Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №336/5217/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 22.07.2026 Справа № 336/5217/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/5217/25 Головуючий у 1-й інстанції: Боєв Є.С.

Провадження № 22-ц/807/1139/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Онищенка Е.А.,

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення з роботи та поновлення на роботі,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 28.07.2024 року у своєму під`їзді біля ліфту він отримав кульове поранення з вогнепальної зброї. Позивач одразу ж по телефону викликав швидку медичну допомогу та працівників поліції. Швидка медична допомога відвезла позивача до КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР, де йому оказали первинну допомогу, а потім позивач лікувався амбулаторно у хірурга КНП «Міська лікарня № 8» ЗМР та лікаря невролога ЦПМСД № 2. На прийом до хірурга позивач ходив кожен день, але 02.08.2024 року він не прийшов до хірурга на прийом, бо сильно боліла нога. Лікарняний лист йому було відкрито 30.07.2024 року, а 02.08.2024 року лікар закрив його, написавши, що позивачем було порушено режим. Він 3 дні був на лікарняному, хоча лікувався 35 днів.

Також позивач зазначав, що як тільки хірург закрив лікарняний лист, то його одразу викликали на завод та сказали написати заяву про надання відпустки за свій рахунок до 03.09.2024 року.

03.09.2024 року його звільнили з заводу, хоча трудовий договір з заводом був укладений до 26.12.2024 року.

Як зазначає позивач, йому подзвонили з заводу та сказали підійти до відділу кадрів, в якому йому видали трудову книжку, розрахунок заробітної плати при звільнені працівника за вересень 2024 року, а також наказ № 1036 про зупинення трудового договору. У трудовій книжці було написано, що позивач звільнився за власним бажанням, хоча він ніякої заяви про звільнення за власним бажанням не писав. В бюро пропусків забрали пропуск.

Вважає, що його звільнили з роботи незаконно, бо він не писав ніякої заяви на звільнення за власним бажанням.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. та поновити його на роботі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення з роботи та поновлення на роботі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог. Також просить призначити почеркознавчу експертизу та зобов`язати ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» надати оригінали його заяв з вільними зразками його підпису, коли він працював на ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» і які були вказані в ухвалі Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03.07.2026 року, для передачі їх до експертної установи.

Мотивуючи апеляційну скаргу зазначає, що він не писав ніякої заяви про звільнення за власним бажанням 02.09.2024 року. Ним було написана заява про надання йому відпустки за власний рахунок за станом здоров`я з середини серпня по 03.09.2024 року, так як він лікувався після вогнепального поранення. Йому не було сенсу писати нову заяву про звільнення за власним бажанням 02.09.2024 року, якщо в нього була написана заява про надання відпустки за свій рахунок до 03.09.2024 року.

Звертає увагу, що ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» не виконало ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03.07.2025 року, не надало ні до експертної установи, ні до суду першої інстанції документи, які необхідні для проведення експертизи. Крім того, позивач під час судового засідання в суді першої інстанції заявляв клопотання про допит свідка з його сторони - його матері ОСОБА_2 , яка могла підтвердити, що 02.09.2024 року він був дома, проте районний суд відхилив вказане клопотання. Таким чином, був допитаний свідок тільки зі сторони відповідача.

Також вважає помилковим твердження суду першої інстанції про те, що здійснення перегляду відеоматеріалів системи відео спостереження ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» не є можливим.

Вказує, що за кінець серпня - початок вересня 2024 року 12 працівників подали заяву на звільнення, і всі, мабуть, за власним бажання. ОСОБА_1 не було 02.09.2024 року на підприємстві, тому його вирішити приєднати к цим працівникам, проте, їм не вдалося підробити його підпис, оскільки не зрозуміли, яка третя літера стоїть у його підписі.Зауважує, що в його підписі стоїть третя літера «В» а не «И».

Також ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення додаткових доказів, а саме: виписка (довідка) з медичної картки амбулатрного (стаціонарного) хворого за місцем потреби від 11.05.2026 року; консультативний висновок психіатра ЗОКЛ від 06.05.2026 року; довідка від сімейного лікаря КНК «Лівобережного центра первинної медико - санітарної допомоги № 2» ЗМР про огляд на дату обстеження від 11.05.2026 року; консультативний висновком окуліста НКП «Міська лікарня № 8» ЗМР від 16.03.2026 року. Мотивує клопотання тим, що вказані докази не були подані до суду першої інстанції, оскільки вони були ним отримані після ухвалення рішення та після подання апеляційної скарги.

Від представника Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» Ніколенка М.М. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 (далі - позивач) у зв`язку з тим, що позивачем не доведено незаконності його звільнення за власним бажанням з тих підстав, що він начебто 02.09.2024 року не писав і не підписував заяву про звільнення його за власним бажанням з 03.09.2024 року.

Позивача було звільнено з ПАТ «Запоріжсталь» 03.09.2024 року за ініціативою працівника згідно його власноручної письмової заяви на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з чим, підстави для поновлення його на роботі відсутні, як і відсутні підстави для стягнення моральної шкоди (вимога стягнення моральної шкоди є похідною від основної вимоги поновлення на роботі, відсутність підстав для задоволення якої обумовлює й відмову у задоволені вимоги про відшкодування моральної шкоди).

Свідком ОСОБА_3 , якого судом першої інстанції було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, надані свідчення, які підтверджують написання 02.09.2024 року позивачем на території підприємства заяви про звільнення за власним бажанням з 03.09.2024 року. Твердження позивача про те, що свідок ОСОБА_3 надав суду неправдиві свідчення, є хибним та нічим не підтвердженим, тому судом першої інстанції вірно встановлено, що доводи позивача про відсутність його 02.09.2024 року на території ПАТ «Запоріжсталь» спростовуються показаннями свідка ОСОБА_3 .

Оскільки факт незаконного звільнення позивача не встановлений та не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки протиправної поведінки відповідача при звільненні позивача не доведено.

ОСОБА_1 подав суду апеляційної інстанції відповідь на відзив, посилається на те, що відповідачем не доведено факту того, що він власноручно писав письмову заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.

Також ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про витребування оригіналів доказів, в якому зазначає, що судом першої інстанції було безпідставно зірвано проведення судової почеркознавчої експертизи через умисне приховування відповідачем вільних зразків його підписів, а також не взяття достатніх експериментальних зразків його підпису прямо в залі судового засідання суду першої інстанції. Тому просить витребувати у ПАТ «Запоріжсталь» оригінали документів, що містять вільні зразки його підпису та знаходяться в особовій справі на підприємстві.

Від представника Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» Ніколенка М.М. на адресу апеляційного суду надійшли письмові пояснення. Зазначає, що ухвалами Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03.07.2025р., 06.08.2025р. по справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручено експертам Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту Міністерства юстиції України.

На вирішення експертам поставлені питання:

- чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у заяві про звільнення за власним бажанням від 02.09.2024р. позивачем у справі ОСОБА_1 чи іншою особою ?

- чи виконано рукописний текст на заяві про звільнення за власним бажанням від 02.09.2024р., а саме: «Прошу звільнити мене за власним бажанням 03.09.2024р.» ОСОБА_1 чи іншою особою ?

На виконання вимог суду ПАТ «Запоріжсталь» направило Шевченківському районному суду м. Запоріжжя оригінали документів для проведення судової почеркознавчої експертизи, а саме:

оригінал заяви ОСОБА_1 про його звільнення за власним бажанням від 02.09.2024р.;

оригінал наказу (розпорядження) № 1036 про припинення трудового договору від 03.09.2024р.;

оригінал пояснювальної записки ОСОБА_1 від 02.04.2024р.;

оригінал направлення на роботу від 27.12.2018р.;

оригінал заяви про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 07.11.2018р.

Зазначає, що усі вище перелічені оригінали документів містять зразки підпису та почерку ОСОБА_1 .

Також відповідачем було письмово роз`яснено суду першої інстанції про те, що заяви про надання відпусток ОСОБА_1 на підприємстві відсутні, оскільки позивач тривалий час перебував у простої і оформлення відпусток йому відбувалось шляхом повідомлень про надання відпусток та не вимагало написання власноручних заяв про надання відпусток, а заява про надання відпустки за власний рахунок до 03.09.2024р. позивачем не подавалась.

Таким чином, під час розгляду справи у суді першої інстанції ПАТ «Запоріжсталь» було надано всі наявні документи зі зразками підпису позивача для проведення судової почеркознавчої експертизи. Більше того, було додатково надано оригінал власноручної пояснювальної записки ОСОБА_1 від 02.04.2024р.

Разом з цим, 23.07.2025р. судовим експертом Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту Міністерства юстиції України Кононенко Д. до суду першої інстанції було направлено клопотання експерта № 828-25 про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення почеркознавчої експертизи, а саме:

- вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_1 в кількості 15 документів;

- експериментальних зразків підпису та почерку ОСОБА_1 в кількості 5-8 аркушів кожного виду;

- довідки про стан здоров`я ОСОБА_1 .

Після цього 12.01.2026р. до суду першої інстанції надійшло повідомлення судового експерта про неможливість надання висновку, у зв`язку з ненаданням експерту в повній мірі вільних зразків підпису та довідки про стан здоров`я ОСОБА_1 .

Отже, у даному випадку неможливість проведення експертом судової почеркознавчої експертизи не знаходиться в залежності від дій/бездіяльності ПАТ «Запоріжсталь», оскільки відповідачем були добровільно надані усі наявні зразки почерку та підпису позивача.

Також вказує, що під час розгляду справи судом першої інстанції неодноразово детально роз`яснювалось позивачеві причини неможливості виконання судовим експертом експертизи та зверталась увага позивача на необхідності надання ним витребуваних вільних зразків підпису для того, щоб провести судову експертизу. Однак, на пропозиції суду стосовно необхідності надання вільних зразків підпису, позивач відповідав відмовою.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 12 постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року, працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Отже, ст. 38 КЗпП України зобов`язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить, також за наявності інших поважних причин.

При цьому, за змістом ст. 38 КЗпП України право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує обов`язку роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави та сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини.

Аналогічний висновок викладно Верховним Судом у постанові від 10.10.2018 року у справі №359/2642/16-ц.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу 08.01.2019 року в ПАТ Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» в цех утримання непромислових об`єктів в якості кур`єра за строковим договором по 26.12.2019 року. Не зважаючи на те, що строк трудового договору закінчився 26.12.2019 року, ОСОБА_1 продовжував працювати на цьому підприємстві в якості кур`єра.

Починаючи з 27.12.2019 року трудові відносини між ОСОБА_1 та ПАТ Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» фактично тривали, і жодна зі сторін не вимагала їх припинення, тому в силу вимог ст. 39-1 КЗпП України дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

ОСОБА_1 працював в ПАТ Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» до звільнення за його заявою від 02.09.2024 року за власним бажанням з 03.09.2024 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначав, що 03.09.2024 року його звільнили з заводу, хоча трудовий договір з заводом був укладений до 26.12.2024 року. Йому подзвонили з заводу та сказали підійти до відділу кадрів, в якому видали йому трудову книжку, розрахунок заробітної плати при звільнені працівника за вересень 2024 року, а також наказ № 1036 про зупинення трудового договору. У трудовій книжці було написано, що позивач звільнився за власним бажанням, хоча він ніякої заяви про звільнення за власним бажанням не писав. В бюро пропусків забрали пропуск.

Позивач, стверджуючи, що він 02.09.2024 року не писав заяву про звільнення за власним бажанням та взагалі не заходив на територію підприємства, надав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та просив суд першої інстанції назначити перегляд автоматизованої системи обліку часу проходу на територію заводу 02.09.2024 р. по пропускам робітників цього заводу, а також перегляд системи відеоспостереження від 02.09.2024 року.

Представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначав, що звільнення було здійснено на підставі власноручно написаної 02.09.2024 року заяви ОСОБА_1 про його звільнення за власним бажанням з 03.09.2024 року. Заява була зареєстрована в Книзі реєстрації заяв про звільнення 02.09.2024 року. Представник відповідача додав копії заяви про прийняття на роботу ОСОБА_1 та наказу № 136 від 04.01.2019 року про прийом ОСОБА_1 на роботу; копії заяви ОСОБА_1 про звільнення і наказу № 1036 від 03.09.2024 р. про його звільнення; копію Книги реєстрації заяв на звільнення; копію трудової книжки ОСОБА_1 .

Отже, згідно матеріалів даної справи позивач подала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 03.09.2024, згідно викладених вище правових норм, на роботодавця покладало обов`язок звільнити працівника у визначений ним у заяві строк, а відтак, роботодавцем було правомірно проведено звільнення позивача на підставі його особистої заяви, про що було видано відповідний розпорядчий документ наказ № 1036 від 03.09.2024 року, з яким позивач ознайомився та отримав.

Вказані обставини свідчать про відсутність порушень з боку відповідача щодо здійснення процедури звільнення позивача на підставі ст. 38 КЗпП України, оскільки таке звільнення відбулось на підставі особисто поданої заяви позивача та у визначений самим позивачем строк, а відтак між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо звільнення позивача та саме з визначеної ним дати.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він не писав заяву про звільнення, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції за клопотанням позивача було призначено судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлено наступні питання:

- чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у заяві про звільнення за власним бажанням від 02.09.2024 року позивачем у справі ОСОБА_1 чи іншою особою?

- чи виконано рукописний текст на заяві про звільнення за власним бажанням від 02.09.2024 р., а саме «Прошу звільнити мене за власним бажанням 03.09.2024р.» ОСОБА_1 чи іншою особою?».

Виконання експертизи доручено експертам Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту Міністерства юстиції України.

12.01.2026 року до суду першої інстанції надійшло повідомлення Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту Міністерства юстиції України від 21.11.2025 р. № 1533/16-06/25, в якому зазначено наступне: «На Вашу ухвалу від 03.07.2025 направляємо повідомлення про неможливість надання висновку експерта № 828-25 від 03.11.2025 за результатами проведення первинної почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 336/5217/25».

В мотивувальній частині «ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НЕМОЖЛИВІСТЬ НАДАННЯ ВИСНОВКУ № 828-25 за матеріалами справи № 336/5217/25» зокрема зазначено: «У зв`язку із ненаданням на клопотання судового експерта в повній мірі вільних зразків підпису та довідки про стан здоров`я ОСОБА_1 , керуючись Законом України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 (із змінами та доповненнями), ЦПК України від 18.03.2004 (із змінами та доповненнями), «Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» (Наказ Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 із змінами та доповненнями) та «Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 (із змінами та доповненнями), повідомляємо про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи». В заключній частині «ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НЕМОЖЛИВІСТЬ НАДАННЯ ВИСНОВКУ № 828-25 за матеріалами справи № 336/5217/25» вказано: На підставі викладеного в мотивувальній частині повідомляємо про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи».

У мотивувальній частині «ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НЕМОЖЛИВІСТЬ НАДАННЯ ВИСНОВКУ № 828-25 за матеріалами справи № 336/5217/25» також було вказано, що у відповідності до нормативних актів «Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами… В п. 1.8 Науково-методичних рекомендацій вказано: «Як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису подаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні – у кількості не менше 5-8 аркушів».

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано вільних зразків в необхідній кількості, хоча він був ознайомлений з клопотанням експерта № 828-25 про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення почеркознавчої експертизи та був присутнім в судовому засіданні 06.08.2025 року, коли вирішувалося питання щодо постановлення ухвали за клопотанням експерта. Представник відповідача надав лише ті вільні зразки підпису ОСОБА_1 та тексту, виконаного ним, що були в розпорядженні адміністрації до відкриття цивільного провадження в справі - на оригіналі направлення на роботу з заявою про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 07.11.2018 р.

Позивач неодноразово пояснював суду першої інстанції, що він не має вільних зразків почерку та підпису, тобто суд не має можливості надати експерту вільні зразки буквеного або цифрового письма в необхідній кількості.

Суд першої інстанції також зазначив, що неотримання судовим експертом довідки про стан здоров`я ОСОБА_1 не впливає на рішення експерта, оскільки головною причиною неможливості надання висновку є ненадання в повній мірі вільних зразків підпису ОСОБА_1 .

Також в якості доказів ОСОБА_1 просив суд першої інстанції назначити перегляд автоматизованої системи обліку часу проходу на територію заводу 02.09.2024 р. по пропускам робітників цього заводу, а також перегляд системи відеоспостереження від 02.09.2024 року.

За письмовим повідомленням представника відповідача від 06.03.2026 здійснення перегляду відеоспостереження ПАТ «Запоріжсталь» від 02.09.2024 не є можливим, оскільки за стандартним налаштуванням відповідного програмного забезпечення передбачено зберігання відеоматеріалів протягом 30 днів.

Свідок ОСОБА_3 в суді першої інстанції пояснив, що обіймає посаду начальника цеху утримання непромислових об`єктів ПАТ Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь». ОСОБА_1 обіймав посаду кур`єра в цьому цеху на підставі строкових трудових договорів. 02.09.2024 ОСОБА_1 на території заводу написав заяву про звільнення за власним бажанням з 03.09.2024, яку свідок погодив своїм особистим підписом.

Отже, суд першої інстанції також виходив із того, що доводи позивача про його відсутність 02.09.2024 на території ПАТ «Запоріжсталь» спростовуються показаннями свідка ОСОБА_3 .

Крім того, судом апеляційної інстанції в порядку ч. 5 ст. 12 ЦПК України було роз`яснено ОСОБА_1 право надати апеляційному суду вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_1 (за можливості в кількості не менше 15 документів), виконаних в наближений до досліджуваного документа (заява про звільнення за власним бажанням від 02.09.2024 року) період; надати експериментальні зразки підпису та почерку ОСОБА_1 в кількості 5-8 аркушів кожного виду. Також апеляційний суд роз`яснив учасникам справи положення ст. 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі. У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (т. 2, а.с. 81).

ОСОБА_1 вільні зразки свого підпису та почерку, виконаних в наближений до досліджуваного документа період (заява про звільнення за власним бажанням від 02.09.2024 року) підпису та почерку апеляційному суду не надав.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так, оцінивши належність, допустимість і достовірність доказів, наданих сторонами, а також їх достатність і взаємний зв`язок між собою, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено факту того, що він не писав заяву про звільнення.

В постанові Верховного Суду від 27.02.2020 року по справі №560/898/16-ц зроблено висновок, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Стосовно доводів позивача щодо того, що районний суд безпідставно відхилив клопотання про допит свідка з його сторони - його матері ОСОБА_2 , яка могла підтвердити, що 02.09.2024 року він був дома, колегія суддів погоджується з висновком суду, що ОСОБА_1 не надав переконливих пояснень, чому клопотання про виклик свідка не було заявлено до або під час підготовчого судового засідання, а тому вказане клопотання позивача судом правильно залишено без розгляду.

Посилання у скарзі на те, що ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» не виконало ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03.07.2025 року, не надало ні до експертної установи, ні до суду першої інстанції документи, які необхідні для проведення експертизи, спростовані під час апеляційного перегляду. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог суду ПАТ «Запоріжсталь» направило суду першої інстанції оригінали документів для проведення судової почеркознавчої експертизи, а саме: оригінал заяви ОСОБА_1 про його звільнення за власним бажанням від 02.09.2024р.; оригінал наказу (розпорядження) № 1036 про припинення трудового договору від 03.09.2024р.; оригінал пояснювальної записки ОСОБА_1 від 02.04.2024р.; оригінал направлення на роботу від 27.12.2018р.; оригінал заяви про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 07.11.2018р. Додатково надано оригінал власноручної пояснювальної записки ОСОБА_1 від 02.04.2024р. Всі перелічені оригінали документів містять зразки підпису та почерку ОСОБА_1 .

Отже, під час розгляду справи у суді першої інстанції ПАТ «Запоріжсталь» було надано всі наявні документи зі зразками підпису позивача для проведення судової почеркознавчої експертизи, що було підтверджено представником ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» в суді апеляційної інстанції.

За своїм змістом інші доводи апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення додаткових доказів, а саме: виписка (довідка) з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 11.05.2026 року; консультативний висновок психіатра ЗОКЛ від 06.05.2026 року; довідка від сімейного лікаря КНК «Лівобережного центра первинної медико - санітарної допомоги № 2» ЗМР про огляд на дату обстеження від 11.05.2026 року; консультативний висновок окуліста НКП «Міська лікарня № 8» ЗМР від 16.03.2026 року. Мотивує клопотання тим, що вказані докази не були подані до суду першої інстанції, оскільки вони були ним отримані після ухвалення рішення та після подання апеляційної скарги.

Вирішуючи вказане клопотання ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Нормою, яка закріплена в п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено: «Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні…

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів».

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20)).

Враховуючи, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 11 березня 2026 року виписка (довідка) з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 11.05.2026 року; консультативний висновок психіатра ЗОКЛ від 06.05.2026 року; довідка сімейного лікаря КНК «Лівобережного центра первинної медико - санітарної допомоги № 2» ЗМР про огляд на дату обстеження від 11.05.2026 року; консультативний висновок окуліста НКП «Міська лікарня № 8» ЗМР від 16.03.2026 року, - не існували, це виключає можливість прийняття вказаних доказів судом апеляційної інстанції у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання скаржником таких доказів.

А відтак, клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Також Швидкий І.В. подав до суду апеляційної інстанції клопотання про витребування оригіналів доказів, просить витребувати у ПАТ «Запоріжсталь» оригінали документів, що містять вільні зразки його підпису та знаходяться в особовій справі на підприємстві.

Як зазначалося вище, під час розгляду справи у суді першої інстанції ПАТ «Запоріжсталь» було надано всі наявні документи зі зразками підпису позивача для проведення судової почеркознавчої експертизи, що було підтверджено представником ПАТ ЗМК «Запоріжсталь» і в суді апеляційної інстанції. Отже, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки всі наявні у відповідача документи зі зразками підпису ОСОБА_1 були надані представником ПАТ «Запоріжсталь» до суду.

Стосовно проведення судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

Причиною неможливості проведення вказаної експертизи є ненадання в необхідній кількості вільних зразків підпису ОСОБА_1 . Позивачем не надано суду першої інстанції в необхідній кількості вільних зразків, хоча він був ознайомлений з клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення почеркознавчої експертизи, та був присутнім в судовому засіданні 06.08.2025 року, коли вирішувалося питання щодо постановлення ухвали за клопотанням експерта.

Як зазначалося вище, позивач неодноразово пояснював суду першої інстанції, що він не має вільних зразків почерку та підпису, тобто суд не має можливості надати експерту вільні зразки буквеного або цифрового письма в необхідній кількості.

Не надав ОСОБА_1 вільні зразки свого підпису та почерку, виконаних в наближений до досліджуваного документа період (заява про звільнення за власним бажанням від 02.09.2024 року) і апеляційному суду.

За вказаних обставин колегія суддів не знаходить підстав для призначення судової почеркознавчої експертизи.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 18 постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів було перевірено підстави проведення звільнення позивача та відповідність здійснення процедури звільнення вимогам законодавства, та встановлено відсутність порушень з боку відповідача у процедурі звільнення позивача на підставі ст. 38 КЗпП України, оскільки таке звільнення відбулось на підставі особисто поданої ним заяви, та у визначений самим позивачем строк, а відтак відповідало його волевиявленню, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо поновлення на роботі є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також суд першої інстанції правильно виснував, що оскільки не було встановлено порушення трудових прав ОСОБА_1 та йому відмовлено у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, то і вимоги про відшкодування моральної шкоди, яке є похідними від наявності встановленого порушення трудових прав, задоволенню не підлягають.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 28 липня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Р.В. Мінгазов

Е.А. Онищенко