Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №400/4034/21 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4034/21

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О.

Дата і місце ухвалення: 23.04.2026 року, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №400/4034/21 за адміністративним позовом депутата Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення від 24.12.2020 № 2/36, –

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2021 року депутат Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати частину 2 пункту 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 24.12.2020 року №2/35 «Про затвердження Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання», протиправною та скасувати її;

- визнати пункт 2 рішення Миколаївської міської ради від 24.12.2020 року №2/36 «Про обрання заступників голів, секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання» протиправним та скасувати його.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року позовні вимоги було роз`єднано, при цьому позовну вимогу про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення Миколаївської міської ради від 24.12.2020 року №2/36 «Про обрання заступників голів, секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання» виділено в окреме провадження, якому присвоєно №400/4034/21.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року провадження у справі №400/4034/21 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №400/1198/21 у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду цієї справи до вирішення зазначеної справи.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року у справі №400/1198/21, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року, адміністративний позов задоволено повністю, частину другу пункту 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 24.12.2020 №2/35, визнано протиправною та нечинною.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року справу прийнято до провадження, поновлено провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та постановлено розпочати розгляд справи спочатку.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №400/4034/21 у задоволенні адміністративного позову депутата Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення від 24.12.2020 №2/36 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, неповно з`ясував обставини справи та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, на думку апелянта, суд помилково виходив із того, що позов спрямований виключно на захист права позивача бути обраним на посаду заступника голови чи секретаря постійної комісії, тоді як заявлені позовні вимоги спрямовані на захист його прав та законних інтересів як депутата місцевої ради, зокрема права брати участь у діяльності ради, бути обраним та обирати інших депутатів до керівного складу постійних комісій, а також на забезпечення дотримання Миколаївською міською радою вимог статті 19 Конституції України щодо здійснення своїх повноважень виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно кваліфікував оскаржуване рішення як акт індивідуальної дії, не врахувавши, що воно є похідним від рішення про затвердження Регламенту Миколаївської міської ради, положення якого рішеннями судів у справі №400/1198/21 визнано протиправними та нечинними. На переконання апелянта, прийняття оскаржуваного рішення відбулося поза межами повноважень відповідача, а тому воно не може породжувати правомірних юридичних наслідків.

Також апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо можливих негативних наслідків скасування оскаржуваного рішення та порушення принципу пропорційності не підтверджені належними й допустимими доказами, не ґрунтуються на нормах матеріального права та зроблені без належного виконання відповідачем обов`язку щодо доказування правомірності прийнятого рішення, у зв`язку з чим суд дійшов необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу Миколаївська міська рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що сам по собі статус депутата місцевої ради не наділяє особу правом оскаржувати будь-які індивідуальні акти ради без доведення порушення її прав чи законних інтересів. На думку відповідача, рішення Миколаївської міської ради від 24.12.2020 №2/36 є актом індивідуальної дії, який стосується виключно визначених у ньому осіб та не породжує правових наслідків щодо позивача.

Крім того, відповідач вважає, що визнання нечинною частини другої пункту 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради у справі №400/1198/21 саме по собі не є достатньою підставою для скасування пункту 2 рішення №2/36, оскільки позивач не довів порушення своїх прав чи законних інтересів, а обраний ним спосіб судового захисту не є ефективним.

Також відповідач зазначає, що скасування рішення №2/36 після його виконання призведе до порушення принципу правової визначеності та стабільності публічно-правових відносин, оскільки поставить під сумнів правові наслідки діяльності відповідної постійної комісії за тривалий період.

З огляду на викладене, відповідач вважає рішення суду першої інстанції законним та таким, що не підлягає скасуванню.

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Колегія суддів установила, що 24 грудня 2020 року Миколаївською міською радою прийнято рішення №2/35 «Про затвердження Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання», частиною другою пункту 2 статті 17 якого передбачено, що у разі якщо постійна комісія не обрала заступника голови та/або секретаря на першому засіданні, такі особи обираються відповідним рішенням міської ради.

На виконання зазначеного положення цього ж дня Миколаївською міською радою прийнято рішення №2/36 «Про обрання голів, заступників голів, секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання», пунктом 2 якого обрано заступника голови та секретаря постійної комісії міської ради з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності, благоустрою міста, промисловості, транспорту, енергозбереження, зв`язку, інформаційних технологій та діджиталізації.

Вважаючи, що Миколаївська міська рада, приймаючи зазначене рішення, діяла поза межами наданих їй законом повноважень, позивач оскаржив до суду положення частини другої пункту 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року у справі №400/1198/21, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року, зазначене положення Регламенту визнано протиправним та нечинним.

Звертаючись із цим позовом, позивач посилався на те, що оскаржуваний пункт 2 рішення №2/36 є похідним від положення Регламенту, яке визнано судом протиправним та нечинним, а тому також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення №2/36 є актом індивідуальної дії, який стосується виключно визначених у ньому осіб, не породжує правових наслідків для позивача, а тому останній не довів порушення своїх прав чи законних інтересів. Крім того, суд дійшов висновку, що визнання протиправною та нечинною частини другої пункту 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради саме по собі не є достатньою підставою для скасування рішення №2/36, а його скасування після виконання призведе до порушення принципу правової визначеності та не забезпечить ефективного захисту прав позивача.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведений конституційний припис є одним із фундаментальних принципів публічного права, який визначає межі реалізації владних управлінських функцій та виключає можливість здійснення суб`єктом владних повноважень дій, що не передбачені законом або виходять за межі наданої компетенції.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, добросовісно, безсторонньо, розсудливо, пропорційно та своєчасно.

Отже, предметом судового контролю у справах цієї категорії є не лише формальна відповідність рішення вимогам закону, а й перевірка того, чи діяв суб`єкт владних повноважень у межах визначеної законом компетенції, чи переслідував мету, для досягнення якої відповідне повноваження було надано, а також чи відповідає прийняте рішення критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності.

При цьому відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок довести правомірність прийнятого ним рішення, дії чи бездіяльності.

Зазначений процесуальний обов`язок означає, що саме відповідач повинен надати суду належні та допустимі докази існування визначених законом повноважень для прийняття спірного рішення та підтвердити, що під час його ухвалення були дотримані вимоги Конституції України, законів України та принципів діяльності суб`єктів владних повноважень.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з прийняттям Миколаївською міською радою рішення від 24 грудня 2020 року №2/36 «Про обрання голів, заступників голів, секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання» та стосуються наявності у відповідача визначених законом повноважень на прийняття такого рішення.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21 травня 1997 року (далі Закон України № 280/97-ВР).

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Відповідно до ст.2 даного Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст.45 Закону України №280/97-ВР ).

Відповідно до ч.2, 4 статті 49 Закону України №280/97-ВР депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов`язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення. Депутат, крім секретаря ради, повинен входити до складу однієї з постійних комісій ради.

Депутат зобов`язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

Частиною першою, дванадцятою статті 47 Закону України №280/97-ВР встановлено, що постійні комісії ради є органами ради, які обираються з числа її депутатів для попереднього розгляду питань, що належать до відання ради, підготовки відповідних висновків і рекомендацій, а також здійснення контролю за виконанням її рішень.

Постійна комісія на своєму першому засіданні обирає зі свого складу заступника голови та секретаря комісії.

Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 26 Закону України №280/97-ВР до виключної компетенції міської ради віднесено утворення та ліквідацію постійних комісій, затвердження та зміну їх складу, а також обрання голів постійних комісій.

Аналіз наведених норм свідчить, що законодавець свідомо розмежував компетенцію представницького органу місцевого самоврядування та компетенцію самої постійної комісії.

Повноваження міської ради обмежуються формуванням постійних комісій та обранням їх голів, тоді як питання обрання заступника голови та секретаря законодавець відніс виключно до внутрішньої організації діяльності самої постійної комісії.

Такий розподіл повноважень виключає можливість їх розширеного тлумачення або встановлення додаткової компетенції органу місцевого самоврядування положеннями регламенту чи іншого локального акта.

Регламент ради є актом, який визначає порядок діяльності відповідної ради, однак його положення не можуть змінювати встановлений законом розподіл компетенції між радою та її постійними комісіями або наділяти раду повноваженнями, яких закон їй не надає.

Таким чином, на момент прийняття рішення від 24 грудня 2020 року №2/36 Закону України №280/97-ВР не передбачав повноважень Миколаївської міської ради щодо обрання заступників голів та секретарів постійних комісій, а відтак відповідач діяв поза межами компетенції, визначеної законом.

Як установлено судом апеляційної інстанції, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року у справі №400/1198/21, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року, частину другу пункту 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 24 грудня 2020 року №2/35, визнано протиправною та нечинною. Підставою для такого висновку стало встановлення судами того, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не наділяє Миколаївську міську раду повноваженнями щодо обрання заступників голів та секретарів постійних комісій, оскільки відповідно до статті 47 цього Закону такі повноваження належать виключно самим постійним комісіям.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, повторному доказуванню не підлягають.

Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2021 року у справі №817/1269/17 зазначив, що преюдиційність означає обов`язковість установлених судовим рішенням фактів, яке набрало законної сили, для суду під час розгляду іншої справи. При цьому учасники процесу звільняються від повторного доказування таких обставин, тоді як сторона, яка їх заперечує, має право їх спростовувати належними та допустимими доказами. Водночас преюдиція не має абсолютного характеру, оскільки в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Отже, встановлена судовими рішеннями у справі №400/1198/21 обставина щодо визнання протиправною та нечинною частини другої пункту 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України повторному доказуванню не підлягає. Водночас, згідно з частиною сьомою статті 78 цього Кодексу, правова оцінка, надана судом установленим обставинам в іншій справі, не є обов`язковою для суду, який розглядає цей спір.

Таким чином, предметом розгляду цієї справи не є повторна перевірка законності Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання, оскільки відповідне питання вже вирішене судовим рішенням, що набрало законної сили. Натомість суд апеляційної інстанції має надати самостійну правову оцінку наслідкам прийняття рішення Миколаївської міської ради від 24 грудня 2020 року №2/36, ухваленого на підставі положення Регламенту, яке в подальшому визнано судом протиправним та нечинним.

Оскільки спірне рішення прийнято саме на підставі нормативного положення, яке рішенням суду, що набрало законної сили, визнано протиправним та нечинним, ця обставина підлягає врахуванню під час оцінки його відповідності вимогам частини другої статті 19 Конституції України та критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, адресованим конкретним особам, а позивач не довів порушення своїх прав чи законних інтересів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що право на судовий захист виникає за наявності обґрунтованого твердження особи про порушення її прав, свобод або законних інтересів рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. При цьому суд повинен встановити, чи стосується оскаржуване рішення правового становища позивача та чи породжує воно для нього відповідні юридичні наслідки.

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 грудня 2024 року у справі №400/1117/19 зазначила, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду лише за наявності реального, обґрунтованого та індивідуально визначеного порушення прав чи законних інтересів особи. Обов`язковою умовою надання судового захисту є встановлення судом факту порушення права або законного інтересу позивача, створення перешкод у їх реалізації чи іншого ущемлення таких прав або інтересів рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Отже, вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на судовий захист, суд повинен встановити, чи породжує оскаржуване рішення реальний вплив на його права або законні інтереси з урахуванням характеру спірних правовідносин і правових наслідків такого рішення.

Позивач є депутатом Миколаївської міської ради VIII скликання.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Виходячи зі змісту вищезазначених правових норм, під депутатською діяльністю

слід розуміти діяльність депутата, пов`язану з реалізацією наданих йому Конституцією та Законами України прав та виконанням обов`язків, спрямованих на представництво інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу, який зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Натомість, депутат органу місцевого самоврядування, не позбавлений права на звернення до суду за захистом свого порушеного права, що прямо гарантовано статтею 55 Конституції України.

Положення частини 1 статті 30 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад», визначають, що депутат місцевої ради наділений усією повнотою повноважень, передбачених цим та іншими законами України. Ніхто не може обмежити повноваження депутата місцевої ради інакше як у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Враховуючи вказані вимоги норм законодавства, колегія суддів зазначає, що позивач виступає у цих правовідносинах не лише, як особа право якої порушено, а також як депутат, який має зобов`язання в тому числі вчиняти дії, звертатись до суду задля дотримання та забезпечення виконання Миколаївською міською радою положень частини 2, статті 19 Конституції України.

Відповідно до Закону України №280/97-ВР постійні комісії є органами ради, через діяльність яких депутати реалізують свої представницькі повноваження, а порядок формування їх керівного складу визначений безпосередньо законом.

Оскаржуване рішення безпосередньо стосується формування керівного складу постійних комісій Миколаївської міської ради, а тому впливає на реалізацію позивачем своїх депутатських повноважень. Відступ органу місцевого самоврядування від визначеного законом порядку формування керівного складу постійних комісій не може розглядатися як такий, що не впливає на правове становище депутата відповідної ради.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення безпосередньо впливає на реалізацію позивачем депутатських повноважень, а відтак висновок суду першої інстанції про відсутність у нього права на судовий захист є помилковим.

Перевіряючи правомірність пункту 2 рішення Миколаївської міської ради від 24 грудня 2020 року №2/36, колегія суддів виходить із того, що визначальним критерієм його законності є наявність у відповідача встановлених законом повноважень на прийняття такого рішення.

Як установлено вище, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не наділяє міську раду повноваженнями щодо обрання заступників голів та секретарів постійних комісій. Вирішення цього питання законодавець відніс до виключної компетенції самих постійних комісій.

Разом із тим спірне рішення прийнято на підставі частини другої пункту 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання, яку рішенням суду, що набрало законної сили, визнано протиправною та нечинною.

Отже, нормативною підставою прийняття спірного рішення було положення локального нормативного акта, яке суперечило Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та фактично розширювало компетенцію представницького органу місцевого самоврядування порівняно з визначеною законом.

Колегія суддів зазначає, що регламент ради як акт локальної нормотворчості не може встановлювати чи розширювати повноваження органу місцевого самоврядування, не передбачені законом. Надання органу місцевого самоврядування додаткової компетенції локальним нормативним актом суперечить вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

Таким чином, оскільки Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не наділяє Миколаївську міську раду повноваженнями щодо обрання заступників голів та секретарів постійних комісій, а положення Регламенту, яке стало нормативною підставою для прийняття пункту 2 рішення Миколаївської міської ради від 24 грудня 2020 року №2/36, визнано судом протиправним та нечинним, колегія суддів доходить висновку, що спірне рішення прийнято поза межами компетенції відповідача, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування.

Посилання відповідача на те, що спірне рішення є актом індивідуальної дії, дія якого вичерпалася його виконанням, колегія суддів відхиляє.

Сам по собі факт виконання індивідуального акта не виключає можливості здійснення судового контролю за його законністю, якщо предметом судового розгляду є перевірка дотримання суб`єктом владних повноважень вимог Конституції України та законів України під час його прийняття.

При цьому колегія суддів враховує, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року у справі №400/1198/21, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року, частину другу пункту 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання, яка була нормативною підставою для прийняття спірного рішення, визнано протиправною та нечинною.

Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2021 року у справі №817/1269/17 зазначив, що преюдиційність означає обов`язковість установлених судовим рішенням фактів, яке набрало законної сили, для суду під час розгляду іншої справи. Водночас преюдиційність не позбавляє адміністративний суд обов`язку самостійно оцінити правові наслідки встановлених обставин з урахуванням предмета та підстав конкретного спору.

Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, повторному доказуванню не підлягають, тоді як правова оцінка, надана судом установленим обставинам в іншій справі, не є обов`язковою для суду.

Отже, встановлена судовими рішеннями у справі №400/1198/21 обставина щодо визнання протиправною та нечинною частини другої пункту 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання має преюдиційне значення для цієї справи та повторному доказуванню не підлягає. Водночас правові наслідки цієї обставини для вирішення даного спору колегія суддів оцінює самостійно.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що пункт 2 рішення Миколаївської міської ради від 24 грудня 2020 року №2/36 прийнято за відсутності визначених законом повноважень, тобто поза межами компетенції відповідача, а тому він не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України та критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності й обґрунтованості.

Суд першої інстанції не врахував, що спірне рішення прийнято відповідачем за відсутності визначених законом повноважень, а також дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на судовий захист, не оцінивши характер спірних правовідносин, статус позивача як депутата Миколаївської міської ради та правові наслідки прийняття оскаржуваного рішення.

За встановлених у справі обставин відповідач не довів правомірності прийняття спірного рішення та не підтвердив, що воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції, визначені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України, та підстави, передбачені пунктами 1 і 4 частини першої статті 317 цього Кодексу, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частин першої та шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову судові витрати сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який був відповідачем у справі. Якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи справу на новий розгляд, змінює судове рішення або ухвалює нове, він відповідно змінює і розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської міської ради.

Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем судового збору у розмірі 2 270 грн за подання позовної заяви та 4 992 грн за подання апеляційної скарги.

Отже, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 7 262 (сім тисяч двісті шістдесят дві) гривні 00 копійок, з яких 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок - за подання позовної заяви та 4 992 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 00 копійок - за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями, ст. 2, 5, 77, 78, 139, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу депутата Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області Чайки Владислава Володимировича – задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №400/4034/21 – скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов депутата Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення від 24 грудня 2020 року №2/36 – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Миколаївської міської ради від 24 грудня 2020 року №2/36 «Про обрання голів, заступників голів, секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання» в частині обрання заступників голів та секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 7 262 (сім тисяч двісті шістдесят дві) гривні 00 копійок, з яких 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок – за подання позовної заяви та 4 992 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 00 копійок – за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук