу до публічної інформації, а саме як документи, що, на його думку, повинні підтвердити достовірність інформації, вже отриманої ним у відповіді на попередній запит.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що такий запит фактично спрямований не на отримання нової публічної інформації, а на з`ясування питання щодо достовірності інформації, вже наданої відповідачем у відповіді на попередній запит.

Саме по собі використання у запиті словосполучення «надати копії документів» не змінює правової природи такого звернення, оскільки суд оцінює зміст запиту в цілому, а не окремі його формулювання.

Більше того, обов`язок розпорядника інформації щодо надання публічної інформації не може бути ототожнений із обов`язком підтверджувати правильність уже наданої інформації шляхом надання усіх матеріалів, які могли використовуватися при її формуванні.

Посилання апелянта на те, що запит від 21.01.2026 є самостійним запитом, зареєстрованим за окремим вхідним номером, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Суд першої інстанції не ототожнював зазначений запит із попереднім, а лише правильно врахував взаємозв`язок між ними, оскільки саме зміст попередньої відповіді став підставою для подання нового запиту. Зазначення у запиті про необхідність отримання документів, які підтверджують достовірність вже наданої інформації, свідчить про його похідний характер щодо попереднього звернення.

Відтак правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача передбаченого законом обов`язку вчиняти дії, на яких наполягає позивач.

За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив правову природу спірного запиту, а тому доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди із правовою оцінкою встановлених обставин, що саме по собі не свідчить про їх неповне з`ясування.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги про недоведеність встановлених судом обставин.

Апелянт фактично посилається на те, що відповідач у відповіді зазначив про використання інформації, отриманої від старостинських округів, а тому був зобов`язаний надати відповідні документи.

Однак наведені обставини самі по собі не свідчать про протиправність рішення відповідача, оскільки предметом судового розгляду є не встановлення джерел формування інформації, наведеної у попередній відповіді, а перевірка правомірності відмови у задоволенні конкретного запиту від 21.01.2026.

Доводи апелянта фактично спрямовані на переоцінку обставин, які були належним чином досліджені судом першої інстанції, та не спростовують правильності його висновків.

Колегія суддів відхиляє й посилання апелянта на те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема щодо необхідності застосування так званого «трискладового тесту» та надання копій документів із вилученням інформації з обмеженим доступом.

Частина восьма статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» підлягає застосуванню у випадках, коли розпорядник відмовляє у доступі саме з підстав наявності у документі інформації з обмеженим доступом, при цьому інша інформація документа може бути надана запитувачу.

Водночас у даній справі вирішальним є не питання наявності чи відсутності у документах інформації з обмеженим доступом, а встановлення того, що за своїм змістом спірний запит був спрямований на підтвердження достовірності раніше наданої інформації.

За таких обставин навіть наведені апелянтом положення статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги фактично повторюють правову позицію позивача, викладену під час розгляду справи судом першої інстанції, були предметом належної правової оцінки суду та не містять нових обставин чи доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відсутні підстави для його скасування, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.