Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №160/2977/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/2977/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/2977/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у відмові у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з установленою інвалідністю;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з наявністю встановленої інвалідності ІІІ групи відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за листопад 2025 року та грудень 2025 року, а також у безпідставній відмові у виплаті грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік за рапортом від 06 грудня 2025 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за листопад 2025 року та грудень 2025 року у повному обсязі з урахуванням усіх передбачених законодавством складових, а також грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік у розмірі передбаченому законодавством.

В обґрунтування позову, позивач зазначає, що проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , після встановлення інвалідності ІІІ групи звернувся з заявою про звільнення з військової служби. Разом з тим, у звільненні відмовлено з посиланням на відсутність висновку ВЛК про непридатність до військової служби. Позивач вважає вказану відмову необґрунтованою, оскільки встановлення інвалідності є самостійною підставою для звільнення з військової служби. Крім того зазначає, що у період проходження військової служби безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства не виплачувалося грошове забезпечення за листопад 2025 року та грудень 2025 року, що є істотним порушенням гарантованих державою соціальних і майнових прав військовослужбовця

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріали справи не містять доказів того, що рапорт позивача був адресований або направлений не безпосередньому командиру. Відповідач не надав технічних відомостей із застосунку «Армія+», журналів проходження електронного рапорту, резолюції до рапорту чи іншого документа, з якого можна було б встановити неправильного адресата рапорту або порушення позивачем порядку його подання.

Більше того, у відмові Військової частини НОМЕР_1 не було зазначено, що підставою для незадоволення рапорту є його подання не безпосередньому командиру або не «по команді». У відзиві на позовну заяву відповідач також не посилався на таку обставину як на самостійну фактичну чи правову підставу правомірності відмови у звільненні.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2025 № 230 солдат ОСОБА_1 прийняв посаду та приступив до виконання обов`язків за посадою радіотелефоніста відділення зв`язку ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 .

19 вересня 2025 року Позивач пройшов медичний огляд гарнізонною військово-лікарською комісією № 2 військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , за результатами якого було встановлено низку захворювань. Зокрема, до захворювань, пов`язаних з проходженням військової служби, віднесено гіпертонічну хворобу ІІ стадії з наявністю атеросклеротичної бляшки брахіоцефальних артерій при серцевій недостатності 0 стадії, виразкову хворобу дванадцятипалої кишки у вигляді рубцевих змін цибулини дванадцятипалої кишки, гастроезофагеальну рефлюксну хворобу з езофагітом без порушення функції, правобічну пахвинну килу з незначним порушенням функції, хронічний простатит без порушення функції, хронічну двобічну нейросенсорну приглухуватість І ступеня праворуч із середньою втратою слуху 38,7 дБ та ІІ ступеня ліворуч із середньою втратою слуху 51,2 дБ, а також астено-невротичний синдром. Комісією прямо зазначено, що вказані захворювання пов`язані з проходженням військової служби.

Разом із цим, у висновках ВЛК також відображені захворювання, які визначено такими, що не пов`язані з проходженням військової служби, а саме: дегенеративно-дистрофічне ураження хребта з екструзіями міжхребцевих дисків L4-L5 та L5-S1 і килами дисків L1-L4 з незначним порушенням функції, дисциркуляторна енцефалопатія ІІ стадії складного генезу у вигляді цефалгічного синдрому, пірамідної недостатності та дискоординаторних розладів, менінгіома в ділянці намету мозочка ліворуч з помірним порушенням функції, хронічний гастродуоденіт і хронічний панкреатит без порушення функції, хронічна обструктивна хвороба легень з незначним порушенням функції зовнішнього дихання та легеневою недостатністю І стадії, викривлення носової перегородки з порушенням функції носового дихання, а також вазомоторний риніт.

Визнаний придатним до проходження військової служби.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надав до військової частини НОМЕР_1 висновок Гарнізонної ВЛК № 2 за номером 2873 від 22.09.2025 згідно із яким позивач визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

З 30.09.2025 по 14.10.2025 та з 06.11. по 21.11.2025 позивач перебував на стаціонарному лікуванні.

Після цього, за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, ОСОБА_1 був визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи, причиною інвалідності визначено захворювання, пов`язане з проходженням військової служби, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/7838/В від 21 листопада 2025 року, виданим комунальним некомерційним підприємством «Запорізька обласна клінічна лікарня».

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2025 № 347 солдат ОСОБА_1 , переміщений на посаду водія-кранівника відділення спеціальних робіт взводу спеціальних робіт 3 ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , прийняв посаду та приступив до виконання обов`язків військової служби.

У зв`язку з встановленою інвалідністю 05 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав рапорт на звільнення з військової служби через електронний застосунок «Армія+» на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року, що підтверджується відповідним скріншотом із зазначеного застосунку.

Сторонами не заперечується, що 03.01.2026 позивач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та за цим фактом проведене службове розслідування результати якого були затверджені наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 № 128.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 р. (в подальшому - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці; військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України; військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років; виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати; утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи; виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати; необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи; необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів; необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами; якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану; якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р. затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, в редакції змін внесених згідно з Указом Президента № 439/2023 від 18.07.2023 р. (в подальшому -Положення № 1153), яким визначається порядок проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби, вимоги та порядок звільнення з військової служби, в тому числі військовослужбовців, які призвані за мобілізацією на період воєнного стану врегульовано розділом ХІІ Положення № 1153.

Відповідно до п. 233 Положення № 1153, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 р. за № 438/16454 (в подальшому - Інструкція № 170).

Згідно з п. 14.10 Інструкції № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до абз. 13 п. 14.10 Інструкції № 170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України № 735 від 28.12.2016 р. (в подальшому - Інструкція № 735).

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Інструкції №735, посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції №735, рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.

За правилами п. 5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Пунктом 7 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Інструкції №735, рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

З системного аналізу вказаних норм права, вбачається, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту, які мають бути прийняті в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Наказом Міністерства оборони України № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України від 06.08.2024 р. (в подальшому - Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Пунктами 2-4 розділу І Порядку № 531 визначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Розділом ІІ зазначеного Порядку визначено форми рапортів, де зокрема п. 1 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку № 531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом IV Порядку № 531.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу III Порядку № 531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Відповідно до п. 1 розділу IV Наказу № 531 рапорт в електронній формі створюється та подається за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+» (включаючи його складові частини) та інших інформаційно-комунікаційних систем, які введені в експлуатацію в системі Міноборони України.

Отже, з огляду на вказані вище норми, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Позивачем, рапорт на звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року подано через електронний застосунок «Армія+».

Вважаючи, що має підстави для звільнення з військової служби, позивач надіслав рапорт про звільнення з військової служби через електронний застосунок «Армія+», тобто позивачем не дотримано вимог Положення №1153/2008 в частині подання рапорту до безпосереднього керівника. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 р. в справі №9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

При цьому, суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися до свого безпосереднього командира з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту б пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не було встановлено факту протиправної бездіяльності відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби, у зв`язку з порушенням процедури подання рапорту, визначеної Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, тобто не по команді.

Щодо позовних вимог у невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за листопад 2025 року та грудень 2025 року, а також у безпідставній відмові у виплаті грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік за рапортом від 06 грудня 2025 року суд зазначає, що позивачем не надано як доказів звернення до відповідача із рапортом від 06 грудня 2025 року та/або результати його розгляду так і доказів відмови у виплаті грошового забезпечення за листопад 2025 року та грудень 2025 року.

Відсутність доказів порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, позивач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та за цим фактом проведене службове розслідування результати якого були затверджені наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 № 128. Означений наказ не був предметом судового оскарження.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/2977/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко