Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №280/180/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2026 року м. Дніпросправа № 280/180/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Максименко Л.Я.) в адміністративній справі №280/180/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

08.01.2026 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якій просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у в Рівненській області № 083250008444 від 25.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 01.12.1995 по 18.12.1995 року до страхового стажу та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 17.09.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 083250008444 від 25.09.2025 року відмовлено в призначенні пенсії за доданими документами до страхового стажу не враховано період роботи з 01.12.1995 року по 18.12.1995 року згідно запису трудової книжки НОМЕР_1 від 12.04.1995. Вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправним, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 083250008444 від 25.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) період її роботи з 01.12.1995 по 18.12.1995 та повторно розглянути заяву про призначення дострокової пенсії, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

В іншій частині вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі пенсійний орган зазначає, що у позивача відсутні належні документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії, зокрема належним чином засвідчений медичний висновок про інвалідність дитини з дитинства та документи щодо неотримання пенсійних виплат в іншій державі. Крім того, відповідач вважає, що період роботи позивача з 01.12.1995 по 18.12.1995 не може бути зарахований до страхового стажу, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці оформлений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок (виконаний чорнилом іншого кольору та не посвідчений належним чином).

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №083250008444 від 25.09.2025 року відмовлено в призначенні пенсії, оскільки в електронній пенсійній справі долучено копію медичного висновку № 114/15 від 08.02.2006 про визнання особою з інвалідністю з дитинства яка не завірена належним чином та у заяві про призначення пенсії відсутня інформація про те, що заявник не отримує пенсійні виплати в іншій державі.

Позивач, не погодившись з рішенням відповідача, звернулась до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, проте частково задовольнив позовні вимоги, не перебираючи на себе дискреційних повноважень пенсійного органу.

Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Приписами частини першої статті 10 Закону № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Пунктом третім частини першої статті 115 Закону № 1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно приписів пункту 10 Порядку №637 час догляду за особою з інвалідністю I групи, дитиною з інвалідністю віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, встановлюється на підставі: інформації про отримання допомоги, компенсації за догляд за такою особою, одержаної органами Пенсійного фонду України від органів соціального захисту населення, або акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю I групи і дітей з інвалідністю) і вік (осіб похилого віку і дітей з інвалідністю).

Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їх сусідів, інших даних.

Документами, які підтверджують встановлення інвалідності, можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів соціального захисту населення або Пенсійного фонду України та інші документи.

Документами, що підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження, паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №083250008444 від 25.09.2025 про відмову позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також наявність підстав для зарахування до страхового стажу періоду її роботи з 01.12.1995 по 18.12.1995.

Суд першої інстанції вірно встановив, що пенсійним органом не заперечується наявність у позивача необхідного віку та страхового стажу для призначення дострокової пенсії. Так, у спірному рішенні зазначено, що на дату звернення вік позивача становив 50 років 0 місяців 4 дні, а страховий стаж - 29 років.

Разом з тим, відповідачем було зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 01.12.1995 по 18.12.1995 згідно із записом у трудовій книжці НОМЕР_3 від 12.04.1995, оскільки запис про звільнення, на думку пенсійного органу, оформлено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме: дату та реквізити наказу внесено чорнилом іншого кольору, а запис належним чином не засвідчено.

Крім того, у рішенні вказано, що до заяви додано копію медичного висновку №114/15 від 08.02.2006 про визнання позивача особою з інвалідністю з дитинства, яка не засвідчена належним чином, а також відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат в іншій державі та відповідні підтвердні документи, видані компетентними органами іноземної держави. З огляду на зазначене пенсійний орган відмовив у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.12.1995 по 18.12.1995 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача стосовно виявлених недоліків у записах трудової книжки позивача, оскільки обов`язок щодо її належного ведення покладається на роботодавця, а не на працівника.

Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення.

Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язок щодо ведення трудових книжок працівників, у тому числі внесення до них достовірних відомостей, покладено саме на роботодавця. На керівників підприємств (роботодавців) також покладається обов`язок щодо належної організації ведення трудових книжок, у тому числі використання печаток і штампів підприємства.

Колегія суддів наголошує, що працівник не несе відповідальності за правильність оформлення та заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи вносяться уповноваженими працівниками підприємства, а не самим працівником. Обов`язок щодо ведення трудових книжок (їх заповнення, внесення відповідних записів, засвідчення печаткою підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень чи змін до записів) законодавством покладено на адміністрацію підприємства (власника або уповноважений ним орган).

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи чи організації. Отже, недотримання правил ведення трудових книжок може спричиняти негативні наслідки для осіб, відповідальних за їх оформлення, однак не може покладатися на працівника та впливати на реалізацію його прав, зокрема права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача в цій частині позовних вимог протиправними, оскільки останній фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій меті підтвердження страхового стажу та не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності й розсудливості.

Щодо доводів пенсійного органу про те, що до заяви про призначення пенсії долучено копію медичного висновку № 114/15 від 08.02.2006 про визнання дитини особою з інвалідністю, яка не засвідчена належним чином, а також не подано інформації та документів, що підтверджують неодержання позивачем пенсійних виплат в іншій державі, колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач з народження виховує доньку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до медичних документів є особою з інвалідністю з дитинства.

Так, згідно з медичним висновком про дитину з інвалідністю віком до 16 років № 114/15 від 08.02.2006, виданим Центральною лікарсько-консультативною комісією Чернігівської міської дитячої поліклініки, підтверджено наявність у дитини захворювання, що відповідало медичним показанням для встановлення інвалідності відповідно до Переліку медичних показань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України від 08.11.2001 № 454/471/516.

Крім того, медичним висновком № 8, 9 від 16.02.2011, виданим КП ТМО «Бердянська міська дитяча лікарня та пологовий будинок», підтверджено продовження інвалідності дитини після досягнення нею 16-річного віку.

Родинні відносини між позивачем та ОСОБА_2 підтверджуються свідоцтвом про народження, а факт отримання позивачем державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю - посвідченням серії НОМЕР_4 від 29.06.2006.

Дослідивши зазначені документи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що медичний висновок № 114/15 від 08.02.2006 оформлений відповідно до вимог Порядку видачі медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.12.2001 № 482, містить підписи уповноважених посадових осіб та засвідчений печаткою закладу охорони здоров`я.

В контексті обставин цієї справи та доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області покладених ним в основу спірного рішення та апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції враховує й те, що відповідно до пункту 4.7 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій № 22-1 право особи на призначення пенсії встановлюється органом Пенсійного фонду на підставі всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Абзацом четвертим пункту 1.8 розділу I Порядку №22-1 визначено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

За приписами п. 4.2 розділу IV Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію зокрема: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Однак матеріали справи не містять доказів того, що після подання заяви про призначення пенсії відповідач повідомляв позивача про необхідність подання додаткових документів або належного засвідчення копії медичного висновку № 114/15 від 08.02.2006. При цьому у спірному рішенні не наведено, які саме вимоги щодо засвідчення копії документа, на думку відповідача, були порушені та у чому полягає її неналежне оформлення.

За таких обставин посилання відповідача на неналежне засвідчення копії медичного висновку як на самостійну підставу для відмови у призначенні пенсії є формальним та не ґрунтується на вимогах Порядку № 22-1, який покладає на орган Пенсійного фонду обов`язок сприяти особі в усуненні недоліків поданих документів шляхом повідомлення про необхідність їх дооформлення або подання додаткових документів.

Аналогічно не може бути визнано обґрунтованим і посилання відповідача на відсутність інформації щодо неодержання позивачем пенсійних виплат в іншій державі, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що пенсійний орган повідомляв позивача про необхідність подання відповідних документів або надавав їй можливість усунути зазначений недолік у порядку, визначеному Порядком № 22-1.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №083250008444 від 25.09.2025 було прийнято суб`єктам владних повноважень не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV, із зарахуванням до її страхового стажу періоду роботи з 01.12.1995 по 18.12.1995.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року в адміністративній справі №280/180/26 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак