Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №462/3061/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3061/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого – судді Колодяжного С.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» 07.04.2026 року звернулося в Залізничний районний суд м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 89190,20 грн. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 21.07.2023 року між ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_2 було укладено договір страхування наземного транспорту №274/23-Тз/ІФ/24, предметом якого є страхування автомобіля марки «Fiat Tipo», номерний знак НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням. 22.11.2024 року о 18.00 год. на вул.Городоцькій,168в у м.Львові відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Fiat Tipo», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Fiat Punto», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 16.01.2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності. На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1 не була застрахована жодним чинним полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів. Відповідно до звіту №1247/24 від 05.12.2024 року вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Fiat Tipo», номерний знак НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, складає 92634,48 грн., а відповідно рахунку ТОВ «Велет Авто» від 04.12.2024 року – 91128 грн. За страховим випадком позивачем було виплачено, з урахуванням франшизи – 1937,80 грн., шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок сервісного центру ТОВ «Велет Авто», 89190,20 грн.. З метою досудового врегулювання спору відповідачу було направлено претензію від 11.12.2024 року на виплату страхового відшкодування на суму 89190,20 грн, однак відповідач жодним чином на неї не зреагував. На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача в порядку суброгації суму виплаченого страхового відшкодування та судові витрати.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 02.06.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення такої ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

12.06.2026 року відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що не заперечує тієї обставини, що він є винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 22.11.2024 року, однак, категорично не погоджується із розміром заявлених позивачем вимог, вважає їх необґрунтованими та безпідставно завищеними. Вказує на те, що згідно копії схеми місця ДТП від 22.11.2024 року, складеної працівниками поліції, у графі «перелік видимих пошкоджень» автомобіля «Fiat Tipo», номерний знак НОМЕР_1 , є зазначено «пошкоджено задній бампер», тобто будь-яких інших деформацій чи прихованих пошкоджень правоохоронцями не виявлено. Враховуючи наведене, вважає, що офіційним сервісним центром було штучно збільшено кошторис відновлювального ремонту за рахунок арматурних робіт внутрішніх елементів кузова, деформація яких не була зафіксована під час первинного огляд транспортного засобу безпосередньо після ДТП. Крім того, зазначає, що його матеріальне становище є скрутним, а тому заявлені вимоги для нього є надмірними та непосильними.

У визначений строк уповноваженим представником позивача подано відповідь на відзив, в якому він зазначив, що в схемі місця ДТП працівники поліції зазначають лише орієнтовні та візуальні пошкодження, так як вони не є кваліфікованими експертами чи оцінювачами. Крім того, зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Щодо скрутного матеріального становища відповідача, то зазначає, що шкода, завдана транспортним засобом, підлягає повному відшкодуванню особою, яка його утримує, за винятків випадків непереборної сили або умислу потерпілого, а у даному випадку жодних обставин, що звільняють відповідача від відповідальності, не встановлено.

Відповідач ОСОБА_1 22.06.2026 року подав до суду заперечення, у яких зазначив, що відповідачем до матеріалів справи не долучено звіт оцінювача та протокол огляду, а обґрунтування суми завданої шкоди обмежується лише актом виконаних робіт СТО. Крім того, було оглянуто автомобіль оцінювачем в односторонньому порядку, так як відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення такого огляду. При цьому, просить суд зменшити розмір відшкодування через скрутне матеріальне становище та надати йому розстрочку виконання рішення строком на 12 місяців.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, дослідивши подані у справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – достатності.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 21.07.2023 року між ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_2 було укладено договір страхування наземного транспорту №274/23-Тз/ІФ/24, згідно якого позивач зобов`язався у разі настання страхового випадку сплатити страхове відшкодування у межах страхової суми у порядку та на умовах, передбачених договором (а.с.6-9).

Об`єктом страхування за договором є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням автомобілем марки «Fiat Tipo», номерний знак НОМЕР_1 , тобто зазначений договір є договором майнового страхування.

Згідно умов договору страхування страховим випадком є, зокрема, пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП (п.22.2.2 Договору).

Також встановлено, що 22.11.2024 року о 18.00 год. на вул.Городоцькій,168в у м.Львові відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Fiat Tipo», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Fiat Punto», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 16.01.2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн. (а.с.14).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до звіту №1347/24 про оцінку автомобіля від 05.12.2024 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки ««Fiat Tipo», номерний знак НОМЕР_1 , складає 92634,48 грн. (а.с.15).

Рахунком ТОВ «Велет Авто» №2411 від 04.12.2024 року підтверджується, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Fiat Tipo», номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП становить 91128,00 грн. (а.с.29).

На підставі заяви від 22.11.2024 року (а.с. 11) та страхового акта 006.02148824-1 від 05.12.2024 року (а.с.28), було визначено страхову виплату страхувальнику ОСОБА_2 в розмірі 89190,20 грн.

06.12.2024 року було здійснено виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування, шляхом перерахування 89190,20 грн. на рахунок ТОВ «Велет Авто», що підтверджується платіжною інструкцією №58609944 від 06.12.2024 року (а.с.30).

З метою досудового врегулювання спору, відповідачу було направлено претензію про виплату страхового відшкодування на суму 89190,20 грн (а.с.32).

Згідно з ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до вимог частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Також, ст.108 Закону України «Про страхування» визначено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відповідно до п.50 ч.1 ст.1 Закону України «Про страхування» страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц зроблено висновок про те, що ст.1191 ЦК України та ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст.38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно з ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування (ст.512, 514 ЦК України). Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Отже, відносини між позивачем та відповідачем регулюються правилами ст.993 ЦК України та ст.108 Закону України «Про страхування». Позивач як страховик потерпілої особи виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди в деліктному зобов`язанні в межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди в порядку суброгації.

Щодо доводів відповідача про те, що офіційним сервісним центром було штучно збільшено кошторис відновлювального ремонту за рахунок арматурних робіт внутрішніх елементів кузова, деформація яких не була зафіксована під час первинного огляд транспортного засобу безпосередньо після ДТП, суд зазначає наступне.

У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2018 у справі № 910/12500/17).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Верховний Суд у постанові від 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17 виклав позицію, в якій вказав, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що єдиним належним доказом розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди є висновок експерта про розмір збитків, у тому числі з урахуванням коефіцієнту зносу, заподіяних внаслідок пошкодження автомобіля, є неправильними, оскільки звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Суд критично оцінює заперечення сторони відповідача проти позову з підстав того, що розмір завданої шкоди недоведений, оскільки не проведено оцінку розміру ймовірного страхового відшкодування та не надано висновок експерта, виходячи з того, що такі заперечення не підтверджені належними та допустимими доказами, визначена вартість ремонтних робіт необхідних для відновлення пошкодженого майна, що вказана стороною позивача, відповідачем не спростована, клопотань про призначення експертизи відповідач не заявляв, доказів в обґрунтування того, що сума страхового відшкодування, яка сплачена позивачем не відповідає розміру спричинених збитків, є завищеною та необґрунтованою, відповідачем не надано. Крім того, працівники поліції не є експертами чи оцінювачами, щоб точно встановити при первинному огляді транспортного засобу всі пошкодження, які може оцінити експерт при детальному та професійному огляді.

При цьому, суд зазначає, що згідно практики Верховного суду, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, що в даному випадку і було долучено до матеріалів справи стороною позивача для доведення своїх вимог.

Враховуючи, що страховиком у порядку та в межах визначених Законом було здійснено страхову виплату, спрямовану на відшкодування майнової шкоди заподіяної потерпілій особі, а також те, що цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку суброгації суми страхового відшкодування у розмірі 89190,20 грн.

Що стосується наведених у відзиві та запереченнях підстав для зменшення розміру відшкодування відповідно до ст.1193 ЦК України та встановлення розстрочки виплат на строк 12 місяців, суд зазначає наступне.

Так, згідно положень частини 4 ст. 1193 ЦК України, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

Отже, таке зменшення є правом, а не обов?язком суду. При цьому, отримання відповідачем доходу в розмірі 25000 грн. на місяць не може бути безумовною підставою для зменшення розміру відшкодування відповідачем матеріальної шкоди в розрізі спірних правовідносин, оскільки в даному випадку таке відшкодування є наслідком вчинення відповідачем адміністративного правопорушення та таке зменшення не відповідатиме засадам розумності та справедливості, з огляду на безумовне право позивача на таке відшкодування.

Відповідно п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Частиною 1 ст. 267 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Стаття 265 ЦПК України не містить окремо визначені підстави для розстрочення виконання рішення суду, тому застосовуються положення статті 435 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 та 4 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Виходячи з аналізу зазначених норм підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. При вирішенні питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду судом також враховується: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Також суд зазначає, що в момент коли сталася дорожньо-транспортна пригода цивільна-правова відповідальність ОСОБА_1 як водія транспортного засобу не була застрахована, що не зупинило відповідача від експлуатації транспортного засобу. Крім того, відповідач знаходиться у працездатному віці, будь-яких доказів скрутного матеріального становища або відсутності доходів у відповідача, суду не надано.

Враховуючи викладене, та те, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів наявності обставин, за наявності яких суд може прийняти рішення про розстрочку виконання рішення суду, суд не вбачає підстав для такої розстрочки, а тому в задоволенні такого клопотання слід відмовити.

За положеннями ст.141 ЦПК України, у разі задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Таким чином, із відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3328 грн. понесених судових витрат зі сплати судового збору (а.с.46-47).

На підставі наведеного та керуючись ст.3, 10, 12 ,13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» 89190,20 грн. витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» 3328 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», ЄДРПОУ 33908322, місцезнаходження: м.Київ, вул.Борщагівська, 154;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Текст судового рішення складений 30 липня 2026 року.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: С.Ю. Колодяжний