Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №640/24027/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/24027/20 Суддя (судді) першої інстанції: Стрельнікова Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Е2+" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2020 року позивач - ТОВ "Е2+" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, яким просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 вересня 2020 року №0002600704 відповідно до якого зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 795 425,00 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 198 856,00грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 вересня 2020 року №0002610704 відповідно до якого зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 102 529,00 грн;

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого позивачем у розмірі 795 425,00 грн у відповідності до абз. 2 п. 200.15 ст. 200 ПК України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-IX та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року №399, справу №640/24027/20 передано на розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року адміністративну справу №640/24027/20 прийнято до провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове рішенням, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не досліджено та не враховано надані суду докази.

Апелянт зазначив про те, що перевіркою встановлено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок у банку за червень 2020 року на 795425 грн та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2020 року на суму 102529 грн.

Додатково зазначив про те, що контролюючим органом встановлено нереальність здійснення господарських операцій з надання ремонтних послуг та поставки товару по ланцюгу ТОВ "Стейдж альянс", ФОП ОСОБА_1 , ТОВ "Інжинірингова Компанія "Коррокоут-Україна".

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи TOB "Е2+" 17 липня 2020 року подано до ГУ ДПС у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2020 року з розрахунком суми бюджетного відшкодування на суму 3 878 447,00 грн.

На підставі наказу від 13 серпня 2020 року №5012 Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Е2+" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за червень 2020 року.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки складено акт від 16 вересня 2020 року №64/26-15-07-04-01/41656270, яким встановлено порушення ТОВ "Е2+" п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, ст. 201, ПК України завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника у банку (р. 20.2.1 декларації) за червень 2020 року на 795 425 грн, та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2020 року на суму 102 529 грн, (р. 21 декларації з ПДВ).

На підставі акту перевірки від 16 вересня 2020 року №64/26-15-07-04-01/41656270 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 25 вересня 2020 року:

- №0002600704, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 795 425,00 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 198 856,00 грн.

- №0002610704, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 102 529,00 грн.

Вважаючи протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між замовником та його безпосередніми контрагентами.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що формування суб`єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абз. 2 п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2).

Отже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки ГУ ДПС у м. Києві про неможливість встановлення фактичного надання послуг та поставки товару ТОВ "Стейдж альянс", ФОП ОСОБА_1 , ТОВ "Інжинірингова Компанія "Коррокоут-Україна" з січня 2020 року по червень 2020 року на суму 897 954 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про підмінну товарних позицій придбаних ТОВ "Стейдж альянс" та нереальність здійснення господарських операцій з надання ремонтних послуг та поставки товару по ланцюгу ТОВ "Стейдж альянс" з його контрагентом ТОВ "Максал Груп", а також ТОВ "Максал Груп" з його контрагентами (ТОВ "Овун Трейд", ТОВ "Морнар", ТОВ "Стейтвіль", ТОВ "Скаймер", ТОВ "Данчерз", ТОВ "Мейкон ЛТД", ТОВ "Віво Трейдинг").

Судом першої інстанції встановлено, що під час проведення перевірки позивачем було надано контролюючому органу первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ "Стейдж альянс", а саме:

- договори про надання послуг від 13 січня 2020 року №01/13-20, від 16 січня 2020 року №01/16-20, додаткову угоду №1 від 20 січня 2020 року до Договору від 16 січня 2020 року №01/16- 20, договір надання послуг від 03 березня 2020 року №03/03-20, додаткову угоду №18/06.20 від 18 червня 2020 року до Договору від 03 березня 2020 року №03/03-20, договір поставки від 06 квітня 2020 року №06-04/20, специфікацію додаток №1 до Договору №06-04/20 від 06 квітня 2020 року, договір купівлі продажу від 16/04-1 від 16 квітня 2020 року, додаткову угоду №1 від 04 травня 2020 року до договору №16/04-1 від 16 квітня 2020 року, договір поставки №11/05-20 від 11 травня 2020 року, специфікацію №1 до Договору поставки №11/5 від 11 травня 2020 року, додаткову угоду №1 від 11 травня 2020 року до договору поставки №11/05-20;

- акт приймання виконаних робіт по послугам з капітального ремонту насосів 200Д/09 від 15 січня 2020 року №1, акт приймання виконаних робіт по послугам з капітального ремонту насосів OVD 570-50/45 від 23 березня 2020 року №01/16-20-1, накладні від 07 квітня 2020 року №2, від 16 квітня 2020 року №3, від 17 квітня 2020 року №4, від 26 квітня 2020 року №4, від 20 травня 2020 року №4, акт приймання виконаних робіт по послугам з демонтажу та монтажу насосного обладнання від 12 червня 2020 року №03/03-20-1, накладну від 21 липня 2020 року №7.

Щодо взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 , контролюючий орган зазначає про не можливість надання послуг з демонтажу та монтажу насосних агрегатів електродвигунів та прокладання електричних кабельних ліній для підключення насосів і часткового перетворювача на об`єкті у зв`язку неможливістю контрагентом виконувати вказані послуги власними силами та без залучення інших фізичних осіб, оскільки у спірний період ним також надавались послуги ПП "Ремсервіс-електромотор", ТОВ "Європейська енергосервісна компанія" та ТОВ "Смарт Еско", а тому контрагент позивача не міг власними силами виконати зобов`язання за договорами.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 позивачем було надано наступні первинні документи: договори про надання послуг від 09 січня 2020 року, від 06 березня 2020 року №6/03-20, специфікацію до Договору №06\03-20 від 06 березня 2020 року, акти від 15 травня 2020 року №7 та від 03 червня 2020 року №8.

Також в обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив про неможливість надання ТОВ "Інжинірингова Компанія "Коррокоут-Україна" послуг позивачу з капітального ремонту обладнання власними силами без залучення третіх осіб.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ "Інжинірингова Компанія "Коррокоут-Україна" позивачем надано наступні первинні документи: договір підряду від 14 січня 2020 року №14/01, специфікацію №1 від 14 січня 2020 року, специфікацію №2 від 14 січня 2020 року, специфікацію №3 від 14 січня 2020 року, акти здачі-приймання робіт від 26 березня 2020 року №2, №3, №4.

Факт реєстрації податкових накладних, виписаних за спірний період контрагентами позивача підтверджується актом перевірки та ГУ ДПС у м. Києві не заперечується.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21) також підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок про те, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму ч. 8 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків, також доктринально закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Рішенням ЄСПЛ у справі "Інтерсплав проти України" визначено, що платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що такий платник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Цей принцип закріплений також у ст. 61 Конституції України, яка передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Враховуючи встановлені обставини та надані позивачем первинні документи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку