Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №320/36817/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/36817/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яким просила суд:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу періоди діяльності ОСОБА_1 в період з 03 вересня 1980 року по 08 липня 1981 року, з 04 березня 1985 року по 20 січня 1994 року, час здійснення підприємницької діяльності з 02 липня 2001 року по 30 вересня 2001 року та з 01 лютого 2002 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV, з урахуванням рішення суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15 січня 2024 року №045750024942;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 03 вересня 1980 року по 08 липня 1981 року, з 04 березня 1985 року по 20 січня 1994 року, час провадження підприємницької діяльності з 02 липня 2001 року по 30 вересня 2001 року, з 01 лютого 2002 року по 19 грудня 2004 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 січня 2004 року про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи.

Апелянт зазначив про те, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" оскільки він не набув необхідного страхового стажу.

Додатково зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди з 03 вересня 1980 року по 08 липня 1981 року, оскільки наказ про звільнення з роботи та дата звільнення містять різницю більше місяця, з 04 березня 1995 року по 20 січня 1994 року у зв`язку з розбіжністю у даті наказу про звільнення, з 02 липня 2001 року по 30 вересня 2001 та з 01 лютого 2022 року, оскільки періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України що підтверджується копією паспорту серія НОМЕР_1 виданого 12 жовтня 2009 року Самарським РВД МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

10 січня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15 січня 2024 року року №045750024942 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки страховий стаж становить 16 років 8 місяців 14 днів, за наданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період з 03 вересня 1980 року по 08 липня 1981 року оскільки наказ про звільнення з роботи та дата звільнення містять різницю більше місяця;

- період з 04 березня 1985 року по 20 січня 1994 року у зв`язку з розбіжністю у даті наказу про звільнення;

- період з 02 липня 2001 року по 30 вересня 2001 та з 01 лютого 2022 року оскільки періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків.

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" набрав чинності 01 січня 2004 року, до вказаної дати питання зарахування стажу для призначення пенсії, зокрема, регулювалося нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Отже основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" визначено, що, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Як встановлено судом першої інстанції, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу не було зараховано періоди:

- період з 03 вересня 1980 року по 08 липня 1981 року оскільки наказ про звільнення з роботи та дата звільнення містять різницю більше місяця;

- період з 04 березня 1985 року по 20 січня 1994 року у зв`язку з розбіжністю у даті наказу про звільнення;

- період з 02 липня 2001 року по 30 вересня 2001 та з 01 лютого 2022 року оскільки періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п. 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами п. 2.6 Інструкції №58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні норми містить Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників".

Таким чином, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Так, Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а та від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, висловив позицію, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року по справі №687/975/17 сформував правову позицію, відповідно до якої, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2025 року по справі №300/6565/23 наголосив, що відповідальною особою за правильність та повноту ведення трудових книжок є керівник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа, а не працівник. Тому позивач не може нести відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами (за неповноту вказаної інформації).

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з копією трудової книжки серія НОМЕР_2 від 02 вересня 1980 року позивач:

- 03 вересня1980 року прийнятий на посаду учня слюсаря інструментаря в інструментальний участок Електромеханічного заводу, наказ від 03 вересня 1980 року №301к;

- 08 липня 1981 року звільнений у зв`язку з вступом до вищого військово-морського училища, наказ від15 грудня 1981 №790к;

- з 04 березня 1985 року прийнятий на посаду вантажника Торгової оптової бази Облпотребсоюз, наказ від 04 березня 1985 року №7

- 20 січня 1994 року звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, наказ від 20 січня 1993 року №5.

З наявних у трудовій книжці записів можливо точно встановити період, протягом якого позивач перебувала у трудових відносинах, місце роботи та посаду; відомості про прийняття на роботу та звільнення, водночас допущення роботодавцем помилок в датах наказів про звільнення, не може слугувати підставою для незарахування відповідних періодів до трудового стажу позивача. Крім того, судом встановлено, що з метою уточнення наявних у трудовій книжці записів позивач зверталась із запитом для отримання відповідних архівних довідок.

Дніпропетровська обласна державна адміністрація листом від 27 березня 2024 року №К-826/0/217-24 повідомила позивача про неможливість надати архівну довідку за періоди роботи на Дніпропетровському електромеханічному заводі через відсутність на зберіганні запитуваних документів. Також повідомило про те, що місце знаходження документів архіву невідомо.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що пенсійні органи наділені правом та повноваженням здійснювати запити та уточнювати і перевіряти подані громадянами документи, водночас доказів вчинення відповідних дій щодо перевірки поданих позивачем документів матеріали справи не містять.

Щодо вимоги позивача про зарахування до страхового стажу періодів підприємницької діяльності з 02 липня 2001 року по 30 вересня 2001 року та з 01 лютого 2002 року, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пп. 1 п. 3-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Відповідно до п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 2.1 Порядку №22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи позивач 02 липня 2001 року зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності, про що останньому видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 02 липня 2001 року.

Відповідно до акту Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська від 17 вересня 2007 року у ФОП ОСОБА_1 заборгованість перед бюджетом по податках та обов`язкових платежах відсутня.

Згідно з листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 25 грудня 2023 року №83829/6/04-36-24-13-13 ФОП ОСОБА_1 знаходився на обліку у Придніпровській державній податковій інспекції ГУ ДПС у Дніпропетровській області (Самарський район) як суб`єкт підприємницької діяльності з 02 липня 2001 року по 17 вересня 2014 року. Згідно з наявною інформацією ФОП ОСОБА_1 здійснював діяльність: з 02 липня 2001 року по 30 вересня 2001 року - на загальній системі оподаткування; з 01 жовтня 2001 року по 31 січня 2002 року - на спрощеній системі оподаткування; з 01 лютого 2002 року по 19 грудня 2004 року - на загальній системі оподаткування.

Разом з тим, судом першої інстанції не встановлено заборгованості щодо сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів за період здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Отже, враховуючи встановлені обставини та висновки Верховного Суду у даній категорії справ, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15 січня 2024 року №045750024942, а також про необґрунтованість висновків останнього щодо наявності підстав для незарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 03 вересня 1980 року по 08 липня 1981 року, з 04 березня 1985 року по 20 січня 1994 року та часу провадження підприємницької діяльності з 02 липня 2001 року по 30 вересня 2001 року, з 01 лютого 2002 року по 19 грудня 2004 року.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку