Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №640/1572/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/1572/19 Суддя (судді) першої інстанції: Григорук О.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Попової О.Г., суддів: Говоруна О.В., Мєзєнцева Є.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зв`язку з відмовою здійснити нарахування та виплату на користь позивача компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної пенсії, яка виплачувалася позивачу не у повному обсязі та нарахована за рішеннями Дарницького районного суду м. Києва від 13.01.2011 №2а-259/2011 з 07.04.2010 та від 29.08.2011 №02/2а-5637/2011;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату на користь позивача компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної пенсії, яка виплачувалася позивачу не у повному обсязі та нарахована за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.01.2011 №2а-259/2011 з 07.04.2010 (за рішенням) по 08.06.2017 (дату виплати);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату на користь позивача компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної пенсії, яка виплачувалася позивачу не у повному обсязі та нарахована за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29.08.2011 №02/2а-5637/2011 з 23.03.2011 (за рішенням) по 06.06.2017 (дату виплати).

На виконання Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення", Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судові справи передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, нарахованої згідно судових рішень Дарницького районного суду м. Києва від 13.01.2011 № 2а-259/2011 з 07.04.2010 та від 29.08.2011 №02/2а-5637/2011. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, нарахованої згідно судового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13.01.2011 №2а-259/2011 за період з 07.04.2010 по 08.06.2017. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, нарахованої згідно судового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29.08.2011 №02/2а-5637/2011 за період з 23.03.2011 по 06.06.2017.

Не погоджуючись з рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулося до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Позивач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в оскаржуваній частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 не підлягає задоволенню.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

На виконання постанови Драницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2011 року №02/2а-5637/11 позивачу 06 червня 2017 року виплачено 22359,61грн, що підтверджується платіжним дорученням №312 від 06 червня 2017 року, а 08 червня 2017 року відповідно до платіжного доручення №885 позивачу виплачено 38045,08 грн на виконання постанови Дарницького районного суду м. Києва від 13 січня 2011 року у справі №2а-259/2011.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою від 06.11.2018 про здійснення нарахування та виплати позивачу компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати грошових коштів на виконання постанов Дарницького районного суду м. Києва від 13.01.2011 №2а-259/2011 з 07.04.2010 та від 29.08.2011 №02/2а-5637/2011.

За результатом заяви позивача від 06.11.2018, відповідач листом від 21.11.2018 за №14-08.10/2611-12870 повідомив позивача, що відповідно до пункту 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 виплата компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів здійснюється Державною казначейською службою України на підставі рішення або постанови суду. При цьому виплата компенсації здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішенням суду відповідно до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання рішень"

Вважаючи вказані дії протиправними позивач звернувся до суду за захистом законних прав та інтересів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Тобто підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-ІV, статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року по справі №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року по справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року по справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року по справі №240/11882/19.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050 та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 31.08.2021 у справі №264/6796/16-а.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з п

Порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Так, остаточна виплата позивачу здійснена 06 та 08 червня 2017 року, а тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача ОСОБА_1 права на компенсацію у зв`язку із невиплатою вчасно відповідних сум пенсії за судовими рішеннями.

Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги доводи Апелянта про відсутність підстав для нарахування компенсації втрати частини доходів з огляду на викладене вище.

З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум та остаточний розрахунок з Позивачем відбулися у зв`язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку Відповідачем, Позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Підсумовуючи вищевикладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірними дії, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Судді: О.В.Говорун

Є.І. Мєзєнцев