Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №420/2911/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2911/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді Казанчук Г.П.

суддів: Єщенка О.В., Градовського Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської обласної прокуратури, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в розмірі 37 431,74 грн. за весь час затримки виплати з 06.05.2024 по 08.01.2026, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

- зобов`язати Київську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в розмірі 37431,74 грн. за весь час затримки виплати з 06.05.2024 по 08.01.2026, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі №420/16313/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року, Київську обласну прокуратуру було зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за період з 04 квітня 2024 року по 05 травня 2024 року.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем 08 січня 2026 року виплачено позивачу 37431,74 грн., разом із тим, одночасно з виплатою заборгованості відповідач не здійснив нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначених коштів, що, на думку позивача, суперечить вимогам Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159.

Позивач після проведення виплати звернувся до Київської обласної прокуратури із заявою про нарахування та виплату передбаченої законом компенсації.

Листом від 23 січня 2026 року №21-8-вих-26 відповідач повідомив про відсутність підстав для її нарахування та виплати.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходу та зобов`язав відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію за весь період затримки виплати грошового забезпечення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право позивача на компенсацію втрати частини доходів виникло в силу прямої вказівки Закону України №2050-ІІІ, оскільки належне йому грошове забезпечення було виплачено з порушенням установлених законом строків.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції описав, що виплата доходу на виконання судового рішення не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку одночасно здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, передбаченої Законом України №2050-ІІІ.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Київська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Апелянт посилається на те, що при звільненні позивача відповідачем було проведено повний розрахунок усіх належних та неоспорюваних сум відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому, спірна сума заробітної плати не могла бути виплачена раніше, оскільки між сторонами існував судовий спір щодо права позивача на її отримання та визначення її розміру.

Київська обласна прокуратура зазначає, що після набрання законної сили рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі №420/16313/25, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2025 р., відповідні кошти були нараховані та виплачені позивачу у найкоротший строк, а саме 08 січня 2026 року.

На думку апелянта, даною обставиною повністю обґрунтовано відсутність правових підстав для застосування Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки відповідач виконав судове рішення добровільно після набрання ним законної сили в найкоротший строк.

Також апелянт вважає, що виплата доходу на виконання судового рішення не може свідчити про протиправне порушення строків виплати доходу в розумінні Закону України №2050-ІІІ, оскільки до моменту остаточного вирішення спору право позивача на отримання спірної суми не було встановлено.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив норми матеріального права, безпідставно застосувавши положення Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159 до спірних правовідносин.

Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечив проти її задоволення та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

У відзиві зазначено, що доводи апеляційної скарги є аналогічними запереченням, які були предметом дослідження суду першої інстанції та яким вже надано належну правову оцінку.

Позивач зазначив, що Закон України №2050-ІІІ передбачає право на компенсацію незалежно від підстав виплати доходу чи способу його нарахування. На думку позивача, визначальною юридичною обставиною є сам факт порушення строків виплати належного доходу, який у цій справі підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Позивач послався на усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої компенсація втрати частини доходів підлягає виплаті незалежно від того, чи здійснено нарахування відповідного доходу добровільно, чи на виконання судового рішення.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року та витребувано адміністративну справу №420/2611/26 з Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року підготовку до розгляду адміністративної справи закінчено та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статей 311 та 312 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, оскільки характер спірних правовідносин та наявні у справі матеріали є достатніми для вирішення спору без проведення судового засідання.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суду, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляд справи, що наказом керівника Київської обласної прокуратури від 20 березня 2023 року №57к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області.

Наказом керівника Київської обласної прокуратури від 06 травня 2024 року №637к позивача звільнено із займаної посади прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області та органів прокуратури.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі №420/16313/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року, зобов`язано Київську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 04 квітня 2024 року по 05 травня 2024 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем 08 січня 2026 року позивачу виплачено 37 431,74 грн, що сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

Разом із виплатою заборгованості із заробітної плати компенсація втрати частини доходів, передбачена Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.

08 січня 2026 року позивач звернувся до Київської обласної прокуратури із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Листом від 23 січня 2026 року №321-8-вих-26 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для здійснення такої виплати.

Отже наявність протиправної бездіяльності щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної справи.

Колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у цій справі є правильність висновку суду першої інстанції про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, виплаченої відповідачем на виконання судового рішення.

При цьому фактичні обставини справи сторонами не оспорюються.

Не є спірними між учасниками справи обставини щодо: наявності судового рішення у справі №420/16313/25; виплати 08 січня 2026 року позивачу 37 431,74 грн; ненарахування одночасно із виплатою зазначених коштів компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, спір між сторонами має виключно правовий характер та зводиться до з`ясування питання, чи виник у відповідача передбачений Законом України №2050-ІІІ обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку, коли відповідний дохід виплачено на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Однією із засад діяльності суб`єктів владних повноважень є обов`язок забезпечення реалізації гарантованих державою соціальних прав особи, у тому числі права на своєчасне отримання належних їй доходів.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Положення статті 17 Конституції України покладають на державу обов`язок забезпечувати соціальний захист осіб, які проходять службу в органах прокуратури, а також гарантувати належний рівень їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 зазначив, що проходження служби у правоохоронних органах пов`язане із виконанням особливих функцій держави, а тому передбачає існування підвищених гарантій соціального захисту таких осіб. Однією із таких гарантій виступає своєчасне та повне отримання належного грошового забезпечення.

Вказані конституційні гарантії конкретизовані спеціальним законодавством.

Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначене Законом № 2050-III.

Так, Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ визначає правові засади компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку їх несвоєчасної виплати.

Відповідно до змісту статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ право на компенсацію виникає у разі затримки виплати доходу на один і більше календарних місяців.

Статтею 3 цього Закону визначено порядок обчислення компенсації, а статтею 4 встановлено імперативний обов`язок роботодавця здійснити її виплату саме у тому місяці, коли погашається відповідна заборгованість із виплати доходу.

Аналогічні положення містяться у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Пунктами 2 та 3 Порядку №159 визначено, що компенсація проводиться у випадку затримки виплати доходу на один і більше календарних місяців, а до доходів, які підлягають компенсації, належать, зокрема, заробітна плата та грошове забезпечення.

Пунктом 4 зазначеного Порядку встановлено механізм визначення суми компенсації, який залежить виключно від розміру невиплаченого доходу та періоду прострочення його виплати.

Таким чином, аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець визначив вичерпний перелік юридичних фактів, із настанням яких виникає обов`язок роботодавця здійснити відповідну компенсацію, а саме: наявність нарахованого доходу, який має систематичний характер; порушення встановленого строку його виплати; затримка виплати більше одного календарного місяця; подальша виплата такого доходу.

При цьому Закон №2050-ІІІ не містить жодного винятку, який би виключав обов`язок виплати компенсації у разі, якщо відповідний дохід був виплачений на виконання судового рішення.

Так само наведений Закон не ставить виникнення права на компенсацію у залежність від причин несвоєчасної виплати доходу, наявності між сторонами судового спору чи способу визначення належної до виплати суми.

Отже, визначальною обставиною для виникнення права особи на компенсацію є саме факт порушення встановлених законом строків виплати належного доходу, а не підстава, з якої така виплата була здійснена.

Саме такий правовий підхід узгоджується із метою Закону №2050-ІІІ, який спрямований на відновлення купівельної спроможності доходів громадян, зменшеної внаслідок інфляційних процесів за період прострочення їх виплати.

Фактично компенсація втрати частини доходів не є видом відповідальності роботодавця, штрафною санкцією чи способом відшкодування шкоди, а виступає окремою державною соціальною гарантією, спрямованою на забезпечення реального змісту права особи на своєчасне отримання належного їй доходу.

Так, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20 закладено правий висновок, що необхідною умовою звернення особи до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є попереднє звернення до відповідного підприємства, установи чи організації із заявою про виплату такої компенсації. Лише у разі відмови у її виплаті особа набуває право на звернення до суду з вимогою про зобов`язання здійснити відповідну виплату.

Позивач до звернення з цим позовом звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, однак отримав відмову у її виплаті, а тому виникненню спору передувала юридична процедура у вигляді подачі позивачем відповідної заяви до відповідача. Згодом, відповідачем було надано відповідь на дану заяву у формі відмови, що призвело до виникнення правового спору, обґрунтувавши свою правову позицію тим, що Київською обласною прокуратурою було проведено повний розрахунок належних коштів позивача на день звільнення у відповідності до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2025, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2025, у справі № 420/16313/25. Тобто спір між сторонами виник саме після прийняття відповідачем рішення про відмову у виплаті компенсації. Враховуючи викладену вище обставину, апеляційний суд доходить до висновку, що позивачем дотримано механізм реалізації права на судовий захист, який описаний у вищезгаданому правовому висновку Верховного суду.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17 зроблено висновок про те, що використане в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який або може бути нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, на підставі судового рішення. Виходячи з цього, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що право на компенсацію втрати частини доходів виникає не лише у разі, коли відповідний дохід був попередньо нарахований, але не виплачений, а й тоді, коли обов`язок щодо його нарахування встановлено судовим рішенням. Таким чином, відсутність попереднього нарахування доходу сама по собі не позбавляє особу права на отримання компенсації за порушення строків його виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Варто наголосити, що Верховний суд у постанові від 15.08.2018 у справі №653/3356/17 дійшов наступного висновку:

«Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-IV, ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.»

Верховним Судом, зокрема у постанові від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, наголосив, що відсутність попереднього нарахування відповідного доходу не позбавляє особу права на компенсацію втрати частини доходів, якщо обов`язок щодо його нарахування та виплати встановлено, зокрема, судовим рішенням.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд висловив у постановах від 19.12.2011 у справі №6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, та Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 у справі №336/4675/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 31.08.2021 у справі №264/6796/16, від 08.06.2022 у справі №200/5213/20-а.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року, узагальнюючи сформовану практику застосування Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», зазначила, що право особи на отримання такої компенсації виникає за сукупності таких умов: порушення строків виплати доходу щонайменше на один календарний місяць; систематичний характер такого доходу; фактичне отримання особою відповідного доходу. При цьому Велика Палата Верховного Суду не відступила від раніше сформованого висновку щодо необов`язковості попереднього нарахування відповідного доходу, а лише конкретизувала умови, за наявності яких особа набуває право на отримання компенсації.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що наведені правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, оскільки вони виникли з приводу реалізації позивачем права на отримання компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати після фактичного виконання судового рішення. При цьому матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації, однак отримав відмову, у зв`язку з чим набув право на звернення до суду.

Також судом встановлено, що заробітна плата, компенсацію втрати частини якої просить нарахувати позивач, є доходом систематичного характеру, була фактично виплачена відповідачем із порушенням установлених законом строків, а тому у спірних правовідносинах наявні всі умови для нарахування і виплати відповідної компенсації, передбачені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та сформованою практикою Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що виплата позивачу спірної суми заробітної плати на виконання судового рішення свідчить про повне поновлення його прав та виключає наявність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів.

Так, у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 зазначено, що умовами для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати доходу та нарахування такого доходу, у тому числі на підставі судового рішення, а виплата компенсації повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. У зазначеній постанові Верховний Суд зробив висновок, що положення статей 1– 4 Закону №2050-ІІІ покладають на відповідний орган обов`язок провести нарахування та виплату компенсації одночасно із виплатою заборгованості.

З наведених вище правових позицій вбачається, що обов`язок щодо виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати. Таким чином, виплата основної суми доходу, у тому числі на виконання судового рішення, не виключає права особи на отримання компенсації втрати частини доходів, а навпаки є юридичним фактом, з яким Закон № 2050-III пов`язує виникнення обов`язку щодо її виплати за умови порушення строків виплати такого доходу.

Підсумовуючи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації з підстави, що належна йому заробітна плата була виплачена на виконання судового рішення, не відповідає положенням Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та не узгоджуються з наведеними правовими висновками Верховного Суду.

ОСОБА_1 нараховано та виплачено заробітну плату за період з 04.04.2024 по 05.05.2024, право на яку за позивачем визначено судовим рішенням від 08.10.2025 у справі №420/16313/25, здійснено та виплачено відповідачем лише 08.01.2026, що не заперечується відповідачем.

Враховуючи зазначені обставини, нарахування компенсації позивачу має здійснюватися за весь час прострочення — починаючи з 06.05.2024 року до дня фактичного розрахунку 08.01.2026 року.

Відповідачем не заперечується, що ним не здійснено нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення.

Зазначені висновки Верховного Суду є обов`язковими для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів не виникло з огляду на те, що спірна сума заробітної плати була виплачена на виконання судового рішення.

Як вже зазначалося, положення Закону України №2050-ІІІ не ставлять виникнення права на відповідну компенсацію у залежність від підстав нарахування або виплати доходу.

Юридично значущою обставиною є виключно факт порушення встановленого законом строку виплати належного особі доходу.

Матеріалами справи підтверджено, що заробітна плата, право на отримання якої було встановлено рішенням суду, фактично виплачена позивачу лише 08 січня 2026 року, тобто із тривалою затримкою понад один календарний місяць.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача виник обов`язок, прямо передбачений статтею 4 Закону України №2050-ІІІ, одночасно із виплатою заборгованості здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.

Посилання апелянта на те, що до моменту набрання законної сили рішенням суду існував спір щодо права позивача на отримання заробітної плати, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, оскільки наявність судового спору між сторонами не припиняє дії Закону України №2050-ІІІ та не створює передбачених законом винятків із загального правила щодо обов`язковості компенсації втрати частини доходів.

Більше того, саме судовим рішенням у справі №420/16313/25 було встановлено неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу належної заробітної плати, що свідчить про безпідставність посилань апелянта на відсутність вини у порушенні строків її виплати.

Не можуть бути прийняті колегією суддів і доводи апеляційної скарги про те, що відповідач виконав судове рішення у найкоротший строк після набрання ним законної сили.

Виконання судового рішення після набрання ним законної сили є обов`язком суб`єкта владних повноважень, визначеним Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження», і саме по собі не звільняє такого суб`єкта від виконання інших обов`язків, прямо встановлених законом.

Одним із таких обов`язків є нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів відповідно до статті 4 Закону України №2050-ІІІ.

Таким чином, усі доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив усі докази, наявні у матеріалах справи, встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального права.

Висновки суду першої інстанції є логічними, послідовними та відповідають установленим у справі фактичним обставинам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків, не містять нових обставин чи доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, та не дають підстав для іншої правової оцінки спірних правовідносин

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог статті 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та правильно застосував норми матеріального права.

Порушень норм процесуального права, які відповідно до статті 317 КАС України є безумовною або самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.

За приписами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Київської обласної прокуратури.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення — без змін.

Підстав для перерозподілу судових витрат не має.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та порядку, визначених статтями 328– 331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко