Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №320/62689/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/62689/24 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

при секретарі - Олешко М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2024 року позивач - ПрАТ "КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна" звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, яким просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2024 року №1445442303.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт звернув увагу суду на те, що суд першої інстанції фактично ототожнив стадію призначення податкової перевірки зі стадією доведення податкового правопорушення по суті, водночас інформація отримана контролюючим органом, у тому числі в межах міжнародного обміну, може слугувати підставою для ініціювання контрольних заходів навіть за відсутності прямого посилання на конкретного платника, якщо така інформація свідчить про можливі системі порушення або використання схем мінімізації оподаткування.

Додатково зазначив про те, що згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 11 жовтня 2021 року №71/15-500-78906 МЗС не вбачає правових підстав для вимоги легалізації листів компетентних органів які надсилаються у межах обміну інформацією на підставі угоди України про уникнення подвійного оподаткування та Конвенції про взаємну допомогу у податкових справах.

Також наголосив, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки в матеріалах справи відсутня ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Позивач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції, водночас матеріали справи не містять доказів наявності законодавчих підстав для проведення ГУ ДПС у м. Києві позапланової перевірки ПрАТ "КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна".

Звернув увагу суду, що податковим органом не встановлювався факт наявності постійного представництва компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) у порядку та на виконання вимог законодавства.

28 липня 2026 року ГУ ДПС у м. Києві через систему "Електронний суд" подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано неможливістю участі представника в судовому засіданні у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, з-поміж іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у справах №802/562/18-а та №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження суду щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі брати участь у судовому засіданні, на предмет їхньої поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду, не має абсолютних меж. Саме завдяки дискреції забезпечується індивідуалізація та справедливість вирішення клопотань, бо вони розглядаються в межах конкретних обставин, які мають бути враховані.

Так, суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою.

Отже, реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права.

У контексті викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали справи №320/62689/24.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року констатовано про закінчення підготовчих дій та призначено апеляційну скаргу до розгляду у судовому засіданні.

28 липня 2026 року ГУ ДПС у м. Києві через систему "Електронний суд" подано клопотання про відкладення розгляду справи призначеної на 29 липня 2026 року о 14:10 год. у зв`язку з перебування представника Чміль Н.А. у відпустці з 20 липня 2026 року по 31 липня 2026 року.

Згідно з ч. 1 ст. 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт - ГУ ДПС у м. Києві був своєчасно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, водночас явка учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що забезпечення представництва інтересів державного органу може бути покладено на будь-якого представника юридичного відділу, колегія суддів приходить до висновку про те, що повідомлені ГУ ДПС у м. Києві обставини не виключають можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності належним чином повідомленого апелянта.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 05 листопада 2024 року №7341-п та направлення від 06 листопада 2024 року №26751/26-15-23-03-19 ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ "КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна" з питань дотримання вимог податкового законодавства при виплаті доходу у вигляді процентів із джерелом походження з України нерезиденту "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2021 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 19 листопада 2024 року №122803/Ж5/26-15-23-03-21/00310539, яким встановлено порушення пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України, а саме при виплаті доходів із джерелом походження з України у вигляді процентів компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр):

- занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 4 424 020 грн, у тому числі за 2018 рік на суму 1 136 454 грн, за 2019 рік на суму 597 567 грн, за 2020 рік на суму 1 343 117 грн, за 2021 рік на суму 1 346 882 грн;

- несвоєчасно сплачено податок на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 3048 грн у 2019 році.

Позивачем направлено до ГУ ДПС у м. Києві заперечення від 28 листопада 2024 року №2811 на акт перевірки від 19 листопада 2024 року №122803/Ж5/26-15-23-03-21/00310539.

ГУ ДПС у м. Києві листом від 12 грудня 2024 року №48709/Ж12/26-15-23-03-08 висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі акту перевірки від 19 листопада 2024 року №122803/Ж5/26-15-23-03-21/00310539 ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2024 року №1445442303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, пені з податку на доходи фізичних осіб (військового збору) на загальну суму 4 858 287,25 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням - 4 424 020 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 434 267,25 грн.

Позивач, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у ГУ ДПС у м. Києві були відсутні правові підстави для призначення перевірки ПрАТ "КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна", використаний контролюючим органом під час проведення перевірки текст перекладу відповіді компетентного органу Республіки Кіпр не містить апостилю, а тому не може бути використаний у якості доказів. Крім того, контролюючим органом не спростовано того факту, що повіреним компанії "Biesef Investments Limited" ОСОБА_1 вчинялись виключно підготовчі та/або допоміжні функції, а саме підписання договорів позики без здійснення господарської діяльності компанії нерезидента.

Також суд першої інстанції констатував, що компанія "Biesef Investments Limited" відповідає визначенню бенефіціарного власника доходів, а тому позивач мав право на застосування положень Конвенції в частині пониженої ставки податку з доходів нерезидента у вигляді відсотків, відповідно наявні підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПК України).

Згідно з пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Відповідно до пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПК України (далі - ПК України) доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є:

а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом;

б) дивіденди, які сплачуються резидентом;

в) роялті;

г) фрахт та доходи від інжинірингу;

ґ) лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;

д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;

е) прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до цього розділу;

є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;

ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;

з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;

и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;

і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення лотереї);

ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертвувань на користь нерезидентів;

й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення, а також крім субсидій для повернення частини кваліфікованих витрат, передбачених Законом України "Про державну підтримку кінематографії в Україні".

Згідно з пп. 14.1.206 п. 141.4 ст. 141 ПК України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

Відповідно до пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Статтею 103 ПК України регламентовано порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

За правилами п. 103.1 ст. 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Відповідно до п. 103.2 ст. 103 ПК України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. У разі отримання синдикованого фінансового кредиту особа (податковий агент) застосовує ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, на дату виплати процентів або інших доходів, отриманих із джерел в Україні, учасникам синдикату кредиторів з урахуванням того, резидентом якої юрисдикції є кожен учасник синдикованого кредиту, та пропорційно до його частки у межах кредитного договору, за умови що він є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, незалежно від того, виплата здійснюється через агента чи напряму.

Водночас, застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 цієї статті.

У розумінні п. 103.3 ст. 103 ПК України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

Водночас, бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Пунктом 103.4 ст. 103 ПК України визначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5 ст.103 ПК України).

Відповідно до п. 3.2 ст. 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

08 листопада 2012 року між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (далі - Конвенція), яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та Протоколу до неї" від 04 липня 2013 року №412-VII.

За визначенням, наведеним у ст. 3 Конвенції, для цілей цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає інше термін "компанія" означає будь-яку юридичну особу чи будь-яке утворення, що розглядається з метою оподаткування як юридична особа.

Згідно з п.п. 1 - 4 ст. 5 Конвенції для цілей цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

Термін "постійне представництво", зокрема, включає: a) місце управління; b) філіал; c) офіс; d) фабрику; e) майстерню; f) установку або споруду для розвідки природних ресурсів; g) шахту, нафтову або газову свердловину, кар`єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; та h) склад або інше приміщення, що використовується для продажу товарів.

Будівельний майданчик, або складальний або монтажний проект, чи пов`язана з таким майданчиком або проектом наглядова діяльність утворюють постійне представництво, лише якщо вони існують більше ніж дванадцять місяців. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" не включає: a) використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать підприємству; b) складування запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки; c) складування запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством; d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства; e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер; f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від "a" до "e", за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

Пунктом 5 ст. 5 Конвенції передбачено, що незважаючи на положення пунктів 1 і 2 цієї статті, якщо особа, інша ніж агент з незалежним статусом, до якого застосовується пункт 6 цієї статті, діє від імені підприємства та має, та звичайно використовує повноваження в Договірній Державі укладати контракти від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в цій Державі стосовно будь-якої діяльності, яку ця особа виконує для підприємства за винятком, якщо діяльність цієї особи обмежується тією, що зазначена в пункті 4 цієї статті, яка якщо і здійснюється через постійне місце діяльності, не може перетворити це постійне місце діяльності у постійне представництво відповідно до положень цього пункту.

Відповідно до пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПК України постійне представництво це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар`єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

З метою оподаткування термін "постійне представництво" включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об`єкт чи пов`язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов`язана з таким майданчиком, об`єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов`язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження: діяти від імені виключно такого нерезидента (проведення переговорів щодо суттєвих умов та/або укладення договорів (контрактів) від імені цього нерезидента), що призводить до виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов`язків; та/або утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу.

Постійним представництвом не є використання будівель або споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Пунктом 7 ст. 5 Конвенції визначено, що той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, яка є резидентом іншої Договірної Держави або яка здійснює підприємницьку діяльність у цій іншій Державі (через постійне представництво чи будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво іншої.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що доходи нерезидента у вигляді процентів, які виплачуються резидентом України, за загальним правилом є доходами з джерелом їх походження з України та підлягають оподаткуванню відповідно до вимог податкового законодавства України.

Разом з тим, законодавець установив спеціальний правовий режим оподаткування таких доходів у випадку застосування положень міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування, які мають пріоритет перед нормами внутрішнього законодавства за умови дотримання передбачених ними критеріїв.

Право резидента - податкового агента на застосування пониженої ставки податку або звільнення від оподаткування доходів нерезидента обумовлене одночасною наявністю таких обставин: підтвердження статусу податкового резидента нерезидента; надання належним чином оформленої довідки; встановлення факту, що нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем відповідного доходу; відсутність здійснення таким нерезидентом підприємницької діяльності на території України через постійне представництво, з яким пов`язаний відповідний дохід.

Норми ст. 5 Конвенції у взаємозв`язку з пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПК України свідчать, що визначальною ознакою постійного представництва є фактичне здійснення нерезидентом підприємницької діяльності на території України через постійне місце діяльності або через залежного агента, який має та зазвичай реалізує повноваження на укладення договорів від імені нерезидента.

При цьому п. 7 ст. 5 Конвенції прямо встановлює, що сам по собі факт корпоративного контролю, у тому числі через наявність спільного бенефіціарного власника, контрольних або пов`язаних відносин між компаніями-резидентами різних Договірних Держав, не утворює постійного представництва і не може слугувати самостійною підставою для перекваліфікації правовідносин у цілях оподаткування.

Отже, за відсутності встановлених законом ознак здійснення нерезидентами підприємницької діяльності через постійне представництво в Україні, а також за умови підтвердження їх статусу податкових резидентів і бенефіціарних власників доходу, застосування резидентом України положень Конвенції при виплаті доходів нерезидентам відповідає вимогам податкового законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ "КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна" є резидентом України, зареєстрованим за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, основним видом діяльності якого є купівля та продаж власного нерухомого майна (КВЕД 68.10).

У межах здійснення господарської діяльності позивач уклав договори про надання кредиту з компанією "Retravox Consulting Limited" (Республіка Кіпр) від 18 лютого 2009 року №1, №2, а також договір позики від 06 листопада 2012 року №1. В подальшому між компанією "Retravox Consulting Limited" (Республіка Кіпр) та компанією "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) укладено договори відступлення права вимоги від 25 грудня 2017 року №1, від 05 січня 2018 року №1.

Також між позивачем та компанією "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) укладено договір новації від 01 грудня 2019 року №1, а також ряд додаткових угод до нього.

Компанії "Biesef Investments Limited" має підтверджений статус податкового резидента Республіки Кіпр, про що свідчать нотаріально засвідчені копії сертифікатів резидентності від 22 січня 2018 року, від 18 січня 2019 року, від 30 березня 2020 року, від 22 липня 2021 року, наданими контролюючому органу та дослідженими під час перевірки. При цьому, всупереч доводів апелянта, законодавством не вимагається надання у безумовному порядку саме оригіналів відповідних документів контролюючому органові.

Отже, належність позивача до резидентів України і компанії "Biesef Investments Limited" до резидентів Республіки Кіпр, надавало право при виплаті доходів нерезиденту застосовувати ставку оподаткування, яка визначена умовами Конвенції - 2% та 5%.

Щодо доводів апелянта про відсутність у нерезидента статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача доходу та наявність у нього постійного представництва в Україні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду сама по собі пов`язаність юридичних осіб, наявність спільного бенефіціарного власника або входження до однієї корпоративної групи не є достатньою підставою для висновку про відсутність у нерезидента статусу бенефіціарного отримувача доходу.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема у постановах від 05 грудня 2023 року у справі №804/3765/16 та від 18 березня 2025 року у справі №500/1744/24, вирішальним є встановлення фактичної ролі нерезидента у фінансовій операції, наявність у нього права та можливості самостійно розпоряджатися отриманим доходом, а також відсутність обов`язку подальшого транзитного перерахування коштів третім особам.

На відміну від обставин, встановлених у наведених справах, у цій справі матеріали перевірки не містять доказів того, що компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) була зобов`язана перераховувати отримані проценти іншим особам або виконували виключно посередницьку функцію. Контролюючим органом не доведено фінансової залежності цієї компаній, втрати ними контролю над доходом або транзитного характеру грошових потоків.

Відповідно до ст. 5 Конвенції та правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2025 року у справі №280/4264/21 та від 26 січня 2026 року у справі №120/693/24, для визнання діяльності нерезидента такою, що здійснюється через постійне представництво, необхідно встановити регулярну, систематичну та економічно значущу діяльність, спрямовану на отримання доходу в Україні.

У цій справі дії довіреної особи нерезидента ОСОБА_1 мали підготовчий та допоміжний характер, не були тотожними основній діяльності компаній-нерезидентів, не супроводжувалися укладенням контрактів з третіми особами та не призводили до виникнення доходу від господарської діяльності в Україні. Сам факт видачі довіреностей або підписання окремих правових документів не може свідчити про створення постійного представництва без доведення фактичної реалізації таких повноважень.

При застосуванні положень міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування національні суди зобов`язані враховувати не лише буквальне тлумачення відповідних норм, а й їх функціональне призначення та міжнародні підходи до їх застосування, сформульовані, зокрема, у Коментарях до Модельної конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку (далі - ОЕСР). Зазначені Коментарі, хоча й не є джерелом права у формальному розумінні, проте широко застосовуються при тлумаченні міжнародних податкових угод, що неодноразово визнавалось у практиці Верховного Суду.

Як убачається з Коментарів до ст. 5 Модельної конвенції ОЕСР, ключовим критерієм для встановлення наявності постійного представництва є фактичний характер діяльності, що здійснюється у державі джерела доходу, а також її істотність і значущість у загальній діяльності підприємства. При цьому підкреслюється, що дії, які мають підготовчий або допоміжний характер, не можуть самі по собі трансформуватися у підприємницьку діяльність, навіть якщо вони здійснюються протягом тривалого часу або формально оформлені через представників.

Коментарі ОЕСР окремо наголошують, що для виникнення постійного представництва недостатньо формальної наявності місця діяльності чи представника. Необхідно встановити, що такий представник має реальну автономію у прийнятті комерційних рішень, регулярно використовує повноваження щодо укладення контрактів від імені нерезидента та фактично бере участь у створенні доходу підприємства в державі джерела. Саме ці елементи відрізняють підприємницьку діяльність від дій допоміжного або організаційного характеру.

Зіставляючи наведені міжнародні підходи з установленими у цій справі обставинами, колегія суддів зазначає, що дії довіреної особи компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) не відповідали жодному з визначальних критеріїв, які свідчили б про наявність постійного представництва.

Судом не встановлено, що така особа здійснювали переговори щодо істотних умов договорів з третіми особами, самостійно визначали комерційну політику нерезидентів або несли підприємницькі ризики від імені цих компаній.

Крім того, акт перевірки не містить чіткого визначення періоду, протягом якого, за твердженням контролюючого органу, існувало постійне представництво нерезидентів на території України. Посилання на окремі дії представника у різні роки без їх прив`язки до конкретних податкових періодів та без аналізу характеру таких дій у відповідний час не відповідає вимогам доказування у податкових спорах.

Такий підхід контролюючого органу суперечить також позиції Верховного Суду, відповідно до якої наявність або відсутність постійного представництва має оцінюватися з урахуванням обставин конкретного податкового періоду, а не шляхом ретроспективного узагальнення дій, що мали місце у різний час та за різних економічних умов. Невизначеність періоду існування постійного представництва позбавляє суд можливості оцінити істотність відповідної діяльності та її вплив на формування доходу нерезидента.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що Коментарі до Модельної конвенції ОЕСР наголошують на необхідності співвіднесення діяльності, яка здійснюється у державі джерела, з основною (статутною) діяльністю підприємства. Якщо діяльність представників не є тотожною або функціонально пов`язаною з основною діяльністю нерезидента, а має лише забезпечувальний або організаційний характер, така діяльність не може вважатися підприємницькою у розумінні статті 5 Конвенції.

Як вбачається з матеріалів справи, основними видам діяльності компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) є адміністрування грошових резервів, інвестиційна діяльність та надання фінансування пов`язаним особам. Дії її представника в Україні не були спрямовані на здійснення такої діяльності, а мали виключно допоміжний характер, пов`язаний з оформленням окремих правових дій, що забезпечували виконання рішень, прийнятих органами управління компанії за межами України.

Разом з тим, матеріали перевірки не містять доказів того, що компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) була зобов`язана передавати отримані проценти третім особам або діяли в інтересах інших суб`єктів як номінальні утримувачі доходу.

Отже враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для донарахування податку за ставкою 15%.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2026 року у справі №320/54865/24.

Стосовно висновків суду першої інстанції про те, що у ГУ ДПС у м. Києві були відсутні правові підстави для призначення перевірки ПрАТ "КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна", суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пп. 78.1.1

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

ГУ ДПС у м. Києві направлено ПрАТ "КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна" запит від 18 грудня 2023 року №112463/6/26-15-23-03-08, яким просило надати пояснення та їх документальне підтверджені підтвердження стосовно утримання та сплати податку на прибуток іноземних юридичних осіб при здійсненні виплат доходу компанії - нерезиденту "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр), а саме завірені копії документів:

- структури власності нерезидента; договори позики (кредиту), договори відступлення права вимоги з додатками, додатковими угодами, довіреностями;

- банківські виписки, платіжні доручення, SWIFT-повідомлення та інші банківські документи, що стосуються виконання вищезазначених договорів з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2021 року;

- оборотно-сальдові відомості по розрахункам за тіло кредитів та за процентами з даним нерезидентом, картки бухгалтерських рахунків в іноземній валюті та в гривні, в розрізі договорів, що стосуються отримання/повернення позик, нарахування/сплати процентів за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2021 року;

- довідки (сертифікати) "Про підтвердження статусу податкового резидента" "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) за 2018-2021 роки (завірених у встановленому законом порядку);

- у разі наявності інші документи, пов`язані з виконанням вищезазначених договорів.

ПрАТ "КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна" листом від 05 січня 2024 року №02/12 надано пояснення та зазначено про надання засвідчені копії документів, які підтверджують застосування пониженої ставки оподаткування в 2018-2021 роках без зазначення їх переліку.

Отже враховуючи встановлені обставини, висновки суду першої інстанції про відсутність доказів звернення ГУ ДПС у м. Києві до ПрАТ "КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна" з обов`язковим письмовим запитом є помилковими, як і висновки про відсутність підстав для проведення перевірки.

Також суд апеляційної інстанції не може погодитися з позицією Київського окружного адміністративного суду про те, що лист Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 22 грудня 2021 року не може вважатися належним і допустимим доказом через його неофіційний переклад та відсутність легалізації з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 24 Конвенції компетентні органи Договірних Держав обмінюються інформацією, необхідною для виконання положень цієї Конвенції або національних законодавств, що стосуються податків будь-якого виду та визначення, що стягуються від імені Договірних Держав або їхніх адміністративно-територіальних одиниць чи місцевих органів влади настільки, наскільки оподаткування не суперечить цій Конвенції. Обмін інформацією не обмежується статтями 1 та 2.

Будь-яка інформація, одержана Договірною Державою відповідно до пункту 1 цієї статті, уважається конфіденційною так само, як й інформація, одержана відповідно до внутрішнього законодавства цієї Держави, і розкривається лише особам чи органам влади (у тому числі судам та адміністративним органам), зайнятим оцінкою чи збором, примусовим стягненням або судовим переслідуванням, або розглядом апеляцій стосовно податків, зазначених у пункті 1 цієї статті, або наглядом за наведеним вище. Такі особи чи органи використовують інформацію лише із цією метою. Вони можуть розкривати інформацію в ході відкритого судового засідання або в судових рішеннях.

Якщо інформація запитується Договірною Державою відповідно до цієї статті, інша Договірна Держава використовує свої заходи зі збору запитуваної інформації навіть тоді, коли ця інша Держава може не потребувати такої інформації для власних податкових цілей. Зобов`язання, яке міститься в попередньому реченні, підлягає обмеженням, що містяться в пункті 3 цієї статті, але в жодному разі такі обмеження не тлумачаться як такі, що дозволяють Договірній Державі відмовлятися від надання інформації виключно з тієї причини, що вона не має національного інтересу в такій інформації.

Компетентний орган у випадку України - Міністерство фінансів України або його повноважного представника, та у випадку Кіпру - Міністра фінансів або його повноважного представника (ст. 3 Конвенції).

Зазначена вище податкова інформація надійшла від Міністерства фінансів, тобто від компетентного органу Республіки Кіпр у розумінні Конвенції. Сумніватися в повноваженнях особи, що підписала зазначену відповідь, у суду немає підстав.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах (ETS 127), яка узгоджена Радою Європи 25 січня 1988 року (дата ратифікації Україною 17 грудня 2008 року, дата набуття чинності для України 01 січня 2009 року, дія Конвенції поширюється на відносини, що виникають між Україною та Ізраїлем), сторони з урахуванням положень глави IV надають одна одній адміністративну допомогу в податкових справах. Така допомога може включати у відповідних випадках заходи, яких уживають судові органи.

Така адміністративна допомога передбачає: a) обмін інформацією, зокрема одночасні податкові перевірки та участь у податкових перевірках за кордоном; b) допомогу в стягненні податків, зокрема заходи зі збереження суми податків; та c) вручення документів.

Згідно з ст. 5 Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах (ETS 127) "на прохання запитуючої держави запитувана держава надає запитуючій державі будь-яку інформацію, що згадується в статті 4 та стосується конкретних осіб чи операцій.

Якщо інформації, яка міститься в податкових досьє запитуваної держави, недостатньо для задоволення цією державою прохання про надання інформації, ця держава вживає всіх відповідних заходів для надання запитуючій державі запитуваної інформації".

Вимоги щодо легалізації документів, отриманих за результатами адміністративної допомоги та обміну інформацією, зазначені Конвенції не встановлюють.

Крім того, відповідно до п.п. 4.1 - 4.3 Порядку обміну податковою інформацією за спеціальними письмовими запитами з компетентними органами іноземних країн, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2012 року №1247 (який був чинний на час отримання від Міністерства фінансів Республіки Кіпр листа від 22 грудня 2021 року), "форма та зміст відповіді, яка надходить з-за кордону, встановлюються за взаємною домовленістю компетентних органів. Відповіді компетентних органів іноземних країн повинні направлятися до ДПС України. Відповіді, направлені компетентними органами іноземних країн безпосередньо до територіальних органів чи структурних підрозділів ДПС України, передаються до самостійного підрозділу ДПС України, який відповідає за здійснення обміну податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн (Головного управління податкової міліції ДПС України з питань, що належать до компетенції податкової міліції).

Відповідь на спеціальний запит, отримана від компетентного органу іноземних країн, може містити (але не обмежується ними): копії документів, отримані після проведення опитування свідків, дані щодо визначення місцезнаходження особи, визначення фактів проведення комерційної діяльності у конкретній країні, а також щодо встановлення наявності майна платника податків (у разі відсутності такого майна - його розшуку).

Після одержання відповіді від компетентного органу іншої країни на спеціальний запит головний виконавець спеціального запиту у ДПС України надсилає її разом з неофіційним перекладом (який здійснюється в разі потреби) до ініціатора спеціального запиту.

Отже, обов`язковий офіційний переклад здійснюється лише у випадку його необхідності.

До аналогічного за змістом висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 28 липня 2021 року у справі №280/5134/19.

З огляду на викладене лист Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 22 грудня 2021 року є належним та допустимим доказом у цій справі, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції у мотивувальній частині підлягає зміні. Водночас, як було підкреслено вище, його зміст не спростовує правильності висновків суду першої інстанції про те, що він не містить інформації, яка б однозначно давала можливість стверджувати про те, що компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) здійснює в Україні діяльність через постійне представництво.

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, колегія суддів оцінює критично, оскільки згідно з протоколом судового засідання від 26 травня 2025 року судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23 липня 2025 року.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, однак обґрунтував його із неправильним застосуванням норм матеріального права. Наведене вище є підставою для зміни судового рішення у мотивувальній частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовані норми матеріального права, що однак не зумовило неправильне вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - змінити у мотивувальній частині.

Керуючись ст. ст. 242 - 244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року змінити в мотивувальній частині.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку

Повне рішення складено "30" липня 2026 року.