Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №522/12006/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/12006/26

Категорія: 113020200Головуючий у суді І інстанції: Домусчі Л. В. місце ухвалення: м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

при секретарі Вишневській А. В.

за участю сторін:

представника ГУ ДМС України в Одеській області – Саркісяна А. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою адвокатки Портної Уляни Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2026 року у справі за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України

В С Т А Н О В И В:

26 червня 2026 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – ГУ ДМС України в Одеській області) звернулось до суду першої інстанції з позовом до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просило затримати його, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 25.12.2026 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Обґрунтовуючи наведені вимоги, ГУ ДМС України в Одеській області указувало, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України знаходиться нелегально, не має дійсного паспортного документа або документа, який дає право на виїзд з України, відсутні документи на проживання в Україні. Він не має законного, постійного джерела доходів, не може забезпечувати власні потреби, через що, з метою отримання грошових коштів, може вчиняти злочини проти власності, чим завдати істотної шкоди охоронюваним інтересам держави та громадянам.

Посилаючись на вимоги частини 1 статті 289 КАС України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2026 року позов задоволено.

Суд затримав громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком до 25.12.2026 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, покликаючись, в апеляційній скарзі, на його незаконність та необґрунтованість, адвокатка Портна У. О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , просить змінити рішення суду першої інстанції, застосувавши до ОСОБА_1 менш суворий захід, не пов`язаний з триманням у пункті тимчасового перебування іноземців, а саме: взяття на поруки підприємством, установою чи організацією або зобов`язання внести заставу, з покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 4 статті 289 КАС України.

Також адвокатка просить вирішити питання про негайне звільнення ОСОБА_1 з пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, у зв`язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції.

Мотиви апеляційної скарги складаються з наступного.

По-перше, на думку скаржниці, позивач, звертаючись з позовом щодо затримання відповідача та поміщення його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі – ПТПІ), не зазначив чому не розглянув інші альтернативні механізми забезпечення видворення – поруку або заставу, а суд першої інстанції, приймаючи рішення, не розглянув можливість застосування до відповідача більш м`яких та альтернативних механізмів забезпечення примусового видворення, окрім поміщення до ПТПІ.

По-друге, позивач не довів наявності реального ризику ухилення або втечі ОСОБА_1 . Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 повідомив свої анкетні дані, надав пояснення, підтвердив адресу проживання, надав інформацію про своїх родичів, не заперечував факту перебування в Україні та прямо заявив про готовність самостійно виїхати до третьої країни. Тобто, поведінка відповідача свідчить не про ухилення, а про готовність співпрацювати.

По-третє, суд першої інстанції не врахував міцні соціальні, сімейні та особисті зв`язки ОСОБА_1 з Україною.

Так, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 пояснював про своє тривале проживання в м. Одесі, навчання в Одесі, знання української мови, наявність матері, дідуся-громадянина України та тітки, які проживають в Україні.

Також матеріали справи містять документи, що підтверджують: здобуття ОСОБА_1 повної загальної середньої освіти в м. Одесі; наявність у нього РНОКПП, зареєстрованого в Україні; народження його матері в м. Одесі; наявність родинного зв`язку з дідусем-громадянином України; фактичний зв`язок сім`ї відповідача з Україною. Вказані обставини мають істотне значення для справи, оскільки вони спростовують ризик втечі та підтверджують, що центр життєвих інтересів ОСОБА_1 знаходиться саме в Україні. ОСОБА_1 фактично з дитинства проживає в Україні, навчався в українському закладі освіти, має в Україні близьких родичів, володіє українською мовою та не має стабільних соціальних зв`язків у Російській Федерації. Суд першої інстанції формально перелічив частину цих обставин, однак не надав їм належної правової оцінки. Такі обставини безпосередньо впливають на питання пропорційності затримання, можливості застосування менш суворого заходу та оцінки ризику ухилення. Їх фактичне ігнорування свідчить про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

По-четверте, суд не врахував готовність ОСОБА_1 самостійно виїхати до третьої країни. ОСОБА_1 у судовому засіданні прямо повідомив, що готовий самостійно виїхати за межі України до третьої країни, однак просить не повертати його до Російської Федерації. Ця обставина має істотне значення, оскільки вона прямо спростовує висновок суду про небажання апелянта залишати територію України. Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що апелянт не заперечував необхідність врегулювання свого статусу або виїзду, а навпаки – висловив готовність виїхати самостійно, але не до країни громадянської належності.

По-п`яте, рішення ГУ ДМС України в Одеській області про примусове видворення має ознаки формального та шаблонного рішення. Затримання ОСОБА_1 було застосовано для забезпечення виконання рішення ГУ ДМС України в Одеській області №5101100100000886 від 25.06.2026 про примусове видворення. Однак, указане рішення ДМС має очевидні ознаки формальності та шаблонності. Зокрема, у тексті рішення ДМС міститься посилання на іншу особу – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, в адміністративному позові ГУ ДМС України в Одеській області також наявні фрагменти, які не стосуються ОСОБА_1 , зокрема посилання на громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_3 .

На думку адвокатки, ці обставини свідчать про те, що матеріали готувалися формально, шаблонно, без належної індивідуальної оцінки обставин справи саме ОСОБА_1 .

По-шосте, адвокатка вважає, що суд першої інстанції не дослідив ризики повернення її довірителя до Російської Федерації. ОСОБА_1 у судовому засіданні прямо повідомив, що просить не повертати його до Російської Федерації. Водночас, суд першої інстанції обмежився формальним посиланням на те, що матеріали справи не містять доказів переслідування апелянта в країні походження.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін.

Адвокатка Портна У. О. в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилась, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що співробітниками ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, в рамках проведення операції під умовною назвою «Мігрант», 25.06.2026 на вул. Тараса Кузьміна, 33 у м. Одесі, виявлено особу, який назвався на анкетні дані громадянином РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідача було запрошено до Управління міграційного контролю протидії нелегальної міграції та реадмісії ГУ ДМС України в Одеській області, за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33, для з`ясування обставин законності перебування на території України.

З метою з`ясування обставин правопорушення, відповідно до частини 2 статті 263 КУпАП, на підставі протоколу про адміністративне затримання серії МОД №000401, ОСОБА_1 25.06.2026 о 15:30 год. затримано.

У результаті проведеної перевірки щодо законності перебування на території України, а також за інформацією з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (далі – система Аркан), встановлено, що громадянин РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України, легально, 06.09.2019, через контрольно-пропускний пункт «Кучурган», на підставі паспортного документу громадянина РФ для виїзду за кордон на його ім`я, № НОМЕР_1 з терміном дії з 17.11.2016 по 17.11.2021.

25.06.2026, за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме: перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 203 КУпАП, стосовно громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення від 25.06.2026 серії ПР МОД №013093 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 25.06.2026 серії ПН МОД №013185 відповідач притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн.

Далі, 25.06.2026 ГУ ДМС України в Одеській області прийняло рішення №5101100100000886 про примусове видворення з України громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дане рішення про примусове видворення відповідач не оскаржував.

26.06.2026 ГУ ДМС України в Одеській області звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з даним позовом про затримання ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 25.12.2026 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наявні, визначені в частині 1 статті 289 КАС України, підстави, для затримання відповідача, з метою забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців.

Суд першої інстанції акцентував увагу, що відповідач перебуває на території України без дійсних документів, що посвідчують його особу, з перевищенням передбаченого законодавством строку перебування на території України іноземних громадян та не має внутрішнього паспорту громадянина РФ, що є підставою його затримання з метою ідентифікації та примусового видворення за межі території України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Частина 11 статті 289 КАС України передбачає, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Згідно пп. f п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства за наявності обґрунтованих підстав вважати, що відповідна особа, стосовно якої прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію:

- ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення;

- перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

- якщо існує ризик його (її) втечі;

- у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

При цьому, указані умови можуть існувати в сукупності або окремо. Існування хоча б однієї умови дає підстави суду ухвалити рішення про затримання іноземця або особи без громадянства.

Так, основним доводом апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не розглянув альтернативні заходи забезпечення примусового видворення такі як поруку або заставу.

Відповідаючи на такий довід, колегія суддів виходить з такого.

Частина 5 статті 289 КАС України передбачає, що взяття на поруки підприємством, установою чи організацією полягає у наданні уповноваженими особами підприємства, установи чи організації, яких суд вважає такими, що заслуговують на особливу довіру (поручителями), письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання іноземцем або особою без громадянства покладених на нього (неї) обов`язків відповідно до частини четвертої цієї статті і зобов`язуються за потреби доставити його (її) до суду чи органу (підрозділу), який подав позов.

Відповідно до частини 6 статті 289 КАС України внесення застави полягає у внесенні іноземцем, особою без громадянства або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами частини 7 статті 289 КАС України розмір застави визначається судом з урахуванням майнового та сімейного стану іноземця або особи без громадянства у межах від п`ятдесяти до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та вноситься на спеціальний рахунок, визначений частиною шостою цієї статті, протягом п`яти робочих днів з дня ухвалення судом рішення про внесення застави.

Водночас, колегія суддів указує, що для застосування таких заходів як порука або застава іноземець повинен проявити ініціативу з цього приводу та зазначити, яке підприємство, установа чи організація може взяти його на поруку, а також має заявити про можливість внесення застави.

Однак, матеріали справи не містять доказів, що відповідач заявляв суб`єкту владних повноважень або суду про можливість взяття його на поруки або внесення застави.

У зв`язку з цим, відповідні доводи апеляції колегією суддів не приймаються.

Наступним доводом апеляції є те, що позивач не довів наявності реального ризику ухилення або втечі ОСОБА_1 .

Відповідаючи на даний довід апеляції, колегія суддів виходить з такого.

Як свідчать обставини справи, дозволений строк перебування на території України у громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закінчився ще в грудні 2021 року, тобто відповідач вже більше чотирьох років перебуває на території України нелегально, ухиляється від виїзду з України до країни походження або третьої країни після закінчення встановленого терміну перебування в Україні.

Крім того, ОСОБА_1 надав копію свого закордонного паспорту № НОМЕР_1 виданого 17.11.2016, строк дії якого закінчився ще 17.11.2021.

За таких умов, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про його примусове видворення.

До того ж, слід зазначити, що відповідач притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 203 КУпАП (порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства), проживав на території України без документів на право проживання в Україні, що також свідчить про можливість його ухилення від виконання рішення про його примусове видворення.

Посилання адвокатки Баранова К. А. на його міцні соціальні, сімейні та особисті зв`язки з Україною не свідчать про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

Також суд апеляційної інстанції не приймає посилання адвокатки на готовність ОСОБА_1 самостійно виїхати до третьої країни, оскільки, як вже було вказано вище, він з грудня 2021 року перебуває на території України нелегально та за цей час самостійно територію України не покинув.

Щодо виявлених помилок в рішенні ГУ ДМС України в Одеській області про примусове видворення, то колегія суддів вважає, що такі помилки не впливають на розгляд справи за позовом міграційного органу про затримання особи з метою ідентифікації та примусового видворення. Тим більше, що рішення ГУ ДМС України в Одеській області про примусове видворення відповідач не оскаржував.

Щодо не дослідження судом першої інстанції ризиків повернення ОСОБА_1 до Російської Федерації, колегія суддів указує, що ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції відповідач не надав жодних пояснень та доказів його переслідування в країні походження.

У зв`язку з цим, колегія суддів відхиляє відповідні доводи скаржника.

В апеляційній скарзі адвокатка також звертає увагу на те, що суд першої інстанції не обґрунтував необхідність саме шестимісячного строку затримання її довірителя.

Колегія суддів, відповідаючи на такий довід, звертається до положень частини 11 статті 289 КАС України, яка встановлює, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.

Тобто, задовольняючи позов про затримання іноземця або особи без громадянства, у суду немає можливості зменшувати встановлений, частиною 11 статті 289 КАС України, строк у шість місяців.

Дискреція суду з`являється у разі продовження строку тримання іноземця або особи без громадянства в ПТПІ, оскільки загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Інших доводів, які б могли свідчити про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави, відповідно до статті 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвокатки Портної Уляни Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2026 року у справі за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик