Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №640/18100/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/18100/22 Суддя (судді) першої інстанції: Чекменьов Г.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Попової О.Г., суддів: Мєзєнцева Є.І., Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Корнієнко Сергій Валерійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ №432 о/с від 01.12.2021 директора Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про звільнення з посади «помічника оперуповноваженого 1-го відділу управління забезпечення захисту Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України»;

- поновити на посаді «помічника оперуповноваженого 1-го відділу управління забезпечення захисту Департаменту захисту Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України»;

- звільнити з посади «помічника оперуповноваженого 1-го відділу управління забезпечення захисту Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України» на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» - «за станом здоров`я (через хворобу)».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частини третьої статті 276, статей 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

06 березня 2025 року матеріали адміністративної справи №640/18100/22 надійшли до Донецького окружного адміністративного суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, адвокат Корнієнко С.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу не погодився із доводами апеляційної скарги, з огляду на відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції прийнятого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу у Національній поліції України.

Наказом Департаменту від 01.12.2021 №432 о/с відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції старшого сержанта поліції ОСОБА_1 помічника оперуповноваженого 1-го відділу управління забезпечення захисту з 06 грудня 2021 року на підставі рапорту ОСОБА_1 від 25.11.2021, з виплатою компенсації за 40 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році, установивши розмір премії за грудень 2021 року у розмірі 88,458%.

Станом на день звільнення: стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 19 років 03 місяці 11 днів; вислуга років у пільговому обчисленні - 05 років 01 місяць 08 днів.

Трудову книжку, військовий квиток, витяг з наказу ДВБ від 01.12.2021 №432 о/с ОСОБА_1 отримав під підпис 06.12.2021, що підтверджується власноручним підписом позивача на оскаржуваному наказі та на послужному списку в особовій справі позивача.

29.12.2021 позивачу видано направлення №88 на проходження медичного огляду лікарської (військово-лікарської) експертизи.

03 травня 2022 року постановою №9 Центральної медичної (військово-лікарської) комісії ДУ "ГМЦ МВС України" у позивача встановлені захворювання, пов`язані з проходженням служби в поліції.

27 липня 2022 року Медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції (довідки серії 12 ААВ № 300923 та серії 12 ААА № 050708).

Вважаючи протиправним наказ відповідача від 01.12.2021 №432 о/с, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон №580-VІІІ).

Звільнення зі служби в поліції врегульовано статтею 77 Закону №580-VIII (в редакції на час звільнення позивача) містила такі приписи: Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Приписами статті 60 Закону №580-VIII встановлено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 580-VІІІ рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

З метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими, розроблено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції та Перелік документів з питань проходження служби, які затверджені наказом МВС від 23.11.2016 №1235, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 року за №1668/29798.

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №1235 рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.

Пунктом 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114).

Відповідно до пункту 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

В якості підстав для скасування оскарженого наказу позивач посилався на недотримання відповідачем строку звільнення, передбаченого пунктом 68 Положення №114.

Вважає, що оскільки ним поданий рапорт про звільнення за власним бажанням 25.11.2021, такий рапорт повинен був бути поданий не пізніш як за три місяці до дня звільнення.

Дослідивши вказані доводи та зміст рапорту позивача від 25.11.2021, суд першої інстанції встановив, що у вказаному рапорті позивачем ОСОБА_1 чітко зазначено прохання звільнити його зі служби в Національній поліції за власним бажанням - з 06 грудня 2021 року.

Досліджена судом апеляційної інстанції копія рапорту ОСОБА_1 від 25.11.2021 візуально не містить ознак виправлень, дописок, змін у почерку, тощо. При цьому позивач не заперечував під час розгляду справи в суді першої інстанції власноручне написання такого рапорту, додавши його копію до позовної заяви.

Вказуючи на написання рапорту від 25.11.2021 під тиском, позивачем не надано жодних посилань на обставини та причини здійснення такого тиску. Зокрема, матеріали справи не містять відомостей про те, якою особою, коли саме та в якій формі на позивача здійснювався тиск з метою примусити його подати рапорт про звільнення.

Щодо доводів позивача про протиправність звільнення без дотримання тримісячного строку попередження.

Пункт 68 Положення №114 покладає саме на особу, яка виявила бажання звільнитися зі служби, обов`язок попереджати про таке бажання прямого начальника органу внутрішніх справ не пізніш як за три місяці до дня звільнення. Проте у разі, якщо поліцейський бажає звільнитися раніше, без дотримання такого строку попередження, відповідна посадова особа має право погодити таке бажання та прийняти рішення у строк, про який просить поліцейський.

Вказаний висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду, які застосовуються при розгляді цієї справи згідно з нормами частини 5 статті 242 КАС України.

Зокрема, у постанові від 11 серпня 2021 року у справі №826/7075/16 Верховним судом зазначено: "44. Тлумачачи застосування пункту 68 Положення № 114 Верховний Суд України [у постанові від 24 червні 2014 року у справі № 21-241а14] зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

…

46. Зважаючи на наведені положення законодавства у поєднанні зі згаданою правозастосовною практикою, можемо погодитися з думкою відповідача про можливість звільнення працівника поліції (за власним бажанням) у більш стислі строки, аніж через три місяці від дати попередження (подання рапорту). Водночас, для цього має бути обопільна згода/намір двох сторін - того, хто звертається з таким рапортом, і того/тих, хто ухвалює рішення про звільнення. За відсутності такої домовленості звільнення за власним бажанням, хоч і на підставі рапорту, не може вважатися правомірним, якщо особу звільнено менш ніж за три місяці від дня подання рапорту про звільнення.

47. За подібних обставин справи аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах, зокрема, від 09 лютого 2021 року (справа № 826/10404/16) і від 30 вересня 2020 року (справа № 826/16621/17), яка, по суті, основується на згаданому правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14…".

Тобто, враховуючи висловлене позивачем бажання звільнитися з органів національної поліції 06.12.2021, відповідач правомірно задовольнив таке бажання позивача шляхом видання наказу №432 о/с від 01.12.2021.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що вказане свідчить про погодження учасниками цих правовідносин дати звільнення позивача.

Крім цього, про таку згоду і свідчить подальша поведінка позивача, який після видання 01.12.2021 наказу про звільнення саме з 06.12.2021 не висловив будь-яких заперечень з цього приводу.

06.12.2021 позивач без заперечень отримав трудову книжку, військовий квиток, витяг з наказу №432 о/с під розписку, що підтверджується наданими відповідачем засвідченими копіями письмових доказів.

29.12.2021 позивачем отримано направлення № 88 на медичний огляд, при цьому незгоди з датою звільнення висловлено не було.

Звертаючись до відповідача із заявою від 16.08.2022 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності, на яку отримав відповідь від 13.09.2022, позивач також не висловив заперечень про невідповідність дати чи підстав його звільнення.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що за своїм змістом заявлені вимоги не спрямовані на поновлення позивача на службі. Викладення позовної заяви вказує на мету заявленого позову - призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності.

Надаючи оцінку вказаному інтересу, яким мотивовані заявлені позовні вимоги, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII (в редакції на час звільнення позивача) поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Такого рішення медичної комісії про непридатність до служби в поліції станом на час звільнення 06.12.2021 матеріали справи не містять.

Тобто, наведена підстава звільнення не могла бути застосованою до позивача при його звільненні 06.12.2021, оскільки станом на вказану дату були відсутні висновки про хворобу ОСОБА_1 .

У своїй заяві про звільнення від 25.11.2021 позивач відмовився від проходження військово-лікарської комісії.

За приписами пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

У постанові військово-лікарської комісії № 39 від 03.05.2022 зазначено про те, що захворювання позивача пов`язані з проходженням служби, проте така постанова складена через більш ніж шість місяців після видання спірного наказу від 01.12.2021 і за своїм змістом не вказує, що виявлені захворювання перешкоджають проходженню служби.

Документи про встановлення інвалідності у позивача датовані 27.07.2022, що виключає застосування формулювання підстав звільнення з органів Національної поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.

Отже, суд не встановив підстав для поновлення позивача на службі чи зміни формулювання підстав його звільнення.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу №432 о/с від 01.12.2021.

Як наслідок, Донецький окружний адміністративний суд обґрунтовано дійшов висновку і до відсутності підставі для задоволення іншої частини позовних вимог як похідних.

З огляду на викладене, Донецький окружний адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Підсумовуючи вищевикладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Судді: Є.І. Мєзєнцев

О.В. Чуприна