Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №400/5453/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5453/26

Категорія: 600010000Головуючий у суді І інстанції: Мороз А. О. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача – Міністерства оборони України

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо поновлення його на військовому обліку;

- зобов`язати внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку з 02.02.2017.

15 червня 2026 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, в якій просив:

- зупинити дію рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік;

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 , Міністерству оборони України вчиняти будь-які дії спрямовані на реалізацію рішення про взяття ОСОБА_1 на військовий облік, у тому числі, направлення на проходження військово-лікарської комісії, призову на військову службу під час мобілізації та інші дії, пов`язані з виконанням військового обов`язку.

Обґрунтовуючи дану заяву про забезпечення позову позивач зазначає, що у грудні 2025 року відповідач вчинив ряд дій, що свідчать про фактичне повторне взяття його на військовий облік, зокрема: вручено повістку №5661704 від 02.12.2025 для проходження медичного огляду, складено протокол про адміністративне правопорушення №488 від 02.12.2025 та здійснювались дії щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, на думку позивача, дії ІНФОРМАЦІЯ_3 свідчать про визнання його військовозобов`язаним та спрямовані на реалізацію заходів мобілізації щодо нього. Враховуючи те, що відповідач безпідставно ігнорує правовий статус виключеної з військового обліку особи, ризик призову позивача не є гіпотетичним, а має реальний характер.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні такої заяви, суд першої інстанції виходив із того, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, на чому наголошує позивач у заяві про забезпечення позову, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

На думку суду першої інстанції, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Суд першої інстанції вважав, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову (зупинення дії рішення щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік) фактично призведе до вирішення спору по суті позовних вимог та надання оспорюваним діям правової оцінки, що є неприпустимим і порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (стаття 9 КАС України).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржив його, покликаючись в апеляції на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Скаржник просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Також в апеляції скаржник заявив альтернативні вимоги забезпечення даного позову, у разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про надмірність заявленого способу.

Так, просить застосувати часткове забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №400/5453/26:

- направляти ОСОБА_1 на проходження військово-лікарської комісії;

- оформлювати щодо нього мобілізаційні розпорядження;

- вчиняти дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації;

- вчиняти інші дії, спрямовані на фактичну реалізацію спірного статусу ОСОБА_1 як військовозобов`язаного.

Мотиви апеляційної скарги полягають у такому.

По-перше, скаржник вважає, що суд першої інстанції фактично ототожнив попередню оцінку очевидних ознак протиправності з остаточним вирішенням спору по суті, чим звів нанівець зміст пункту 2 частини 2 статті 150 КАС України.

Скаржник указує, що у цій справі очевидність ознак протиправності полягає у тому, що позивач був виключений з військового обліку у 2017 році, відповідні правовідносини були припинені, а відповідач без наявності прямої законодавчої підстави фактично поновив позивача на військовому обліку, почав викликати його повістками, направляти на проходження медичного огляду та застосовувати процедури, властиві саме до військовозобов`язаних.

По-друге, суд першої інстанції не оцінив, чи зможе позивач реально поновити свої права в межах цієї справи без нових судових проваджень, якщо відповідач продовжить реалізацію оскаржуваного статусу позивача як військовозобов`язаного.

По-третє, на думку скаржника, направлені повістки, протокол та виклики до ТЦК та СП підтверджують реальний, а не гіпотетичний ризик.

У звичайній ситуації повістка може розглядатися як засіб оповіщення військовозобов`язаного. Проте у цій справі ключовим є те, що позивач не є особою, яка добровільно чи правомірно перебуває на військовому обліку. Позивач був виключений з військового обліку у 2017 році, а сам предмет спору полягає у незаконності його фактичного поновлення на військовому обліку.

Тому, на думку скаржника, вручення позивачу повістки, направлення його на медичний огляд, складення протоколу про адміністративне правопорушення та повторний виклик до ТЦК та СП є не нейтральними організаційними діями, а прямим проявом реалізації спірного правового статусу позивача як військовозобов`язаного.

По-четверте, скаржник указує, що заявлені заходи не є вирішенням спору по суті. Забезпечення позову завжди тимчасово впливає на спірні правовідносини, однак це не означає вирішення спору по суті. У разі задоволення заяви про забезпечення позову суд не визнає дії суб`єкта владних повноважень остаточно протиправними та не вирішує питання про обов`язок внесення відомостей до реєстру. Суд лише тимчасово зберігає становище, яке існувало до активної реалізації Відповідачем спірного статусу Позивача як військовозобов`язаного.

По-п`яте, у цій справі позивач не просить зупинити наказ або розпорядження командира військової частини, віддане військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, позивач не є військовослужбовцем, а предметом спору не є виконання наказу командира військової частини. Предметом спору є правомірність дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо фактичного поновлення позивача на військовому обліку після його попереднього виключення з такого обліку. Заявлені заходи забезпечення позову спрямовані не на втручання в бойове управління, не на зупинення військового наказу та не на обмеження повноважень командира військової частини, а виключно на тимчасове припинення реалізації відповідачем спірного статусу позивача як військовозобов`язаного.

Отже, скаржник вважає, що заявлені заходи забезпечення позову є тимчасовими, пропорційними та спрямовані виключно на збереження становища позивача до вирішення спору по суті.

Відповідач та третя особа не скористались правом звернення до суду апеляційної інстанції з відзивом на апеляційну скаргу.

Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про її розгляд за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 1 статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно з частинами 1, 4, 5 та 6 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування:

- або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

- або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, в якій зазначено, зокрема, що судам необхідно враховувати, що, згідно з ч. 3 та 4 ст. 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №640/6315/19.

Так, у цій справі позивач оспорює правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо поновлення його на військовому обліку.

Колегія суддів ураховує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Так, з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.

Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує порушенням закону щодо поновлення його на військовому обліку.

Утім, колегія суддів зауважує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності дій відповідача та обставин заявлених позивачем порушень, оскільки встановлення ознак протиправності є фактично вирішенням спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Розгляд справи по суті – це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову – це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення. Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 07 квітня 2020 року у справі №826/13413/18.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

У своїй заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти будь-які дії спрямовані на реалізацію рішення про взяття ОСОБА_1 на військовий облік, у тому числі, направлення на проходження військово-лікарської комісії, призову на військову службу під час мобілізації та інші дії, пов`язані з виконанням військового обов`язку.

Однак, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідача є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

При цьому, колегія суддів розглядаючи доводи апеляційної скарги підкреслює, що сама лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову, оскільки буде порушено імперативну норму пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваній ухвалі, з огляду на необґрунтованість, неспівмірність і неадекватність вимог позивача щодо забезпечення позову у цій справі та відсутність підстав для задоволення поданої заяви.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частина 2 статті 328 КАС України передбачає, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Ураховуючи, що суд першої інстанції відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову, дана постанова суду апеляційної інстанції у касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 243, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик