Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №420/7854/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7854/26

Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 травня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2026р. ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо незарахування ОСОБА_1 періоду роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. до страхового стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. до страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії та перерахувати пенсію починаючи з 21.01.2026р.;

- стягнути з ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1065грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що з 1.04.2025р. вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003р. №1058-ІУ.

Позивачка зазначила, що з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. (по дату останнього перерахунку пенсії згідно з розрахунком стажу) вона працює в Комунальній установі «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради (правонаступником є Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради) на посадах молодшої медичної сестри. Згідно зі ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Позивачка вважає, що пенсійним органом протиправно періоди її роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р., які загалом становить 12 років 11 місяці 18 днів, зараховано до її стажу в одинарному розмірі.

На підставі вказаного, 21.01.2026р. позивачка звернулась із заявою до ГУ ПФУ в Одеській області, в якій вона просила зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. в подвійному розмірі відповідно до ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Проте, пенсійний орган своїм листом від 20.02.2026р. повідомив, що пенсію розраховано відповідно до чинного законодавства. Для здійснення перерахунку та виплати пенсії, з урахуванням при її обчисленні періодів роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. до страхового стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії немає підстав.

Позивачка вважає вказані дії ПФУ протиправними та незаконними, у зв`язку із чим звернулася до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7 травня 2026р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо незарахування ОСОБА_1 періоду роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. до її страхового стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. до її страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії та здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру пенсії та її виплату, починаючи з 21.01.2026р., з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1 064,96грн.

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Одеській області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки в подвійному розмірі при призначенні пенсії та в подальшому при перерахунку пенсії період її роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. - на посадах молодшої медичної сестри КУ «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради (правонаступник – КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради, оскільки в даному випадку наявні усі законні підстави для такого зарахування.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду справи, що з 1.04.2025р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003р. №1058-ІУ (надалі - Закон №1058).

З 13.04.2012р. по 31.03.2025р. (по дату останнього перерахунку пенсії згідно з розрахунком стажу) позивачка працює в КУ «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради (правонаступником є КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради) на посадах молодшої медичної сестри.

Вважаючи, що відповідачем протиправно періоди роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р., які загалом становить 12 років 11 місяці 18 днів, зараховано до стажу в одинарному розмірі, позивачка 21.01.2026р. звернулась із заявою до ГУ ПФУ в Одеській області, в якій просила зарахувати до страхового стажу періоди її трудової діяльності з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. в подвійному розмірі відповідно до ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».

Однак, пенсійний орган своїм листом від 20.02.2026р. повідомив про те, що пенсію позивачки розраховано відповідно до чинного законодавства. Для здійснення перерахунку та виплати пенсії, з урахуванням при її обчисленні періодів роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. до страхового стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії немає підстав.

Позивачка, вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ щодо незарахування періоду роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. до її страхового стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії, звернулася до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій ГУ ПФУ в Одеській області у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003р. №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV).

Приписи ст.4 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним

громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів

споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є ЗУ «Про пенсійне

забезпечення» від 5.11.1991р. №1788-ХІІ (надалі-Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Положеннями ст.24 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV передбачено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У той же час, відповідно до частини 2 цієї ж статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Положеннями ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» №1788 (надалі – Закон №1788) передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Приписами ст.7 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Спільним листом від 29.12.2005р. №625/0/15-05/039-6, №10.01.09/2606, №16918/02-20 Мінпраці та соцполітики, МОЗ та ПФУ надано роз`яснення, що згідно із Законом України “Про внесення змін до ст.60 Закону № 1788-ХІІ” від 10.07.2003 час роботи, зокрема в інфекційних закладах (відділеннях) та психіатричних закладах охорони здоров`я зараховуються до стажу роботи у подвійному розмірі.

Із роз`яснень МОЗ України №05.03-18-54/973 від 27 січня 2010р. слідує, що «інфекційний заклад (відділення)» це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто бактеріологічна лабораторія).

Окрім того, Інструкція по санітарно-епідеміологічному режиму і охороні праці персоналу інфекційних лікарень (відділень), затверджена наказом МОЗ СРСР №916 від 4.08.1983р., що діє на території України згідно вказівки МОЗ України №165 від 23.05.1996, призначена для головних лікарів і персоналу інфекційних лікарень інфекційних відділень, а також для працівників санітарно-епідеміологічних та дезинфекційних станцій, та містить ідентичні вимоги і норми щодо режиму та охорони праці працівників інфекційних лікарень (відділень), бактеріологічних і вірусологічних інфекційних лікарень та бактеріологічних лабораторій, що обслуговують інфекційні відділення лікарень.

Пунктом 1.1 Перелік закладів охорони здоров`я, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002р. №385, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 листопада 2002р. за №892/7180, як заклад охорони здоров`я визначено, зокрема, інфекційну лікарню.

Отже, КУ «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради в період з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. була призначена для надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, і в розумінні ст.60 Закону №1788-ХІІ є повноцінним інфекційним закладом охорони здоров`я.

За правилами ст.60 Закону №1788-ХІІ та в силу приписів пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV період роботи у інфекційному закладі підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, у яких суди дійшли висновку про правомірність зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом №1058-IV.

Крім того, за правилами п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення ЗУ «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення", в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за перерахунком пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.

При цьому, редакція ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час, а ст.24 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не скасовує ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.

Відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З огляду на викладене, передбачене ст.60 Закону №1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов`язано із набранням чинності Закону №1058-IV.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.12.2018р. по справі №310/385/17 (2-а/310/47/17), у постанові від 23.01.2019р. по справі №485/103/17, у постанові від 4.12.2019р. по справі №689/872/17 та у постанові від 27.02.2020р. по справі №462/1713/17, у постанові від 22.12.2021р. у справі №688/2916/17.

Судова колегія зазначає, що в постанові від 3.11.2021р. по справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення», вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини.

Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.04.2022 року у справі № 214/3705/17.

Приписами ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Положеннями ст.48 Кодексу законів про працю України, пунктом 1 розділу «Загальні положення» Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (надалі – Постанова КМУ №637) та пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі – наказ Мінсоцполітики № 58), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як вбачається із матеріалів справи, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 17.11.1989р. позивачка працювала: З 13.04.2012 по 31.03.2025 роки (по дату останнього перерахунку пенсії згідно з розрахунком стажу) роки працює в Комунальній установі «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради (правонаступником є Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради) на посадах молодшої медичної сестри, що підтверджується записами №13.

Судова колегія звертає увагу на те, що записи трудової книжки не містять виправлень, підправлень або ж нечітких даних, та не оскаржуються пенсійним органом.

Положеннями п.3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Разом з тим, особливий характер виконуваної роботи позивачки підтверджується пільговою довідкою від 27.04.2022р. №214 виданої комунальним некомерційним підприємством «Міська клінічна інфекційна лікарня», яка наявна у матеріалах пенсійної справи. У вказаній довідці міститься інформація, що Позивачка прийнята на посаду молодшої медичної сестри (Наказ №36-к від 13.04.2012 p.) та виконує обов`язки по дату видачі довідки.

Також вказані накази по результатам атестації робочих місць: наказ №50-6 від 9.05.2008p; наказ №43 від 8.02.2013р.; наказ №67 від 22.01.2018р., і те, що характер виконуючих робіт та умови праці після останньої атестації не змінилися. Первинна атестація відбулася в 1995 році.

Аналізуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що факт роботи позивачки у спірний період з 16.08.2019р. по 30.04.2025р. у зазначених умовах на посаді молодшої медичної сестри в комунальній установі «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради чітко підтверджується записами Трудової книжки позивачки та пільговою довідкою від 27.04.2022р. №214.

Пунктом 9 Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №13-1 від 30.07.2015р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015р. за №991/27436 (надалі – Порядок № 13-1), чітко визначено, що органи Пенсійного фонду не мають права вимагати від заявника надання документів, інформації або вчинення дій, надання або здійснення яких не передбачено законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відповідні відносини, або які знаходяться в розпорядженні (віднесені до компетенції) відповідного органу Пенсійного фонду.

Умови зарахування стажу роботи в подвійному розмірі для окремих категорій працівників чітко визначено ст.60 закону №1788-ХІІ. Будь-яких додаткових умов законодавством не визначено.

Додаткові умови для обчислення спеціального (пільгового) стажу передбачено також лише для певних категорій працівників. Це стосується призначення пенсій за вислугу років, за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та Списком № 2 тощо.

При розгляді документів, поданих позивачкою для призначення пенсії та в подальшому при перерахунках пенсії відповідачем порушено окремі приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. (надалі - Порядок №22-1).

Так, відповідно до п.36 Порядку №22-1, в редакції, чинній на дату призначення пенсії позивачці, орган, що призначає пенсію, надає роз`яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

Згідно з ч.3 ст.44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Приписами п.38 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до пп.2 та 5 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014р. №28-2, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015р. за №40/26485 (надалі – постанова ППФУ №28-2), Головне управління Фонду має право, зокрема:

- отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань;

- проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.

Тобто, пенсійний орган, наділений повноваженням проводити перевірку поданих документів, однак в даному випадку не здійснив жодних відповідних заходів, діючи формально та без дотримання приписів нормативно-правових актів, що регламентують порядок та умови пенсійного забезпечення громадян.

Отже, судова колегія вважає, що пенсійний орган розглядаючи подані позивачкою документи при наявності відповідних повноважень та обов`язків відповідно до частини 3 статті 44 Закону № 1058, № 1058-IV, пункту 36 Порядку 22-1, підпунктів 2 та 5 пункту 6 Порядку № 28-2, або не у повному обсязі дослідив, або взагалі не досліджував відомості, які б могли підтвердити право позивачки на обчислення в подвійному розмірі відповідного стажу її роботи на посадах анестезіологічної служби.

В даному випадку доводи позивачки повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду щодо бездіяльності органів Пенсійного фонду України за наявності правових підстав здійснювати перевірки поданих документів, викладеною у постановах від 30.09.2019р. у справі №638/18467/15-а, від 6.11.2019р. у справі №352/819/16-а та від 20.01.2021р. у справі №588/647/17.

Як судом встановлено, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», не пов`язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 1 січня 2004р.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року у справі № 462/1713/17, від 11.12.2018 року у справі № 310/385/17, від 23.01.2019 року у справі № 485/103/17, від 04.12.2019 року у справі № 689/872/17 та від 04.12.2019 року у справі № 689/872/17, а також з правовою позицією, викладеною у постановах П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі № 420/2723/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 420/5817/22, від 13 червня 2023 року у справі № 420/11527/22, від 29 червня 2023 року у справі № 420/7646/22, від 14 липня 2023 року у справі № 420/3502/23, від 05 жовтня 2023 року у справі № 420/7634/23, від 24 жовтня 2023 року у справі № 420/9544/23.

Верховний суд, зокрема зазначив, що ч.3 ст.24 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Однак, нормами пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Аналізуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмежень щодо застосування статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» під час обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також не скасовує та не зупиняє дію статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Враховуючи вищевикладене, а також на підставі приписів ст.60 Закону №1788- XII, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що пенсійний орган протиправно не зарахував до страхового стажу позивачки в подвійному розмірі при призначенні пенсії та в подальшому при перерахунку пенсії період роботи з 13.04.2012р. по 31.03.2025р. - на посадах молодшої медичної сестри Комунальної установи «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради (правонаступник - Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради).

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 травня 2026р. – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук