Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №400/12992/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12992/25

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,

повний текст судового рішення

складено 20.05.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови від 16.09.2025 № 37504/Ж5/15-32-06/36881089-ДПС/ТД-ФС, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування постанови Південного Міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі – відповідач) про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.09.2025 року № 14187/Ж5/14/29/07/3287909489-ДПС, якою на позивачку накладено штраф у розмірі 80000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що за наслідками фактичної перевірки позивача Головним управлінням ДПС в Миколаївській області було складено Акт фактичної перевірки від 25.08.2025 у якому зазначено про допущення нею без укладення трудового договору до роботи ОСОБА_2 , яка фактично виконувала обов`язки продавця в магазині позивачки, чим допущено порушення вимоги статті 24 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). На підставі вищенаведеного акта відповідач прийняв постанову від 25.09.2025 № 14187/Ж5/14/29/07/3287909489-ДПС про накладення на позивачку штрафу у розмірі 80000,00 гривень, яка є протиправною, оскільки ОСОБА_2 працювала не у позивача, а у ФОП ОСОБА_3 , яка здійснює свою підприємницьку діяльність в одному з нею приміщенні. У день перевірки обов`язки продавця у неї виконувала ОСОБА_4 , яка працевлаштована на підставі наказу про прийняття на роботу від 27.12.2017 № 1-МОВ. Також позивач стверджує, що відповідач порушив процедуру розгляду справи відносно неї, оскільки вона жодного запрошення на розгляд справи про накладення штрафу не отримувала.

У відзиві на позовну заяву від 19.12.2025 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволені відмовити у повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що на адресу відповідача надійшов лист Головного управління ДПС в Миколаївській області від 27.08.2025 з копією акту перевірки від 25.08.2025, складеного за результатами фактичної перевірки позивачки. Цим актом було встановлено використання позивачкою праці найманої особи без належного оформлення трудових відносин та неподання повідомлення про прийняття працівника на роботу до органів Державної податкової служби. Листом № від 03.09.2025 ПД/3.2/8335-25 відповідач направив позивачці повідомлення про початок адміністративного провадження, як особі, стосовно якої ініційовано адміністративне провадження на її юридичну адресу. Повідомлення направлено поштою, та було повернуто за закінченням терміну зберігання. За таких обставин, на підставі вищенаведеного акта згідно зі статтею 265 КЗпП України відповідач правомірно прийняв оскаржувану постанову про накладення на позивачку штрафу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, тобто 80000,00 гривень.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення відповідає критерію обґрунтованості, оскільки в пункті 4.2 Акта фактичної перевірки від 25.08.2025 позивач особистим підписом засвідчила відсутність заперечень до нього, тобто своїми особистими підписами підтвердили, що 15.08.2025 ОСОБА_5 перебувала у трудових правовідносинах з позивачем.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_5 не є її працівником. Жодних розрахункових операцій щодо товару, який належить позивачу, нею не здійснювалось. Позивач не була присутня на початку перевірки, а тому їй не відомо за яких обставин та якими мотивами керувались представники контролюючого органу при врученні направлення на проведення перевірки та копії наказу про проведення перевірки особі, яка не має до позивача жодного відношення. Зазначає, що нею надано суду документальне підтвердження того, що ОСОБА_2 працювала продавцем за адресою АДРЕСА_1 , однак не у неї, а у ФОП ОСОБА_3 , яка здійснює свою підприємницьку діяльність в одному приміщенні за цією ж адресою, що підтверджується договором оренди частини приміщення № 2 від 29.11.2023 року та наказом ФОП ОСОБА_3 від 25.08.2024 року № О1В00000005-0000000025 про прийняття на роботу ОСОБА_2 .

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження, витребувана справа і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ :

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.10.2025 за кодом 536443656080 позивачка з 16.11.2017 зареєстрована як фізична особа-підприємець.

На підставі Наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 14.08.2025 № 1107-п «Про проведення фактичної перевірки» працівниками ГУ ДПС у Миколаївській області проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з 15.08.2025 тривалістю 10 діб.

У направленнях на перевірку від 14.08.2025 № 1897/14-29-07-10 і від 14.08.2025 № 1898/14-29-07-10 ОСОБА_5 особистим підписом засвідчила отримання копії наказу від 14.08.2025 № 1107-п, як продавець ФОП ОСОБА_1 .

За результатами цієї перевірки Головне управління ДПС у Миколаївській області 14.02.2022 склало Акт фактичної перевірки від 25.08.2025 № 14187/Ж5/14/29/07/3287909489 (далі – Акт фактичної перевірки від 25.08.2025).

Відповідно до підпункту 3 пункту 2.2.20 Акта фактичної перевірки від 25.08.2025 в ході перевірки встановлено, що ОСОБА_6 15.08.2025 у проміжок часу з 11 год 02 хв по 12 год 27 хв фактично виконувала обов`язки продавця в магазині позивачки за адресою: вул. Центральна, 18, с. Воєводське, Первомайський район, Миколаївська область. Таким чином, ОСОБА_2 допущена до роботи без повідомлення Державної податкової служби та територіальних органів про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому законодавством.

В пункті 4.2 Акта фактичної перевірки від 25.08.2025 позивач особистим підписом засвідчила відсутність заперечень до нього.

01.09.2025 до відповідача надійшов лист Головного управління ДПС в Миколаївській області від 27.08.2025 № 8227/5/14-29-07-07-01 із Актом фактичної перевірки від 25.08.2025.

У листі від 03.09.2025 № ПД/3.2/8336-25 адресованому позивачу та у повідомленні про початок адміністративного провадження від 03.09.2025 № ПД/3.2/8335-25 відповідач зазначив дату, час і місце проведення розгляду справи про накладення на неї адміністративного штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченого статтею 265 КЗпП України, які були надіслані позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на її поштову адресу.

Відповідно до довідки про причини повернення / досилання (ф. 20) до поштового відправлення № 5401800028747 позивач вказаний лист не отримала у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Згідно з трекінгу поштового відправлення лист повернувся відповідачу 29.09.2025.

Постановою Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.09.2025 № 14187/Ж5/14/29/07/3287909489-ДПС на позивача накладено штраф у розмірі 80000,00 грн, яка надіслана позивачу супровідним листом від 25.09.2025 № ПД/3.2/8894-25 (надалі – спірне рішення).

Отже правомірність та законність спірної постанови є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 96 (далі – Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки, довкілля та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктами 6, 9 пункту 4 Положення № 96 встановлено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань

здійснює державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю;

здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Отже Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

Згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Відтак право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.

Відповідно до пункту 80.10 статті 80 Податкового кодексу України (далі – ПК України) порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього кодексу.

Згідно з абзацами першим і третім пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт перевірки – документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Таким чином, повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання роботодавцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.04.2026 у справі № 260/6521/24.

Натомість притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, тобто Держпраці та її територіальним органам.

Пунктом 8 Положення № 96 передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

Отже, у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 560/9507/23.

Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі – Порядок № 509), штрафи накладаються на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Пунктом 3 Порядку № 509 встановлено, що справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому – сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Відповідно до абзаців першого і другого пункту 4 Порядку № 509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому – сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Водночас у постановах від 31.10.2024 у справі № 300/6438/21 і від 13.03.2026 у справі № 480/5941/24 Верховний Суд зауважив, що чинним Порядком № 509 не передбачено участі суб`єкта господарювання або його представника під час розгляду постанови про накладення штрафу.

За результатами фактичної перевірки позивача Головне управління ДПС у Миколаївській області склало Акт фактичної перевірки від 25.08.2025, який листом від 27.08.2025 № 8227/5/14-29-07-07-01 був надісланий відповідачу та отриманий ним 01.09.2025.

У листі від 03.09.2025 № ПД/3.2/8336-25 адресованому позивачу та у повідомленні про початок адміністративного провадження від 03.09.2025 № ПД/3.2/8335-25 відповідач зазначив дату, час і місце проведення розгляду справи про накладення на неї адміністративного штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченого статтею 265 КЗпП України.

Цей лист і повідомлення були надіслані позивачці рекомендованим листом з повідомленням про вручення на її поштову адресу, яке вона вказала як місце свого проживання у позовній заяві. Відповідно до довідки про причини повернення / досилання (ф. 20) до поштового відправлення № 5401800028747 позивачка вказаний лист не отримала у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

У постанові від 31.10.2024 у справі № 300/6438/21 в подібних правовідносинах Верховний Суд прийшов висновку, що фактичне неотримання адресатом документів не залежить від відправника та не може свідчити про протиправність спірного рішення.

А тому, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідач склав постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.09.2025 № 14187/Ж5/14/29/07/3287909489-ДПС з дотриманням процедури розгляду справ, передбаченої Порядком № 509.

Що стосується безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносинах, то колегія суддів зазначає, що спірним у даній справі є установлення факту залучення до праці особи, яка не була працевлаштована згідно законодавства.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

61) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;

62) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;

63) при укладенні трудового договору з домашнім працівником;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Абзацом другим постановляючої частини постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту або припинення трудового договору з домашнім працівником» (далі – Постанова № 413) установлено, що повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації), та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а фізичною особою, яка уклала трудовий договір з домашнім працівником, – за її податковою адресою (місцем проживання) за формою згідно з додатком 1 до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу, а у разі оформлення трудових відносин в електронній формі з використанням Єдиної інформаційно-аналітичної системи «Обрій» відповідна інформація автоматично передається з використанням інтерфейсу прикладного програмування (АРІ).

З наведеного слідує, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 16.06.2020 у справі № 815/5427/17, від 27.06.2024 у справі № 380/761/20 і від 09.10.2024 у справі № 560/9507/23.

Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вчинення роботодавцем фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 23.06.2023 у справі № 160/1649/22, аналізуючи положення статей 21, 24 та 265 КЗпП України у правовідносинах щодо накладення штрафу за порушення законодавства про працю, дійшов наступних висновків:

- право на працю може бути реалізовано особою шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового договору про працю. Обрання конкретного способу реалізації права на працю залежить не від волі осіб (особи, яка бажає реалізувати вказане право, та особи, яка має потребу у використанні праці/послуг іншої особи), а від характеру правовідносин, які виникли між його учасниками. Зокрема, якщо правовідносини мають ознаки трудових, то саме на роботодавця покладається обов`язок належного оформлення трудових відносин. У зв`язку із цим, посилання роботодавців у такій ситуації на те, що сам працівник наполягав на укладенні цивільного-правового договору, є нікчемним та не звільняє роботодавця від відповідальності, визначеної законом;

- трудовий договір це угода між працівником і роботодавцем, який укладається, як правило, у письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) та інші документи, передбачені законодавством, а роботодавець після укладення такого договору зобов`язаний видати наказ чи розпорядженням про прийняття працівника на роботу та повідомити територіальний орган Державної податкової служби за місцем обліку його як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до Постанови № 413 до початку роботи найманого працівника;

- державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному законодавством, такий орган за наслідками державного контролю має право, зокрема, вживати заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за конкретні правопорушення у розмірах та порядку, визначених законом;

- притягнення роботодавця до відповідальності за порушення імперативних вимог статті 24 КЗпП України, а саме: за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, відбувається відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України шляхом накладення штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Колегія суддів звертає увагу, що у направленнях на перевірку від 14.08.2025 № 1897/14-29-07-10 і від 14.08.2025 № 1898/14-29-07-10 ОСОБА_5 особистим підписом засвідчила отримання копії наказу від 14.08.2025 № 1107-п, як продавець ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до підпункту 3 пункту 2.2.20 Акта фактичної перевірки від 25.08.2025 в ході перевірки встановлено, що ОСОБА_6 15.08.2025 у проміжок часу з 11 год 02 хв по 12 год 27 хв фактично виконувала обов`язки продавця в магазині позивачки за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_2 допущена до роботи без повідомлення Державної податкової служби та територіальних органів про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому законодавством.

В пункті 4.2 Акта фактичної перевірки від 25.08.2025 позивач особистим підписом засвідчила відсутність заперечень до нього. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що засвідчення своїм підписом без жодних зауважень опосередковано може підтверджувати, що 15.08.2025 ОСОБА_5 перебувала у трудових правовідносинах з позивачем.

На виконання вимог апеляційного суду, ГУ ДПС в Миколаївській області були надані усі матеріали фактичної перевірки.

Так, серед матеріалів перевірки наявний «Опис готівкових коштів на місці проведення розрахункової операції, що належать ФОП ОСОБА_1 », який складений ОСОБА_2 15.08.2026 року (під час перевірки). Тобто, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 мала доступ до каси (грошових коштів) позивача і до реєстратора розрахункових операцій, оскільки не тільки перерахувала гроші в касі, а й роздрукувала фіскальний чек щодо господарських операцій за цей день.

Крім того, ОСОБА_2 мала доступ і до фактичних залишків товарних запасів, оскільки разом із перевіряючими особами здійснила перевірку товарів в магазині та підтвердила ціну та кількість товару.

У зв`язку із зазначеним, колегія суддів погоджується із висновком суду першої, що та обставина, що ОСОБА_2 станом на день була найманим працівником на підставі наказу від 27.08.2024 № ОІВ00000005-0000000025 у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , сама по собі не виключає можливість виконання вказаною працівницею обов`язків продавця в магазині позивачки.

Відповідно до ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8000 гривень.

Отже, колегія суддів зазначає, що визначений розмір штрафу відповідає статті 265 КЗпП України.

У зв`язку з цим, вірним є висновок суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, діяв правомірно, обґрунтовано і за наявності передбачених законодавством правових підстав для реалізації таких повноважень.

При цьому, колегія суддів погоджується із доводами апелянтом про те, що заперечувати щодо Акту фактичної перевірки є правом позивача, а не обов`язком. Водночас, вказаний доводи не спростовує інші, установлені судом першої інстанції обставини.

Доводи апелянта щодо того, що суд першої інстанції надав перевагу доводам Позивача, не прийнявши до уваги доказів Відповідача та Третьої особи, що призвело до порушення принципів, закріплених у ст. 8 КАС України, щодо рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, що у свою чергу, призвело до порушення вимог ст. 72, 242 КАС України, колегія суддів зазначає, що вони не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням.

Відтак, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що спірна постанова відповідача відповідає критеріям, визначеними ч.2 ст.2 КАС України.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана вірна правова оцінка судом першої інстанції.

Будь-яких інших доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить. Колегія суддів вважає, що надала відповідь на поставлені в апеляційній скарзі питання. За таких підстав колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судового рішення та задоволення скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі №400/12992/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко