Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №160/1551/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1551/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 в адміністративній справі №160/1551/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 за відсутності у нього правового статусу військовозобов`язаного;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , згідно з інформацією, наявною у тимчасовому посвідченні;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , до списків особового складу, допущення його до проходження військової служби та утримання його на військовій службі за відсутності у нього правового статусу військовозобов`язаного;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести демобілізацію ОСОБА_1 , як особи, мобілізованої за відсутності у нього правового статусу військовозобов`язаного та з істотним порушенням вимог Конституції України і Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що 26.07.2001 року він був виключений з військового обліку за п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (як особа, раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину), про що зроблено відмітку у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_3 від 07.06.2023 року. Позивач стверджував, що оскільки він був повністю звільнений від обов`язку перебувати на військовому обліку, відповідачі не мали правових підстав направляти його на ВЛК, призивати за мобілізацією наказом від 01.12.2025 № 1312 та зараховувати до списків особового складу військової частини за відсутності окремого індивідуального акта про поновлення на військовому обліку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції обмежився загальними висновками про зміну законодавства (Закон України № 3633-IX) та виникнення у позивача обов`язку перебувати на обліку, підмінивши цим предмет доказування. Скаржник вважає, що суд повинен був перевірити законність конкретних дій та процедур відповідача щодо ОСОБА_1 . На думку позивача, сам по собі факт зміни закону не спричиняє автоматичного виникнення статусу військовозобов`язаного без вчинення уповноваженим органом юридично значущих дій. При цьому, Порядок ведення військового обліку (постанова КМУ № 1487) вимагає дотримання чіткої адміністративної процедури: прийняття індивідуального рішення (акта), внесення відомостей до реєстру та належного повідомлення особи. В матеріалах справи відсутні будь-які докази прийняття рішення про взяття позивача на військовий облік та внесення даних до ЄДРПР.

Відповідачі відзиви на скаргу не подали, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_3 , виданим від 07.06.2023 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 зарахований у запас 11.05.2001 р. згідно ст.15/5 ЗЗВО.

Відповідно до граф 13 та 14 тимчасового посвідчення, позивач 26.07.2001 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі п.6 ч.6 ст.37 ЗУ «Про ВО і ВС».

01.12.2025 року солдат (запасу) ОСОБА_1 пройшов огляд ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 , за результатами якою визнаний здоровим та придатним до військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №2025-1201-1419-0461-0 від 01.12.2025 року.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 02.12.2025 року №1312, відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», з набранням чинності Указу Президента України №65/2022 «Про загальну мобілізацію», рядового ОСОБА_1 , 1981 року народження, військово облікова спеціальність та код згідно з обліком НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , призвано на військову службу від час мобілізації, на особливий період та відправлено до ВЧ НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2025 року №353 солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, призначено на посаду оператора відділення зв`язку взводу зв`язку з штурмового батальйону ВЧ НОМЕР_1 за штатом воєнного часу, ВОС – 420543А. З 01.12.2025 року позивача зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і визначено вважати його таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом згідно з 4 тарифним розрядом.

12.12.2025 року представник позивача направив на адресу ВЧ НОМЕР_1 запит про надання інформації та копій документів стосовно мобілізації позивача.

Листом від 25.12.2025 року №16995 ІНФОРМАЦІЯ_6 надав відповідь на запит представника позивача від 12.12.2025 року, в якій повідомив, що з огляду на воєнний став в державі та проведення загальної мобілізації, ОСОБА_1 був призваний наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 01.12.2025 року №1312, як такий, що підлягав мобілізації, оскільки був визнаний придатним військово-лікарською комісією та не мав права на відстрочку. З огляду на зміст, який містить службову інформацію, відсутня можливість надати копію наказу, довідку ВЛК надіслано представнику позивача.

Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо мобілізації ОСОБА_1 за відсутності у нього правового статусу військовозобов`язаного, а також протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, допущення його до проходження військової служби та утримання його на військовій службі за відсутності у нього правового статусу військовозобов`язаного, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що 18.05.2024 набрав чинності Закон України від 11.04.2024 № 3633-IX, яким п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключено, а Порядком № 560 передбачено можливість призову осіб, засуджених за вчинення тяжких злочинів. Суд дійшов висновку, що з 18.05.2024 виникли нові правовідносини, в межах яких позивач підлягав взяттю на військовий облік на загальних підставах. Оскільки за чинними нормами закону позивач є військовозобов`язаним, досяг 25-річного віку та був визнаний придатним до військової служби за результатами ВЛК від 01.12.2025, відповідач-1 діяв на законних підставах, проводивши заходи з його мобілізації.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ, виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

(...)

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.

Як вказано вище, позивач 10 вересня 2001 року виключений з військового обліку саме на підставі пункту г) частини п`ятої статті 37 Закону як особа, яка була засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

Згідно з пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII в редакції, чинній до 18 травня 2024 року, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, зокрема, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX (далі - Закон № 3633-ІХ), який набрав чинності 18 травня 2024 року, виключено пункт 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ.

Відповідно до частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин (час призову на військову службу за мобілізацією), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Відтак, з 18 травня 2024 року не передбачено виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону №2232-ХІІ в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни України :

які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;

призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону;

які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних;

військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;

які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;

зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;

які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;

які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;

які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;

які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;

які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань;

призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу;

жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону;

які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу;

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок №1487).

Відповідно до пункту 79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, пунктом 4 якого передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема:

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.

Відтак, діючими на час виникнення правовідносин правилами призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період установлено, що особи, які раніше були засуджені за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Отже, після набрання чинності Законом № 3633-ІХ громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній до 17 травня 2024 року, можуть бути взяти на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

Одним з доводів апелянта є протиправність повторного взяття його на військовий облік на підставі нових законів, оскільки після виключення з військового обліку він втратив статус військовозобов`язаного, на нього не поширюються закони про військовий обов`язок та військову службу.

Надаючи оцінку цьому доводу апелянта, суд зазначає наступне.

Так, у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Колегія суддів акцентує увагу, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, зокрема, за тяжкий злочин.

Відтак, суд першої інстанції правильно застосував положення Закону № 2232-ХІІ у редакції Закону № 3633-ІХ та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо доводів апелянта про відсутність рішення (акта) про взяття на військовий облік, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, було внесено зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон № 2232-XII). Зокрема, законодавцем було виключено норми, які раніше передбачали виключення з військового обліку осіб, засуджених за вчинення злочинів.

Системне тлумачення вказаних змін свідчить про те, що обов`язок громадян України перебувати на військовому обліку має безпосередній імперативний (законодавчий) характер. Зміна правового регулювання автоматично поновила підстави для поширення на позивача військово-облікового статусу громадянина, який підлягає виконанню військового обов`язку.

Твердження скаржника про необхідність винесення окремого «індивідуального адміністративного акта» про взяття його на облік є помилковим розширеним тлумаченням Порядку № 1487. Включення відомостей про позивача до реєстру та відновлення обліку є суто технічно-розпорядчими та обліковими діями суб`єкта владних повноважень на виконання прямої вимоги Закону, а не результатом дискреційних повноважень органів ТЦК та СП.

Доводи апелянта про неналежне вручення повісток та незаконність направлення на ВЛК колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач особисто прибув до ТЦК та СП, пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією, за результатами якого був визнаний придатним до військової служби. Жодних зауважень або скарг щодо стану здоров`я чи процедури проведення ВЛК під час проведення огляду позивачем висловлено не було, рішення ВЛК у встановленому законом порядку не оскаржувалось.

За сталою практикою Верховного Суду (зокрема, постанови у справах щодо оскарження дій ТЦК та СП під час мобілізації), прибуття особи до ТЦК та СП та фактичне проходження нею медичного огляду нівелює процесуальні спори щодо порядку вручення виклику (повістки), оскільки мета виклику (з`явлення особи) була досягнута.

Враховуючи, що позивач був визнаний придатним до військової служби та не мав законних підстав для відстрочки від призову за мобілізацією, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо його призову та направлення до Військової частини НОМЕР_1 узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Згідно з ч.1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 в адміністративній справі №160/1551/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов