Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №620/7259/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/7259/25 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (надалі по тексту також - відповідач, апелянт, скаржник), у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 календарних днів, за 2016 рік - 08 календарних днів, за 2017 рік - 14 календарних днів, за 2018 рік - 14 календарних днів, за 2019 рік - 14 календарних днів, за 2020 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 календарних днів, за 2016 рік - 08 календарних днів, за 2017 рік - 14 календарних днів, за 2018 рік - 14 календарних днів, за 2019 рік - 14 календарних днів, за 2020 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" та частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. При звільненні відповідачем протиправно не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої статтею 162 Закону України "Про відпустки".

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 адміністративний позов задоволено повністю:

визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2015 рік у кількості 14 календарних днів, за 2016 рік - 08 календарних днів, за 2017 рік - 14 календарних днів, за 2018 рік - 14 календарних днів, за 2019 рік - 14 календарних днів, за 2020 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів;

зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2015 рік у кількості 14 календарних днів, за 2016 рік - 08 календарних днів, за 2017 рік - 14 календарних днів, за 2018 рік - 14 календарних днів, за 2019 рік - 14 календарних днів, за 2020 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Національної поліції у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Власну позицію обґрунтовує тим, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-XII, не належить до щорічних видів відпусток, а тому на неї не поширюються приписи щодо виплати компенсації під час звільнення.

ОСОБА_1 не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак у силу частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність останнього не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області.

Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 19.05.2025 за №268 о/с позивача звільнено зі служби за пунктом 2 (за станом здоров`я (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", 23.05.2025 (а.с.10).

За довідкою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 09.06.2025 за №2629-2025, під час проходження служби в ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 не використав додаткові оплачувані відпустки як учасник бойових дій за 2015 рік у кількості 14 календарних днів, за 2016 рік - 08 календарних днів, за 2017 рік - 14 календарних днів, за 2018 рік - 14 календарних днів, за 2019 рік - 14 календарних днів, за 2020 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів (а.с.14).

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс) розглядає справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, керуючись вимогами статті 19 Конституції України, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи установлює та визначає Закон України "Про відпустки" від 05.11.1996 за №504/96-ВР (надалі по тексту також - Закон №504/96-ВР).

Частина 1 статті 24 Закону №504/96-ВР визначає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 83 Кодексу законів про працю України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 за №580-VIII (надалі по тексту також - Закон №580-VIII).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону №580-VIII).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 92 Закону №580-VIII надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (частина 8 статті 93 Закону №580-VIII).

За частиною 9 статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки.

При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Відповідно до частини 10 статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (частина 11 статті 93 Закону №580-VIII).

Так, за приписами частини 1 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11.11.2015 за №988 (надалі по тексту також - Постанова №988) передбачено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пункту 2 Постанови №988 передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.

На виконання статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 за №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 за №260 затверджено "Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських" (надалі по тексту також - Порядок №260).

Так, відповідно до пункту 8 розділу III Порядку №260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, яке вони отримували на день, що передував цій відпустці, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії.

Абзацами 7-11 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 (у редакції на час звільнення позивача зі служби в поліції) визначено, що при звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення.

Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні:

щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського;

щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.

При звільненні поліцейського зі служби в поліції розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину щорічної відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримав поліцейський за дні щорічної відпустки.

Поруч із цим, згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-XII (надалі по тексту також - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 162 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Спірним у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону №3551-ХІІ, не є видом відпустки, яка надається щорічно.

Колегія суддів уважає таке твердження скаржника помилковим, оскільки з огляду на зміст пункту 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Тобто вказані норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Верховний Суд у складі суддів Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 зазначив таке.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Проаналізувавши наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, що знайшло своє відображення у постановах від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20, від 29.04.2021 у справі № 200/602/20-а, від 04.11.2021 у справі №440/5244/19, від 11.11.2021 у справі №360/1874/20 та інших.

Натомість доводи відповідача щодо неможливості застосування вказаних висновків Верховного Суду з огляду на набрання чинності 05.10.2023 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб" від 06.09.2023 за №3379-IX, яким внесено зміни до частини 10 статті 93 Закону №580-VIII ("За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.") шляхом викладення її у новій редакції ("Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи."), колегія суддів уважає неспроможними, адже вказані зміни були спрямовані на врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, проте не стосувалися (як і не обмежували) права на таку ж компенсацію щодо додаткової відпустки, набутої особою внаслідок наявності у неї статусу учасника бойових дій.

Натомість реалізація учасником бойових дій, котрий одночасно є особою, котра звільняється зі служби в поліції, права на відпустку, передбаченого статтею 162 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, не може бути обмежена шляхом неможливості її грошової компенсації внаслідок відсутності відповідного правового регулювання, адже вказане нівелювало б саме існування такої соціальної гарантії, гарантованої законом.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2025 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1 статті 308 Кодексу).

Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених учасниками справи, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а, отже, і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.

Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі №580/7259/25, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.