Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №420/37071/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37071/25

Головуючий в 1 інстанції: Стафанов С.О.

Дата і місце ухвалення: 25.02.2026 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 420/37071/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Степанівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 17 Херсонської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Херсонської міської ради, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Степанівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №17 Херсонської міської ради щодо відмови у направленні особової справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на електронну пошту позивача;

- зобов`язати Степанівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 17 Херсонської міської ради направити особову справу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на електронну адресу позивача: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм чинного законодавства, що, на думку апелянта, призвело до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції, надаючи перевагу формальному застосуванню положень наказу Міністерства освіти і науки України № 8, не врахував принцип пріоритетності найкращих інтересів дитини, закріплений у статті 3 Конвенції про права дитини. На думку апелянта, утримання особової справи у закладі освіти, в якому дитина фактично не навчається, суперечить її інтересам та перешкоджає реалізації права на освіту.

Апелянт також вказує, що суд не врахував положення частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопустимості зловживання правом, оскільки заперечення матері дитини проти її переведення до закладу освіти, в якому вона фактично навчається, за відсутності іншої альтернативи є зловживанням правом та перешкоджає реалізації батьком своїх прав щодо виховання дитини.

Крім того, апелянт посилається на рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини, передбачену статтею 141 Сімейного кодексу України, зазначаючи, що проживання дитини разом із матір`ю не наділяє останню правом одноосібно вирішувати питання щодо реалізації права дитини на освіту. Також апелянт наголошує, що бездіяльність відповідача щодо видачі особової справи дитини унеможливлює завершення процедури її переведення до іншого закладу освіти, оформлення відповідних документів про навчання та суперечить рекомендаціям Освітнього омбудсмена щодо забезпечення найкращих інтересів дитини.

Посилаючись на викладене, апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Служба у справах дітей Херсонської міської ради не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

У письмових поясненнях третя особа ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Зазначала, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та фактичних обставин справи, у зв`язку з чим просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому колегія суддів не бере до уваги матеріали, подані учасниками справи під час апеляційного розгляду, оскільки позивачем не доведено наявності передбачених частиною четвертою статті 308 КАС України підстав для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, а поданий третьою особою відеозапис не стосується предмета доказування у цій справі та не має значення для правильного вирішення спору.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як правильно встановив суд першої інстанції, 07 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до директора Степанівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 17 Херсонської міської ради із заявою про відрахування його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із сімейними обставинами. У зазначеній заяві позивач також просив направити особову справу дитини на свою електронну адресу.

Факт того, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 15 вересня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні.

Судом першої інстанції також встановлено, що на час звернення до суду ОСОБА_3 навчалася дистанційно у Херсонській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №24 з поглибленим вивченням математики, фізики та англійської мови Херсонської міської ради, що підтверджується довідкою № 257 від 11 вересня 2025 року.

Оскільки станом на день звернення до суду особова справа дитини позивачу не була надана, 02 жовтня 2025 року його представник звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо надання особової справи та повідомлення причин її невидачі.

Листом від 02 жовтня 2025 року № 18/0119 відповідач повідомив, що після надходження заяви батька про відрахування дитини до закладу освіти надійшла заява матері із запереченням щодо її переведення та забороною видавати особову справу. Крім того, відповідач зазначив, що з огляду на наявний спір між батьками та рішення суду про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю заклад освіти вважав, що не має правових підстав для видачі особової справи без згоди обох батьків.

Вважаючи відмову Степанівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 17 Херсонської міської ради у видачі особової справи дитини протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було дотримано встановленого Розділом ІІІ Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 12 січня 2016 року № 8, порядку переведення дитини до іншого закладу освіти. Суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів проходження процедури переведення засобами АІКОМ або онлайн-сервісу, формування відповідних наказів, а також дотримання інших вимог зазначеного Порядку.

Крім того, суд першої інстанції врахував наявність спору між батьками щодо зміни закладу освіти дитини, заперечення матері проти її переведення та рішення суду, яким місце проживання дитини визначено разом із матір`ю. На думку суду, за таких обставин відповідач не був наділений повноваженнями вирішувати спір між батьками та правомірно утримався від видачі особової справи дитини до його врегулювання у встановленому законом порядку, діючи в інтересах дитини та в межах своїх повноважень.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 53 Конституції України гарантовано право кожного на освіту, а повна загальна середня освіта є обов`язковою.

Правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, регулюються Конституцією України, Законом України «Про освіту», Законом України «Про повну загальну середню освіту», Сімейним кодексом України, а також Порядком зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 12 січня 2016 року № 8 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 8).

Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що порядок зарахування, відрахування та переведення учнів до державних і комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти визначається центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

На виконання зазначеної норми наказом Міністерства освіти і науки України від 12 січня 2016 року № 8 затверджено Порядок № 8, яким урегульовано процедуру зарахування, відрахування та переведення учнів між закладами освіти.

Розділом ІІІ Порядку № 8 визначено порядок переведення учня з одного закладу освіти до іншого. Зокрема, один із батьків подає заяву про переведення до закладу освіти, до якого планується переведення дитини, після чого відповідальний працівник такого закладу формує в АІКОМ або онлайн-сервісі відповідний запит до закладу освіти, у якому навчається учень. Заява про переведення відображається в електронному кабінеті батьків для її підписання із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, а завершення процедури переведення здійснюється шляхом формування відповідних наказів у системі АІКОМ або онлайн-сервісі.

Отже, Порядком № 8 встановлено чіткий та обов`язковий для всіх учасників освітнього процесу механізм переведення учня до іншого закладу освіти. Передача особової справи учня здійснюється в межах процедури переведення, визначеної Порядком № 8, та за умови її належного дотримання.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся безпосередньо до відповідача із заявою про відрахування дитини та направлення її особової справи на власну електронну адресу. Водночас матеріали справи не містять доказів дотримання процедури переведення, передбаченої Розділом ІІІ Порядку № 8, зокрема щодо формування приймаючим закладом освіти відповідного запиту в АІКОМ, підписання заяви про переведення в установленому порядку та формування відповідних наказів про переведення дитини.

За таких обставин у відповідача були відсутні передбачені Порядком № 8 правові підстави для завершення процедури переведення дитини та передачі її особової справи в інший заклад освіти поза порядком, визначеним Порядком № 8.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про наявність у нього права самостійно ініціювати передачу особової справи дитини поза процедурою, визначеною Порядком № 8.

Частиною першою статті 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Водночас статтею 157 цього Кодексу передбачено, що питання виховання та розвитку дитини вирішуються батьками спільно, а той із батьків, хто проживає окремо від дитини, має право брати участь у вирішенні питань щодо її виховання, розвитку та здобуття освіти.

Сам по собі факт визначення місця проживання дитини разом з одним із батьків не припиняє рівності батьківських прав і не позбавляє іншого з батьків права брати участь у вирішенні питань щодо її виховання та освіти. Разом із тим у разі виникнення спору між батьками щодо реалізації таких прав такий спір підлягає вирішенню у порядку, встановленому сімейним законодавством.

Матеріалами справи підтверджується, що після звернення позивача до відповідача із заявою про відрахування дитини до закладу освіти надійшла письмова заява матері, у якій вона висловила незгоду з переведенням дитини до іншого закладу освіти та заперечила проти видачі її особової справи. Таким чином, на момент розгляду звернення позивача відповідачу було відомо про наявність спору між батьками щодо зміни місця навчання дитини.

За таких обставин відповідач як заклад загальної середньої освіти не був наділений повноваженнями вирішувати спір між батьками, оцінювати обґрунтованість позиції кожного з них чи визначати, хто з батьків має переважне право приймати рішення щодо зміни закладу освіти дитини. Натомість він був зобов`язаний діяти виключно в межах повноважень, визначених законом, та відповідно до процедури, встановленої Порядком № 8.

Посилання апелянта на принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, закріплений статтею 3 Конвенції про права дитини, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Разом із тим зазначений принцип не наділяє заклад освіти повноваженнями самостійно вирішувати спір між батьками щодо визначення місця навчання дитини або оцінювати, чия позиція більшою мірою відповідає її інтересам. Навпаки, у разі виникнення такого спору заклад освіти повинен діяти виключно в межах наданих йому законом повноважень та дотримуватися встановленої законодавством процедури.

При цьому забезпечення найкращих інтересів дитини не може здійснюватися шляхом ігнорування процедури, встановленої законом, оскільки саме така процедура спрямована на забезпечення прав та законних інтересів усіх учасників освітніх правовідносин.

Як установлено судом, відповідач не відмовив позивачу у видачі особової справи з мотивів обмеження його батьківських прав чи з власної ініціативи, а виходив із відсутності передбачених Порядком № 8 правових підстав для завершення процедури переведення дитини та наявності між батьками неврегульованого спору щодо зміни закладу освіти.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому законом повноважень, з дотриманням вимог чинного законодавства та без втручання у спір між батьками, вирішення якого не належить до компетенції закладу освіти.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що заперечення матері дитини проти її переведення до іншого закладу освіти свідчить про зловживання нею своїми правами у розумінні статті 13 Цивільного кодексу України.

Доводи апелянта щодо недобросовісного здійснення матір`ю дитини батьківських прав не можуть бути предметом оцінки у цій адміністративній справі, оскільки предметом судового розгляду є перевірка правомірності дій відповідача як суб`єкта владних повноважень. Натомість вирішення спору між батьками щодо здійснення батьківських прав належить до компетенції суду, який розглядає відповідний сімейний спір.

Отже, оцінка поведінки матері дитини з точки зору добросовісності реалізації нею батьківських прав не входить до предмета доказування у цій справі та не впливає на вирішення питання щодо законності оскаржуваних дій відповідача.

Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги й посилання апелянта на рекомендації Освітнього омбудсмена, оскільки вони не є нормативно-правовими актами, не встановлюють прав та обов`язків учасників спірних правовідносин і не можуть змінювати чи доповнювати порядок переведення учнів, визначений законодавством.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою встановлених судом першої інстанції обставин справи, однак не спростовують правильності висновків суду та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

Отже, апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними і допустимими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно встановив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку зібраним доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне вирішення справи.

За таких обставин підстави, визначені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року- без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 420/37071/25 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук